ЦІЛЬ ЧУДЕС
Івана 4: 43-54

"Ті справи, що Я їх чиню, самі свідчать про Мене, що Отець Мене послав" (Івана 5: 36)
В попередній лекції ми розглянули перше чудо нашого Господа в Кані Галілейській. Безперечно, значний проміжок часу минув між цим чудом і чудом, про яке говорить ця лекція. Очевидно, деякий час наш Господь був в Єрусалимі, тому що читаємо, що Його добре приймали галілеяни, котрі бачили "все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони". Отож ясно, що в тому часі наш Господь вчинив в Єрусалимі чудеса, які не є згадані в тому порядку, в якому вони відбувалися. Єрусалим був містом, яке представляло народ, і властиво, що звідси головні чудеса і навчання нашого Господа досягли б всього народу краще, ніж з якоїсь іншої місцевості - особливо тому, що представники всього народу звикли щороку збиратися в Єрусалимі на деякі релігійні свята. Безперечно, що спочатку головне служіння нашого Господа відбувалося в Юдеї і ви?кликало там таку бурю протистояння з боку властей (вірші 1-3), що Він був змушений йти в Галілею, щоб продовжувати Свою місію. Цим Він продемонстрував те, чого навчав Своїх учнів: "А коли будуть вас переслідувати в одному місті, утікайте до іншого".
"Не має пророк пошани у вітчизні своїй", і можливо, що на знак визнання цієї приказки наш Господь почав своє служіння в Єрусалимі, а не в Галілеї, яка була Його "вітчизною", - Його та Його учнів вважали "галілеянами". Та в будь-якому випадку на протязі цього часу відомості про Його могутні діла і науки в Юдеї дійшли до Галілеї. Він мав пошану між Своїми земляками, тому що був відомий в Юдеї, а отже, як читаємо, вони прийняли Його більш ввічливо, ніж робили це зазвичай. Можливо, що тепер Він знайшов кращу нагоду для відкритого служіння, ніж в випадку Свого першого візиту до Кани.
Людська вдача в багатьох відношеннях є однаковою в усіх віках і в усіх місцях: вона вважає величнішим, більш дивовижним те, що є віддалене, ніж те, що є близько. Всі ми стикалися з цим фактом в різноманітних обставинах. Поет, філософ, вчитель, хтось талановитий - насамперед не мають визнання вдома. Як мало тих, що слухали нашого Господа, збагнули привілеї, дані їм, - що між ними був Сам Божий Син, що до них звертався Учитель з учителів, що серед них був надзвичайний Посланник. До певної міри те саме було правдою на протязі Євангельського віку, бо Господній посвячений люд весь час був Його представником, як Він сказав: "Хто вас приймає - приймає Мене". Апостол пригадує нам по цих лініях, що "світ нас не знає тому, що Його не пізнав". Світ не визнає, що покірні Господні святі - це діти Найвищого, "спадкоємці Божі, а співспадкоємці з Ісусом Христом, нашим Господом, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись" (Рим. 8: 17).

НЕМА ДОСКОНАЛОГО, НЕМА НІ ОДНОГО

Якось хтось зауважив: "Коли героя або святого бачать, що він їсть і п'є, живе і одягається, як звичайна людина, слабий в той час, коли хтось є сильний, і не знає деяких речей, які знають інші, то майже неможливо побачити щось більше і визнавати його героєм чи святим". Власне, вміння глянути далі цих речей і оцінити їхню спорідненість з Господом дає можливість Господнім посвяченим розпізнавати самих себе й один одного як членів царського священства. Отже, це є здатність бачити речі з божественної точки зору, бути "навченим від Бога" розпізнавати один одного по серцю, волі, намірах, а не по тілу з його слабкостями і недоліками. З Господньої точки зору такий правильний погляд є необхідний, перш ніж ми можемо бути "братолюбні" і мати цю любов до братів як один з доказів, що ми перейшли від смерті до життя - що ми стали знову сплоджені - як нові створіння в Ісусі Христі.
Один царедворець, чиє ім'я не є подане, син котрого лежав при смерті, почув, що наш Господь прийшов до Галілеї, і розпізнав в Ньому Того, про чиї могутні діла в Юдеї він раніше чув. Очевидно, він негайно вирушив в далеку подорож, щоб побачити Господа і попросити Його відвідати його дім і оздоровити його сина, котрий був хворий. Наш Господь, випробовуючи його віру, сказав: "Як знамен та чуд не побачите - не ввіруєте". Це явно була відмова в проханні царедворця, і коли б його віра була слабка, він, мабуть, це так і сприйняв би. Але навпаки, його впевненість в тому, що наш Господь міг оздоровити його сина, була така велика, що він благав Господа поквапитися, щоб хлопець не помер до їхнього приходу. Випробувавши таким чином його віру і зробивши її сильнішою, наш Господь дав відповідь на прохання і оздоровив його сина, але способом, розрахованим на те, щоб надалі ще більше зміцнити його віру. Він сказав йому повернутися додому, щоб знайти свого сина зціленим. Факт, що царедворець негайно вирушив додому, є доказом, що він мав велику довіру до Господа - віру, варту нагороди.

