"НАГОДУЙТЕ ЇХ ВИ"
Матвія 14: 13-23
"Ісус же сказав їм: "Я – хліб життя" (Івана 6: 35).

Почувши про смерть Івана Христителя, Ісус переправився через Галілейське озеро – з-під влади Ірода. Можливо, Він думав, що Його служіння ще не було завершене, і що Ірод, проявивши таку зухвалість проти Івана, міг намагатися перешкодити Його праці і завершенню Його служіння. Або, можливо, Він боявся, що в народі може піднятися бунтарський дух – і буде здаватися, що Його науки сприяють цьому. На це натякає факт, що після чуда люди намагалися зробити Його царем. Підтримувати щось таке, означало б противитися тому, що Він вважав божественним розпорядженням.
Можливо (як, здається, натякають деякі записи), Ісус хотів залишитися на самоті зі Своїми апостолами, щоб мати змогу обдумати характер праці, яку Він повинен був виконати. Доказ Його зростаючої популярності в той час даний в факті, що такий великий натовп ішов пішки багато миль вздовж берега озера, щоб бути з Ним і слухати Його чудові слова життя – притчі і т.п. про царство, яке Він хотів встановити, і в якому всі Його апостоли і всі Його вірні повинні були мати частку.

ГОТОВИЙ ВПОРУ І НЕ ВПОРУ

Коли Ісус побачив натовп, Його серце наповнилось співчуттям, і Він не міг відмовити їм. Впору і не впору, наскільки стосувалося Його вигоди, Він мусив виконувати Божу працю, класти Своє життя – поступово, година за годиною. Читаємо, що Він "змилосердився над ними", бо вони були, як вівці без пастуха. Вони мали голод серця, хоча не знали, що це насправді було, бо вони прагнули вищих, кращих, шляхетніших умов, ніж ті, які їх оточували, а цей великий Учитель, здавалося, мав такі слова, яких не мав для них ніхто інший, – слова надії, примирення з Богом, божественного провидіння і опіки. Ті, що усілися на Мойсеєвім сидінні (книжники і фарисеї, Мт. 23: 2), були так наповнені хибним розумінням того, яким є їхнє властиве відношення до Бога, настільки введені в оману, що вони просто об’єдналися разом, щоб користатися божественними обітницями і привласнювати їх собі, а решту народу, як митників і грішників, полишити, вважаючи їх надто позбавленими побожності, щоб мати божественну ласку або яку-небудь частку, чи долю, в привілеях Царства. Однак Ісус обминув цих лицемірів, котрі відкинули Його і єдиний шлях наближення до Бога, і виявив Свою особливу милість більш смиренним біднякам, які радо слухали Його послання і дивувались "словам благодаті, які виходили з Його уст", – словам, які говорили їм, що Бог не відкидає недосконалих і слабких, якщо вони щирі і посвячені Йому.
Було по третій годині пополудні, під вечір, коли учні натякнули, що вже час відпустити натовп, щоб люди могли пошукати їжі і пиття в довколишніх селах. Іван записав розмову між Ісусом і Пилипом, дім якого був неподалік, у місті Віфсаїда, і який, отже, був знайомий з цією місцевістю. Ісус запитав Пилипа: "Де ми купимо хліба, щоб вони поживились?" Пилип відповів, що треба було б хліба на двісті динарів, щоб дати потрохи кожному з них. Згідно з нашим теперішнім підрахунком, це означало б, що вартість хліба була б приблизно двісті доларів. Здається, всі апостоли тоді погодились з радою відіслати натовп, щоб вони могли купити собі харчі, а також спокійний нічліг – хоча насправді люди на Сході мало турбуються про нічліг. Вони майже скрізь ставлять намети і, закутавшись своїми плащами, лягають спати в полі чи обіч дороги – в будь-якому місці, не думаючи про небезпеку.

