ПОМИЛКА ДОБРОГО ЦАРЯ
2 Хронік 19: 1-11

"Будьте міцні й зробіть, – і нехай буде Господь з добрим".
Про Йосафата згадується як про одного з найкращих царів в історії Юди. Він був сином Аси, про якого ми говорили в попередній лекції. На час подій, про які розповідає ця лекція, він царював вже двадцять років. Він був ще енергійнішим реформатором, ніж його батько Аса, про нього записано, що він цілковито знищив всі діброви, в яких чинилося ідолопоклонство, а це означає, що його батько дозволив, щоб деякі з них залишилися. Крім того, скрізь по своєму царству він встановив правдиву релігію і, очевидно, був ревним для праведності в кожному значенні слова. Безперечно, запис показує його правління в найбільш схвальному світлі.
Він вчинив помилку із-за амбіції. Він одружив свого сина з дочкою Ахава і Єзавелі з царства десяти поколінь – Ізраїлю. Без сумніву, його метою було, щоб через цей союз два народи врешті могли об’єднатися в один під владою його сина. Нажаль! Як багато добрих чоловіків і добрих жінок постраждали через амбіцію і безпринципність. Як багато батьків думають більше про світські перспективи своїх дітей, ніж про їхнє справжнє щастя і духовне благоденство. Однак, якими б добрими і шляхетними не були такі батьки, які б благі наміри вони не мали, їхня турбота, виявлена таким способом, показує брак віри в Бога або брак підкорення Його волі, відсутність розуміння, що Його розпорядження, вірно виконані, означатимуть більше благословення, ніж будь-що інше.

НЕБЕЗПЕКА СОЮЗУ ЗІ ЗЛОМ

Амбіція, яка привела до посвоячення з царською сім’єю Ізраїлю, привела також до спільності і спілкування двох царських сімей, і наслідок, якого можна було сподіватися, був поганим. "Товариство лихе псує добрі звичаї", – говорить апостол. Якось син запитав свою матір, чому вона не дозволяє йому гратися з деякими сусідськими хлопцями. Вона відповіла, що боїться, що їхній вплив на нього буде поганим. Він запитав, чому б їй не сподіватися, що його добрий приклад матиме більший вплив на цих сусідських хлопців, ніж їхній приклад матиме несприятливий вплив на нього. Щоб проілюструвати свою думку, вона попросила свого сина принести повну склянку чистої води, пляшечку чорнила і ручку. Коли він приніс все це, вона попросила його капнути краплю чорнила до води. Він капнув, і вона попросила його звернути увагу на ефект потемніння, який викликала єдина крапля чорнила. Потім вона запропонувала йому капнути краплю води до пляшечки чорнила і звернути увагу, яка мала зміна наступила. Це добрий урок: зло має силу псувати, тенденцію тягнути вниз до того, що не має нічого спільного з праведністю, і навпаки.
Урок для нас полягає в тому, що ми повинні "себе берегти чистими від світу", і навіть більше – шукати божественної допомоги, щоб так поступати – привласнювати собі вказівки і заохочення, докори і настанови Божого Слова. Трохи квасу гріха може вплинути на всю спільноту, він має силу саморозвитку у впалій людській природі, чого не посідає праведність. Чим більше ми усвідомлюємо це, тим більше ми ведені до того, щоб звертатися до Господа по велике полегшення, якого потребує світ, і тим більше ми схильні молитися, а також працювати, щоб прийшло Господнє царство, і щоб через нього в світі могла бути встановлена праведність, а божественна воля врешті виконалась на землі, як виконується в небі.
Дружні стосунки між царем Юди і царем Ізраїлю привели до візиту царя Юди до царя Ізраїлю, і з цього приводу господар запропонував, що він спробує знову відібрати в царя Сирії одне з міст, яке колись належало Ізраїлю. Він попросив свого гостя, царя Юди, супроводжувати його в цій битві, очевидно, сподіваючись, що вона закінчиться перемогою. З ввічливості, і бажаючи підтримувати дружбу з Ахавом, Йосафат погодився і супроводжував його. Наслідком була фатальна битва, в якій цар Юди ледве врятувався. Господь через пророка Єгу послав йому послання під час його повернення з битви, говорячи: "Чи будеш допомагати несправедливому, а тих, хто ненавидить Господа, будеш любити? І за це на тобі гнів від Господнього лиця", – показаний в його ганебному поверненні без доказу божественної ласки, особливо обіцяної царям Юди доки вони будуть в згоді з Богом.

