ВЕЛИКІ ГОЛОСИ В НЕБІ

“І сьомий ангел посурмив і пролунали голоси могутні на небі, що говорили: “Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа його, і він царюватиме на віки вічні” (Об. 11: 15, Хом.).

Ми не здивовані тим, що Господньому народу важко, а світу неможливо побачити ясно та виразно виконання пророцтва в пору його виконання. Так було завжди. Оглядаючись на перший прихід нашого Господа, де багато пророцтв переплелися та отримали своє виконання, ми бачимо з якими труднощами навіть “справжні ізраїльтяни” не могли збагнути істинність їхнього виконання. Пам’ятаємо, як Господні брати та Його учні, хоча вони близько спілкувались з Учителем і слухали Того, Хто “ніколи так не промовляв, як Оцей”, та бачили вчинені чуда, які досі ніхто не чинив, були, однак, “запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали [про Месію] Пророки”, – ліниві, щоб збагнути виконання цих передбачень. Навіть Іван Христитель, котрий розумів, що він був особливо уповноважений Богом виконати працю передвісника, оголосити Месію (адже йому було дано знак, що Той, на котрому він побачить голубку, яка спускатиметься, є напевно справжній Месія), після того, як він дав свідоцтво про Ісуса, кажучи: “Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” – після всього цього він ще не був цілком переконаний про виконання власних пророцтв, чи пророцтв інших. Знемагаючи у в’язниці, він відправив посланців до нашого Господа, запитуючи: “Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?” Ісус не запропонував йому жодного нового доказу, лише вказав на місця Святого Письма, які Він виконував з дня на день, – показуючи, що власне Він є Христом.

Справді, ми виразно бачимо, що всі пророцтва є написані з божественним наміром бути настільки прихованими, щоб вони були нерозбірливими для всіх за винятком особливого класу, для котрого це послання призначалося; щоб їх можна було зрозуміти лише під проводом та через пояснення Святого Духа. В повній згоді з цим ми бачимо, що вчення нашого Господа в Його першому приході були дані в притчах та неясній мові, щоб слухачі слухаючи не розуміли – за винятком небагатьох, “справжніх ізраїльтян”, вибраних. Їм Господь так пояснив цей підхід: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами [чужим], усе відбувається в притчах [та неясній мові], щоб... вухом слухали і не зрозуміли...” (Maр. 4: 11, 12). Ці вибрані “справжні ізраїльтяни” потребували особливих повчань навіть після Його воскресіння, бо читаємо, що Він пояснював їм Писання, кажучи: “...Сповіщали Пророки... [що] Христові... перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу”. Перша Церква з великими зусиллями та під керівництвом особливо навчених апостолів збагнула часткове виконання пророцтва Йоіля в благословенні П’ятидесятниці. Згодом її навчено про виконання інших пророцтв шляхом поширення послання про примирення та співучасть в Царстві, щоб включити і тих язичників, які мали прийти до Господа через віру та послух.

Якщо так, то ми не повинні дивуватися з того, що виконання пророцтв тепер, в кінці Євангельського віку, в час жнив, схоже має бути прихованим і має вимагати висвітлення, щоб статися зрозумілим лише для справді духовних ізраїльтян, які справді пробудилися та намагаються знати та виконувати Господнє уподобання. У Викладах Святого Письма ми звернули увагу на численні виконання пророцтв, що тепер відбуваються: на кінець 6000 років панування гріха, на відкриття сьомої тисячі, тобто періоду відпочинку та благословення; на великий прообразний Ювілей, довжиною тисячу років, на початку якого ми тепер живемо, та на сурми проголошення Ювілею, які тепер прообразно сурмлять, проголошуючи реституцію всіх речей, яку Бог звіщав устами всіх святих пророків (Дії 3: 21); на “Часи Поган”, повний кінець яких прийде з великим часом горя – політичним, церковним та громадським, – даючи свідоцтво про повне встановлення Христового Царства на руїнах теперішніх інституцій; на завершення 2300 днів пророцтва Даниїла та очищення прообразного Божого храму, справжньої Церкви від осквернення темних віків, як воно зараз відбувається; на кінець 1335 днів пророцтва Даниїла, які мали принести теперішній час “жнив”, який, як було провіщено, приніс і далі приносить Божому народу велику радість та благословення через поширений погляд на божественний план спасіння, дозволяючи йому оцінювати краще висоту, глибину, довжину та ширину любові Бога, яка виявляє себе в божественному плані; на завершення паралелей між тілесним Ізраїлем (образом) та духовним Ізраїлем (прообразом), завдяки яким бачимо, що ми знаходимося в “жниві” теперішнього віку і можемо знати, чого нам сподіватися в роках, які залишилися, – якщо дивитись назад на завершальні роки юдейських жнив, образу. Як наш Господь Ісус промовляв до декого зі Своїх вірних, коли пояснював пророцтва про перший прихід, так і сьогодні можна застосувати до декого з Божого народу слова Вчителя: “О, запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки”.