ШУКАЮЧИ ПЕРШ ЗА ВСЕ БУКВАЛЬНОЇ ЇЖІ

Тоді Ісус сказав Своїм учням: "Нагодуйте їх ви". Марко говорить, що вони відповіли: "Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?" Ісус запитав: "Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте". Апостол Андрій повернувся зі словами, що один хлопчина має п’ять хлібів і дві рибки, які віддав у їхнє розпорядження. Ісус оцінив ситуацію і розпорядився, щоб люди посідали групами. Існує припущення, що вони самі розташувалися групами по п’ятдесят, і що було 100 груп, що разом становило 5000. Очевидно, вони розташовувались у формі трьохстороннього квадрата, згідно з виглядом римського столу. Учні, які прислуговували їм, проходили відкритою стороною і таким чином мали доступ до цілої групи. Нам не сказано, як п’ять ячних хлібів і дві рибки збільшувались, щоб задовольнити п’ять тисяч людей, і щоб залишилось дванадцять повних кошів. Цілком можливо, збільшення відбувалось підчас ламанням, в руках Господа, хоча можливо також, що збільшення продовжувалось в руках апостолів, коли вони по черзі роздавали їжу народу.
Якщо б така історія була розказана нам про звичайну людину, ми не могли б повірити в це. Дійсно, вірити цьому було б не вірою, а легковір’ям з нашого боку. Так само є з тими, хто заперечує небесне походження нашого Господа Ісуса: вони не вірять, що Він міг або зробив ті діла, які записані в Святому Письмі. І ми не могли б повірити в ці речі з їхньої точки зору. Оскільки ми віримо, що Ісус був єдинородним у Отця, Котрий прийшов у світ, щоб стати нашим Відкупителем, оскільки ми віримо, що Отець вилив на Нього божественного духа, або силу, – тому ми можемо також вірити, що Він мав силу заспокоїти бурю або збільшити кількість їжі Своїм благословенням.

ЩОДЕННІ ЧУДЕСА НЕ ЗАУВАЖУЮТЬ

Але, незважаючи на це все, найбільші скептики в світі дійсно вірять в чудеса: вони бачать їх всіх довкола нас, в усіх справах життя. Вони добре знають, що невеличка кількість ячменю, з якого складалися ті п’ять хлібів, якщо б була посаджена, могла б принести врожай, достатній для п’яти тисяч. Вони також знають, що дві риби в звичайних природних умовах за короткий час можуть дати достатню кількість риби для п’яти тисяч. Легко бачити, що Той, Хто впорядкував запаси природи, повністю володів ситуацією і легко міг задовольнити потребу в їжі цим чи іншим способом. Хто заперечить, що з людської точки зору чудом є те, що зерно проростає, а риби виводять риб собі подібних? Ці чудеса природи відбуваються довкола нас щодня, і тому вони є звичними для нас, і ми забуваємо, що вони є чудесами. Однак фактом залишається, що хоча ми можемо дослідити рибу, точно встановити її складові елементи, і можемо зібрати ці елементи разом в посудині, і можемо сформувати їх у вигляді риби, ми не можемо дати життя рибі, або спричинити, щоб вона вивела собі подібних. Це для нас було б чудом.
Правдою є також, що ми можемо дослідити зерно ячменю і чітко встановити його складові елементи, і можемо зібрати їх разом в тих самих пропорціях і формах, однак поза нашими силами є створити продукт, який проросте або розмножиться. Нехай ці постійні чудеса, які оточують нас щодня, переконають всіх тих, хто довіряє всемогутньому Богу, що Він здатний зробити все, що, як записано, Він зробив через Свого Помазанця. І пам’ятаймо, те, що робив Ісус, як проголосив апостол, "виявило славу Його" – показало і дало приклад грядущої сили і слави великого Царя світу, Котрий має благословити, і годувати, і підносити рід Адама, і дати життя вічне стільком, скільки приймуть це на Його умовах.
Якщо б ми не могли прийняти ці свідчення Святого Письма щодо влади Ісуса над природними речами, то не могли б прийняти заяви пророків і апостолів щодо Його грядущої сили в царстві. Якщо ми можемо прийняти твердження Святого Письма щодо Нього як великого Відновителя всього, Божого представника, Еммануїла, Котрий в майбутньому буде благословити цілий світ людства, тоді так само правильно і з такою ж вірою ми можемо визнати Його як Того, в Кому сила Отця діяла в малих речах, пов’язаних з чудесами, які ми розглядаємо, та іншими чудесами в першому приході.

