СПУСТОШЕННЯ ВИНОГРАДНИКА
Ісаї 5

«Горе тим, що хоробрі винце попивати».
Коли наш Господь наводив притчу, записану в Матвія 21: 33-44, Він, мабуть, мав на думці притчу про виноградник, подану в перших семи віршах цього розділу. В обох притчах виноградник представляє юдейську державу, а виноград представляє народ і, перш за все, тих, котрі мали вплив і були при владі – провідників.
Обидві притчі показують відсутність належного впливу даної їм правди на серця юдейського народу. Господня милість та знання про Його доброту, що досягли їх, не принесли приємного плоду (лише кислий та неприємний) – не принесли любові, а лише самолюбство та самовдоволення. Це викладено в вірші 7. Давши Ізраїлю Свій закон і навчивши з його допомогою правильних та неправильних взаємостосунків один з одним, Господь мав привід сподіватися «правосуддя», справедливості, натомість побачив насилля. Він побачив, що ті, котрі мали найбільше знання праведності, були далі ведені духом самолюбства, та ще й до такої міри, що використовували своїх більш нетямущих братів. Господь каже, що коли Він сподівався праведності, миру та достатку, то ось зойк здіймається до Нього від пригноблених – від тих, котрі при існуючому порядку речей не змогли здобути розумну та законну частку в багатствах, які Господь щедро запропонував.
Згадка про спосіб гноблення є дана в вірші 8 такими словами: «Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших [для вбогих], так ніби самі сидите серед краю!» Опис представляє стан речей, дуже схожий до того, про який нам сказано, що зараз панує в Великобританії і навіть по всій Європі, де великі статки утримуються приватними власниками, що не дозволяє використовувати їх та займати людьми загально. Ця думка, мабуть, містить також згадку про приватне землеволодіння – долучення дому до дому. Господь в іншому місці так каже про майбутнє: «Не будуть вони будувати, щоб інший сидів, не будуть садити, щоб інший спожив», – це, мабуть, означає, що в майбутньому часі Господнього царства доми будуть будувати для того, щоб в них жили їхні власники, а не орендарі.
Слід зауважити, що ми не вважаємо цю лекцію «уроком тверезості» в звичному значенні цього виразу, але докором від Господа проти зловживань в любій формі – зловживання самолюбством і т.п. Більше того, хоча ця притча і загальний урок, пов’язаний з нею, були звернені на початку до юдеїв, нам здається, що вони, як і багато інших віршів, мають глибше значення і зміст в стосунку до Євангельської церкви, духовного Ізраїлю, а також природного Ізраїлю. Справді, як ми перед цим побачили, природний Ізраїль був у всіх своїх справах, а також в словах, посланих йому, образом духовного Ізраїлю, тому все написане і вчинене для цього образного народу і про нього слід було вважати таким, що має вище та глибше застосування до позаобразного номінального духовного Ізраїлю сьогодення – «Вавилону».
Мабуть, ніколи не було більшого прагнення, ніж тепер, долучати дім до дому, приточувати поле до поля, – нагромаджувати багатство, володіти землею та технікою, а також усіма джерелами багатства та влади. Господь каже, що горе приходить на цей клас, і ця вістка повністю погоджується з різними твердженнями Святого Письма, які вказують, що той великий «день помсти» є зовсім поруч; що це буде час важкого горя для всього світу і особливо для багатих. Господь перестерігає, що справді багато домів буде спустошено, і що навіть великі та красиві будинки будуть без мешканців (вірш 9). Думка, очевидно, полягає в тому, що час горя, про який ми читаємо, що в ньому люди «повикидають на вулицю срібло своє, і за ніщо їхнє золото стане, їхнє срібло та золото їхнє не буде могти врятувати їх у день гніву Господнього», особливо буде спрямований проти багатіїв, котрі живуть в земних палацах і котрі заради безпеки повтікають з них, бо ті будуть поруйновані під час анархії (Єз. 7: 19). Дух нагромадження, який лежить в основі всяких клопотів, існує у кожній землі, але ніде його немає так багато, як в так званому «християнстві», і, власне, християнство, мабуть, згадується в цьому пророцтві, хіба що його можна застосувати до тілесного Ізраїлю в жнивному часі Юдейського віку, в якому схожий «гнів вкінці» в анархії спіткав образний народ. Факт полягає в тому, що великими плантаціями та фермами завідують працедавці замість того, щоб кожна людина сіяла та жала сама для себе: існує переконання, що поступово це приведе до серйозних наслідків. Коли теперішня суспільна будівля впаде і не буде «нагороди для людини, ані нагороди для худоби», коли «для того, хто виходить, і для того, хто входить, не буде спокою», бо кожен підніме руку на свого ближнього, великі ферми та плантації стануть зовсім невигідними, і їхня дохідність відповідно зменшиться.
Вірші 11, 12-22 згадують вино та п’янкий напій. Ми погоджуємось, що буквальне вино та спиртні напої в цілому є жахливим лихом для християнства; ми погоджуємось, що ті, хто займає впливове становище, а також переважна більшість простих людей, зазнають великої шкоди від спиртних напоїв. Ми переконуємо і перестерігаємо весь Господній народ проти цього злого, підступного та згубного впливу. Проте, ми не зовсім переконані, що Господь тут згадує виключно буквальне спиртне. Щоправда, є ще інший вид сп’яніння, який дуже поширений в теперішньому часі: по-біблійному він називається вином Вавилону. Він несе сп’яніння в релігійному напрямку і заважає людям побачити та збагнути божественне Слово, характер та план. Це – вино церковництва, яке збиває з пантелику тих, котрі його вживають, і затуманює їхній розум щодо справжнього християнства. Воно плутає їхній розум та веде людей в полон фальшивих вчень і фальшивих вчителів, «непередбачено («тому що вони не знали Господа» – пер. УБТ)» (вірш 13).
Що стосується цього символічного вина та сп’яніння, Господь каже, що Вавилон «лютим вином розпусти своєї... напоїв всі народи [мешканців землі]» – вином своєї нестриманості та невірності Господу (Об. 17: 2; 18: 3). Його рушійною силою не є дух здорового розуму, а омана фальшивого вчення. Як каже пророк, вони «п’яні», та не від вина (Іс. 29: 9-13).
Щоправда, вони вживають музичні інструменти, щоб показувати радість та хвалу, і часто витрачають багато грошей на величезні органи, щоб з їх допомогою славити Господа, навіть знаходячись в омані свого фальшивого уявлення про Його характер та план, проте, як написано, «вони не вдивляються в чинність Господню й діла Його рук». Вони не намагаються побачити, що робить Господь, і не допитуються, щоб знати щось про могутню працю, яка незабаром довершиться у встановленні Його царства. Тому покласти край поваленню Вавилону, а також заколоту та анархії, що супроводжуватимуть встановлення царства, буде, як каже той самий пророк, Божою «незвичайною роботою», Божим «предивним чином» (Іс. 28: 21).
«Тому що вони [люди] не знали Господа», вони тепер висохли з прагнення. Вино фальшивого вчення викликало помилкові погляди на різні справи, і з такою плутаниною в розумі сьогодні з’являється жага більших знань, пояснень і послідовності, якої їхні учителі не можуть задовольнити. Люди загально втратили відчуття і смак до води життя, до правди, а фальшиві вчителі перестерігають їх проти неї, як проти отрути. Вино фальшивих вчень, яке сьогодні виготовляється в усіх теологічних семінаріях, є вином еволюції та вищої критики, яке не вгамовує спрагу, а лише збільшує безладдя в розумі і зводить нанівець кожне намагання оцінити та збагнути божественний план, як він викладений в Божому Слові. Навіть видатні особи Вавилону невдоволені та зголоднілі (див. Амоса 8: 11).
Вірші 14-17 показують кінець справи. Шеол образно розкриває свою пащу, щоб поглинути все це: і в часі горя, безсумнівно, велика кількість згине буквально з землі. Але шеол, гріб, особливо пошириться в тому, що він захопить в себе ще щось, окрім людських істот: він захопить в себе велику систему-спрута Вавилон з її численними головами та багатьма щупальцями – фінансовими, політичними, громадськими, релігійними та ін. В той день горя всі класи будуть впокорені разом, і Господь та Його праведність будуть піднесені на очах людства.
Вірші 18-23 ведуть нас назад, щоб звернути увагу на характерні риси тих, котрі виділяються своїм злом, що є на даний час, і котрі спровадять на себе особливі нещастя. Не йдеться про тих, котрі оточені спокусами і поступаються з причини слабостей, що виникають з гріхопадіння, а про тих, котрі жадібно хапаються гріха та несправедливості через свою пиху та зарозумілість. Вони обманюють себе, вважаючи, що вони дають поштовх Господньому ділу і що в своїх різноманітних сектантських заходах діють за радою Господа. Але річ у тому, що вони не є в такому стані розуму, в якому могли б оцінити Господню раду, і є п’яні фальшивим вченням. Ось чому вони називають зло добром, а добро – злом, вважають темряву світлом, а світло – темрявою, гірке – солодким, а солодке – гірким, є мудрими у власних очах і кмітливими у власному переконанні, вважають себе якимись особливими від власного вина фальшивого вчення.
Якщо називати зло добром, а добро – злом, то це можна порівняти хіба що з найгіршим євангелієм. Євангеліє означає «добра вістка», але те, що Вавилон називає євангелієм, є найбільш жахливою вісткою, – проголошенням, що майже весь світ людства (всі, за винятком малої черідки) має йти на вічні муки. Коли проголошується справді добра вістка, ми бачимо, що ці особи, п’яні від вина фальшивого вчення, шалено відкидають її і називають «нічними сновидіннями». Чи ж вони справді не вважають світло темрявою, темряву – світлом? Чи ж вони не вішають ярлик «отрута» на істинне послання божественного плану, а ярлик «євангеліє» на те, що є найжахливішою та найгіркішою дозою, яку людському інтелекту можна запропонувати прийняти з радістю? Справді, як виразився один пресвітеріанський служитель: «Ви навіть не повинні намагатися жувати наші вчення, бо ви їх ніколи не проковтнете. Вони нагадують гірку пілюлю». Однак і цю гірку дозу, яку розум заборонив би ковтати, вони хибно називають солодкою, небесною правдою.
Але чи не виявляють служителі Вавилону схильності виправдати нагороду нечестивця та позбавити праведного праведності? Так, часто. Наприклад, не так давно на Заході помер один брат, який прийняв справжнє Євангеліє, справжнє світло, милу повість божественної любові, мудрості та сили. Лютеранський служитель відвідав цю сім’ю (яка попередньо відвідувала його церкву і була її членами) і, навіть не дочекавшись запрошення виголосити похоронне звернення, заявив, що йому, звичайно, не дозволять виголосити похоронну проповідь, оскільки це, мабуть, буде всупереч правилам церкви. Брат завжди був послідовним лютеранином і після прийняття Правди дав добрий доказ свого визнання через освячення нею. Однак цей служитель євангелія вічних мук таким чином і своїми принизливими заявами намагався позбавити його праведності. Справді, багато християн зі здивуванням виявило, що після того, як вони залишили номінальну церкву, відомі її представники готові облудно наговорювати на них всяке лихе слово, або ж, принаймні, мати на думці лихе. Той самий лютеранський служитель був згодом запрошений проповідувати на похороні однієї сумнозвісної людини. Він прийняв запрошення з запопадливістю і, зрозуміло, в своїй проповіді намагався виправдати злочинця. Винагородою, очевидно, був вплив на цю сім’ю та прихильність з її боку до віровизнання.
Вірші 24-30 змальовують великий час горя, яке зараз насувається і в якому велике військо Господа повалить Вавилон і глибоко переоре смутком та горем серця людства, зробивши світ готовим до нової епохи, Тисячолітнього Царства (див. «День помсти», Том IV).

R2904 (1901 р.)