Наш уривок є ще іншим пророцтвом, яке, віримо, стосується цього жнивного часу, і яке, відповідно, має початок свого виконання тепер. Як вже наголошувалося на цій сторінці, ми погоджуємось майже з усіма коментаторами, що сім сурм Об’явлення є символічними, а не буквальними. Більше того, вся ця книга є книгою символів і досі виконувалась символічно. Християни загально розуміють, що п’ять з цих сурм вже “сурміли” і належать до минулого – ми б сказали шість. Слід відмітити, що ті, які вже “сурміли”, не були буквальними звуками сурм, що лунали в повітрі, але божественними вироками та їхнім виконанням. І ми вважаємо, що розсудливо сподіватися, що сьома сурма буде схожою в цьому відношенні до попередніх шести. Але буквальна людина легше сприймає буквальні речі, і навіть якщо вони є безглуздими, вони виглядають їй схожими на правду. Та коли наш розум є керований святим Духом у властивому напрямку через “порівняння духовного з духовним”, то ми порівнюємо сьому сурму з попередніми шістьма сурмами, а не з буквальними звуками в повітрі. Неправда так глибоко вкоренилася, що деякі передові християни, дослідники Біблії та служителі сподіваються одного дня почути щось на зразок “сурми Гавриїла”, достатньо пронизливої та достатньо гучної, щоб збудити мертвих. Потрібно, обов’язково потрібно проявляти велику терпеливість до тих християнських братів, котрі виявляють свій дитячий рівень знання стосовно духовних речей, коли нами звернено їхню увагу на те, що сьома сурма – “остання сурма” – є такою ж символічною, як і її попередники, і що вона має ще більше і важливіше виконання, аніж будь-яка з них. Її виконання простягається на період 1000 років; її події відбуваються і співпадають з усіма різними рисами Тисячолітнього царювання Христа. Її початок, ми розуміємо, був у 1878 році, а закінчення буде через тисячу років в майбутньому від цієї дати. Вона “сурмітиме” весь цей час, протягом якого її події будуть в процесі виконання.

Які ж події, представлені цією Сьомою Сурмою, є коротко представлені в віршах 17 та 18? Першою рисою цієї Сурми є проголошення Христового Царства на землі – прийняття Ним Його величної посади, початок Його царювання. Це, як ми вже показали на основі інших віршів, хронологічно почалося в 1878 році. Наслідки такого прийняття влади Месією показані в описі: (1) “І погани розлютувались, і приходить гнів твій” (Хом.). Покладення права за мірило і справедливості вагою, а також нищення притулку брехні є початковою рисою Господнього царювання, як це описано в пророцтві Ісаї (Іс. 28: 17), і обов’язково закінчиться великим заколотом в справах “теперішнього злого світу”, бо його громадські, фінансові, політичні та релігійні умови та порядки не відповідають Господньому мірилу та вазі справедливості. А оскільки Він не дасть нову латку на старий одяг, тому теперішні інституції в загальному будуть повалені, як передбачалося, в “часі горя, якого не було відколи існує народ”, і якого більше не буде. Як наочно, в кількох словах, звернено увагу на це горе: “І погани розлютувались, і приходить гнів Твій”.

Час судити мертвих
Далі йде твердження про ціль встановлення Царства на руїнах теперішніх інституцій, а саме, що про “час судити мертвих”. Мертві – хто ще може бути ними окрім усієї людської родини, яка потрапила під вирок смерті? “Прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”. Лише ті, котрі почули і прийняли Ісуса на божественних умовах мають життя; уся решта людства з божественної точки зору є мертва – під вироком смерті, і швидко прямує до гробу. “Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя” (1 Ів. 5: 12).

Але чи потрібно судити мертвих? Якщо їх ще не суджено, то чому вони повинні бути мертві? Хіба ж не є смерть покаранням за гріх, вироком, наслідком суду? Справді, це так, але відбулося відкуплення. Всі потрапили в гріх та його покарання, смерть, через непослух однієї людини (Адама), і через послух однієї (Ісуса) виправдання до життя перейшло на всіх засуджених – на мертвий світ. Внаслідок примирення весь світ мертвого людства повинен мати нагоду чути голос Сина Людського (Його накази) і, слухаючись та судячись Його словами, бути або не бути гідними вічного життя. Вони не можуть бути суджені без Його слів, бо переважна більшість (“мертві... через провини й гріхи”, засліплені та вчинені глухими противником, через гріх) досі не мала можливості чути чудові слова життя свого Відкупителя. В теперішньому віці лише “кого б тільки покликав Господь, Бог наш” були в змозі почути більше-менш виразно; лише вони, отже, мали якусь відповідальність за чудові слова життя або ж могли їх в якійсь мірі відкинути і знову стягнути на себе вирок смерті – Другу Смерть. Теперішній вік, отже, є свідком покликання та прийняття лише “малої черідки”, котрій Отцю вподобалося дати Царство – зробити її співспадкоємицею з Ісусом Христом, її Господом, в Тисячолітньому Царстві. Вони будуть з Ним в усій праці цього тисячолітнього царювання заради благословення та підняття мертвих. В той час очі розуміння мертвого світу та його вуха будуть відчинені і знання Господа наповнить всю землю та досягне кожного члена мертвого людського роду – не лише тих, котрі ще не зійшли до гробу, “але всіх народів землі”, бо “всі, хто в гробах... повиходять” з метою почути “чудові слова життя” і бути ними судженими. Якщо вони приймуть їх усім серцем, то шляхом процесів реституції будуть повністю приведені до умов життя – таких, якими володів Адам до того, як гріх та смерть запанували над ним. Якщо вони їх відкинуть і прихиляться до гріха та несправедливості, то будуть визнані гідними Другої Смерті і будуть “знищені з народу” (Дії 3: 23).

Те, що тут називається “часом судити мертвих”, в іншому місці названо “днем суду”, про який апостол каже, що “в Господа один день немов тисяча років” в людей. Пам’ятаймо натхненне твердження про цей день суду: “Бо Він [Бог] визначив день [Тисячолітній день – тисячу років Христового царювання], коли хоче судити поправді [шляхом справедливого випробування, тобто суду] ввесь світ [мертвий в провинах та гріхах, але відкуплений дорогоцінною кров’ю] через Мужа, що Його наперед Він поставив” – Христа, Голову та тіло (Дії 17: 31).

Який це буде славний судний день і якими жалюгідними були наші уявлення про нього в минулому – якими безглуздими, сміховинними, якими принизливими для Бога та огидними для божественної справедливості, мудрості та любові! Ось мета, гідна Тисячолітнього Царства! Це справді “час судити мертвих [світ]”, час для них мати випробування на рахунок вічного життя або смерті – їхньої частки в великому викупі. Це вже не буде час судити Церкву, бо це відбувається в теперішньому віці, як написано: “Бо час уже суд розпочати від Божого дому”, а також: “А як Господь нас судить, то картає, щоб ми не були засуджені [суджені] із світом” (УБТ) – в грядущому Тисячолітньому віці суду, тобто випробування.

Всі нагороди та покарання є під час сьомої сурми
Підсумувавши таким чином працю Тисячолітнього віку як працю суду, яка починається судом народів та гнівом на народи у встановленні Божого Царства та поступово виконує для кожного члена роду Адама особистий суд, наведений вираз дає нам деякі подробиці, кажучи, що час “дати нагороду слугам Твоїм, пророкам і святим і тим, що бояться імені твого, малим і великим, і погубити тих, які гублять землю”. Перед нами вся праця Тисячолітнього віку, тобто тут перераховані всі події, які охоплюють цю сьому символічну сурму: на початку цього Тисячолітнього дня мають бути нагороджені пророки, стародавні гідні, та учителі, тобто викладачі Господніх слів цього Євангельського віку, разом з усіма святими, всіма вірними в Христі Ісусі, всіма святими. Їхня нагорода має бути серед перших подій під час цієї сьомої сурми. Згодом весь мертвий світ “голос Божого Сина почує,.. а ті, що почують [послухаються], оживуть [досягнуть повної досконалості існування, вічного життя]”. Ось так здійсниться нагорода тих, які “бояться Божого імені, малих і великих”. Ті, які шанують Божу волю, будуть шанувати також Його закони і цілковито та всім серцем будуть їм коритися. Богу буде до вподоби дати їм усім велику нагороду вічного життя.

А як бути з іншими, котрі відмовляться слухати голос Сина Людського, котрі знехтують чудові слова життя, коли почують їх, котрі віддадуть перевагу несправедливості, неправді – навіть якщо вони в повній мірі знатимуть різницю між добром та злом? Вони зіпсовані і їхній вплив псує, занечищує. Божий присуд для них – знищення Другою Смертю. Усе це нагороджування та судження і очищення землі від усякої скверни, приводячи її до первісної святості, досконалої згоди з Богом,  – все це здійсниться під час сурмлення сьомої сурми через Емануїлове царювання праведністю, яке виконає задуману працю, бо “належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”, доки він не спасе від осуду та смерті і не приведе до згоди зі Всемогутнім кожного члена людського роду, який прагне такого поєднання з Богом, любить справедливість та ненавидить беззаконня.

Кому належать могутні голоси?
Якщо нам вдалося вникнути в зміст Сьомої Сурми і ми більше не сподіваємося її виконання у вигляді звуків у повітрі, але славних подій Царства, то що ми скажемо про “могутні голоси”, які на самому початку мають проголосити, що прийшов час встановлення Царства? Відповідаємо, що ми не повинні сподіватися їх у вигляді вигукувань ангелів в небі, ані гуркоту грому. Слід пам’ятати, що голоси є символічними, як і самі сурми, і власне в цьому напрямку ми сподіваємося виконання цієї вістки, яка мала прийти саме в теперішньому часі – якщо наше розуміння пророчого вчення є правильним на рахунок того, що Месія прийняв Свою царську владу в 1878 році і що Цар відтоді впорядковує події, які незабаром принесуть великий час горя, злобу народів та Божий гнів в їхньому знищені як народів та інституцій – не як людей, хоча, безперечно, багато людських життів буде пожертвувано в цьому горі.

Коли ми вивчаємо деякі паралелі, дані для того, щоб проілюструвати працю цього Євангельського віку, і особливо працю цих “жнив” в кінці віку, ми зауважуємо, що як Господь і Його послідовники при першому приході виконували жнивну працю в жниві Юдейського віку, відділяючи “пшеницю” від “полови”, – збираючи пшеницю в засіки вищої духовної диспенсації і залишаючи полову бути поглинутою вогнем горя, яке прийшло на юдейський народ, цілковито знищивши його державність, – так буде і в жнивах цього Євангельського віку, при розділенні “пшениці” від “куколю” – при збирання пшениці в засіки небесного Царства та полишення куколю для часу палення в горі, яке знищить теперішні інституції розгніваних народів. Якщо жниварі, які в юдейських жнивах збирали пшеницю до клуні, були вірними Господніми слугами (людьми в тілі), то і жниварі в теперішньому жниві будуть вірними Господніми слугами (людьми в тілі) під проводом та вказівками Його Слова.

Схоже бачимо, що Господь знову звертається образною мовою до Свого народу, який живе в сьогоднішньому часі, кажучи, що Він пошле Своїх посланників з голосом великої сурми [Сьомої Сурми] і збере докупи до Себе Своїх вибраних від чотирьох вітрів небес. Ця праця, розуміємо, відбувається сьогодні:  кожен, хто отримує знання теперішньої Правди, не лише радіє та зміцняється, відсвіжений особисто, але й починає служити їй і отримує дозвіл бути особливим чином співпрацівником зі своїм Господом в жнивній праці – збиранні для Господа усієї дозрілої пшениці теперішнього часу. Згідно з притчею, пшениця та кукіль мали рости разом до жнив; перед жнивами не мало бути якогось загального зібрання або відділення. І ми, власне, бачимо, що у всіх віросповіданнях пшениця та кукіль загально перемішані. Але тепер прийшов час жнив, і жнивна правда, мов серп, має відокремити і зібрати пшеницю, щоб її безпечно звезти до клуні. Пшеницю не слід було збирати до іншої, нової секти або віросповідання, під іншою сектантською назвою, але вона мала бути зібрана до Господа: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Ця праця йде вперед неухильно, поступово; справжній Господній народ все більше приходить до знання цього істинного плану і звільняється від неуцтва, забобонів та засліплення темних віків, запроваджених великим противником, сатаною. Поступово ці вірні дозрівають особисто, вдосконалюються і стають придатними для Царства, тобто переходять до нього, “змінені вмить, в миг ока” – в мить смерті.

Якщо в цих різних притчах та образах, що представляють кінець цього віку, живі члени Церкви є надзвичайно активними знаряддями в Господній службі – адже ми не бачимо ангелів, що ходять скрізь по світу, в’яжучи кукіль буквальними мотузками в буквальні снопи, і збираючи пшеницю в буквальну клуню, ані не бачимо ангелів, що літають в небесах [символ релігійних інституцій теперішнього часу], – то ми не повинні сподіватися, що під час Сьомої Сурми голоси, які проголошують Царство, будуть чимось більшим, аніж людськими голосами та людськими знаряддями. Ми також не повинні сподіватися, що це будуть голоси когось іншого, окрім тих, котрі мають значну міру світла стосовно часу, в якому ми живемо, жнивного часу, часу встановлення Царства. Ті, котрі подають ці голоси, кажучи, що “Царство [панування] світу сталося царством Господа нашого і Христа його”, повинні, зрозуміло, бути тими, котрі довідались про цей факт з якогось джерела.

У всіх частинах світу є дехто з Божого народу (і їхнє число щоденно зростає), котрі усвідомлюють повністю та цілком згадані речі і котрі роблять все, що в їхніх силах, щоб зібрати до Господа усіх Його посвячених – намагаючись відокремити пшеницю від куколю і приготувати її до клуні, до Царства. Власне, на них ми повинні звернути свій зір, сподіваючись почути від них “могутні голоси”, які проголошують Царство.

Можемо сказати, що томи “Викладів Святого Письма” до деякої міри були такими голосами, що проголошують Царство і дають розумні підстави вірити, що воно почало своє встановлення в 1878 році і досягне повного встановлення в жовтні 1914 року (див. передмову автора до 2-го Тому), і що остаточно воно благословитиме всі покоління землі. Ці голоси лунають тут і там по всьому світі – не через світових посланців, не через продавців книг, а через тих, котрі самі отримали благословення від цього світла і котрі прагнуть виконувати службу для Господа та правди, а також класти своє життя за братів, даючи їм славне, повне заохочення вчасне послання для Господнього народу. Ці голоси пролунали і їх до деякої міри почули в символічних небесах, номінальній церкві. Проте вони, здається, не виконали всього, що мається на увазі під “могутніми голосами” нашого тексту. Ми чуємо іще голоси: це –

“Вартова Вежа і Вісник Присутності Христа”.
Впродовж трьох років поступово виконується “добровільна праця” між братами – праця надання допомоги членам дому віри, які ще є в Вавилоні, ще є в темряві стосовно Господа, Його справжнього характеру, Його справжнього плану і стосовно близькості Його Царства. Вона складається загально з розповсюдження друкованого видання біля входу в приміщення різних церков усіх віросповідань, особливо в Сполучених Штатах, Канаді та Великобританії. Ця служба ведеться усіма добровільно, “як для Господа”, і час, енергія, кошти за транспорт і т.д. радо жертвується в служінні Правді та братам. Крім того надходять пожертвування, на які постачається “зброя” – брошури, буклети, газети та ін. для вільного розповсюдження. Ці “голоси”, що лунають протягом останніх трьох років, сталися “могутніми голосами” в сенсі великого поширення та значного впливу, і були почуті багатьма. І хоча їхня праця була звернена в напрямку проголошення того, що згадується в нашому тексті, досі вони ще не дали достатньо виразного свідчення про важливу справу, згадану в нашому вірші, а саме, що час Царства настав, що Цар є присутній і прийняв владу, і що Його праця відтоді має вважатися головним фактором, пов’язаним з земними справами, який веде до великого розпаду теперішніх інституцій в часі горя, що надходить, яке зробить людей охочими слухати Його голос, коли численні народи та люди казатимуть: “Ходіть та зберімось на гору Господню... і ми підемо стежками Його”, коли Він “уста чисті [чисто слово вказівок, які вони зможуть зрозуміти – на відміну від теперішнього містицизму та заколоту] народам дасть, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому” (Соф. 3: 9)...