РІЗНІ ДІЇ, ОДНЕ ПРОВИДІННЯ

В зв'язку з цим, уроком для нас є те, що часом наш Господь подібно поступає з усім Своїм народом. (1) Часто Він не відповідає на наші молитви негайно, але, зволікаючи з відповіддю, випробовує нашу віру, нашу ревність, наше довір'я до Нього. Йому до вподоби, щоб ми вхопилися за Нього вірою, яка зміцнює наші серця через повторення Його обітниць і роздуми про Його доброту і силу. (2) Коли Він задовольняє наші прохання, то благословення часто приходять до нас іншим шляхом, або способом, відмінним від того, який ми мали на увазі. Наприклад, нещодавно один дорогий брат розповів нам, що на протязі цілого року головним елементом його молитов до Господа було прохання про зростання в небесній мудрості, і що йому здається, що жодного року він не був таким нерозумним щодо земних речей - жодного року він не був менше процвітаючим з світської точки зору. Інший розповів, що особливою рисою його молитов на протязі року було прохання про збільшення терпеливості, і що йому здається, що в жодному році він не мав так багато випробувань, труднощів і проб терпеливості. Наука є очевидною - "Господь, кого любить, того Він карає".
Якщо б Господь навчав небесної мудрості, то це містило б саме такі лекції, які відвертали б наші серця від дочасного і щораз більше звертали їх до багатства Його ласки, до небесної мудрості. Якщо б Господь навчав терпеливості, то це показало б нам, що нам не вистарчає цієї риси, і дозволило б нам перейти через проби і труднощі, які Йому угодно допустити на нас, і допомогло б нам перемагати і здобути терпеливість. Схоже є з усіма плодами і ласками духа; вони повинні бути розвинені, і школа досвіду є суворою. Однак ми не будемо без таких досвідів, таких лекцій, бо якщо ми не будемо навчені Богом, якщо не засвоїмо уроків, які належно мають бути засвоєні в теперішньому часі, то ми не будемо придатними і приготованими бути Господнім знаряддям в благословенні і навчанні світу протягом Тисячолітнього віку, який незабаром буде проголошений. Тож засвоюймо ці уроки віри, терпеливості, мудрості. Вчімося дивитися на Господа, приймаймо Його шлях і не сподіваймося від Нього, що Він задовольнятиме наші примхи й вигадки. Справжньою молитвою посвяченого є: "Нехай буде воля Твоя".
Іншим уроком для нас є, що хоча хвороба, біль, горе і смерть всі є частинами великої кари за гріх, то однак Господь здатний повернути всі ці болісні досвіди на вартісні лекції для Свого народу - для тих, хто довіряє Йому і старається засвоювати лекції в Його школі. Наш Господь в Своєму першому приході не оздоровив усіх хворих і не збудив усіх мертвих в юдейському народі. Ця велика праця належить до майбутнього, до Тисячолітнього царства. Те, що Він зробив в цих напрямках, було лише прикладом Його сили. Були це чуда, призначені більше для науки, яку вони дали, ніж для благословень, які вони містили. Якщо б наш Господь мав на меті тільки потішати сиріт, оздоровлювати хворих і пробуджувати тих, хто спить сном смерті, то, можливо, довершив би в тисячу разів більше, ніж Він це зробив. Він міг одним словом оздоровити всіх немічних і збудити всіх сплячих, але в Нього не було такої мети. Ця славна праця є майбутньою, а те, що вчинив Господь, було тільки знаком, ознакою, дивиною для народу, щоб притягнути до Нього їхню увагу, закріпити в їхніх розумах думку, що Він дійсно був Сином Бога, і таким чином приготувати їх серця для духовних правд, які Він виголосив в притчах і які після П'ятидесятниці були ясно викладені Його речниками, апостолами.

