[R304]
АНТИХРИСТ
2 СОЛУНЯН 2 розд.
(діалог)

Б. – Добрий вечір, брате А., я вже давно хотів запитати, що ти думаєш про “Чоловіка Гріха” (Гиж.) – “антихриста”. Хто він, що він і коли прийде, чи вже прийшов?

А. – Мені буде приємно поговорити з тобою на цю тему; вона заслуговує на ретельні роздуми і згадується самим Ісусом, а також Його апостолами і пророками. Гадаю, мені не потрібно казати про різні теорії, які існують серед дослідників Біблії на цю тему. Багато хто вірить, що Єрусалим і храм незабаром будуть відбудовані, і що якийсь буквальний чоловік виступить і вивищить себе над усім, що зветься Богом або чому поклоняються як Богу, так що він, як Бог, сидітиме в Божому храмі, видаючи себе за Бога (2 Сол. 2: 4). Очікується, що він зможе чинити “знаки та неправдиві чуда” – обдурити весь світ думкою, що ВІН є Богом, і змусити людей віддавати йому шану і поклонятися.
Існують різні припущення щодо того, хто може бути цим “Чоловіком Гріха” (Гиж.). На нього претендували Наполеон Бонапарт і кожен з його наступників на престолі Франції, а тепер ще й принц Жером Бонапарт. Інші віднедавна перестали очікувати такого розвитку влади від династії, що розпалася, і з категоричністю стверджують, що це нинішній Папа Римський.

Б. – Було б дивною річчю, якби це сталося в дев’ятнадцятому столітті. Це могло б статися в якійсь язичницькій країні сотні років тому, але не хочеться вірити, що такі речі взагалі можливі зараз. Ні, тенденція в пресі та науці веде до того, щоб повністю ігнорувати Бога і перед обличчям чудових доказів Його творчої сили навіть повністю заперечувати Господа, на славу Якого “оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку” (Пс. 19: 3). [R305].

А. – Цілком з тобою згоден. Було б набагато легше навернути світ до атеїзму, ніж до ідолопоклонства, особливо поклоніння людині. Маємо прямо протилежну тенденцію. Це одна з причин, чому я не міг вести пошуки “Чоловіка Гріха”як особи.
Павло завжди закликав Церкву шукати “дня Господнього” й чекати на нього, але в 2 Сол. 2: 3 він каже: “Бо день той не прийде, аж доки не прийде передніше відступництво і не відкриється Чоловік Гріха” (Гиж.). Оскільки я вірю, що Слово навчає, що ми зараз живемо в “дні Господньому”, ти бачиш, що для мене природно і послідовно шукати “Чоловіка Гріха” в минулому і сподіватися, що я зможу його побачити, бо Павло каже, що він має відкритися, – має бути показаний його справжній характер і його мають побачити ще перед “днем Господнім” ті в Церкві, хто не спить, як інші. Ми розуміємо, що Павло мав на увазі фальшиву систему, яка розвивалася в Церкві. Коли одна помилка за одною закрадалися в Церкву, вони поступово призвели до “відступництва” (Гиж.). Церква відпала від свого становища довіри до обітниць відсутнього Господа та опори на них і почала любити світ та речі світу. Вона почала шукати у світі виконання дорогоцінних обітниць царства, слави й честі. Оскільки вузька дорога була надто крутою і нерівною, вона запрагнула легкого життя і достатку, що у світі, а більш сміливі з неї вигадали план такого влаштування церковних звичаїв і законів, щоб здобути прихильність світу. Замість того, щоб вести переслідування, Римська імперія прийняла церкву в обійми і посадила її при владі. Безсумнівно, церква думала використати силу і вплив свого нового приятеля – Риму – для слави Господа, Якому була заручена, але вона незабаром почала “прославляти себе”, “царі земні чинили перелюб з нею”, і “гріхи її дійшли до неба” (Об. 18: 5-7).

