[R318]
ЗВІР ТА ЙОГО ОБРАЗ
ОБ’ЯВЛЕННЯ 13 розд.
(Діалог)

Б. – Я знову тут, брате. А., з бажанням продовжити дослідження Об’явлення, розд. 13, як ти запропонував під час нашої останньої зустрічі. Я вже давно відчуваю глибокий інтерес до цього розділу, а це тому, що інші вірші Писання посилаються на Звіра і Образ, описані тут, і кажуть, що переможці здобувають перемогу над Звіром та Образом і числом імені його. Мої труднощі полягали в тому, що я, не розуміючи значення цих символів, не міг упевнитись, чи я здобув перемогу над ними, чи ні. Я серйозно прислухаюся до твоїх аргументів і намагаюся зважувати їх на основі Божого Слова, а не “отцівських передань”.

A. – Це єдиний правильний спосіб вивчати Писання. Ми повинні приходити до нього з вірою, що “воно [і тільки воно] може зробити нас мудрими” (2 Тим. 3: 15), і саме цей клас повинен зрозуміти. Даниїл сказав, що в часі кінця багато хто буде бігати туди й сюди, знання примножиться, і мудрі зрозуміють. Щоб правильно зрозуміти, як сталося, що певні частини правди могли бути приховані протягом усіх минулих віків і повинні бути зрозумілі нам зараз, ми повинні пам’ятати, що Боже Слово є великою скарбницею, в якій Він сховав у минулому всі знання, потрібні Його дітям у всі віки. Це – велика комора, з якої Його слуги можуть виносити у свій час як нове, так і старе – харч у пору для дому віри (Мт. 24: 45). А оскільки цю правду зазвичай не помічають або нехтують нею, багато Господніх святих звертаються до старих запліснявілих томів отцівських передань, замість того, щоб йти до джерела живих правд – Біблії.

Б. – Коли ми дивимось на це, ми бачимо, що воно дуже ганьбить слова Ісуса, які Він ставить нарівні зі Собою, кажучи: “Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися... того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця” (Мк. 8: 38). Це ганьбить також Отця, бо Ісус сказав, що Його дух попровадить нас до всієї правди і покаже речі майбутні (Ів. 16: 13).

A. – Тоді почнемо. Я буду користуватися перекладом “Emphatic Diaglott”, оскільки він набагато зрозуміліший. Тоді ти зможеш скористатися перевагами обох версій.
Дозволь мені спочатку викласти просте правило для інтерпретації деяких символів, що зустрічаються в цьому розділі. Дракон – цивільна влада, поганський Рим; Небо – вищі, правлячі сили; Земля – люди, що перебувають під владою правлячих сил (неба), коряться їм; Море – широкі маси людства, що не перебувають під релігійними обмеженнями.
Перші два вірші цього розділу звертають нашу увагу на Дракона, який у попередньому розділі символізував Римську імперію, – того самого, якого Даниїл бачив у видінні під назвою “четвертий звір, страшний і грізний” (Дан. 7: 7). Цей Дракон передав своє панування Звірові, що піднявся з моря, – владі, яка вийшла з безбожних мас. Іншими словами, Римська імперія перейшла під нове правління – Звіра, схожого на леопарда, паща якого була як у лева, тіло – як у леопарда, а ноги – як у ведмедя. Цим Звіром, який заволодів престолом і владою Дракона, ми вважаємо, є папство. Він відповідає “дитині чоловічої статі” з попереднього розділу. Він має певні риси, які нагадують перших трьох звірів з 7-го розділу Даниїла, а саме: лева, ведмедя і леопарда, які, згідно з описом, представляють Вавилон, Персію і Грецію. Отже, цей новий Звір поєднує в собі певні провідні характеристики попередніх імперій і об’єднує їх під владою останньої – Римської.
Вавилон славився своєю пишнотою і гордістю – лев, цар, володар усіх звірів. Відповідно, папство мало таку ж пащу, тобто претендувало на царство над усіма царствами за божественним правом – як Боже царство, що мало розбити на шматки і поглинути всі інші. Такою була сильна паща.
Ведмежі лапи вказують на ще одну особливість папства як імперії, а саме: наполегливість. Подібно до імперії, схожої на ведмедя (Медо-Персії), яка могла роками тримати міста в облозі і навіть повернути річку вбік від її русла, щоб досягти своєї мети, папство рухалося обережно і здобувало королівства радше за допомогою стратегії, ніж битви. Цю ж прикмету ілюструє ведмідь: своїми кігтями він душить здобич.
Тіло папського звіра було подібне до леопарда. Леопард був третім звіром, якого бачив Даниїл –Грецією. Греція була знаним осередком вченості, побожності та мудрості (Дії 17: 23). Таким чином, головна претензія папства бути володарем над усіма царствами ґрунтувалася на твердженні, що воно є осередком мудрості, вченості та побожності. Іншими особливостями леопарда є його активність, пильність і потайливість. Так само було з папством. Далі, плями на тілі леопарда розташовані нерівномірно: так і політика папства в різних частинах світу різнилася – в освічених ліберальних країнах вона була ліберальною, а в інших місцях вона змінювала свої рішення залежно від обставин.
Цей Звір, схожий на леопарда (Церковна імперія) отримав владу, престол і великий авторитет поганської Римської імперії [Дракона] і на деякий час став єдиним представником цього панування (різні роги, царства, присягли йому на вірність і підтримку).*
----------
*Слід пам’ятати, що церква Риму складається лише з духовенства – папи, “Отця”, і всіх єпископів, священиків, монахів тощо, “братів”.
-----------
“І дивувалася вся земля за Звіром, і поклонилися Драконові, бо владу дав Звірові, і поклонилися Звірові, кажучи: «Хто подібний до Звіра, і хто спроможний воювати з ним?»” (Вірші 3, 4, Хом.).
Люди поважали цього ЗВІРА за його особливості – тіло леопарда і пащу лева. Тим більше вони поважали цивільну владу за те, що вона так вшанувала церковну владу. Різні царства (роги) незабаром зрозуміли, що завдяки вірності папству їхня влада над людьми зміцнилася, а не ослабла, бо папство, у свою чергу, визнало їх і наказало людям визнавати цих деспотів як божественно призначених.
Таким чином, дотепер правителі Європи стверджують, що вони правлять за божественним правом і призначенням, а також їхні діти після них, якими б недолугими вони не були. З тієї ж причини протестантські церкви Європи, щоб здобути національну прихильність, захист і підтримку, стали державними церквами, і вони, як і папство, визнають правлячі сім’ї такими, що володіють Божественним правом на владу і керування людьми. Боже Слово, навпаки, засуджує всі земні уряди як егоїстичні, деспотичні і звірячі, і визнає лише одне Царство, призначене Богом, а саме: Царство, яке незабаром буде встановлене на всій землі, – Христа і його святих у СЛАВІ (Дан. 7: 27; Об. 11: 15; 2 Тим. 2: 12). Тільки в цьому Царстві святі мають своє громадянство – тільки його вони визнають і за нього моляться “нехай прийде Царство Твоє”.

Б. – Але, брате А., хіба царювання цього Царства в якомусь сенсі не почалося? Хіба ми не додаємо в тій же молитві: “Бо Твоє є Царство” і т. д.? (Мт. 6: 13; Лк. 11: 4).

A. – Ні, брате, це час терпіти з Ним безчестя від світу як випробування нашої гідності царювати з Ним, коли Він візьме (задіє) Свою велику владу і царювання. Лише десь при закінченні звучання Сьомої Сурми царства землі стануть царствами нашого Господа і Його помазанця (Тіла – Церкви). Тоді, як тобі відомо, сказано, що вони розгніваються, і Його гнів повинен прийти перше, ніж вони стануть слухняними (Об. 11: 18). Вони настільки обмануті цим фальшивим вченням папства, яке певною мірою продовжують сповідувати всі реформовані церкви, що це природно [R319] викликає гнів як у людей, так і в правителів, даючи зрозуміти, що диявол є князем цих урядів (Еф. 2: 2). Безумовно, багато їхніх учинків заслуговують на таке диявольське головування.
Щодо твоєї цитати з Господньої молитви, “Бо Твоє є Царство і т. д.”, то слід пам’ятати, що ми вважаємо її додатком до первісної молитви, зробленим за часів правління папства. Вона відсутня у всіх стародавніх копіях Нового Завіту і, відповідно, пропущена в новій редакції. Ні, брате, ніщо в Божому Слові не підтримує ідею, що ці деспотичні уряди є Божими або визнаються Ним, хіба що як частини зла, яке має бути зметене звеличенням справжнього Христа (Голови і Тіла, славних духовних істот) до церковного панування, яке протягом кількох сотень років було підроблене папством – головним антихристом.
Але повернемося до теми. Люди поважали ЗВІРА, кажучи: “Хто спроможний воювати з ним?” (Хом.). – хто може протистояти нищівним прокляттям папства, духовної імперії?
“І дано було йому уста [лев’ячі, владні, жахливі висловлювання], що промовляли гордо і богохульно” (Гиж.). (Ці висловлювання ми розглядали у нашій минулій розмові, як ти пам’ятаєш). “І дано йому владу діяти сорок два місяці” (вірш 5, Гиж.). Цей дозвіл, як ми розуміємо, полягав у тому, щоб страчувати і віддавати на смерть святих Бога, яких він називав “єретиками”. Ці 42 символічні місяці, або 1260 днів, збігаються зі згаданими в попередньому розділі, а також з провіщеними Даниїлом (12: 7) як 3,5 часи (роки). Із закінченням цих 1260 років влада папства діяти – страчувати за єресь – закінчилася в 1798 році. Обман, що ніхто не може успішно воювати чи суперничати з папством, був виявлений, коли Наполеон, нехтуючи прокляттям, взяв папу Пія VI як в’язня до Парижа, де той помер. Відтоді страх перед цим ЗВІРОМ вже не був таким великим, і різні роги (царства), які колись захищали, учинили війну з жінкою (панування було відібрано) (Об. 17: 16).
Тепер знову повернемося назад, щоб побачити, як цей ЗВІР досяг успіху під час своєї владної кар’єри. Читаємо (вірш 6): “І розкрив він уста свої для хули на Бога, щоб хулити ім’я Його і оселю Його, і тих, що живуть на небі” (Хом.).
Ця ЗВІРЯЧА влада була наклепом на Бога і на справжнє прийдешнє Царство. Вірші 7 і 8: “І дано йому було вести війну зі святими і перемогти їх; і дана була йому влада над всяким коліном, і народом, і язиком, і племенем [влада папства як духовної імперії, тобто “Божого Царства”, була загальновизнаною]” (Дерк.). “І поклоняться йому всі, що живуть на землі, імена яких не були записані в книзі життя Агнця, заколеного від створіння світу” (Дерк.).
Обман з боку папства був настільки повним, що світ був введений в оману, і вся церква, окрім переможців, чиї імена “на небі написані”, була обманута таким самим чином і поспішила об’єднатися зі ЗВІРОМ та поклонитися йому, щоб він записав їхні імена у свої книги. Звідси виникла омана, поширена серед усіх протестантів сьогодні: що їхні імена повинні бути пов’язані з якоюсь ТАКОЮ земною церковною системою, інакше вони не є Господніми святими. Але важливо, щоб наші імена були записані в книзі життя Агнця. Це єдиний запис, який має якусь цінність.
“Коли має хто вухо, нехай слухає” (в. 9). Тільки ті, чиї вуха отримали обрізання – хто прийшов до значного пізнання Божого слова і має слух віри, щоб поважати Його і Його слово, незважаючи на пишність, успіх і силу неправди, – зможуть сприйняти наведені твердження про тих, хто був обманутий [R319] папством: хто не був із числа записаних в істинній церкві, якої згадана тут церква була тільки підробкою.
“Коли хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!” (в. 10).
Папська система була невільницькою. Усі, хто визнавав її зазіхання, повинні були обов’язково виявляти беззастережну слухняність їй, немов Богові, бо вона претендувала на те, щоб бути Небесним Царством, а її голова, папа, – намісником Бога. Відповідно ті, хто був за такий полон особистої думки (схилявся до нього) і хто визнавав право цієї папської системи обмежувати і визначати віру всіх, за власною згодою ставали полоненими.
Багато протестантських сект потрапили в ту ж саму пастку диявола і марно намагаються встановити своє панування, змішуючи церкву і державу.
З іншого боку, були й такі, хто стверджував, що папство є узурпацією титулів і влади справжнього Голови і Правителя Церкви. Вони заявляли про своє право на особисту свободу, якою Христос зробив їх вільними. Вони використовували “меч духовний, який є Слово Боже”, на захист своєї свободи, і саме таким папство завдавало смерті – перемагало святих протягом 1260 років своєї влади. Це було суворе випробування справжньої святості: чи підуть вони в полон і приєднаються до лав узурпаторів, чи залишаться вірними справжньому Цареві і дочекаються Царства, яке Він обіцяв установити? Ті, чиї імена були написані на небі, взялися за цей меч і запечатали своє свідчення смертю.

ДВОРОГИЙ ЗВІР

“І побачив я іншого Звіра, який виходив із землі; він мав два роги, подібні до ягнячих, і говорив, як Дракон” (в. 11, Дерк.). Якщо попередній дикий Звір представляв церковну владу, як ми щойно бачили, то цього Звіра, названого “іншим”, слід сприймати як подібну духовну, церковну владу.
Як перший Звір мав десять рогів, які були владами, що дали йому свою силу і захист, так і цей Звір мав “два роги”, що вказує на те, що дві влади, або уряди, будуть його підтримувати.

Б. – Чи може це стосуватися ісламу?