ЧИМ Є ЧУДЕСА

Є багато різних поглядів на чудеса. Деякі називають їх порушенням законів природи і заперечують, що закони природи колись могли бути знехтувані. Здається, щоденно зростає кількість тих, які заперечують, що Господь чинив чудеса, або що чудеса коли-небудь були здійснені. Ми живемо в дуже скептичному віці. З точки зору віри, з точки зору біблійної науки ми мусимо вірити в чудеса; але таке вірування не означає, що чудеса скасовують закони природи. На нашу думку, чудеса повністю співпрацюють з законами природи. Ми щораз більше повинні засвоювати, що всі сили природи є під духовним наглядом. Можливо, ми не розуміємо цього, проте ми все-таки можемо вірити в це. Ми маємо приклади такого розумового або духовного нагляду над всім довкола нас, як також в наших власних тілах. Людський розум, воля є невидимими, однак вони контролюють нерви, м'язи, сухожилля, кості, цілу нашу людську анатомію.
І якщо це є правдою, якщо людська воля може рухати людською рукою, людською ногою і якщо без волі вони не могли б рухатися, то чи ця воля перешкоджає законам природи, чи рухам або стану спокою руки і ноги? Звичайно, ні; це є частина і сукупність законів природи, що воля повинна контролювати і керувати фізичною системою. Подібно можемо бачити, що божественний розум або воля контролює не тільки божественну істоту, але також всі речі у всесвіті. Із-за слабкості нашого інтелекту і обмеженості знання про всі сили довкола нас, ми нездатні оцінити, наскільки це є правдою, до якої міри божественна воля може керувати всіма силами природи. Однак сьогодні ми можемо мати деяку уяву про ці справи, чого не могло бути кілька років тому. Телефон, наприклад, є майже чудом (таємнича сила діє невидимим і незбагненним способом на великих відстанях) і діє всупереч тому, що ми, можливо, вважали законами природи. Ми просто стверджуємо, що є багато незрозумілих законів і процесів природи, кожен з яких є підданий божественній силі.

"ПІЗНАЙМО, НАМАГАЙМОСЬ ПІЗНАТИ МИ ГОСПОДА"

Доки ми не зазнаємо нашої "переміни" і не пізнаємо, як і ми є пізнані, ми не будемо здатні збагнути всі таємниці, пов'язані з чудами Ісуса і чудами, які сьогодні бачимо в собі і в усьому довкола нас. Водночас будьмо на осторозі проти підступів противника, через які він обплутує тих, котрі шукають лише земних благословень, звільнення від земних клопотів. Ми, безперечно, живемо в часі, коли противник, щоб втримати свої володіння, масово займається оздоровленням. Через спіритистів, гіпнотизерів, мормонських старших, "Християнську науку" та ін. сатана робить спробу прийти до влади в світі. Він намагається використати всю силу, яку посідає, таким чином, щоб привабити і заманити тих, хто самолюбно шукає лише земних благословень, нехтуючи великими духовними лекціями Господнього Слова. Господній посвячений народ повинен бути на осторозі проти методів противника та пасток хибних наук, в які він запровадив би їх цими засобами.
Зауваження нашого Господа: "Як знамен тих та чуд не побачите, - не ввіруєте", - натякає, що найвищий степінь віри є той, який не вимагав би наочних демонстрацій божественної сили, який міг би довіряти Господу без доказів чудесами. Бачимо, що так є сьогодні, і віримо, що так було завжди. Схожу лекцію знаходимо в словах нашого Господа до Хоми, який повірив в воскресіння Ісуса аж після того, як побачив знак від цвяхів. Наш Господь зауважив: "Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували". Чуда були потрібні для впровадження Євангельського послання, щоб встановити зв'язок Ісуса з пророцтвами і приготувати осередок Церкви до хрищення Духом; але в пізніших роках, на протязі Євангельського віку, Господь дав Своєму народу ще більше благословення, припиняючи чуда і дозволяючи нам вірити в Нього і приймати Його без підтвердження дивами.
Одним з найбільших див, одним з найбільших чудес, яке могло б бути для нас переконливішим від інших, є зміна, яку божественне послання вчинило в наших власних серцях, - змінюючи нас силою Святого Духа. Ми не лише бачимо цю перетворюючу силу, яка діє в інших, змінюючи їх від слави в славу і приготовляючи їх до остаточної переміни першого воскресіння, але ми на додаток переживаємо це в наших власних серцях і оцінюємо факт, що тепер ми любимо те, що колись ненавиділи, і ненавидимо те, що колись любили. Один поет мав рацію, коли вигукнув: "Я є чудом ласки".
Наш заголовний текст підтверджує думку, що чуда, вчинені нашим Господом, були задумані лише для того, щоб бути достатніми для того, щоб розпізнали Його особу, і не мали на меті встановлення прецеденту для оздоровлення світу або церкви. Час великого Господнього оздоровлення є названий в Святому Письмі "часом відновлення всього" (Дії 3: 21). Коли прийде цей час, коли буде встановлене Тисячолітнє царство, то оздоровлення народів буде великою працею. І це буде не тільки фізичне оздоровлення, але й розумове і моральне оздоровлення, яке поступово, разом із збільшенням знання через досвід, приведе всіх до властивого стану, назад до всього того, що було втрачене в Едемі.