Б. – Ти говориш про нього як про жінку. Якщо це те саме, про що писав Павло, то чому він назвав його “Чоловіком Гріха”?

А. – Для того, щоб стати одно, потрібні двоє, як стали одно Адам і Єва, “і дав [Бог] їм ім’я: Адам” (Гиж.). Як Ісус та Його Наречена мають стати одно і разом будуть відомі як “Христос” – одне насіння, в якому благословляться всі племена землі (Гал. 3: 29), – так і у випадку з Анти-Христом: діва (церква) Христа з’єдналася зі світом нечестивою любов’ю, й вони стали одно – “Чоловіком Гріха”.
Поступово влада церкви над Римською імперією зросла – або, радше, вони злилися, – допоки папство (назва системи церковного царства), “Чоловік Гріха”, не здобуло загальну владу і контроль над світом. Воно (він) стверджувало, що є Божим Царством над царствами світу, що коли царства землі прийняли панівну владу папства, то збулося Писання (Об. 11: 15), в якому сказано: “Царство світу стало Царством Господа нашого і Христа Його [Господнього Помазанця по лінії пап]” (Гиж.).
Вони претендували на різні титули і почесті, належні істинному Христу. Безумовно, ця система – папство, – будучи узурпатором, який шукав і привласнював собі титули і почесті справжнього Помазанця – справжнього Христа, є Його відвертим противником, що визначається ім’ям “Анти (проти)-Христос”.

Б. – Але чи можемо ми сказати, що папство заперечує Бога чи Христа? Чи слова: “Що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами” – стосуються папства?

А. – Так, Павло сказав про деяких: “Вони кажуть, що знають Бога, а справами зрікаються” (Гиж.). Їхні слова говорять, що вони є істинним і єдиним Божим Царством, але їхні справи показують, що вони завжди були в опозиції до справжнього Царства, і є лише його грубою, хоча й майстерною підробкою, привертаючи увагу до фальші, немовби Царство вже прийшло. Ми говоримо про папську систему, а не про окремих римо-католиків.
Якщо ви не знайомі з тим, якими є

ЗАЗІХАННЯ ПАПСТВА,

то ви не побачите, як воно звеличує себе і протиставляє Богові. Воно стверджує, що його представник, папа, є “Царем царів і Паном панів” – “Владикою земних царів” [R305]. Як намісник Христа, він є Папою – Батьком людства, тобто “Отцем довічним” (Хом.), “Князем миру”, “Сильним Богом” (правителем). Всі ці та інші титули, згадані пророками щодо Христа у славі під час Тисячолітнього царювання, вважається, належать і відповідають папі, якого вони називають вікарієм Христа, тобто намісником Христа.
Чи говорить Святе Письмо про царювання Христа над народами протягом тисячі років і про те, що Він має царювати, поки не покладе усіх ворогів під ноги Свої? Папство стверджує, що коли воно піднеслося до влади, то дійсно поклало під ноги усіх ворогів і тисячу років царювало над земними царствами. Загально це датують, наскільки я знаю, з 792 по 1792 рік нашої ери. Воно стверджує, що Тисячолітнє правління Христа і його святих (Об. 20) відбулося саме тоді, і що період після повалення панування папства (1798 р.) є тим малим часом, згаданим у віршах 3, 7 і 8, під час якого “диявол розв’язаний”, тобто йдеться про протестантизм і всяку невірність папству.
Під час свого панування над земними царями воно дійсно “трощило жезлом залізним” (Хом.), стверджуючи, що це було виконанням Псалма 2: 6-12. Особливий наголос робився на віршах 10-12: “Отож, царі, ви нині зрозумійте... Цілуйте його ноги, щоб він не розгнівався й не загинули ви в дорозі, коли зненацька запалає гнів його” (Хом.).
Щоб виконати цю вимогу, царі землі повинні були стати на коліна перед папою і поцілувати великий палець його ноги, щоб отримати його благословення і корону. (Одного разу, щоб показати вищість папи – що він справді “Цар царів”, – корону, після того, як вона була покладена рукою папи на голову короля, що лежав ниць, папа копнув ногою, а потім взяв її обома ногами і вдягнув королю). Протягом століть жоден король не правив у Європі без цього призначення і благословення папи. Порушити це означало втратити титул і трон.
Таким чином, претендуючи на Божі почесті і поклоніння, папство звеличувало себе і протиставляло Богові. Щоб проілюструвати претензії папства, дозволь мені процитувати кілька його “великих і марних слів” (Кул.).
Григорій II хвалився, що “всі королі Заходу шанують папу як Бога на землі”. Часто вживаним титулом було “Господь Бог наш Папа”. На Латеранському соборі до папи зверталися: “Ти є ще одним Богом на землі”.
Папа Мартин сказав: “Велич Священства почалася в Мелхиседеку, була увінчана в Аароні, продовжена в синах Аарона, удосконалена в Христі, представлена в Петрі, піднесена у вселенській юрисдикції і проявлена в Папі. Щоб через цю вищість мого священства – підпорядкування мені всього – у мені могло виконатися сказане про Христа: «Ти... усе поклав під ноги Йому» (Хом.)... Я є все в усьому і над усім, так що сам Бог і я, Божий вікарій, маємо одну консисторію [є рівноправними, на однакових підставах]... Отже, якщо те, що я роблю, треба признати, є не від людини, але від Бога, то