A. – Ні, я думаю, що ні; це об’явлення не було дане, щоб стати загальною історією світу, а було об’явленням, даним Церкві, і стосується справ і речей, тісно пов’язаних з історією Церкви. Немає жодних підстав для того, щоб говорити про іслам. З тієї ж причини було б марно наводити історію конфуціанства або буддизму. Жодна з цих систем не була християнською, і хоча всі вони були антихристиянськими, але були такими відкрито і не були настільки шкідливими для справжнього християнства. Папство, навпаки, згадується тому, що воно намагалося видавати себе за Царство Христа і обманювати, а до відступництва приєднався Дракон, Римська імперія.
Знову ж таки, зверніть увагу на те, що цей Звір “виходив [поступово] із землі”, у той час як перший вийшов з моря. Тепер, якщо наші визначення цих символів правильні – якщо вихід папства був з безбожних мас Римської імперії і був показаний як вихід з “моря”, – то вихід цього другого Звіра з “землі” повинен означати, що він з’явився серед тих, хто сповідував релігію.

Б. – Я бачу переконливість цього. Але чи може це стосуватися якоїсь із гілок протестантських церков?

A. – Я вважаю, що рана, завдана папській голові (згадана у в. 3) мечем, відноситься (в. 14) до діяльності Реформації, коли Лютер, Цвінглі, Кальвін, Нокс та інші, відстоюючи вчення Божого Слова на противагу вченню папства, показали, що це була система, про яку йдеться в Об’явленні, а також в писаннях Павла під назвою “Таємниця Беззаконня”, “Антихрист”, “Чоловік Гріха”. Вони нанесли настільки потужний удар цій папській голові, що система майже загинула. Але в міру того, як справа тих, що висунули Протест, ставала все більш популярною, симпатії деяких можновладців стали проявлятися на їхню користь. Незабаром різні невеликі німецькі королівства (князівства) стали на бік реформаторів і дали свою санкцію їм, а не папству. Незабаром Бельгія, Голландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія та інші відмовились від вірнопідданства своєму колишньому голові і ПРАВИТЕЛЮ – папі. І хоча вони не визнали Лютера, Кальвіна або когось іншого новим головою, тобто духовним імператором, вони підтримували різні реформаторські церкви державними коштами і захистом. Приблизно в цей же час (у 1531 р. н. е.) церква в Англії відмовилась від свого вірнопідданства Риму і стала окремим церковним урядом. Таким чином вона в точності дотримувалася прикладу папства в поєднанні цивільної та церковної влади і зробила одну особу, Генріха VIII та його наступників, головою всієї влади.
Наслідки впливу такої прихильності з боку урядів на вчення реформаторів можна собі тільки уявити. Колись вони нарікали на об’єднання імперії і церкви в особі папства, показуючи, що Діва, заручена Христу в очікуванні Його Царства, виявилася невірною Йому (тому названа блудницею), коли об’єдналася з земними владами і спиралася на них, шукаючи підтримки. Ця частина їхнього ураження “духовним Мечем” незабаром припинилася, коли вони почали звертати увагу на прихильність і привітність земних урядів до себе. Відповідно, вони не могли засуджувати у папстві те, чим самі почали захоплюватися і чого почали жадали. Їхнє бажання (жадання) влади, імені та впливу робити великі діла і мати багато дітей призвело до того, що ці дочки Риму пішли за прикладом своєї матері, “Вавилону великого, матері блудниць” (Об. 17: 5, Дерк.).
Але, брате Б., не забувай, що ми зараз говоримо про церковні СИСТЕМИ, а не про всіх, хто перебуває під цими системами, пов’язаний з ними і служить їм. Віримо, що в усіх цих системах (папській матері, а також її дочках) Господь мав дорогих дітей, які, підтримуючи їх, щиро думали, що вони служать Богові. Це – омана, яка спонукала всіх, крім небагатьох, поважати папського ЗВІРА [R320] як справжню імперію Христа, замість того, щоб чекати “Господа з неба”. Від цієї давньої пастки і обману диявола всі посвячені святі повинні звільнитися, і ніщо, окрім правди, не може звільнити. Вихід з Вавилону розпочали реформатори, але, як ми бачили, їхні послідовники здійснили лише коротку подорож, поки значною мірою не потрапили в ті ж самі “тенета птахолова”.

Б. – Деякі, очевидно, досягли більшого прогресу, ніж державні церкви в Європі, на які ти посилаєшся. Всі церкви в Сполучених Штатах Америки є вільними і не підтримуються урядом.

A. – Так, знання і свобода в цілому є противниками релігійного рабства і фанатизму. А що стосується цих вільних організацій, то вони радше не можуть мати підтримку цивільної влади і об’єднуватися з нею, аніж не будуть.

Б. – Що ж, тепер я хочу знайти доказ щодо другого Звіра – ДВОРОГОГО ЗВІРА. Це не можуть бути всі ці церкви, правда ж? Це має бути якась одна церковна система, як папство було однією церковною системою.

A. – Саме так, це одна церковна система; і два роги показують на те, що її підтримують (тобто її владу визнають) два царства.

Б. – Глянь, пресвітеріанська церква є державною церквою Шотландії, але не іншої країни, і це був би лише один ріг. Реформована церква Голландії є державною церквою в кількох країнах, але тоді цих країн було б занадто багато. Те ж саме можна сказати і про лютеранську церкву.

A. – Зачекай, брате Б.! Ти робиш дуже поширену помилку. Пам’ятай, що проста допомога чи підтримка імперії не створює символічного “ЗВІРА”. ЗВІР – це уряд, і щоб стати символічним Звіром, церква повинна стати елементом, частиною уряду. У тих країнах, про які ти згадав, цього не відбулося. Є лише одна церква, якій цей символ ідеально підходить, а саме: “Церква Англії та Ірландії”. Ця система, як і папська, була поєднанням церкви і держави – церковною імперією.
У 1200 році Англія стала підвладною папі. У 1531 році через суперечку між її королем, Генріхом VIII, і папою Англія вийшла з підпорядкування папству. Скликаний того ж року собор духовенства у своїх декретах проголосив короля Генріха VIII “єдиним захисником англійської Церкви, її єдиним і ВЕРХОВНИМ ВЛАДИКОЮ і, наскільки це можливо, за законом Христа, ЇЇ ВЕРХОВНИМ ГОЛОВОЮ” (цитата).

Б. – Я здивований. Та ж саме такими були настрої папства; саме в цьому сенсі папа вважається намісником Христа. Якого ж такого славного представника Ісуса вони мали в особі Генріха VIII, який з шести дружин розлучився з двома, двох обезголовив, а одну, як багато хто вважає, отруїв. Він був гідним конкурентом деяких пап як антихристиянський претендент на верховенство в Церкві.