ОБЕРЕЖНЕ ВЖИВАННЯ БОЖЕСТВЕННОЇ ЩЕДРОСТІ

Весь урок підсилився Господньою вказівкою, що учні повинні позбирати куски, а, отже, був даний інший урок, а саме, що хоча Божі приготування для людей є великі і щедрі, жодне з них не має бути втраченим. Ми не можемо дивитися на марнотратство кого-небудь з посвяченого Господнього народу без почуття, що, не дивлячись на те, який великий поступ зроблений ним в пізнанні деяких аспектів Господнього розуму, в цьому відношенні йому все ще не вистарчає цього розуму. Оцінювання дару і пошана до Давця означає старанність і вміння розпорядитись всім, що приходить до нас від нашого небесного Отця – речами минущими і речами духовними. Згідно з притчами нашого Господа, Він вимірює нашу любов і ревність в значній мірі нашим вживанням або зловживанням талантів, нагод, благословень (земних і духовних), дарованих нам тепер.
Ми можемо бути певні, що в цьому чуді, як і в інших, наш Господь хотів дати деякий важливий урок віри, тобто практичний урок, – не стільки для народу, скільки спеціально для Своїх послідовників, Своїх учнів. Тому можемо припустити, що Він мав подвійну ціль, відсилаючи їх човном, поки Він залишиться і відпустить народ, кажучи їм, що Його проповіді і чудеса закінчуються. Однією з цих цілей, без сумніву, була особиста спільність і єдність з Отцем на горі – подалі від натовпу – подалі навіть від Його улюблених дванадцятьох апостолів. Буває час, коли ми хочемо з’єднати наші серця і голоси з іншими біля престолу небесної благодаті і прийти до спільності і єдності з Ним як громада Господнього народу. І буває інший час, коли ми, здається, потребуємо особистої, приватної, осібної єдності з Богом, якої, здається, потребував в той час наш Господь.
Другою ціллю нашого Господа, без сумніву, було дати Своїм учням нагоду подумати над чудом і обговорити його між собою в Його відсутності. Таким чином вони могли говорити один з одним більш вільно і отримати більше користі, ніж тоді, коли б Він був з ними, і вони були б до деякої міри стриманими в Його присутності. Господь бажав, щоб цей великий урок повністю закарбувався в їхніх розумах; їм було б корисно пам’ятати в майбутніх роках, що Він мав силу збільшити їхню дочасну їжу без людського втручання і незалежно від людських умов. Це був би також урок стосовно духовної їжі, що вони не повинні нехтувати днем малих речей; що якщо вони послані Ним ламати хліб життя для народу, то вони не повинні бути боязливими і їм не повинні перешкоджати переважаючі несприятливі умови, але вони повинні мати повне довір’я до Нього, що Він має силу керувати всіма справами життя, щоб всі Його милостиві задуми могли бути здійснені.

МИ МОЖЕМО РОЗДАВАТИ ХЛІБ З НЕБА

Сьогодні в цій справі є урок також і для нас, як був урок для всієї церкви впродовж цього Євангельського віку. Ми можемо відчувати, що натовп є великий, і що засоби, які є в нашому розпорядженні, щоб простягнути їх хліб життя, є обмежені. Ми можемо бути схильні говорити, що маємо те і те, але "що то на безліч таку?" Прислухаймось до Господнього Слова: "Нагодуйте їх ви". Для нас повинно бути достатнім знати, що хтось з присутніх є голодний і спраглий праведності. "Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає". Скажіть йому добру новину, немає значення, в якій формі вона буде представлена, немає значення, якими нестерпними є обставини. Важливо, що тут є хтось голодний правди, і що Господь, якщо ми хочемо, поблагословить нас в служінні нею йому.
Часом ця притча пригадувалась нам, коли ми складали щорічний звіт праці, виконаної Watch Tower & Tract Society – і намагалися уявити величезну кількість духовної їжі, несеної людям по всьому цивілізованому світі, і наші привілеї в зв’язку з її розповсюдженням. Ми дивувалися, як Господь благословив порівняно малу кількість грошей так, що вона досягла так багато, – здавалося, що вона збільшувалася під Господнім благословенням. З нами є так, як було з апостолами. Господь Сам ставить питання, скільки це вимагатиме. Ми дивимося довкола нас і бачимо, як мало є голодних і спраглих правди, як багато хапаються за помилки, фальшиві євангелії, нове світло і т.п., і ми чуємо Господнє слово: "Нагодуйте їх ви". Щоб іти вперед і надіятися завершити велику жнивну працю в теперішніх обмежених умовах, вимагається віра, та оскільки Господь є Головним Жниварем, то Його благословення того, що Він дав нам для розповсюдження, вчинить це достатнім, щоб всі, хто справді голодний, могли бути нагодовані.
Нехай цей урок глибоко западе в наші серця; маймо більше довір’я до Того, Хто не лише забезпечив дочасну їжу століття тому, але Хто тепер, згідно зі Своєю обітницею, прийшов другий раз і знову роздає духовну їжу, поживу своєчасно, речі нові і старі з скарбниці Його Слова. Будьмо швидкі прийняти ці обітниці до наших сердець, беручи до уваги, що, ясніше побачивши божественний характер і план, ми все ще голодні і спраглі. Будьмо пильні, щоб давати всім, хто голодний і спраглий, блаженну їжу, яка так відсвіжила і підкріпила нас. Якщо вони не отримають її, то ослабнуть в дорозі, шукаючи іншої їжі. Ми маємо щось особливе, чого потребує весь дім віри; без цього вони не можуть зберегти свого становища, не можуть продовжувати йти і, напевно, стануть знеохочені. Тисяча впаде з боку від нас і десять тисяч праворуч від нас без цієї необхідної поживи. Будьмо на осторозі.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ – ТОДІ І ТЕПЕР

