ОПІКА БОЖОГО ПРОВИДІННЯ

Недавно двоє з дорогих Господніх овець з зібрання в Алегейні втратили життя внаслідок нещасного випадку, коли поверталися додому з зібрання і обговорювали проповідь. Багато братів були вражені цим. Постало питання: Хіба ми не віримо, що Божий посвячений народ є об’єктом Його особливої опіки? А якщо так, то як могло таке статися?
Такі самі питання обов’язково повинні постати в багатьох розумах, і тому ми обговорюємо цю справу тут, для користі всіх.
Ми радимо, щоб кожний читач "Watch Tower" ще раз уважно перечитав брошуру під назвою "Нещастя: чому Бог дозволяє їх". В ній ми обговорюємо цю тему більш детально – з точки зору випадків у світі і випадків у церкві. Зараз ми обмежимось зауваженнями до останньої частини цієї теми (випадки у церкві).
(1) Біблійним вченням є, що кожен член церкви мусить тим чи іншим чином померти. Це було метою нашого посвячення – "до смерті". Кожен член "царського священства" став членом через посвячення – представлення свого тіла живою жертвою, як вчинив наш Первосвященик, Христос Ісус. І як для Нього було обов’язковим закінчити Свою дорогу, вмираючи буквальною смертю, так само це буде з кожним з нас.
(2) Як смерть Учителя не була "на квітучому ложі спокою", такою, мабуть, не буде і смерть будь-кого з Його послідовників. І якщо б був вибір між ложем виснажливої хвороби і раптовою смертю внаслідок "нещасного випадку", багато-хто вибрав би останнє як менш болісне – швидшу "переміну".
(3) В цьому випадку більше, ніж в інших, не нашою справою є вибирати. Нашою справою є з терпеливістю і повною покорою прийняти все, що божественне провидіння може дозволити, а це може бути по-різному. В деяких випадках кращим може бути, щоб смерть настала внаслідок тривалої хвороби, в якій Бог буде прославлений, а підтримуюча сила Його правди буде продемонстрована в терпеливому, люблячому дусі вмираючого страждальця. В іншому випадку Господь може вважати найкращим дозволити, щоб смерть прийшла на Його дорогих раптово – як удар, як катастрофа, щоб випробувати віру деяких і збудити інших з апатії до пильності – з дрімоти до поновленої енергії в бігу до мети за великою нагородою. Раптовість смерті цих двох дорогих овець з кошари в Алегейні, безперечно, мала добрий вплив на багатьох дорогих осіб, які були найближчі до них, і тих, які знали їх обох як найбільш святі характери – зрілих в християнських чеснотах і повністю готових, які чекали на свою "переміну". Без сумніву, цим випадком і думкою "чи був би я готовий, якщо б так раптово покликали мене?" – багато не так приготованих були пробуджені до нової пильності, відновлення обітів посвячення і ревності в самопожертві.
(4) Якщо у декого виникає питання: а що буде з малими дітьми, які потребують батьківської опіки? – то відповіддю є, що ці батьки вже віддали своїх дітей, як і самих себе, під божественну опіку, і що ця опіка все ще залишається над цими дітьми і здатна потурбуватися про них тепер, як турбувалася і про батьків і про дітей раніше. Це є нагода проявити довір’я – віру. Кожен, хто не може довірити своїх дітей божественній опіці, ще не знає належно свого Небесного Отця і повинен прикласти поновлені зусилля до цього важливого дослідження. Така особа ще не досягла віри, яка була б прийнятна для Бога, і без якої неможливо догодити Богу, – віри "переможця".
(5) Удар, пов’язаний з смертю нашого дорогого Відкупителя, без сумніву, був суворим випробуваннями віри для деяких з перших учнів. Це виглядало доказом, що наш Господь був в немилості у Отця – "а ми уважали... ніби Бог Його вдарив й мучив". Однак для тих, які не спіткнулися в невірстві, удар від жорстокої смерті нашого Господа став пізніше великим рушієм до схвалення добра, коли вони повністю збагнули думку, що "Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, – кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено". Апостоли також перенесли насильницьку смерть і навчилися приймати такі лиха не як знаки божественної немилості, а навпаки.
(6) З божественної точки зору з Господніми посвяченими не може трапитись ніяких "нещасних випадків". Без дозволу Отця не впаде і волосина з їхніх голів. А те, що Бог з якоюсь метою дозволяє, не можна властиво вважати випадком ні з Його точки зору, ні з точки зору тих, які повністю довіряють Його провидінню і милості. Ми могли б навіть уявити катастрофу, в якій загинули б разом дев’яносто дев’ять дітей цього світу і один з Господніх посвячених. Це могло б бути цілковитою випадковістю щодо всіх, але не стосувалося б того, хто був Господнім – бо з цією особою не могло б статися нічого непередбаченого Богом – нічого, що Бог не міг би повністю контролювати, а дозвіл на це мусить означати благословення для Його дитини, яка правильно і з вірою це приймає. "Знаємо, що тим, хто любить Бога... усе допомагає на добре". Так було у випадку нашого Господа. Як Він засвідчив, юдеї не могли торкнутися Його життя раніше, бо "ще не настала година Його". А коли година Його настала, наш Господь засвідчив Пилату: "Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було". Те саме є правдою про кожного члена тіла Христа, царського священства. Але цей божественний нагляд не пильнує непосвячених світу – хіба що вони можуть бути дітьми святих або інших, чиї справи й інтереси пов’язані з їхніми.
(7) Сподіваючись, що всі члени цього царського священства або класу "коштовностей", які ще живуть, будуть зібрані до слави незадовго до 1915 року, ми змушені припустити, що значна кількість їх помре раптовою або насильницькою смертю. І для нас буде користю, якщо ця думка, що наша "переміна" може настати в будь-яку мить, так закарбується, щоб допомогти нам бути завжди готовими з радістю дати відповідь на виклик.
Нехай кожний з нас дозволить цій думці рядити нашими діловими справами, нашими сімейними справами, нашими відносинами з "братами" – нашими відносинами з світом в загальному – всіма нашими словами, і думками, і ділами. І таким чином це принесе нам велике благословення і допомогу, чинячи нас "достойними спадщини святих у світлі".
Редактор не буде здивований, якщо його смерть настане раптово, ані якщо з божественного дозволу вона прийде в деякій неприємній формі, що (на хвилю) може здатися ударом і призупиненням "жнивної праці". Нехай всі посвячені будуть на осторозі, щоб не захитатись, щоб не засумніватись, що божественна сила здатна потурбуватися про цю працю і продовжити її. Якщо настане така проба, то це, без сумніву, буде (принаймні, частково) задумане Господом, щоб показати, що це Його праця, а не наша, і що Він досконало здатний продовжити цю працю, вживаючи того чи іншого зі Своїх дітей як Своїх слуг, щоб покласти приготований Ним харч перед домом віри.
Всі справи нашого щоденного життя підлаштовані до цієї мети – розвивати і висувати інших готовими до рук Господа, щоб Він в будь-який момент покликав передати наше управительство і запропонував: "Сідай вище". І те саме стосується фінансових засобів та інтересів, які Господь передав під нашу опіку. Тож нехай ніхто не дивується, якщо з нами може щось трапитись, а навпаки, нехай прославляє Бога за нас і силкується іти "вузькою дорогою" з подвоєною енергією.