ВІДЛУЧІТЬСЯ, ГОВОРИТЬ ГОСПОДЬ

Все це навчає Господній народ важливої лекції: в першу чергу ми повинні шукати Господню волю в кожній справі і полишити Йому керівництво нашими справами та інтересами. Особливо ми повинні бути на осторозі проти зв’язків з безбожними – проти дружніх відносин, подружніх союзів тощо між ними, нами і нашими сім’ями. Ми не повинні надто дивуватися, що один з найкращих царів Юди допустив таку помилку, але нас дійсно дивує, що члени царського священства, зачаті з Святого Духа, взагалі можуть бути такі недбалі до своєї спорідненості з Господом і відповідальності перед Ним, і до своїх дітей, що в тій чи іншій мірі будуть наслідувати поведінку Йосафата. А проте ми добре знаємо, що тих, котрі намагаються взяти керівництво своїми власними справами і справами своїх дітей в свої власні руки, а отже, ігнорують Господа в цій справі, є велика кількість. Якщо ми зростаємо в ласці і знанні і час від часу витягаємо користь з наших помилок, то ми повинні більше і більше звільнятися від них, а тому більше і більше подобатися Господу.
Господня вказівка для нових створінь полягає в тому, що ми повинні не лише любити праведність, а й ненавидіти безбожність; ми повинні не лише любити спільність з усіма, хто є Господнім народом, але й старанно уникати спільності з тими, хто не є Його народом, хто є ворогом праведності. Це не означає, що ми повинні ненавидіти грішника, але, що, ненавидячи гріховність, ми будемо уникати будь-якої спільності з тими, хто симпатизує їй, усвідомлюючи, що вони або засліплені щодо справедливості, або введені в оману і попали під вплив противника. Що спільного має світло з темрявою, правда з неправдою, праведність з гріхом? Нехай всі, хто любить праведність, відступлять від безбожності: "Очистіться ви, що носите посуд Господній".
Хоча таким чином Йосафат і отримав догану, Господь милостиво згадав, як схвалив його поведінку в нищенні всього, що пов’язано з ідолопоклонством, і схильність царського серця шукати Господа. Очевидно, цей досвід був корисний і провадив Йосафата до ще більшої ревності для праведності, тому що він звернувся до людей – чи особисто, чи через речників та представників – що призвело до релігійного відродження, повертаючи людей назад до вищого оцінювання Господа і дотримування Його уставів. Очевидно, цар мав дуже високе почуття справедливості і честі, про що свідчать його розсудливі розпорядження в усіх містах його царства. Ось його послання до суддів: "Дивіться, що ви робите, бо не для людини ви судите, але для Господа, і Він з вами в справі суду. А тепер нехай буде Господній страх на вас. Стережіться й робіть, бо нема в Господа, Бога нашого, кривди, ані огляду на особу, ані брання дарунка". Це чудові почуття, гідні святих цього Євангельського віку! Безперечно, такий цар був би благословенням для будь-якого народу з причини його наближеності до божественного ідеалу праведності. Якою ж тоді є надія для світу, коли великий цар Еммануїл – Якому по праву належить це царство, і Який незабаром візьме його в ім’я Єгови – застосує владу царства і з надлюдським знанням і мудрістю буде впорядковувати справи світу в найвищих інтересах кожного створіння, згідно з принципами праведності.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є ПІДСТАВОЮ БОЖОГО ПРЕСТОЛУ