Б. – Реформаторський рух ще не досягнув Англії в той час, а він, безумовно, був дуже потрібний. Церковний собор, який міг визнати такого голову, безумовно, був настільки ж корумпованим, як і папство.
Про те, що титул “Голова Церкви” не був порожніми почестями, можна судити зі слів історика: “Водночас було наказано не зважати на осуд, який папа міг би винести з причини цього закону, і відправляти літургію та таїнства, як звичайно. У 1534 році були скасовані всі платежі до Апостольської палати і дозволи; монастирі були підпорядковані королівській владі і не підлягали більше нікому іншому; право скликати Собори, затверджувати або відхиляти канони [закони або доктрини, прийняті Собором духовенства] і вислуховувати апеляції єпископів було надано тільки королю. Хоча тепер Генріх був удостоєний титулу “ВЕРХОВНИЙ ГОЛОВА ЦЕРКВИ НА ЗЕМЛІ”, він не збирався змінювати церковні доктрини, як це було прийнято тоді. Дійсно, лише через 30 або більше років після цих кроків римо-католики і реформатори [англійської церкви] стали розглядатися як окремі організації, або мали окремі служіння і окремі місця поклоніння”.
Щодо признання “Церкви Англії” як окремої від папської церкви, інший історик говорить: “Собор проголосив, що папа має влади в Англії не більше, ніж будь-який інший єпископ. Було прийнято Акт про верховенство, який зробив Генріха головою церкви, і цей акт вважався втіленням усіх заходів, які були прийняті проти зазіхань духовної влади [Риму] в королівстві і за його межами, будучи одночасно символом незалежності Англії і декларацією про те, що відтепер цивільний магістрат є верховним в англійських володіннях як над церквою, так і над державою”.

Б. – Я схильний думати, що люди загалом дуже мало розуміють ці питання. Але чи ті ж самі титули – “Верховний голова церкви на землі” і т. п. – все ще застосовують до англійських монархів?

A. – Так. Більше того, корона, яку вони носять, вказує на цей титул, бо вона увінчана хрестом. А нинішня “Велика печатка Англії”, окрім того, що змальовує Вікторію як захисницю віри, ілюструє це зображенням королеви, яку з обох боків підтримують фігури, що представляють Справедливість і Релігію, які сидять біля її ніг. Королева зображена з глобусом у руці (що символізує землю), верхня половина якого світлого кольору (що символізує християнство) й увінчана хрестом, який символічно проголошує її прибічником, або головою вселенської церкви.
Це те саме, що ти бачиш в руках пап на багатьох зображеннях і в цілому означає, що цей голова Церкви на землі є захисником, прибічником правди.
Мені не потрібно нагадувати, що Ісус ніколи не давав нікому цієї посади. Він Сам претендує на неї, а всі інші претенденти є узурпаторами. Павло сказав, що Христос – “Голова Церкви”, і ми повинні “в усьому зростати в Нього, а Він Голова, Христос”. Знову ж таки, він повторює, що Бог поставив Його “Головою Тіла, Церкви” (Еф. 1: 22; 4: 15; 5: 23; Кол. 1: 18). Павло говорить про Церкву на землі, отже, будь-який папа, королева, рада, асамблея, конференція, або будь-яка інша людина чи група людей, які претендують на владу справжнього ГОЛОВИ – Ісуса, або володіють нею, виступають проти Нього. А всі, хто підтримує їх впливом, присутністю або грошима, є посібниками зла і прибічниками фальшивих СИСТЕМ.

Б. – Йдемо далі. Мені не терпиться побачити, чи ця система (англійська церква) повністю відповідає картині. Другий ЗВІР мав два роги; які два королівства (роги) підтримували цю Церкву? Зрозуміло, це не Шотландія; вона наполегливо відмовлялася від її підтримки і визнає та підтримує Пресвітеріанську церкву.

A. – Не забувай про відмінність, яку ми помітили між церквою, що підтримується урядом (як у Шотландії), і [R320] церквою, об’єднаною в уряді (як в Англії). Ми побачили, що саме останні стосунки свідчать про ЗВІРА.
Тепер гляньмо на два роги: Англія, звичайно ж, була одним з них, і я думаю, що можу дати тобі задовільні докази того, що Ірландія була іншим. Історія свідчить, що в 1537 році ірландський парламент у Дубліні “прийняв Акт про верховенство, проголосивши Генріха VIII ВЕРХОВНИМ ГОЛОВОЮ ЦЕРКВИ, забороняючи відносини з римським двором і оголошуючи державною зрадою недотримання присяги верховенства”. Генріх VIII також прийняв титул короля Ірландії. Таким чином, бачимо, що другий ріг з’явився протягом короткого проміжку в п’ять років після першого.

Б. – Це дійсно добре збігається. Той факт, що Ірландія не була потужним рогом, не має значення, бо він був сильнішим за деякі з тих, які підтримували папського Звіра. Я ніколи не бачив нічого більш відповідного. Без сумніву, ми маємо ДРУГОГО ЗВІРА, який так спантеличив усіх коментаторів, хоча вони ясно бачили, що папство було Леопардом. Які наслідки відокремлення Церкви в Ірландії?

A. – З 1538 по 1871 рік – 333 роки – церква називалася “Церква Англії та Ірландії”, таким чином визнаючи обидва роги.
1 січня 1871 року (за рішенням парламенту і за згодою королеви, голови церкви) Ірландська церква була відокремлена від держави, тобто цей ріг був відкинутий. Так само всі роги, які колись підтримували папство, відламалися від нього, з тією різницею, що у випадку папства роги повернулися проти нього, а у випадку другого ЗВІРА він відкинув від себе ірландський ріг, вважаючи його скоріше слабкістю, ніж силою. І зовсім не буде нічого дивного, якщо другий ріг (Англія) відокремиться від цього Звіра (тобто, не буде нічого дивного, якщо незабаром в Англії церква буде відокремлена від держави). “Два роги, подібні ягнячим”, здається, вказують на те, що цей ЗВІР був би мирно налаштований – не схильний до агресії, використовуючи роги лише для захисту.

Б. – Я не бачу, як вписується в це наступна частина – що він говорив як Дракон. Здавалося б це означає, що його висловлювання гірші за висловлювання папства, що не відповідає дійсності.

A. – Зверни увагу на те, що говорив не Дракон, а що Звір говорив як Дракон. Ми розуміємо це так: його висловлювання нагадували висловлювання цивільної влади (Дракона), і в його словах було мало того, що вказувало б, що він є церковним урядом. Всі знають, наскільки це відповідає дійсності.
“Він діє перед ним з усією владою першого Звіра [папства] і примушує землю і все, що живе на ній, поклонятися [засвідчувати повагу] [R321] першому Звірові [що показує, що другий Звір не зайняв місце першого, але вони існували одночасно], у якого смертельна рана зцілилась” (Дерк.).

Б. – Здається, я розумію, як виконався цей вірш. Церква Англії претендувала на всі повноваження і владу, на які претендувало папство. Вона претендувала на те, щоб бути ТІЄЮ церквою; вона визнала і відкинула деякі погані речі, на які скаржилися реформатори, такі як продаж індульгенцій, пресуществління і т. д., і відмовилася від них, а також від назви “Римська”, яку замінили словом “Священна”, називаючи її, як було на початку, “Священною Католицькою Церквою”. Вона претендувала на таку ж державну владу і таке ж пошанування до своїх декретів, як і папство*.
------
*Цей забобон щодо авторитету церкви Англії спостерігається і сьогодні навіть серед інтелігентних людей: вони відкидають нові переклади Святого Письма, надаючи перевагу версії короля Якова (King James’ Version), тому що її дозволив читати могутній король Яків, ГОЛОВА “ЦЕРКВИ АНГЛІЇ ТА ІРЛАНДІЇ”.
-----
Встановивши подібну систему, позбавлену деяких грубих папських помилок, вона привернула увагу всіх до цих помилок як до єдиного можливого недоліку папства. І коли деякі з цих помилок незабаром були відкинуті папством, був зроблений висновок, що обидві системи ЗВІРА правильні. Люди тоді, як і зараз, вважали ці системи правильними і справедливими, якщо їхні повноваження і т. д. здійснювалися належним чином. Але з Божого погляду ці системи є гидотою і помилкові у самій своїй суті.
Системи, засновані на помилках, мов погане дерево, “не можуть родити плоди добрі” (Дерк.).