ХІБА ЦЕ НЕ РОБИТЬ МЕНЕ БОГОМ?

Якщо прелатів церкви Константин називає і вважає Богами, то я, будучи над усіма прелатами, з цієї причини, здається, є ВИЩИМ ЗА ВСІХ БОГІВ. Тому не дивно, що в моїй владі змінювати час і часи, змінювати і скасовувати закони, відмовлятися від усього і навіть від заповідей Христових”.
Дивно, що хтось ще може сумніватися, що це були богохульні слова Анти-Христа.

Б. – Виглядає, що в давнину папи мали великі претензії. Зізнаюся, я не сподівався, що коли-небудь знайду більшу і більш богохульну систему, звану Чоловіком Гріха, або Анти-Христом.

А. – Так, брате, папство хоч і менш відверто (бо має менше влади, а люди мають більше знань), все ж висуває ті самі претензії. Пам’ятаєш, що покійний Пій IX проголосив догмат про власну Непогрішність. А нинішній Папа, Лев XIII, стверджує, що він – “Лев, що з племені Юдиного”. На це, як і на інші титули, що належать правдивому Христу, претендує Антихрист, як ти побачиш з цього уривка з газети “Pittsburgh Dispatch” від 14 червня 1879 року: “Один багатий американець, який зараз проживає в Римі, бажаючи володіти бюстом Лева XIII, звернувся до послуг знаменитого скульптора Тадоліні. Останній, не задовольнившись простим портретом Святішого Отця, відправився до Ватикану і попросив дозволу у Лева XIII відтворити його риси з оригіналу. Папа погодився. Коли робота була закінчена, Лев похвалив мистця, який попросив його намалювати на ще свіжій глині якесь слово. Його Святість взяв у скульптора різець і з посмішкою написав: “Leo de tribu Juda” (“Лев, що з племені Юдиного”). Що за богохульне припущення!

Б. – Усе це, коли його зібрати отак докупи, здається дуже зрозумілим, але як щодо решти вірша: “Так, що в храмі Божому він сяде, як Бог, маючи себе за Бога”?. Як папа міг виконати це? Храм в Єрусалимі був зруйнований за сотні років до правління папи.

