СВЯТКУВАННЯ ПАМ’ЯТКОВОЇ ВЕЧЕРІ

Пам'ятка все більше дає можливість розпізнати тих, котрі сполягають на викуп – в чому, мабуть, і полягав Божественний задум. А чому б ні? Чому б малі ті, котрі “кров заповіту, що нею освячені, за звичайну вважали", якимось особливим чином святкувати її пролиття? Чому б мали ті, котрі вірять, що наш Господь був грішним тілом, сподіватися чогось більшого від Його смерті, ніж від смерті будь-якої людини грішного роду – знаючи, що божественна справедливість не може споглядати на жоден гріх з похвалою? Чому б мали ті, котрі заперечують, що наш Господь "стався тілом", або твердять, що Він був духовною істотою, яка вжила тіло як просте покривало, котрі кажуть, що померла не духовна істота, а саме лише тілесне покривало, відчувати якийсь особливий інтерес до пригадування такого безглуздого видовища як розпинання "покривала"? Чому б мали вони приписувати цьому якусь заслугу чи сподіватись користі?

Лише ті, котрі, як ми, бачать, що наш Господь на певний час був сповна "людиною Ісусом Христом, Котрий дав Самого Себе на викуп за всіх: свідоцтво часу свого", і котрі усвідомлюють, що Він не був осквернений гріхом, як інші люди, не був грішником за походженням, але був "святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників", можуть бачити, як для Нього було можливо – і за Писанням Він справді був викупом-жертвою – статися належною ціною за гріхи всього світу; що як світ був в Адамі, коли Адам згрішив, і поділив Його вирок, то після відкуплення Адама – викуплення його з-під прокляття Ісусом, його заміною, – користі такого відшкодування повинні поширитися окрім Адама на все його потомство, гарантуючи усім можливість повернення до Божественної милості під умовами Тисячолітнього Царства, яке незабаром буде встановлене Відкупителем. В цій доктрині викупу ми маємо міцну основу всіх наших надій.

(1) Її необхідність випливає з Божої справедливості та незмінності.

(2) Вона показує Його любов до тих, кого Він справедливо засудив на смерть. Отже, коли б ми потрапили в спокусу, засумнівавшись в Господній любові та турботі до нас, як Його народу, то маємо нагоду разом з Апостолом звернутись до викупу і розсудити себе, кажучи: Якщо Бог з любові до нас дав Свого Сина, коли ми ще були грішними, то тим більше Він любитиме нас тепер ідасть все потрібне, коли ми є виправдані з віри в кров Його Сина і, більше того, є зачаті і освячені через Святого Духа.

(3) Якщо заслуги викупу вже привели до покликання і прийняття “вибраних”, то вони містять в собі думку, що остаточно весь мертвий світ буде пробуджений, всім будуть даровані вуха для слухання, а, отже, можливість прийти назад до гармонії з своїм Творцем підчас Тисячоліття Його ласки – "часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх" (Дії 3: 19-23).

(4) Зрештою, цілком природно, що ті, котрі не вірять в викуп, не вірять також в обіцяну реституцію. Викуп чогось загубленого, втраченого свідчить про його цінність. Про це ж свідчить реституція. Обидва слова "викуп" і "реституція” разом непримиримо протистоять і суперечать всім еволюціоністським теоріям про первісну недосконалість Адама – що він перебував так низько, що не міг впасти, і насправді не впав, а тому не потребував відкуплення з цього падіння, і що реституція до первісного стану буде прикрим непорозумінням замість благословення.

Як проходять позосталі нечисленні роки подорожування для тих, котрі оцінюють Божественний план віків, то викуп і його пригадування повинні здобувати для них щораз більшу вартість. З кожним роком вони будуть більш ревними "чинити це" на згадку про смерть Агнця Божого, Який бере гріх світу – Який є вблаганням (умилостивленням) за наші (Церкви) провини, і не тільки за наші, але й за провини всього світу (1 Кор. 5: 7; 11: 23-26; Івана 1: 29; 1 Івана 2: 2).

Така нагода справді приносить велику радість всім, хто бере в ній участь у властивому дусі. Інакше не може й бути. Якщо хтось зі справжніх віруючих шукає благословення в пригадуванні і не може його здобути, нехай розгляне собе і знайде, що він ще не "очистив старий квас" і в його серці мають місце заздрість, злоби, ненависть, погані розмови та підозри, які є вчинками тіла та диявола. Серце, натомість, має бути наповнене Господнім духом любові, котра не пишається, не заздрить, не думає погано і котра переповнена милосердям та добрими вчинками. Якщо хтось спостеріг, що він втратив справжню спільність через згадане "занечищення", нехай очистить своє серце водою Правди, Божим Словом, і нехай святкує чотири тижні згодом – як було постановлено для образних ізраїльтян, котрі через занечищення не могли дотримуватись свята у визначену пору (4 М. 9: 10, 11).

Святкування має принести велике задоволення – почуття урочистості поряд з радістю від думок про терпіння нашого дорогого Відкупителя і Його ганебну смерть заради нас, а також про блаженні наслідки, яких ми вже зазнали і яких в майбутньому зазнає світ. Кількома простими словами ми відтворюємо зміст постанови – образ та позаобраз. Неквашений хліб символізує для нас людську природу нашого Господа, дану як наш викуп, щоб через споживання від Його заслуг ми могли мати виправдання і життя, приписане нам Отцем – до такої міри, щоб дозволити нам бути порахованими з нашим Господом членами цього одного хліба, одного тіла, і бути ламаними з Ним, поділяючи Його смерть, щоб у відповідному часі брати участь в нагодуванні всього світу хлібом життя. Схоже в “чаші” в показана посвячена кров нашого Господа (пожертвуване життя), яка запечатує Нову Угоду для світу людства. Отже, ми споживаємо з неї як Його співспадкоємці, зв'язані урочистою обіцянкою бути з Ним мертвими, щоб також жити і царювати з Ним (1 Кор. 10: 16; Рим. 6: 8).