Б. – Назви головну помилку.

A. – В основі обох цих систем лежить їхня претензія на те, що вони є “Божим Царством”, яке має владу панувати. Ця ідея, раз прийнята, виправдовує переслідування ними людей і народів, змушуючи їх підкорятися і схилятися в покірності. Святе Письмо приписує ці повноваження “Божому Царству”, коли “усі кінці землі спам’ятаються і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів, бо царство Господнє, і Він Пан над народами!” (Пс. 22: 28, 29). Він “їх повбиває залізним жезлом, потовче їх, як посуд ганчарський” (Пс. 2: 9). Перед Ним вклониться кожне коліно і визнає кожен язик (Фил. 2: 11). Тож якщо їхні претензії були ДОБРИМИ, то хто міг заперечити їм виконувати біблійні твердження?

Б. – Цим Анти-Христам, щоб їхні претензії на владу царства виглядали правдивими, потрібно було лише зробити один крок у примушуванні до послуху, підкріпивши своє право на це щойно процитованими місцями Писання. Це велике зло було санкціоноване; були визнані їхні претензії, що царство встановлене і царювання триває, що перешкодило тим, хто визнав це, шукати справжнього ГОЛОВУ Церкви, Який має встановити справжнє Царство під усім небом, яке потовче на шматки теперішні недосконалі уряди, утвердить праведність на землі і змусить кожне коліно схилитися і кожен язик визнати на славу Бога.

A. – Так, я згоден з тобою. Наступні вірші говорять: “І робить великі знамення, так що навіть вогонь зводить з неба на землю перед людьми” (в. 13, Дерк.). Цей уряд, як і папський уряд, висував претензії на небесну владу; його обвинувачення вважалися такими, що походять з неба, коли суд, тобто вогонь, сходив на злочинців.
“І чудесами, які дано було йому творити перед [першим] ЗВІРОМ, він зваблює тих, що живуть на землі” (в. 14, Дерк.). Ми розрізняємо землю і тих, хто живе на ній. Оскільки ЗЕМЛЯ символізує тих, хто слухняний ЗВІРУ і підтримує його, то під тими, “що живуть на землі”, ми розуміємо незалежних християн, які не підтримують жодну з цих систем.

ОБРАЗ ЗВІРА

“Кажучи їм [незалежним громадам християн], щоб вони зробили ОБРАЗ ЗВІРА [папства], котрий має рану від меча і живий”. Він радив це своїм прикладом. Від 1800 до 1846 року виникла велика кількість нових сект, тоді як до цього їх було небагато і вони були відомі. Це викликало занепокоєння серед різних більш давніх конфесій, які не знали, до чого це призведе. У міру того, як маси дедалі більше читали Біблію, деякі особи відчували, що вони мають право проповідувати те, чого, на їхню думку, вона навчає, незалежно від конфесійних догматів і поглядів більш давніх сект. Як наслідок, протестанти швидко подрібнилися. Вони почали казати: “Як нам стримати і зупинити цю схильність до особистої думки і поглядів на вчення Святого Письма?”. Вони хотіли зупинити саме те, чого так бажав Бог: щоб кожна людина була вільною і незалежною від обмежень, щоб її віра базувалася не на поглядах інших, не на рішеннях соборів чи пресвітерій, не на рішенні папи, не на речах, схвалених ГОЛОВОЮ Англійської церкви, а на БОЖОМУ СЛОВІ.
Виникло запитання – як обмежити цих проповідників? Це було утрудненням для всіх, окрім Римської та Єпископальної церков, оскільки вони обидві заявляли про “Апостольське спадкоємство”, яке через висвячення надавало їхнім служителям особливу владу і повноваження проповідувати і здійснювати “таїнства”. Інші не мали на це права, а були духовними особами без таких повноважень. Інші конфесії не могли претендувати на таке продовження апостольської влади для своїх проповідників, а просто призначали їх молитвою. Відповідно, представники однієї конфесії не могли заперечувати, що проповідники інших конфесій, як і всі миряни, були так само по-справжньому уповноважені Богом викладати Писання, як і їхнє власне духовенство.
Але приклад Англійської церкви показав, який престиж вона здобула завдяки авторитетному голосу, яким вона наказувала шанувати своє духовенство і свої вчення. Це навчання прикладом не минуло марно. Різні конфесії відчули потребу в якомусь спільному КРИТЕРІЇ ВІРОВЧЕННЯ, який би підтримувався і відстоювався всіма ними і, таким чином, надавав би престижу їхнім вченням, приносив би об’єднаний вплив усіх ПРОТИ БУДЬ-ЯКОГО ПОДАЛЬШОГО ПРОГРЕСУ В ЗНАННІ або розвитку будь-якого іншого аспекту ПРАВДИ. Тоді вони могли б захиститися, маючи можливість сказати: “Об’єднана думка всіх протестантів проти вас; отже, ви – ЄРЕТИКИ, і ми будемо уникати вас і не будемо називати вас братами, але використаємо весь наш вплив проти вас”.
Це було зроблено шляхом утворення в 1846 році “Євангельського Союзу”. Однією з цілей Союзу (і, на нашу думку, головною) було проголошено “Сприяння різним ЄВАНГЕЛЬСЬКИМ конфесіям в ефективній співпраці в напрямку зусиль, спрямованих на ПОДОЛАННЯ СПІЛЬНИХ ВОРОГІВ і НЕБЕЗПЕК”.

Б. – Я розумію, що ти виступаєш не проти християн, представлених у цьому Союзі, а проти їхнього намагання затулити уста правді і не допустити відкриття інших правд, похованих папством, окрім тих, які вони вже отримали.

A. – Цілком вірно, я далекий від того, щоб сказати, що вони навмисно об’єдналися проти розкриття правди, і я б не сказав цього про папістів. Але я кажу, що своїми діями вони слідували тактиці папства, і що з цього Союзу вони зробили ОБРАЗ ЗВІРА.
Вони досягли значного успіху. Дуже мало конфесій виникло після того, як цей Союз наклав свою мірку на людські уми, щоб вирішувати, що є, а що не є євангельським, незалежно від того, чи є це біблійним, чи ні. Він намагався зробити чітке і виразне розмежування між духовенством і мирянами так, ніби вони належать до різних рас.
Про те, наскільки ОБРАЗ нагадує папського ЗВІРА, можна судити з того, що папство визнало цей Образ – порахувало його достовірною подобою, і папа надіслав “ПРИВІТАННЯ” останній зустрічі “Євангельського Союзу” в 1879 році. Дивно, але делегати Союзу настільки втратили з поля зору принципи і доктрини, які призвели до протестів проти папської церкви (що це була церква-блудниця, Антихрист і Чоловік Гріха, згаданий в Писанні), що вони фактично відчули себе УЛЕЩЕНИМИ посланням Понтифіка, замість того, щоб насторожитися і дослідити, як і ЧОМУ той, хто є “Тим [головним] Антихристом”, повинен відчувати себе задоволеним, вітаючи їх таким чином. Відомий пресвітеріанський служитель, присутній на вищезгаданій зустрічі, згадував автору цих рядків про “Привітання папи” з явною насолодою і задоволенням.
Характерною особливістю ЗВІРА, яку копіює Образ, є вшанування особливого класу – духовенства – особливими почестями і титулами. Їх називають Преподобними, Божественними і т. п., але Ісус, божественний, сказав: “Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є”. “А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати” (Мт. 23: 8). Ці титули є присвоюваннями на зразок присвоювань папством.
Коли різні конфесії починали своє існування, у них було більше духа Христа і вони не претендували на такі високі титули. Реформатори не були відомі як Преподобний __________, Доктор Богослов’я і т. п., а як Джон Нокс, Мартін Лютер, Джон Веслі і т. д. Невибагливі, як Ісус і апостоли, вони мали намір служити Богові і тому стали слугами (служителями) Церкви. Вони мали знаки Божого схвалення, і в результаті їхнє служіння було напрочуд благословенним. Але зараз священнослужителі далеко не слуги, вони – пани. У них сверблячі вуха, вони люблять похвалу від людей. З приходом гордості і світськості поступово відійшли життєво важливі благочестя і сила.
З тієї ж причини вони втрачають будь-яку здатність тлумачити Боже Слово – дар навчання, – бо “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать [милість]”. Перші реформатори були смиренними, і Бог привів їх до значного пізнання Свого Слова, і хоча ми набагато далі на “путі праведних”, і слуги повинні мати [R322] більше світла, все ж ми бачимо, що служителі всіх конфесій готові визнати свою необізнаність зі Словом. Вони звертаються за інформацією до ранніх реформаторів і таким чином визнають, що мають менше світла, ніж вони. Гордість завжди заважала зростанню в благодаті і заважає зараз. “Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви?”. Те, що їхнє світло тьмяніє, а духовне життя зупиняється у розвитку, є природним наслідком їхнього приєднання до ОБРАЗУ і згоди з віровченнями, створеними в п’ятнадцятому столітті, які, подібно до залізного китайського черевика, не допускають ніякого зростання. Цей черевик трохи більший, ніж той, який папство взуває на своїх послідовників, але такого ж роду.
Папство створило ієрархію духовенства, яка панує над Божою спадщиною, замість того, щоб служити своїм братам, як пояснив Ісус: “Бо один вам Учитель, а ви всі брати”. Також Павло сказав, що ми повинні говорити правду в любові і “в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене [не людськими віруваннями, а любов’ю, породженою єдиним Духом правди] й зв’язане всяким допоміжним суглобом [кожен суглоб – це кожен член, а не тільки духовенство]... чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю”, таким чином досягаючи “з’єднання віри й пізнання Сина Божого” (Еф. 4: 15, 16).
Як папство встановило священство над церквою, так і протестантизм встановив майже те саме, і немає жодної можливості для тіла будувати самого себе, щоб кожен суглоб брав у цьому участь. Щоправда, на молитовних зібраннях тощо є видимість свободи, але це тільки на поверхні, бо призначений пастор повинен ревно стежити, щоб не було сказано нічого, що суперечить вченням його церкви, і якщо таке буде, то відразу ж утихомирити зухвалого члена, бо церковне віровчення є правилом, а не Боже Слово. Якщо цього недостатньо, треба влаштувати своєрідний церковний суд і відлучити такого від Церкви (“вбити його”). Суд, до речі, свідчить про ще одне уподібнення до Звіра, а саме – вивищення вчення організації над Божим Словом, бо всіх таких судять відповідно до “владних повноважень” своєї церкви.
“І дано було йому [дворогому Звірові] вкласти дух в Образ Звіра” (в. 15, Дерк.).
Мабуть, небагатьом відомо, яке велике значення надавалося “Апостольському спадкоємству”, яке вважалося чеснотою, що передавалася впродовж сотень років папського зіпсуття через покладання рук єпископів. Це, звичайно, було притаманне Римській церкві, а також Англійській церкві, оскільки вона спочатку була радше відокремленням від папства, аніж реформацією.
У багатьох умах, навіть серед духовенства, існувала пошана до цієї церемонії, яку ні папство, ні Англійська церква не відчувала відрази підтримувати.
Впровадження методизму в Сполучених Штатах було пов’язане з великими труднощами через забобонність Джона Веслі щодо цього питання. Він не дозволяв уділяти “Таїнство” нікому, окрім висвячених святими руками єпископального єпископа. Таким чином, до 1784 року методисти могли приймати таїнства тільки від єпископальних служителів (висвячених). Війна за незалежність мала тенденцію зробити методистських проповідників незалежними, і обговорювалася доцільність перебрати на себе цю владу. Джон Веслі почув про це і звернувся до Англійської церкви з проханням висвятити хоча б одного методистського служителя для американської церкви. Зрештою, у відчаї, він зробив усе можливе, щоб залатати “апостольську спадкоємність”. Разом з двома іншими служителями (жоден з яких не був єпископом) він висвятив Томаса Коука на посаду єпископа, і з цього виникла посада єпископа в Методистській Єпископальній Церкві.
Я розповідаю про це лише для того, щоб показати забобонність у цьому питанні навіть таких великих і добрих людей, як Веслі.
Тепер, жодна з цих союзних сект не мала спадкоємства, окрім Єпископальної, і визнання нею Союзу (Образу) дало йому життєву силу – дихання – владу: “Щоб образ Звіра міг говорити і діяти так, щоб усі, хто не поклониться ОБРАЗОВІ ЗВІРА, були вбиті” (в. 15, Дерк.).
Поклоніння і вбивство є символічними, як і сам Образ, і це означає, що всі, хто не підкориться постановам Євангельського Союзу, будуть вважатися єретиками, яких уникатимуть і виганятимуть усі ОРТОДОКСИ, (?) тобто всі, хто поклоняється його декретам і погоджується вірити не більше і не менше, ніж зазначено в дев’яти догматах його віровчення. Тепер різні секти мають своєрідну підтримку в цій організації, і кожна з них може діяти як словесне знаряддя Образу, засуджуючи як єресь все, що не включене в це загальне віровчення, і відсікаючи, або церковно обезголовлюючи, тих, хто вирізняється (Див. Об. 20: 4).

Б. – Розумію. Тобто бути відлученим від якоїсь однієї церкви тепер означає позбутися членства в усіх ортодоксальних церквах; а це, зрозуміло, означає, що ти єретик, а зовсім не Божий син.

