“НЕ ЗБЕЗЧЕЩУ СВОГО ЗАПОВІТУ”

“Не збезчещу Свого заповіту, а що було з уст Моїх вийшло, того не зміню” (Пс. 89: 35).

Ці слова Бога Єгови приносять велику потіху і задоволення Його вірним дітям. Як віра стає основою речей, на які надіємось, так довіра і досвід становлять основу, на якій тримається віра. Незмінність нашого Бога є однією з притягуючих рис Його характеру – Його запевнення звучить: «Я той самий, Я  не змінююся!» Навіть коли Господнє слово чи вирок є проти  нас – як у випадку винесення Ним вироку гріхові та грішникам, – і хоч Його незмінність не дозволить Йому пробачити гріх або очистити провину, ця сама постійність стає запевненням для нас, що так само, як Бог суворий і незмінний по відношенню до винесеного вироку, так Він буде суворим і незмінним стосовно всіх добрих обітниць і заповітів, які Він нам дав.

Як ілюстрацію Його незмінності ми бачимо той факт, що під вироком смерті проминули шість тисяч років і понад 50 000 000 000 нашого людства пішли у в’язницю смерті, однак Бог не пом’якшав ані не показав найменшого признаку зміни. Його вирок був справедливим і не міг бути анульований. Тоді вступила в дію Його любов, і без порушення Своєї справедливості Він забезпечив велику жертву за гріх – «викуп за всіх». У зв’язку з цим виявом любові (у відкупленні людини) Творець дав певні заповіти і обітниці, і коли ми дізналися про Його незмінність стосовно прокляття, вироку, ми відповідно вчимося мати довіру до Його незмінності стосовно обітниць, які Він дав нашому людству і які основані на великому відкупленні, досягнутому для нас.

«Що за втіху це вселяє,
Серце з радості співає,
Небезпека не спіткає,
Бо Він крилами вкриває».

За людську мудрість вважають твердження, що ніхто не дотримуватиметься угоди, якщо згодом виявиться, що вона невигідна йому, хіба що його стримує певного роду покарання за це з боку закону. І ті, що не навчилися сподіватися чогось на зразок цієї світової мудрості у своїх світських справах, часто гірко розчаровувалися і зазнавали поразки, а їхні плани та справи, основані на угодах з іншими, розбивалися. Тенденція таких випадків – похитнути нашу довіру до людей в загальному, а часом, на жаль, похитнути нашу довіру навіть до когось з тих, хто носить ім’я Христа і вважається нашим братом. Однак навіть такі важкі випробування завжди приносили благословення для тих Господніх дітей, які приймали їх властивим чином. Вони говорили собі: – Чим більше я знаходжу невірності та несправедливості серед людей, тим більше я ціную абсолютну вірність та справедливість Господа і тих з Його народу, що доводять свою вірність принципу, і тим палкіше я вирішую, що мій власний життєвий шлях буде таким, що завжди визнаватиме принцип справедливості і зробить мою рішучу і остаточну угоду та зобов’язання подібними до Господніх – незламними, незмінними.

Господь не лише демонструє власну повагу до цього принципу, але й бажає бачити її у всіх тих, хто прагне членства в Його сім’ї. До них Він говорить, що блаженна людина, яка «присягає, для себе хоча б і на зло, і дотримує» (Пс. 14: 4). Господь бажав би, щоб ми з обережністю ставилися до того, як ми складаємо заповіти, присяги, чи то Йому, чи іншим; але коли ми склали їх, то Його воля така, щоб ми вважали їх священними, непорушними, навіть якщо згодом побачимо, що ця справа стає невигідною для наших життєвих інтересів. Існують певні обмеження в цьому напрямку, які ми розглянемо далі.

Божественні заповіти і обітниці
Існує різниця між обітницями на певних умовах і обітницями без умов, яку не слід ігнорувати. Деякі Господні заповіти мають умови, як наприклад Заповіт Закону, який починається словами: “Якщо ви будете коритись Моїм законам і виконувати Мої заповіді” і т.д., то Я зроблю вам те і те. Заповіт Закону, хоч він приніс Ізраїлю користі “багато на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі” (Рим. 3: 1, 2), був, однак, умовним заповітом. А оскільки Ізраїль не виконував і не міг виконувати свою сторону того заповіту, то божественні обітниці, пов’язані з ним і умовою котрих був послух, покинули народ Ізраїлю. Всі вимоги закону були виконані нашим Господом Ісусом, і до Нього (і тільки до Нього) перейшли всі божественні домовленості і зобов’язання під тим Заповітом. Однак Господь складав з людством і заповіти без умов: першим з них був заповіт через нашого представника, Ноя, після потопу. Бог склав з Ноєм, як з представником людства, умову, що Він вже ніколи не знищить світ потопом, і запорукою того заповіту була веселка. Він абсолютно не містив умов – він не обумовлював, що потопу не буде, якщо Ной і його потомство буде вірним Господу і т.п.

Ще одним заповітом без умов був заповіт, складений з Авраамом, який звучить: “В тобі і в насінні твоїм благословляться всі племена землі” (1 М. 12: 3). Тут немає жодних умов чи обмежень. Він не говорить: якщо ти і твоє насіння будете вірними, Я поблагословлю всі племена землі через них; ані не каже він: якщо племена землі будуть шукати Мене, вони будуть благословенні через твоє насіння. Тут взагалі немає ніяких умов чи обмежень. По суті, Бог знав від початку, що природне насіння Авраама не буде придатне стати носієм благословення. З самого початку Він передбачив Ісуса як насіння Авраама і Голову Євангельської Церкви, Його тіла, як об’єднане передбачене і обіцяне “насіння Авраама”. Він також передбачив, що багато покликаних протягом віку Євангелії не зможуть запевнити свій поклик і вибір; і з самого початку Він мав на увазі як насіння Авраама лише “покликаних і вибраних і вірних”.

Бог знав кінець на початку, Він знав, що знайде такий клас. Він шукав його протягом всього цього віку Євангелії зі всіх племен і народів, і мов. Він випробовував їх, як говорить Апостол Петро, “вогняними випробуваннями”, перевіряючи їхню любов і вірність та розвиваючи в них плоди і благодаті духа (відповідно до Його власних), що налаштують і приготують їх як цілість (під проводом їх Господа і Голови) для великої праці благословення світу, коли повністю настане призначений час – протягом Тисячолітнього віку. Також не було потреби накладати обмеження на благословення всіх родів землі, бо благословення, яке має зійти на всіх, не є вічним благословенням, а лише благословенням знання, можливості, допомоги з тою метою, щоб всі ті люди, які захочуть так поступати, могли прийти до повного знання правди, до єдності з Богом і до повної досконалості існування. Пізніше вони будуть випробувані на вірність, і лише для гідних буде дароване вічне життя, а всі решта будуть остаточно знищені в Другій Смерті. Очевидно, не було жодної потреби ставити умови і обмеження на цей заповіт. Він представляє Божі добрі та милосердні цілі щодо нашого роду. Він знав, що Його єдинородний Син охоче стане Відкупителем людини задля радості, поставленої перед Ним. Він також знав, що в призначений на це час Він зможе знайти серед людей достатнє число тих, які оцінять привілей спільності та співспадкоємства з їхнім Відкупителем, і які охоче та вірно переноситимуть випробування і сформують необхідний характер для цієї праці благословення, задуманої Ним Самим.

Ще один заповіт, згаданий в Писанні як заповіт без умов, був складений з ізраїльським царем Давидом: що його трон стоятиме повіки, що з його стегон Він підніме Великого, який сидітиме на його престолі вічно. Бог міг дати цей заповіт без всяких обмежень, бо Він вже передбачив, що Ісус (по тілу) народиться з дому, з роду Давида, і що цей трон буде вічним. Слід пам’ятати, що трон Давида був троном Господа, бо ми читаємо: “Соломон сів на троні Господнього царства” замість батька свого Давида. Бог ніколи не признавав в Ізраїлі ніякого трону, крім Свого. На якийсь час він був довірений Давиду, а після нього на якийсь час його потомству по тілу. Він був “скинутий” під час “часів поган”, але в кінцевому результаті “прийде Той, Хто має право” і Господь віддасть його Йому – трон Господа, трон Давида. Фактично, навіть ім’я Давид було синонімом імені Еммануїл, оскільки воно означає “Улюблений”. Христос є улюбленим Божим Сином, в Котрому Його уподобання, і для Котрого Він призначив почесті, величчя і владу Царства, яке має благословити всі роди землі згідно з обітницями, даними Аврааму.

Ще одна обітниця, або заповіт, що не має умов, називається “Новий Заповіт”. Цей заповіт також не має обмежень, не має умов. Божественне Слово говорить: “Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїлю й з Юдиним домом Я складу Заповіта Нового, не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув [то був заповіт на умовах], говорить Господь. Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: покладу Я закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм! І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: “Пізнай Господа!” Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них! Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш” (Євр. 8: 8-12).

Що ще може бути таким ясним, як те, що цей Новий Заповіт не має жодної умови, коли йдеться про людей, які мають бути ним благословенні. Цей заповіт, або домовленість, є повністю одностороннім – обітниця без умов з Господнього боку про те, що Він буде робити для світу. Ми говоримо “для світу” небезпідставно, бо нам слід пам’ятати, що у відношенні до жертв Дня Примирення і благословень від них Ізраїль є образом всього світу, бажаючого вступити в зв’язок заповіту з Господом, тоді як левити представляють дім віри, а священство є образом царського священства, Церкви – Ісус є Первосвящеником, а посвячені віруючі – нижчими священиками (1 Петр. 2: 9).

Яке багатство благословення зобов’язався Бог вилити на наш рід! Як ми радіємо, що немає ніяких людських умов або обмежень, що стримували б виконання цих милостивих обітниць, або порушували нашу віру і нашу радість цим! Ми не маємо на увазі, що людині в кінцевому результаті не треба буде нічого робити для власного визволення з гріха та смерті. Навпаки, немає сумніву, що вона не буде визволена всупереч її волі. Але благословення, згадані в цих заповітах, не є вічними благословеннями, що належать до вічності поза Тисячоліттям. Вони стосуються благословень Тисячолітнього віку, які (в божественному провидінні) передбачені для всього світу, включаючи “всі племена землі” – всіх, для кого благословення знання, допомога і можливість повернення до божественної ласки були забезпечені Творцем.

Але може виникнути питання: як Бог міг це зробити, якщо Він є справедливим і не очистить винного? Як Він міг обіцяти всі ці благословення і можливості тим, які є признані винними – грішниками? Ми відповідаємо, що ця частина божественного плану і влаштування є особливо окреслена в пророцтві Ісаї (42: 1-7). Там Єгова вказує на свого почесного слугу, Господа Ісуса, через вірність Котрого буде довершена вся праця благословення світу. І ключ до цілої справи знаходиться в вислові: “Я... призначу тебе для заповіту народу, для світла народам” (вірш 6, переклад Leeser).

Досвід Ізраїлю під Заповітом Закону доводить нам те, про що Бог знав наперед, а саме: що грішне людство так опустилося, що не здатне дотримати жодного заповіту, який Він міг би по праву з ним заключити. Отже пропозиція, на якій базується Заповіт Авраама і Новий Заповіт, полягає в тому, що Бог забезпечує заміну для Адама в особі Свого улюбленого Сина, Котрий (показавши спочатку Свою гідність) з радістю виконає план Свого Отця щодо благословення нашого роду; і з Ним Бог має заключити заповіт для благословення світу. Як представник світу Він заключить або вступить з Ним в заповіт від імені народу. І з цим погоджується наш Господь, заявляючи, що Його смерть була “за гріхи всього світу” і що вона була “кров’ю Нового Заповіту”, яка печатає, зобов’язує, робить дієвим Божий Новий Заповіт. Новий Заповіт даний Ізраїлю і світу лише непрямо: Отець матиме справу не з Ізраїлем, ані не зі світом в цьому Новому Заповіті, а з Посередником Нового Заповіту – Христом. Протягом цього Євангельського віку Він приймає Церкву як членів тіла цього великого Посередника через заслугу Голови. Коли весь Посередник буде зібраний, заповіт вступить в силу, стане дієвим для всіх родів землі, становлячи таким чином благословення, згадане в заповіті, що був складений з Авраамом.

Прокляття божественного вироку тоді закінчиться, а божественна ласка і сила буде дана великому Посереднику, котрий почне тоді свою велику працю керування і навчання світу праведності, а також регулюючи закони та правила для їхньої користі – для їх фізичного, соціального, розумового та морального підняття. Ціла справа буде в руках посередника, і Його праця допомоги та відновлення людства, яке Він купив Своєю кров’ю, просуватиметься впродовж віку Тисячоліття. При кінці Тисячолітнього віку, зробивши все, що буде можливо зробити для людства (привівши всіх до знання правди, давши всім можливість відновлення до божественної ласки і реституції до досконалості), матиме місце остаточне випробування з боку Отця. І всім, що виявляться вірними (всі, котрі вже навчаться оцінити божественний характер і принципи божественного закону), буде дане вічне життя. А всі, що будуть суперечити цьому, вважатимуться злими і будуть знищені з-посеред народу (Дії 3: 23; Пс. 145: 20).

“Щоб мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі, як котвиця, міцна та безпечна” (Євр. 6: 18, 19).