А. – Божий храм – це помешкання, обитель Бога. Колись Він мешкав у юдейському храмі, але при смерті Ісуса завіса храму роздерлася надвоє, і Господня слава відійшла, і з того часу він справді перестав бути Божим храмом. П’ятдесят днів на землі не було храму. “Коли ж почався день П’ятидесятниці”, Господь зійшов Своїм Духом, і Його слава та присутність наповнили Його Новий Храм, Євангельську Церкву. “Чи не знаєте ви, що ви Божий храм?” (1 Кор. 3: 16; Еф. 2: 21, 22). Відтоді не було іншого храму і ніколи не буде, бо цей [R306] – вічне помешкання. Будь-яка будівля, яку люди можуть звести в Єрусалимі, може називатися храмом, але вона не буде ЦИМ Божим храмом. “Чоловік Гріха” – папство – зайняв своє місце в Божій церкві (храмі) і богохульно використовував титули і почесті “Царя царів”.

Павло говорить нам, що неправди, які призвели до цього відступництва від правди, почали діяти в Церкві ще за його днів (2 Сол. 2: 7). Вони ще більше зросли, коли усунуто “свічник” Церкви – коли припинилися особливі “дари Духа” – зцілення, розпізнавання духів і т. д. Вони заважали, перешкоджали більш швидкому розвитку неправд в апостольські дні. Іншою перешкодою була поганська імперія, і тільки після її занепаду папство могло піднестися.

Б. – Це справді здається дивовижною підробкою справжнього Божого Царства, і я бачу певний сенс у тому, що Дух називає це (в. 11) дією омани, щоб повірили в брехню.

А. – Перед нами чітко намальована

КАРТИНА ПІДРОБКИ
БОЖОГО ЦАРСТВА,
ОБ. 12.

А. – Цей розділ є досить своєрідним, і зазвичай вважається, що він змальовує встановлення справжнього Царства. Дехто стверджує, що згадане “немовля чоловічої статі” (Гиж.) – це Ісус, інші – що це церква в перехідному часі. Але перша точка зору є абсурдною, бо тоді Жінка мала б бути юдейською церквою. Остання точка зору є непослідовною через згадані 1260 років. Я був би радий чіткішому розумінню цієї символічної картини.