A. – Так, усіх, хто вважає ці земні інституції справжніми церквами. Але ті з нас, хто визнає тільки небесну організацію, хто шукає тільки прихильність справжнього Голови Церкви, хто приймає Його Слово як єдине обмеження віри і знання, не можуть поклонятися ні ЗВІРУ, ні його ОБРАЗУ, відколи вони збагнули це, а будуть “поклонятися” тільки Богові.
Поклоніння Образу заважає сотням побачити красу Божого Слова. Ймовірно, вони можуть кинути погляд на нього і на мить замислитися, але це все. Церковна дисципліна настільки сувора, і вони шанують її так сильно, що достатньо одного погляду або нахмуреного обличчя, щоб застерегти їх, що незалежна думка – небезпечна річ, що їй не можна потурати, інакше їх вважатимуть невірними. Коли б то всі побачили, що ці місцеві організації, які називаються церквами, не є ЦЕРКВОЮ, що Божа Церква включає всіх християн, чиї імена записані на Небі! І коли ці місцеві організації намагаються стати між ними (дітьми) і Богом (їхнім Отцем) або поставити своє віровчення на місце Божого Слова, їхню самозвану владу не можна визнавати і терпіти, і наш обов’язок – викривати її як гріховну.
“І він зробить так, що всім малим [покірним] і великим, багатим і бідним, вільним і рабам, буде накладено тавро на правій руці їхній або на чолі, щоб ніколи нікому не можна було ні купувати, ні продавати, крім того, хто має тавро, ім’я Звіра або число його імені” (вірші 16, 17, Дерк.).
Усі класи християн повинні вклонитися; всі повинні якимось чином засвідчити свою підтримку Образу і відданість його інтересам та законам: чи то як публічне, відкрите визнання себе членами Союзу, а отже, прихильниками (тавро на чолі), чи, принаймні, як надання певної підтримки і впливу принципам організації Образу (підтримка правою рукою).

Б. – А як щодо купівлі-продажу?

A. – Це, як і інші риси, символічна річ: купівля-продаж відноситься до торгівлі духовними речами. Ніхто не може бути визнаний таким, що має право навчати, або проповідувати, або христити, або давати символи смерті нашого Господа, окрім тих, хто має на це ЛІЦЕНЗІЮ з боку якогось ортодоксального члена Образу. І дії таких осіб не вважаються правомочними.

Б. – Воістину, ці речі чудово поєднуються; і нас не повинно дивувати, що, розповідаючи про Церкву та її пізніші часи, наш Господь згадує всі ці три великі системи. Англійська церковна система, безумовно, є ЗВІРОМ у такому ж сенсі, що й папство, з різними характеристиками, про які ми говорили; а Євангельський Союз, безумовно, є його досконалим ОБРАЗОМ. Це те, що в політиці або бізнесі називається “клікою” – релігійною клікою, або монополією, організованою для того, щоб перешкодити іншим займатися пошуками правди.

A. – Ти помітив, що 17-й вірш вказує на те, що тавром є ім’я – ім’я Звіра, тобто число його імені. Наступний вірш, здається, вказує на те, що це ім’я і число є, в певному сенсі, таємницею, і що воно вкаже на мудрість, або правильне розуміння вищезгаданих символів, якщо ми зможемо розгадати таємницю імені, яке символічно подано як 666. “Тут мудрість. Хто має розум [розуміє вищезгаданий символ, доведе це правильним застосуванням наступного числа], нехай порахує число Звіра, бо це число людське [тобто підраховане так, як це роблять люди], а число його шістсот шістдесят шість [666]” (Дерк.).

“ІМ’Я ЗВІРА,
АБО
ЧИСЛО ЙОГО ІМЕНІ”

Б. – Чи вдалося тобі розшифрувати це ім’я та число? Я чув про багатьох, які пробували різні імена та застосування, але жодне з них не здалося мені розумним.

A. – У цьому полягала і моя складність. Трохи більше року тому я говорив на тему цього розділу перед без-іменною громадкою “тієї дороги” у Лінн, Массачусетс, і завершив свій виступ словами про те, що я ніколи не бачив задовільного пояснення числа 666. І хоча я вважав, що дав правильний аналіз символів цього розділу, все ж не міг стверджувати, що в цьому є мудрість, оскільки не міг витлумачити це число. Однак я припустив, що якщо ми правильно розуміємо час, в якому живемо, – “жнива” цього віку, – і якщо наше загальне застосування цих символів є правильним, то число незабаром стане зрозумілим. Я закликав усіх до вивчення цього питання, бо Господу іноді подобається давати мудрість через найслабших Своїх дітей: “Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу”. [R323].
Приблизно через три місяці я отримав довгий лист від одного мислячого брата з тієї місцевості, в якому він казав, що, на його думку, він має ключ. І я думаю, що він має ключ, і той, безумовно, підходить до замка в усіх деталях. Я представлю його вам саме так, як він запропонував. Ось спосіб його міркувань:
Ісус, Який дав нам це об’явлення (Об. 1: 1), добре знав, що цей символ не можна було зрозуміти до теперішнього часу, тому що Образ був створений тільки в 1846 році. Ісус також знав, що англійська мова буде мовою, якою користуватимуться приблизно чотири п’ятих Його щирих дітей, які шукатимуть правду в “час кінця”. Він також знав, що серед вибраної “Малої Черідки” буде небагато мудрих, небагато великих, небагато знавців усіх мов. Більше того, Його звичаєм було адаптувати Своє вчення до простих людей, і саме з них походили Його коштовності, дванадцять учнів й інші аж дотепер.
Тому здається, що число 666 повинно бути відкритим для розуміння всіх нас, адже саме нам наказано його обчислити, так само, як і інші символічні числа в Даниїла та Об’явленні. Спробуймо, отже, застосувати ці цифри англійською мовою.* [Це перше застосування англійською мовою, відоме автору, але розсудливість його очевидна].
---------
*У Поширеній Версії (Common Version) і в більш сучасних грецьких текстах це число пишеться словами “шістсот шістдесят шість”, але в давньогрецьких рукописах використовуються цифри, 666.
--------
Отже, перше число – це число [першого] ЗВІРА. Давайте подивимося, чи буде це стосуватися деяких його імен, Цією системою, яку Павло називає Чоловіком Гріха, є
Римо-католицька влада (Roman Catholic power – 18 букв, або 6х3) = 666.
123456 123456 123456
В Об’явленні вона названа ЗВІРОМ –
Римо-католицький “Звір” (Roman Catholic “Beast”) = 666.
Система також називається “жінкою” (Об. 17: 18) –
Римо-католицька “жінка” (Roman Catholic “woman”) = 666.
Вона називає себе
“Священною католицькою церквою” (“Holy Catholic Church”) = 666.
Вона дійсно є такою (Об. 17: 5) –
“Мати блудниць” (“The Mother of Harlots”) = 666.
Таким чином, ми бачимо, що число добре підходить до ЗВІРА.
Другий ЗВІР дуже хотів мати таке саме ім’я і фактично претендував на нього в першу чергу –
“Священна католицька церква” (“Holy Catholic church”) = 666.
Інші назви, під якими він часто відомий –
“Англійська державна церква” (“English State Church”) = 666,
“Єпископальна церква” (“The Episcopal Church” або “Episcopalian Church”) = 666,
“Англіканська церква” (“The Church of England”) = 666.
Таке застосування числа, безсумнівно, може здатися комусь занадто простим, щоб його прийняти, але так Бог завжди чинить з нами – ховає правду під покровом її власної простоти, щоб вона здавалася грекам (по-світськи мудрим) безумством, а тим, хто вірить (не тим, хто вірить без доказу, а тим, хто вірить на основі найміцнішого доказу – гармонії Його Слова), – Божою силою і Божою мудрістю (1 Кор. 1: 23).
Образ змушує всіх, хто претендує на такі стосунки або за ким він визнає право купувати чи продавати – навчати, – мати в якості віровчення щось, що затаврувало б їх як таких, що мають “ім’я” ЗВІРА або “число” його імені – 666. Багато хто приймає це ім’я і у своїх віровченнях повторює: “Я вірю в “Священну Католицьку Церкву” (“Holy Catholic Church”) = 666.
Серед тих, хто таким чином відкрито приймає тавро на чоло (своїми віровченнями), є єпископали, методисти, пресвітеріани та інші. Ще інші надають умовну підтримку (тавро на руці) загальному принципу, організовуючись під різними сектантськими назвами. Після того, як вони зливаються в ОБРАЗ (і ніхто не буде прийнятий до членства в Євангельському Союзі, якщо він не буде членом однієї з таких сект), всі разом вони відомі під загальною назвою “Протестантські Церкви” (“Protestant Churches”) = 666, що, як ми бачимо, містить число Звіра.
Якби ми, наприклад, мали організуватися (при тому, що ми більше за всіх протестуємо проти неправд Риму, а [R323] також проти неправд Образу і другого ЗВІРА), ми не були б зараховані до “протестантських церков”, тому що нас не визнали б ортодоксальними – нашу організацію не вважали б церквою.
Якщо хтось поцікавиться нашими зібраннями і запитає: “Церква, яка тут збирається, – протестантська?”, то почує відповідь: “Ні, бо вона не євангельська”. Вона не має віровчення, яке було б тавром, щоб Союз міг вирішити, євангельська протестантська церква це, чи ні.

Б. – Це справді здається дивовижним. Я бачу, як деякі мають це на своїх чолах, показуючи своїми віровченнями, формами і титулами, що це затавровує їх як учасників деяких гидот системи і доктрини, які протягом століть були тавром ЗВІРА-леопарда.
Я також бачу, як ніколи раніше не бачив, що багато найдіяльніших ПРАЦІВНИКІВ номінальної церкви працюють для своєї власної частини, підрозділу або гілки цього Образу. Я бачу, скільки з того, що вважається ПРАЦЕЮ ДЛЯ ІСУСА, насправді, мабуть, є відданістю і жертвою для розбудови секти або несенням якогось нав’язаного людьми тягаря.
Але я думаю, що ми завжди повинні розрізняти СИСТЕМИ і дорогих осіб, які, очевидно, мають удосталь Духа Христа, але зв’язані ними.

A. – Я повністю з тобою згоден; про цю різницю слід пам’ятати завжди. Але дозволь мені сказати, що я вважаю, що досить багато осіб все ще пов’язані з цими організаціями, які мають тавро ЗВІРА (надаючи їм свої назви і вплив), але в серці зовсім не є прихильні до них і ненавидять (як анти-Христа) кожну систему, яка в тому чи іншому сенсі може зайняти місце справжнього ГОЛОВИ Церкви, і не поклоняться ні конференціям, ні пресвітеріям, ні папам, але “поклоняються Богові”. Вони, однак, швидко усвідомлюють, що членство в правдивій Церкві (імена якої записані на небі) жодним чином не досягається відокремленням від різних людських організацій, кожна з яких називає себе правдивою церквою. Вони також дізнаються, що справжнє єднання святих і союз сердець залежить не від віровчень, які зв’язують їх як членів ОДНОГО ТІЛА, а від любові та спільного інтересу до ГОЛОВИ і один до одного, бо в них ми знаходимо дух любові Голови і послуху слову Отця.

Б. – Я знаю, що ти вважаєш, що юдейська церква була прообразом, тінню номінальної євангельської церкви. Чи знаходиш ти якусь паралель з поклонінням цьому Образу в якості тіні?

A. – Так, Ізраїль був забраний у полон до Вавилону; там був поставлений Образ, і всім було наказано поклонятися йому.
Ми вже бачили, що Вавилон був прообразом, тінню номінальної Церкви. Саме з цієї причини в Об’явленні до неї застосовано назву Вавилон. Папство було найбільшою плутаниною, або сумішшю церкви й світу, але всі реформи були тільки частковими, і реформовані церкви перебувають у такому ж стані плутанини (Вавилону). Папство було “Вавилоном ВЕЛИКИМ” (Об. 17: 5), але в часі “ЖНИВ” Господь називає всю систему ВАВИЛОНОМ. Тут, як і в тіні, спочатку приходить наказ всім поклонятися ГОЛОВІ Вавилону (папству). Потім був зроблений ОБРАЗ, і всім було наказано поклонятися йому. У першому випадку Даниїл один відмовився поклонятися будь-кому, крім справжнього Бога (Дан. 6: 7). У другому випадку їх було більше – троє “справді ізраїльтян”, які відмовилися поклонятися Образу (Дан. 3: 18). Так само і число вірних, які тепер не поклоняються Образу, ймовірно, відноситься як три до одного (тих, які не поклонялися Звірові). За свою відмову вони були зв’язані і вкинуті у вогняну піч. Так і тут ті, хто не поклоняється ОБРАЗУ, зв’язані, зазнають перешкод, їхній вплив обмежений, і вони швидко опиняються у “ВОГНЯНІЙ ПЕЧІ” – у скорботі, чи то в своїх сім’ях, чи то в громадах, чи то на роботі. За словами Об’явлення, їх вбивають і їм перешкоджають купувати і продавати. Але вони не постраждали від вогню. Незабаром всім стане ясно, що вони не зв’язані і, крім того, з ними є хтось ЧЕТВЕРТИЙ. Так, ГОЛОВА – СПРАВЖНІЙ ГОЛОВА – є з тими, хто не вклоняється, коли всі інші вклоняються; хто не прислухається до чарівної музики в даний час. Вони – переможці (Див. Дан. 3: 6).
Як у прообразі прийшло визволення, так і в позаобразі прийде визволення – слава Першого Воскресіння – для тих, “котрі не поклонилися ЗВІРОВІ ні ОБРАЗОВІ його, і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою. І ВОНИ ожили і царювали з Христом тисячу років. Це – воскресіння перше. Блаженний і святий, хто одержує часть у воскресінні першому” (Об. 20: 4-6, Хом.).

Б. – О, брате мій, я усвідомлюю, що переможець в Божих очах – не половинчастий, не напівпосвячений, а той, хто бажає і радіє слідувати Слову свого Бога і довіряти йому, незважаючи на опір усіх книжників, фарисеїв і лицемірів, і хто буде випробуваний у своїй любові і повазі до Бога найсильнішими принадами, і все ж доведе свою вірність, перемагаючи.

A. – Так, брате...

R318 (1881 р.)