ДІМ МИЛОСЕРДЯ
Івана 5: 1-15

Ключовий вірш: «А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його» (Ів. 6: 2).

Слово Віфесда означає «Дім Милосердя». Цим ім’ям була названа велика будівля з п’ятьма ганками, з’єднаними з великою купальнею, що знаходилася біля стін Єрусалима. Купальню наповнювало джерело, чиї підводні резервуари служили як трап для певних газів. Коли газ назбирувався в цьому резервуарі, він виштовхував воду, щось на зразок, як нафтові родовища часом викидають свій вміст. Ці струмені води, насичені газами, з’являлися з нерегулярними інтервалами, і в такі моменти вода в купальні ставала неспокійною і бурлила через приплив води і через гази, що містились в ній.

Не розуміючи того феномену, багато-хто вважав, що коливання вод купальні є чудом, приписуючи це ангелу з неба. Частково через збуджувальний вплив віри, а частково, можливо, через певні лікувальні якості, яких воді надавали гази, відбувалися зцілення, через що купальня мала велику славу по всьому краю. Користь від газів пояснюється фактом, що вони допомагали лише тим, хто зайшов у воду негайно після виверження. Гази, що насичували воду в купальні, швидко поєднувалися з атмосферою, і якщо хтось ввійшов у воду першим, то він отримував користь не лише від насичених газом вод, але й вдихав ті гази, що звітрювалися – озон чи щось інше. Сьогодні чимало таких джерел існують в різноманітних частинах світу, і багато з них мають лікувальні властивості без найменшого натяку на чудо. Американська енциклопедія на цю тему пише:

«Лікувальні води дуже поширені в багатьох частинах світу, і щоб зцілитись, люди приїжджають до них здалека. Священики (особливо Ескулапа) розташували поблизу них свої святині, як, наприклад, біля лужних джерел Науплії і джерел Додори. Філострікус говорить, що грецькі воїни, поранені в битві при Каїку, зцілилися водами джерела Агамемнону біля Смирни».

Такого роду джерело, як згадано в нашій лекції, існує біля Кіссінгену. Після гучного шуму, приблизно в той самий час щодня, воно починає булькотіти, і є найефективнішим якраз в той час, коли газ починає вивітрюватись. Також існують гейзери в Ісландії, Вайомінгу та в інших місцях, що мають поривчастий або «неспокійний» характер.

Замітка писаря
Дім Милосердя з його п’ятьма ганками, був побудований як громадський санаторій для користі та зручності тих, що бажали скористатися колиханням вод купальні. І це пояснює, чому так багато хворих, сліпих, кривих, паралізованих лежали в цих ганках, чекаючи на можливість скористатися коливанням води. В цьому відношенні слід завважити, що старий грецький манускрипт не містить останніх семи слів третього вірша і всього четвертого. Вони не є натхненими словами і не були написані Апостолом Іваном, а були додані до його розповіді згодом – цілком ймовірно як замітка на полях, що пояснювала поширені серед людей погляди, або, ймовірно, думка того, хто переписував і зробив таку замітку на полях. Той, хто переписував після цього, думаючи, що ця замітка була пропущена в тексті, вставив її в ньому, і його манускрипт, переписаний в свою чергу, прийшов до нас. До виявлення старшого грецького манускрипту (п’ятдесят років тому) ніхто не міг знати, що ці слова не належали до божественного запису, а були додані, можливо й випадково.

Наша остання лекція розповідала про нашого Господа в Галілеї та про Його чудо в Кані. В цій лекції ми бачимо Його знову в Єрусалимі. Він прийшов, щоб згідно з єврейським звичаєм святкувати одне з найбільших щорічних свят. Він проходив через Віфесду, «Дім Милосердя», і зупинився, щоб зробити чудо, описане в цій лекції. Щоб наш розум краще збагнув ситуацію, ми цитуємо опис двох таких установ, наданий сучасними письменниками. Бовт розповідає нам про купальню Ібрахім, поблизу Тіберія, на Галілейському морі, наступне: «Яма, в якому знаходиться джерело, оточений кількома галереями, в яких ми бачимо безліч людей, що тиснуться один біля одного, лежать на кушетках або закутані в ковдри – в невимовно страшній нужді та стражданні». Зола описує натовпи біля гроту Лурдес таким чином: «Досконала похмура ілюстрація людського горя, що стелеться вздовж похилої підлоги. Без жодного впорядкування які завгодно хвороби змішані докупи. Це виглядало, як передпокій якогось пекла, де найпотворніші недуги, рідкісні та найжахливіші випадки, від яких мороз іде по шкірі, були зібрані разом».