Цілком очевидно, що більшість людей – навіть християн, "святих" – мають не досить високі ідеали щодо справедливості. Чим більше ми розуміємо, якою гидкою в очах Господа є несправедливість, тим більше ми повинні старатися постійно вправлятися по лінії справедливості. В деяких відношеннях справедливість не є такою високою рисою, як любов, але вона є першою за важливістю, тому що правдиве прислів’я говорить, що ми повинні бути справедливі, перш ніж можемо бути великодушні. Господній народ повинен переконатися, що жодній людині ніхто з них не віддає хоч в чомусь менше, ніж винний – в ділових операціях, в побутових справах, в приватних розмовах і в усіх інших відношеннях. Святий повинен йти ще далі і не лише бути справедливим, але й великодушним – віддавати всім не менше, ніж справедливо, і бути готовим прийняти від інших менше, ніж можна було б справедливо вимагати, якщо виглядає, що вони не так високо оцінюють принципи Справедливості.
Ми повинні пам’ятати значну різницю між Господнім народом і світом і не повинні в цьому відношенні міряти інших по собі. Більшість світу не була в тій же школі, що й ми, – в школі Христа; про Господній народ написано: "Всі будуть від Бога навчені". Коли ми багато років вчимося в найвищій школі від найкращих вчителів, було б справді дивно, якщо б ми не мали критерію справедливості і любові вищого, ніж той, який загально переважає між людьми. Навчімося розвивати справедливість, будьмо сумлінними учнями в школі Христа, щоб бути приготованими до випускних екзаменів, а, отже, порахованими гідними з’єднатися з нашим Господом як вчителі в великій школі Тисячолітнього віку, в якій цілий світ людства отримає навчання по лініях справедливості і любові.
Судові службовці головним чином вибиралися з-посеред левитів – покоління, спеціально посвяченого для Господньої служби. В усіх цих справах цар, очевидно, діяв дуже мудро; однак ми не повинні сподіватися, що царі християнства йдуть за цим прикладом і вибирають на суддів, судових виконавців, поліцейських тощо лише посвячених людей. Царства цього світу незабаром стануть царством нашого Господа і його Помазанця, і тоді, без сумніву, впродовж Тисячолітнього періоду лише посвячені будуть обдаровані становищами влади, авторитету, тобто відповідальності, пов’язаної з управлінням світом. Однак зараз "бог цього віку", "князь цього світу", сатана, в великій мірі має справу з усіма політиками світу і слідкує за тим, щоб на впливових і владних посадах більшість була вірною йому.
Щоправда, сьогодні існує зовні добрий моральний тон і загальне бажання громадськості не бути предметом зловживань чи обману з боку тих, хто на владних посадах, і тому вони змушені дотримуватися деякої міри порядності і порядку і ставити високі критерії. Однак всі ми є свідками факту, що існують різні критерії чесності, і що більшість людей, в офісах і поза ними, мають надто низькі критерії. Ми не повинні особливо вмішуватися в теперішній стан речей, який, коли все розсудити, виглядає настільки добрим, наскільки ми могли сподіватися, і кращим, ніж ми могли надіятися. Проте ми радіємо, що надходить час, коли у веденні справ світу буде забезпечена абсолютна досконалість. Бог тепер вибирає Своїх царських священиків, щоб вони були Його царями і служителями в управлінні справами царства Його дорогого Сина. Будьмо вірними і добре засвоюймо уроки теперішнього часу, щоб ми могли бути пораховані гідними частки в Його честі.

"СУД СПРАВЕДЛИВИЙ ЧИНІТЬ"

Обов’язки, які Йосафат наклав на левитів, які становили цей вищий суд в Єрусалимі, також є великі: "Отак чиніть у страху Господньому, вірністю та цілим серцем. А щодо всякої суперечки, що прийде до вас від ваших братів, що сидять по містах своїх, де треба розсудити чи то за кров, чи то за Закон, чи то за заповідь, устави, чи за права, то остережете їх, і вони не згрішать Господеві, і не буде гніву на вас та на ваших братів". Суд за кров означав би рішення щодо міри вини у випадку вбивства – щоб визначити (як ми робимо сьогодні), чи смерть наступила внаслідок ненавмисного, випадкового вбивства; чи це було тяжке вбивство з пом’якшуючими вину обставинами – вбивство ненавмисне або викликане гнівом чи страхом; чи, третє, воно було тяжким вбивством першого степеня – задумане, навмисне. Так само, вони повинні були вирішити, які порушення були проти загального права, які проти божественного права, які проти звичаїв громади, і повинні були слідкувати, щоб для всіх вершилось правосуддя. Коли ми роздумуємо про ці обставини стародавніх часів, то дивуємося, як на такі справи, як ці – такі докази, що люди тисячі років тому були справедливі, шляхетні, вдумливі, шанобливі, – дивляться наші приятелі еволюціоністи. Вони, здається, схильні вважати, що в той час людство мусило бути на рівні, близькому до інтелекту мавпи, однак факти суперечать цьому. Тоді був цар, в імперії якого, без сумніву, чинилося правосуддя, так само, як це є з нами сьогодні, в цьому найбільш привілейованому краї, в цей найбільш сприятливий період.
Заключні слова цієї лекції містять наш заголовний вірш: "Будьте міцні й зробіть, – і нехай буде Господь з добрим". Ми доручаємо ці слова Господньому вірному народу. Нехай кожен, хто має якийсь обов’язок до виконання, не боїться, а коли старається виконувати неприємні завдання доброзичливо, справедливо і з любов’ю, то нехай не боїться людини, а, швидше, боїться Господа і старається догодити Йому. Нехай слова наших уст, а також думки наших сердець будуть прийнятними в Твоїх очах, о Господи, наша сило і наш відкупителю!