А. – З цієї причини згаданий розділ вважається одним з найскладніших розділів цієї непростої книги. Погляньмо уважно: картина починається ще до розвитку папства.
“Жінка, зодягнена в сонце” представляє євангельську Церкву, зодягнену в дорогоцінні Божі обітниці і славне світло Правди. “Місяць під її ногами” – це віддзеркалення сяєва Сонця. Так і “Закон” був тінню, віддзеркаленням євангельського світла. Це було світло, але не справжнє – лише відбите світло. Жінка була “не під Законом [Місяцем], а під Благодаттю [Сонячним світлом]”, але її підтримували вчення Закону, і вона спиралася на підвалини апостолів і пророків.
Діадема з дванадцятьох зір представляє дванадцятьох апостолів.
Великий червоний Дракон представляє поганську Римську імперію. Сім голів, що представляють послідовні та відмінні форми правління Риму, і десять рогів, поділи влади, згадуються для того, щоб ідентифікувати його (Рим) як того самого Звіра, або уряд, описаний Даниїлом та в інших місцях Об’явлення.
“На небі” символізує місце контролю, або правління. І Жінка, і Дракон, як сказано, перебували на небі: Жінка, церква, – у місці духовного контролю, Дракон, імперія, – у місці політичного контролю над світом.
Якщо ми правильно визначили час, то Жінка з’явилася в цьому видінні приблизно в 308 р. н. е. і перебувала на етапі “Смірни”, як описано в Об. 2: 8-10. Вона щойно пережила низку переслідувань від “Дракона” (Римської імперії). Тривалі переслідування призвели до того, що дехто послабив свою пильність до Правди, а дух, або бажання догодити і потрапити в милість до “Дракона”, який переслідував,  охопив деякі світлі уми в Церкві. Так ми читаємо, що хвіст Дракона стягнув третину зірок; вони стали його послідовниками, слугами, що, звичайно, призвело до їхньої деградації. Довгоочікувана прихильність Риму нарешті прийшла з наверненням Костянтина у 313 р. н. е., і ми віримо, що тоді припинилися пологові муки скорботи і народилося папство, тобто почалося злиття церкви і держави. Це ще не був “Чоловік Гріха” в тому ж сенсі, в якому дитина ще не є дорослою людиною, але це був початок, результатом чого стало папство – народився “Чоловік Гріха”, дитина чоловічої статі.
Прихильність Риму була настільки милою для Церкви після стількох років переслідувань, що вона була готова зробити релігію будь-якою, аби задовольнити погляди свого нового напівязичницького приятеля Костянтина. З його прихильністю відкрита опозиція інших помітно припинилася. Тисячі і навіть мільйони людей були приведені в церкву з язичництва. Але зміна відбулася в основному в назві, бо язичницькі жреці стали християнськими священиками, а язичницькі свята отримали християнські назви. Різдво було одним з таких свят, яке вважалося священним в честь великої Богині, і відтоді називалося святкуванням народження Ісуса, хоча насправді майже на три місяці відставало від нього.
Церква знала, що Господь обіцяв, що Він покладе край її переслідуванням, визволивши її, і що вона буде піднесена до влади над усіма царствами світу. А дехто так радів прихильності Риму, що, без сумніву, думав, що таким чином Бог дасть їм обіцяні царства світу.
Переслідувана і зневажена, вона з болем очікувала свого визволення і прагнула завершення обіцяного Насіння жінки, яке “зітре голову змія”. Її поспіх і бажання в цьому напрямку призвели до передчасних пологів – нащадком став “Чоловік Гріха” (папська ієрархія). Ця “дитина чоловічої статі”, спочатку слабка (314 р. н. е.), поступово була “взята до Бога, і до престолу Його”, тобто піднесена до становища і титулів, пошани і похвали справжнього “насіння”, “так, що в храмі Божому [Церкві] він сяде, як Бог, маючи себе за Бога” (Гиж.). І протягом трьохсот років він дійсно “всі народи пас жезлом залізним”. “І сталась на небі війна”, виник конфлікт, суперечка між двома елементами – церквою та імперією – коли цей син церкви спробував зайняти панівне становище. Цей конфлікт і скинення Дракона, цивільної влади, тривав протягом декількох сотень років, приблизно до 752 р. н. е., коли “за понтифікату Захарія німецький двір вирішив, що жоден митрополит не може приступити до виконання своїх функцій без схвалення Понтифіка”. “Того ж року Піпін попросив санкції папи, щоб зійти на престол Франції”.
“Михаїл та його ангели” – папство та його прихильники – воювали з Драконом (язичницькими правителями тощо), і великий Дракон був скинутий з неба. Цей конфлікт між папською і язичницькою владою призвів, як ми бачили, до поступового повалення останньої.

Б. – Але чи не видається надуманим вважати Михаїла символом “Чоловіка Гріха”? Чи це не той самий Михаїл, про якого йдеться в Даниїла 12 розд.? Якщо він є символом в одному випадку, то чи не є він ним і в іншому?