Знак або символ Його сили
Таку картину побачили очі нашого дорогого Відкупителя, коли Він проходив через цей Дім Милосердя. Нам легше уявити, ніж описати, міру Його співчуття до цих бідних хворих перед Ним. Якщо такі сцени смутку, болю і горя сильно і глибоко хвилюють наші деградовані серця, то ніскільки сильнішим мусило бути співчуття, яке відчував наш Господь за таких обставин. Можемо бути певні, що Той, Хто полюбив весь світ так сильно, що залишив славу в Отця і взяв людську природу, щоб померти та відкупити нас і остаточно звільнити нас від сили гріха та його покарання (хвороби та смерті), співчував чисельним страждальникам, що були перед Ним і тиснулися один біля одного заради нагоди скористатися з коливання вод. Однак, незважаючи на все це співчуття, написано, що наш Господь зцілив лише одного з них. Фактично, наскільки ми розуміємо, Він мав звичай так робити, що показано і в Його проповіді, де Він говорив, що хоч в Божому провидінні було багато вдів в Ізраїлі протягом голоду, Ілля був посланий тільки до вдови в Сарепті, і хоч було багато прокажених в Ізраїлі, Єлисей зцілив тільки проказу Наамана з Сирії. Схожим чином було так багато хворих в тому Домі Милосердя, а Ісус зцілив тільки одного.

Не важко знайти пояснення цьому. Наш Господь під час першого Свого приходу був у світі не для того, щоб звільнити його від влади гріха, смерті та сатани, але щоб відкупити його, і будь-яке звільнення, яке Він дарував в той час, було лише частковим та зображувальним – був виявом Його сили з наміром пробудити віру в Нього та Його працю відкуплення для тих, хто мав вуха віри, щоб почути, і очі віри, щоб побачити. Тільки дехто почув, а решта залишилися сліпими і не знають великого Месію до сьогодні. Дяка Богові за блаженне запевнення, що в призначений Ним час весь Ізраїль буде спасенний від цієї сліпоти (Рим. 11: 25, 26), і не лише Ізраїль, але й всі роди землі: «Тоді розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим» (Іс. 35: 5).

Сатана непрямо є гнобителем
Так, ми цілком погоджуємося з тим, що всі людські клопоти (розумові, фізичні та моральні) беруть свій початок від першого обману сатани, задіяного на наших перших батьках, і хоч ми охоче признаємо, що кожний випадок хвороби є прямо чи непрямо ділом противника, і що про всіх хворих ми можемо цілком властиво сказати, що «сатана зв’язав» їх, однак ми не належимо до тих, хто вважає, що час для зв’язання сатани і для звільнення його в’язнів повністю прийшов. Той час в божественному порядку є майбутнім, визначеним – це Тисячоліття. Оскільки наш Господь не робив чудес для всіх хворих, то й нам не слід сподіватися, що всі теперішні хворі будуть зцілені чи то природними засобами, чи чудесною силою. Нас втішає думка, що сатана і кожне зло підкорене силі Всемогутнього, і що у випадку Господніх посвячених та їхніх інтересів Він може покерувати і хоче покерувати так, щоб все, дозволене Ним, в результаті стало для них більшим благословенням.

Нам виразно сказано, що чудеса нашого Господа звіщали наперед Його майбутню славу. Таким чином вони були лекціями, образами чи ілюстраціями тої великої праці відкуплення від гріха, хвороби і смерті, яку наш дорогий Відкупитель незабаром проводитиме для світу – протягом Його Тисячолітнього царювання. Тоді ми, Його Церква, з’єднані з Ним, розділимо Його силу, велику славу і привілеї. Тих, хто скористався з Його чудотворної сили під час Його першого приходу, була лише жменька в порівнянні зі всіма хворими, немічними і сліпими того часу; ті чудеса, крім зображення майбутньої сили Господа, були призначені для того, щоб засвідчити про Нього і Його апостолів як представників Отця у встановленні нової епохи – Євангельського віку, який так відрізнявся від його попередника – Юдейського віку та його закону Мойсея.

Зцілення вибраного
Ми цілком властиво можемо говорити про людину, яка одна була привілейована з великого натовпу, як про вибрану Господом особу, через яку Він мав показати Свою силу і майбутню славу. Розповідь не говорить нам, чому Господь вибрав цього, а не інших. Однак ми можемо логічно припустити, що його 38 років хвороби розвинули в ньому велике розкаяння в гріху, велике бажання праведності, що протягом цих 38 років під впливом страждання він засвоїв деякі цінні уроки. І саме тому, що він прийшов до такого стану, де зцілення було йому на користь, він був так привілейований. Подібним чином це стосується ласк благодаті, які Господь роздає протягом цього віку, і які насправді набагато цінніші,  ніж будь-які отримані фізичні благословення.

Ми можемо спочатку не розуміти, чому Господь обдаровує когось більше, ніж інших, знанням Його благодаті та правди, але ми можемо безпечно припустити, що існує урок і той урок лежить в напрямку чесності серця, розкаяння за гріх і бажання або прагнення до Бога. Коли Бог має вилити якісь особливі ласки, то ми можемо не сумніватися, що вони дані не випадково, а згідно з тим, якому стані віра та достойність. У випадку цього зціленого чоловіка, зауважмо, що не було записано, що він мав більше віри в Господа, ніж інші навколо нього. Навпаки, контекст показує, що він взагалі не мав віри – що він навіть не знав Господа і тільки згодом дізнався, хто то зцілив його.

«Хочеш бути зродовим?»
Як вже згадувалося, слова нашого Господа до Його послідовників: «І ще більші від них (діла) він учинить, бо Я йду до Отця», – виконувалися протягом цього Євангельського віку в тому значенні, що це є більшою працею відкривати очі розуміння, ніж повертати зір фізичним очам; це більша праця відкривати вуха розуміння, ніж відновлювати природній слух; це більша праця зцілювати від гріха, ніж зцілювати від його образу, прокази; це більша праця зцілювати від каліцтва і слабкості, які спіткали весь людський рід через гріхопадіння, ніж повертати силу фізичним ногам. Згідно з цією думкою ми звертаємо увагу, що як наш Господь запитав того, кого зцілив: «Хочеш бути здоровим?» – і таким чином залишив справу залежною від його власної волі, так і є з тими, хто тепер зцілюється від моральних недомагань, з тими, котрі тепер духовно просвічуються і т.д. – вони мають самі собі допомогти. Якщо вони мають вуха, щоб слухати, і очі, щоб бачити, оцінити, зрозуміти дар Божий в Христі, тоді ставиться питання: «Хочеш бути здоровим?»

Скільки є моральних прокажених, розумово сліпих і частково глухих, котрі трошки можуть бачити, чути і збагнути Божу благодать, і які, приймаючи це трошки, яке вони розуміють, і бажаючи бути зціленими, можуть піти далі від благодаті до благодаті, від знання до знання, від тріумфу до тріумфу, а в кінцевому результаті до повного досягнення великого благословення, яке Господь запропонував Своїй «маленькій черідці» – стати спадкоємцями Божими, співспадкоємцями з Ісусом Христом нашим Господом в Його Царстві, якщо ми будемо страждати з ним, щоб і бути прославленими разом.

Відповідно до цієї думки, вживаймо наш вплив щодо всіх, з ким контактуємо, всіх, які не мають сили бачити чи чути, чи розуміти, чи оцінити Божу благодать, поспішати прийняти божественну допомогу, як і ми колись – «ласку, достатню для кожної потреби». Лише ті, які дадуть позитивну відповідь на це питання, вартують наших зусиль. Мусить бути показане Господу бажання, інакше Його благословення не може прийти на серце і на життя. Ми не можемо сподіватися, що Господь зробить чудо благодаті в хворих на гріх серцях, якщо вони не готові позитивно відповісти на це запитання: «Хочеш бути здоровим?» Лише ті, які цього бажають, можуть скористатися в цьому віці, бо такий Божественний порядок – Господь шукає тільки таких, які поклонятимуться Йому в дусі та правді. Наш Господь в першому приході ще раз засвідчив це, говорячи до багатьох, що слухали Його проповідь: «Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя». Прийти до Господа означає прийняти Його правила, відповісти на запитання, говорячи: «Так, Господи, я хотів би бути здоровим».

Зцілення таких осіб не є миттєвим, а поступовим. Вони зростають в благодаті, знанні та любові, і завершення роботи благодаті буде у «зміні» Першого Воскресіння, яке Господь обіцяє всім тим, які в теперішньому віці дають позитивну відповідь на це питання і показують, що вони щиро бажають ходити відтоді не за тілом, а за Духом. Вони попадають під опіку Доброго Лікаря, і зрештою Він зробить їх здоровими, досконалими у Його подобі.

Більший дім милосердя
Ще трохи, і теперішнє вибрання Церкви, теперішня ласка і привілей зцілення прийде до свого завершення у Першому Воскресінні, і тоді, дяка Богові, ще більше загальне благословення буде відкрите для світу. В Писанні є обітниця, що у призначений Богом час оселя Божа буде з людьми і Він пробуватиме з ними. Цього ще немає. Людство досі є під прокляттям, сатана досі є «князем світу», а ми досі чекаємо і молимось: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Встановлення Божого намету чи дому в світі відбуватиметься протягом Тисячолітнього віку. Це буде дім милосердя, та не лише для кількох вибраних, але, згідно з великим Зв’язаним Клятвою Заповітом, Бог через Свою вибрану Церкву, Христа, Голову і тіло, позаобразне насіння Авраама (Гал. 3: 29) благословлятиме «всі роди землі».

О так, який великий це буде день! «Бог витре кожну сльозу» – так, а ще ганьба Його народу буде усунена. Вже більше не буде ганебним належати до Господнього народу, вже більше не будуть говорити Господнім речникам: «Ви говорите про Божу любов і Його милосердя, і про цінність великого примирення, але ми бачимо гріх і страждання, смуток і смерть, що далі царюють над світом». Ганьба закінчиться, сатана буде зв’язаний, знання Господа наповнить всю землю і почнеться витирання всіх сліз, смутків і болів. І для всіх, котрі належно приймуть ці ласки і підлаштуються під них, благословення в кінцевому результаті завершаться у повній досконалості реституції, довершеної при кінці віку Тисячоліття, при запровадженні вічної епохи, тоді як для тих, що відмовляться від цього, відкинуть божественні порядки, передбачене милосердне припинення існування (Дії 3: 23).

Це було в суботу
Роблячи це чудо, наш Господь звелів зціленому взяти своє ложе і піти, і той так зробив. Ложем, напевне, був дуже легенький матрац чи коврик, згідно зі звичаєм того часу, і з цим завданням не було пов’язано ніякої великої праці. А тому це не було порушенням обмежень Сабату Єврейського закону, якого наш Господь ні Сам не порушував, ні інших не вчив порушувати, бо Він був євреєм, а тому підкорювався всім умовам і правилам того Закону, як і кожен інший єврей. Його ціль у наказі тому чоловікові взяти ложе була, ймовірно, подвійна:

1) Сам вчинок мав засвідчити те чудо – не лише прямо, але й
2) непрямо він мав привернути увагу докторів та книжників закону, тому що вони створили певні обмеження щодо того дня, які не були вимогами Мойсеєвого закону. Наш Господь хотів скористатися цією можливістю, щоб дати урок не лише щодо Своєї сили, але й щодо властивого дотримання Закону – що він був передбачений Господом для користі людства, а не для моральних пут. Наш Господь пояснив це одного разу, говорячи книжникам і фарисеям, що їхнє пояснення Закону зробило його тягарем для людських мас – що вони надмірно перебільшили малі риси Закону, а більші його принципи щодо праведності, справедливості, любові та милосердя, вони взагалі пропустили.

З цієї розповіді ми бачимо, що саме цей результат був досягнутий. Книжники і фарисеї докорили чоловікові за те, що він взяв ложе, а він відповів, що повністю виправдано це зробив, бо чоловік, котрий зцілив його з тої тридцяти восьми річної недуги мусив бути достатньо мудрим і достатньо добрим, щоб бути авторитетом в цьому питанні, а він лише слідував за Його вказівками. Так чудо нашого Господа стало відоме класу, признання якого Він особливо бажав, тобто керівникам і представникам народу, які були особливо на випробуванні в той час, приймуть вони Його чи ні. А по-друге, різниця між Його вченням і добрими ділами, а вченням і ніякими ділами фарисеїв була би очевиднішою з другого боку.

Здається, що зцілений чоловік був так вражений подіями, пов’язаними з його одужанням, що на якийсь час він забув пошукати чи попитати за Тим, Хто зробив те чудо. І наш Господь, не бажаючи відмовляти великому натовпу зібраних там хворих, тихо відійшов, щоб, поки чудо стане відомим, не був знайдений Той, Хто зцілив. Він зробив чудо на славу Бога, щоб звернути увагу на нову епоху, і на Себе як божественного представника в ній, і тим часом Він зцілив, можемо припустити, найдостойнішого з того натовпу. Той факт, що Ісус спеціально зустрівся з цим чоловіком знову в Храмі, де той, напевне, пішов, щоб виразити свою подяку і славу Господу за своє одужання, означає те, що Він бачив в тій людині щось більше, ніж простий характер, що не лише змусило зцілити його, але й відкритися йому.

«Йди і більше не гріши»
Вітання нашого Господа до зціленого чоловіка в Храмі мусило бути дуже важливим, показуючи останньому, що Він не лише здатний зцілити, але й знає про гріхи, які привели до захворювання тридцять вісім років тому. Він сказав йому: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого». Є цінний урок в пораді нашого Відкупителя – корисний не лише для того бідолашного чоловіка, але ще цінніший і потрібніший для тих, хто через Господню благодать був зцілений від хвороби гріха, для тих, що були виправдані, були прийняті в Божу родину як Божі сини. Покарання за первородний гріх було суворим і торкнулося кожного члена Адамового роду. Однак за цей первородний гріх Бог передбачив велике примирення, тож в кінцевому результаті кожне створіння матиме повну можливість уникнути всіх його покарань. Але коли ми так звільнені, то нова відповідальність лягає на нас. Як говорить Апостол, якщо ми грішимо добровільно після того, як отримали знання Правди, тоді вже не залишається жертви за наші гріхи, а можемо без сумніву чекати на суд та вогняний гнів, який поглине нас як противників (Євр. 10: 27). Покаранням за первородний гріх, якого скуштувало все людство, була смерть зі смутком та болем – вмиранням. Покарання за добровільний, свідомий, задуманий гріх після того, як ми були виправдані від всіх наших гріхів – те покарання буде гіршим, набагато гіршим, ніж первородне покарання, бо хоч то буде те саме покарання смерті, це буде друга смерть, з якої не має повернення, згідно з запевненням Бога – Христос більше не вмирає. Якщо, будучи звільнені та виправдані, ми добровільно грішимо, але з певною частиною слабкості та недосконалості, що спокушує нас, то ми можемо сподіватися палиць, але якщо ми грішимо добровільно і намірено без якоїсь спокуси чи слабкості, ми можемо вже нічого не сподіватися з боку божественного милосердя і прощення, бо мавши вже це в стосунку первородного гріха, ми таким чином попадемо під новий і особистий осуд, бо то нове і непростиме порушення праведності, покаранням за яке є смерть без надії на звільнення.