Перед нами мільйон голосів, які проголошують по всій номінальній церкві (символічних небесах) велике послання цього теперішнього часу: про другу присутність нашого Господа як жниваря жнив Євангельського віку, про зібрання пшениці до “клуні” та знищення куколю (як куколю, а не людських істот), про встановлення Його славного Царства на міцній основі праведності та безсторонності і про благословення кожного створіння, відкупленого Його власною дорогоцінною кров’ю. Ці голоси коротко підсумовують деякі свідоцтва Святого Письма на рахунок присутності Христа, її часу, її порядку подій та остаточного Його виявлення в славі царської влади. В нас немає жодної певності, що “небеса” почують або відгукнуться на це послання і прославлять за це Бога. Справді, ми можемо лише сподіватися, що лише залишок буде порахований гідним зрозуміти на рахунок великої праці Бога, яка зараз відбувається – так само, як лише деякі в кінці Юдейського віку сталися гідними зрозуміти та оцінити правди стосовно жнивного часу.

Привілей служби
Про жниварів юдейських жнив, про Своїх вірних учнів, наш Господь сказав: “А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне”. Ці самі слова, очевидно, можна застосувати і в теперішніх жнивах. Хоча є привілеєм служити нашому Господу кожного часу і всіляким чином, однак особливий привілей прийшов до Божого народу тепер, в кінці Євангельського віку. Це послання, звичайно, можуть не прийняти, і про тих, котрі його проголошують, можуть говорити лихе і навіть переслідувати, як переслідували апостолі та вірних братів в минулому. Але що з цього? Хіба ж ми, як вони та наш Господь, не повинні “навчитися послуху” через те, в чому можемо постраждати за Правду? Хіба ж ми не повинні вчитися “радіти в горі” і “вважати за найбільшу радість” те, що наших імен позбуваються мов лиха і що проти нас говорять всяку неправду фальшиво заради Христа? Так, ми радіємо і будемо радіти ще більше цим великим привілеєм – бути співпрацівниками разом з Богом в цьому найвеличнішому та найважливішому дні, про який світ коли-небудь знав...

Приятелі, які беруть в цьому участь, з вдячністю визнають, що вони отримали благословення, які значно перевершили кожне випробування та кожну жертву, з цим пов’язану. Так, справді, “хто жне, той заплату бере” – щодня, щогодини, – його служіння приносить з собою щедру винагороду. Він усвідомлює, що Бог приймає його недосконалу працю через Ісуса, і що тим самим він підтверджує і утверджує власну віру та показує щирість свого посвячення Господу, нагородою за яке, як Бог пообіцяв, буде вічне життя через Ісуса Христа, нашого Господа.

Ми сподіваємось, дорогі брати та сестри, що з огляду на те, що ми побачили в статті про “Три Знаки” і нашої участі в виконанні цих знаків; з огляду на те, що ми побачили стосовно нашого привілею як жниварів в жниві, тобто збиранні “пшениці”; з огляду на те, що ми побачили стосовно зібрання разом вибраних до Господа; з огляду на те, що ми побачили в цій статті про “могутні голоси”, які мають проголошувати, що панування над цим світом перейшло до Господа, що сьогодні Він є Царем між народами, що наш привілей – бути зайнятими в праці сурмлення цієї звістки в “небесах” – з огляду на все це  ми віримо, що новий запал, нова енергійність, нова відвага стане надбанням кожного Господнього посвяченого, щоб в цьому році, більш ніж будь-коли, ми могли звіщати чесноти того, Хто покликав нас з темряви до Свого дивного світла.

Нехай весь Господній народ, котрий радіє цьому світлу теперішньої Правди, цілком пробудиться до своїх привілеїв. Можливо потрібно буде два мільйони друкованих видань, щоб задовольнити потреби в році, який надходить, і якщо ми проситимемо про них, то, віримо, Господь у властивий час задовольнить ці потреби. Нехай інші роблять те, що їм заманеться, ми ж постановімо собі, що вживатимемо даний нам Богом розум та нагоди в службі Правді – як члени ніг тіла Христа, “говорячи Сіонові: Царює твій Бог”, – що царювання Помазанця почалося.