А. – Ні; розповідь у Даниїла 12 розд. є буквальним твердженням. Воскресіння та інші речі, згадані там, є буквальними, але не так в Об’явленні 12 розд. Жінка, Дракон, хвіст, зірки, роги і т. д. – все це символи, і було б неправильно, якби буквальний Михаїл воював з символічним Драконом. Однак спочатку здавалося загадковим, чому це ім’я було дане Антихристу, але, звернувшись до словника, ми знаходимо, що значення слова “Михаїл” – “Той, хто подібний до Бога”. Досить істотно, що це значення є в такій близькій відповідності до опису Павла: “В храмі Божому він сяде як Бог” (2 Сол. 2: 4). Коли Дракон був скинутий з неба (з панівного становища), він залишив “Того, хто подібний до Бога”, керувати, тобто залишив на небі, і від нього виходить “гучний голос” (велика відозва) віршів з 10 по 12. Тобто, папство стверджувало, що коли воно взяло на себе контроль, то “Царство нашого Бога, і влада Христа Його” прийшли у світ. Воно стверджувало, що перемогло кров’ю [R306] Агнця, своїм життям і засвідченнями. Воно стверджувало, що його перемога була результатом твердої позиції Церкви (“Смірни”), яка незадовго до того зазнала стількох переслідувань. “Через це звеселися ти, небо” (нехай радіє папство і всі, хто з ним пов’язаний). “Горе землі та морю” і т. д. Як колись Церкву переслідували, коли панувало язичництво, так і тепер, за панування папства, воно змушувало страждати язичників і єретиків. Це панування папство називало Тисячолітнім пануванням, під час якого воно залізним жезлом розбивало царства на шматки.

Б. – Але ж горе спричиняє Дракон, а не церква.

А. – Пам’ятаймо, що Дракон представляє Рим, і що той самий Дракон має різні голови (див. Об. 17 розд.). Тут він повністю прийняв свою п’яту голову – папство. Це був той самий Рим під новим правлінням, або головою, і та сама влада, яка раніше переслідувала Церкву, – імперія та її військо – переслідувала під новим правителем язичників і єретиків. Пам’ятаймо, отже, що тут і далі Дракон представляє імперію, або військову силу, під контролем її церковного глави. Ця військова сила мала бути використана її новим главою, і її сила була спрямована проти Жінки і проти “останку насіння її [яке не приєдналося до відступництва], що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове”. (“Бо засвідчення Ісусове, то дух пророцтва”). Серед тих у церкві, хто не приєднався, були ті, чиї нащадки через багато років були відомі як вальденси, гугеноти тощо. Вони, безсумнівно, знали з пророчого слова не тільки про те, що “той самий Ісус” прийде знову, щоб “прославитися у Своїх святих”, але й про те, що “прийде передніше відступництво і відкриється чоловік гріха, син погибелі” (Гиж.), перед [R307] днем Господнім. І вони, ймовірно, визнавали папство в його істинному світлі як Антихриста.
Жінці було дано двоє крил великого орла, щоб вона полетіла в пустиню [дослівно, в пустинне місце] – на своє місце (вірш 14).
Пустиня символізує стан неповаги – вигнання, у той час як “місто” представляє протилежне: популярність, пошану, повагу, панування, царство. Господь Ісус залишив Свою Церкву в стані пустині, сказавши: “Страждання зазнаєте в світі”, “Не дивуйтеся... коли світ вас ненавидить”  і т. д., але пообіцяв, що у свій час прийде знову, виведе її з пригнобленого стану і піднесе до честі, поваги й панування в Царстві зі Собою, тобто виведе Церкву зі стану Пустині в стан Міста. Цей стан міста прекрасно представлений символом славного Міста Нового Єрусалиму (Об. 21: 2).
Не було нічого поганого в тому, що Церква прагнула прийдешнього блаженства стану Нового Єрусалиму, але, втративши терпіння, вона залишила пустиню і помандрувала до світського міста, приєднавшись до нього, залишивши, таким чином, “своє [наше] місце”. Їй вдалося закріпитися і частково перебудувати місто, але вона лише зробила його “Вавилоном” (плутаниною-мішаниною церкви і світу) і, звичайно, не змогла зробити його “Новим Єрусалимом”.
Коли почалося відступництво, частина церкви усвідомила це як вавилонський стан, і їй було дано “два крила”, щоб допомогти повернутися до належного стану пустині, відокремленого від світу і від Вавилону – “за табором [містом]”.
Ми розуміємо, що два крила – це ті ж самі два Свідки, про яких згадується в іншому місці, а саме: Боже Слово – Писання Старого і Нового Завіту. Писання показало, що теперішній час – це час страждати з Ним, якщо ми маємо (в майбутньому) царювати з Ним, справжнім Нареченим і Царем народів.
Годування її відбувалося протягом довгого правління папства (з 538 по 1798 рік, або 1260 років – три з половиною часи, або роки – символічні). Правдива Церква, хоч і була набагато меншою, завжди залишалася малою черідкою, і навряд чи була варта уваги історика в порівнянні з папством, але Бог знав усіх правдивих і годував їх, і вони стали настільки сильними, що були готові запечатати свою віру власною кров’ю. Тисячі і навіть мільйони були замордовані папством. Так що воно символічно представлене як “п’яне від крови святих і від крови мучеників Ісусових” (Об. 17: 6).
“І пустив Змій [імперія на чолі з папською головою] за Жінкою з уст своїх воду, як річку [людей – військо], щоб річка схопила її, та Жінці земля [світ у цілому] помогла”, поглинувши воду [військо]. Військо, яке раніше використовувалося для завоювань, тепер використовувалася для полювання на “інакомислячих” і “єретиків”, і якби не часті неприємності з інших джерел – (земля) вимагала уваги, – то військо могло б винищити правдиву церкву.
Тепер, брате Б., ти бачиш Чоловіка Гріха?

Б. – Так, так! Тепер це здається дуже ясним і зрозумілим. Але що має на увазі Павло, кажучи: “І тоді відкриється беззаконник [система]” (2 Сол. 2: 8)?

А. – Грецьке слово, яке тут перекладається як “відкриється”, це “apo-calupto” і воно означає “викривати, знімати маскування”. Папство обдурило весь світ, змусивши повірити, що воно є Божим Царством. Ця підробка була настільки досконалою, що лише деякі в пустині знали про його справжній (антихристовий) характер. Згодом Господь підняв Лютера та інших людей його часу, які зірвали маску – розкрили, “відкрили” папство в його істинному світлі як Анти-Христа, “Чоловіка Гріха”, грубу підробку справжнього Царства і правління справжнього Христа. Це було суттю і вістрям проповіді Лютера і, фактично, всієї проповіді часів Реформації, і призвело до того, що “скинуть його [папства] панування, щоб його знищити та вигубити аж до кінця” (Дан. 7: 25-27).
Більшість Церкви, починаючи з 1798 року, знову залишила стан пустині, змішалася зі світом і тому має менше претензій до папства, ніж дотепер. Такі повинні самі вийти з Вавилону у відокремлений, пустинний стан, перш ніж вони зможуть добре розгледіти блудницю або її дочок (Об. 17: 3, 5).

Б. – А тепер щодо остаточного кінця цієї облудної системи Анти-Христа: вона раптово закінчиться, чи не так?

А. – Ні, Павло каже: “...якого Господь Ісус знищить [поглине] духом Своїх уст” (WTB). “Поглине” означає, що він занепадатиме поступово. Дух Його уст – це Його Слово, Правда. Це знаряддя поглинання папства набирало сили протягом приблизно трьохсот років, тобто відтоді, як Боже Слово почали публікувати, – з 1526 року, і особливо з 1801 року, коли воно (Боже Слово – “два Свідки”) зійшло на небо – місце пошани, благоговіння. Приблизно в той час “панування” (тимчасова влада) почало втрачатися.
Папство завжди усвідомлювало, що “меч духовний, який є Слово Боже”, буде його руйнівником, і всіляко намагалося тримати його подалі від людей, і сьогодні, як і в минулі віки, спалило б кожну Біблію, якби могло це зробити.
Його цивільна влада вже давно занепадає, або поглинається, але церковно він все ще живе і повинен ще, разом з протестантизмом і земними царствами, відігравати важливу роль у протистоянні встановленню справжнього Божого Царства. Але вона буде знищена, і Павло каже нам, що це станеться під час присутності Господа: “Якого Господь Ісус... погубить виявленням [епіфанією, яскравим виявлянням] своєї присутності [парусії]” (WTB).

Б. – Отже, ти вважаєш, що папство буде знищене зростанням світла і правди під час присутності Господа – “Дня Господнього”, в якому ми зараз живемо?

А. – Так, папство поступово втрачає свою владу: Іспанська інквізиція – остання у своєму роді – була скасована в 1870 році. Зі Святого Письма ми розуміємо, що Господь зараз присутній, збираючи, тобто відділяючи від номінальної маси християн Наречену – одних від покоління церкви, яке заснуло, а інших від того покоління, яке живе. Незабаром всі вони будуть з Ним у праці Царства, першою частиною якої буде повалення всієї несправедливості, гноблення та неправди, а отже, повалення всіх систем та інституцій, які їх підтримують.
Встановлення цього Царства, звичайно, передбачає повалення всіх земних царств, оскільки всі вони – навіть найкращі з них – засновані на несправедливості, нерівності прав, гнобленні багатьох і привілеях кількох, як читаємо: “Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки”.
До цього будуть залучені різні сектантські церкви (Вавилон), бо всі вони зобов’язані й віддані тому, щоб підтримувати ці царства, на які вони спираються і які називали “християнськими урядами” та вважали їх божественно визнаними, а не звірячими урядами, дозволеними Богом лише до Христового часу, коли Він візьме Свою велику владу і буде керувати землею, – до п’ятої універсальної імперії (Дан. 7: 17, 18, 23, 27).
Марширування Господнього війська триває вже навіть зараз (у Його присутності). Світло, що сяє від Його присутності, не тільки готує “Малу Черідку”, яка живе зараз, до співспадкоємства у Царстві, але й пробуджує і збирає інші класи, абсолютно відмінні за характером, надіями і цілями – велике Господнє військо для знищення неправди і гноблення, а саме: комуністів, нігілістів тощо, які зараз організовуються для повалення деспотизму. Світло – знання – це засіб для вербування цих людей, і воно буде продовжувати світити, поки кожна темна і нечестива система не буде показана в її істинному світлі. Так людство буде підготовлене до царювання праведності, коли “праведністю царюватиме цар [Христос], а князі [святі] володітимуть за правосуддям [справедливістю]” (Іс. 32: 1).

Б. – Дякуємо Богові за Його Слово. Як ми повинні його цінувати! Це – світло, яке розвіює неправду і розсіює силу темряви. Останнім часом я помітив, що в той час, як номінальний визнавець-християнин стає все більш скептичним, більш зрілі і більш наполегливі Божі діти досліджують так, як ніколи раніше.
Наша надія справді славна, і ми повинні “бігти так, щоб одержати” нагороду нашого високого поклику, перемагаючи світ (“Дракона”) кров’ю Агнця і Словом Його засвідчення, щоб ми могли розділити з ним справжнє Царство справжнього Христа, огидною підробкою якого було папство – Анти-Христос.

А. – Так, брате, тепер у нас є два вороги, набагато хитріші, ніж “Дракон” (світ), яких ми повинні подолати і про яких згадується в наступному розділі, Об. 13, а саме: “Звір та його образ” – обидва, звичайно, символи. Якщо захочеш, ми колись ще раз разом розглянемо цей розділ зі символами.

Б. – Давай зробимо це на наступній зустрічі. Зауважу, що в Об. 20: 4 сказано, що ті, хто матиме частку в Царстві Христа та його Тисячолітньому правлінні, “не поклонилися Звірові ні образові його, і не прийняли клейма на чоло своє і на руку свою” (Хом.).
Ми повинні зрозуміти символи Звіра та Образу, щоб бути в змозі оцінити це послання.

R304 (1881 р.)