Можемо бути певні, що хлопчина, який мав хліби і риби і віддав їх у розпорядження Господа, отримав велике благословення, хоча пізніше ми не чули про нього нічого, крім того, що згадане тут. Це була сприятлива нагода, і можемо бути певні, що хлопець, який охоче дав все своє в руки нашого Господа, не намагаючись продати це голодним за високу ціну, отримав відповідне благословення. Уроком для всіх є, що будь-які фінансові засоби, які ми можемо мати для передавання хліба життя іншим, або будь-яке знання правди, яке ми можемо мати, не повинно бути ні самолюбно накопичуване, ні самолюбно споживане нами самими. Це повинно бути посвячене Господу, і з цього посвячення Господь дасть благословення іншим і побільшить благословення наших власних розумів і сердець.
Можна сказати, що заголовний вірш нашої лекції в деяких відношеннях є суттю цього. Після того, як Ісус провів ніч в молитві і зранку прийшов до Своїх учнів, які все ще плили в човні через озеро – стримувані бурею – і після того, як вони безпечно доплили до суші, деякі з тих, котрі були з Ним, і котрі їли чудесний хліб і рибу, повернулися в околиці Капернаума і знову шукали Ісуса. Він докорив їм і звинуватив у тому, що вони шукають Його більше задля хлібів і риби, ніж з причини правд, які Він проголошував, і взявши це як тему, продовжував говорити їм про Себе як про Хліб Вічного Життя, який зійшов з неба, і споживаючи який, людина ніколи не помре – хліб життя вічного.
Блаженні наші вуха, бо ми почули! Блаженні очі нашого розуміння, бо ми побачили Його! Блаженні ми, бо скуштували цей Хліб Життя! Блаженні ми, якщо і далі є голодні і спраглі праведності і день за днем більше і більше насичуємось згідно з обітницею.

ГОЛОД СЛОВА БОЖОГО – АМ. 8: 11

Ми живемо в дуже бурхливий час, в час, коли є більший голод знання, багатства, впливу, влади, будь-якої речі, ніж будь-коли раніше. Здається, що кожен є голодний. Однак наші дні є настільки наповнені філософіями, винаходами, науками (правдивими і хибними), планами розбагатіти, фінансовими програмами, теологічними програмами і т.п. і т.д., що цілий світ поглинутий намаганням задовольнити цей різного роду голод душі. Однак ці речі не задовольняють навіть світських людей – вони все ще голодні і спраглі; і ніщо ніколи не задовольнить їх, крім живого хліба – Правди. Тепер є час для нас, котрі стали "новими створіннями в Христі Ісусі", слідкувати за тим, щоб роздавати іншим правдивий хліб і воду життя, і щоб наш власний земний голод на земні речі не процвітав чи не задовольнявся ціною нашого духовного голоду на духовні речі, але щоб духовному голоду була приділена наша особлива увага, турбота і приготування.
Чим більше люди задоволені земними речами, тим менше вони матимуть схильність до небесних речей; і чим більше ми задоволені небесними речами, тим менший апетит ми будемо мати до земних речей. Нове створіння процвітає за рахунок старої природи, і нові прагнення, надії та бажання – за рахунок старих. Подібно, коли стара природа процвітає, це відбувається за рахунок нової в усіх життєвих справах. Тож, усвідомлюючи різницю між їжею, яка гине, і їжею, яка приносить божественні благословення – вічне життя, обираймо останню, годуймось більше і більше Господом і Його Словом, і таким чином зростаймо міцними в Господі і могутності сили Його, і будьмо більше і більше відлученими від світу, його духа, його надій, його амбіцій. Ми шукаємо небесної країни, небесного царства, небесної природи і небесних якостей, відповідних і приготованих для цієї небесної природи. Ми знайшли великого Життєдавця, Того, Хто може дати і дає цей хліб з неба. Нашим великим привілеєм є роздавати цей хліб. "Нагодуйте їх ви". "Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає".