НАГОДУВАТИ ГОЛОДНИХ
Івана 6: 1-14

«Я – хліб життя» (Івана 6: 35).
«Після того», – каже Іван; і різні події, пов’язані з цим, показують, що минув майже рік після чуда і проповіді з нашої останньої лекції. Треба зрозуміти, що Євангелія Івана не претендує на те, щоб бути повним записом сказаного та зробленого нашим Господом. Здається, що її написали після інших Євангелій. Іван, мабуть, знову зібрав факти, які в цілому або частинами були пропущені іншими, і його Євангелія наводить деякі дуже цікаві події, молитви та проповіді, пропуск яких був би серйозною втратою для нас. Отже, бачимо як Бог діє різними шляхами для досягнення Своєї цілі. Він міг чудесним чином вжити будь-кого з євангелістів, щоб дати повний і детальний опис, але Він вважав за краще дозволити кожному висловитися по-своєму і представити подробиці в чотирьох оповіданнях замість одного.
Власне такий спосіб дозволив більше досліджувати Писання і більше звернув увагу Господнього народу на різні подробиці. Ми повинні пам’ятати, що хоча дозволялася вільність, однак справа перебувала під божественною опікою та наглядом для того, щоб описи в своєму змісті не містили помилок. Апостоли настільки були під божественним керівництвом та захистом від обману та хибного викладення, що ми можемо покладатися на обітницю нашого Господа про те, що все, що апостоли зв’язали або розв’язали на землі, є зв’язане або розв’язане на небі. Лише напередодні звістка досягла нашого Господа та Його учнів, що Івану Христителю відтяли голову, і коли «Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє» (Мт. 14: 13). Наш Господь віддалився, мабуть, частково тому, щоб мати можливість подумати наодинці і порадитися зі Своїми учнями, котрі, безперечно, були вельми схвильовані цими новинами і потребували Його заспокійливого впливу та запевнення, що Ірод не має жодної влади над Ним або над ними, хіба що це може бути дозволене Отцем. Пустинне місце, куди вони пішли, було одразу за межами володарювання Ірода, близько Віфсаїди. Той факт, що розмова нашого Господа з учнями мала заспокійливий та зміцнюючий вплив, видно з того, що вони тієї ж ночі повернулися до Галілеї, території Ірода.
Коли вони отак спокійно перебували на схилі гори на північно-східному узбережжі Галілейського моря, то спостерегли «багато народу». Стільки зібраних можна приписати факту, що наближалася пора свята Пасхи, і за звичаєм великі натовпи побожних людей паломничали до Єрусалиму.
З інших Євангелій дізнаємось про те, що той день Він провів, зціляючи хворих з натовпу і проповідуючи їм про справи Божого Царства, і що надвечір людей чудовим чином накормили п’ятьма ячмінними хлібами та двома малими рибинами – та ще й залишилося дванадцять кошів решток (Мт. 14: 15; Мр. 6: 34; Лк. 9: 11). Суттєво відмітити, що Євангелії не виставляють напоказ великодушність та доброту нашого Господа, а задовольняються викладенням простих фактів. Однак ці факти дають достатнє свідоцтво усім, хто має очі, щоб бачити, показуючи їм «славу Його, славу як Однородженого від Отця», повного благодаті та правди. Тут, наприклад, ми зауважуємо факт, що Він перш за все шукав спокою та самоти зі Своїми учнями, та коли побачив натовп, то «змилосердивсь над ними»: не міг втриматись, щоб не віддати їм Свої життєві сили, коли лікував їхні недуги, виливав олію та вино правди, вгамовував їхній голод та спрагу серця добрими обітницями Царства і, врешті, давав їм буквальну їжу. Таким також є дух всіх Господніх послідовників в міру того, як вони навчилися від Нього і сталися учасниками духа Його святості. Їхня радість полягатиме не в самозадоволенні, а передусім в тому, щоб «усім робити добро, а найбільш одновірним». «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Гал. 6: 10; Ів. 13: 35).
Оповідання Івана, взяте разом з іншими Євангеліями, показує, що наш Господь радився з апостолами, що робити з натовпом, і загалом вони запропонували, щоб людей відіслати назад, щоб вони могли знайти собі ночівлю та харч в поблизьких селах. Люди настільки захопилися доброю вісткою, що цілком забули про свої потреби. В цій справі наш Господь окремо звернувся до Пилипа, бо його дім був у сусідньому місті Віфсаїді.
Всі апостоли прийшли до загального висновку, що їм годі сподіватися нагодувати такий натовп. Мабуть, вони були спантеличені, коли послухалися Господньої вказівки посадити людей групами по порядку і пішли роздавати убогу поживу. Але всім вистачило, щоб вгамувати голод, і позосталі рештки були зібрані до сумок (помилково перекладено «кошів»), які дванадцять апостолів носили для їжі, і цього було подостатком для майбутніх потреб. Ось так наш Господь ще раз навчив господарності, ощадливості. Цілком правдоподібно, що учні та натовп могли зробити висновок, що там, де є така влада створювати та розмножувати, немає жодної потреби в ощадливості. Обраний нашим Господом шлях є цінним уроком також на наш час. Він означає, що ті, хто отримує з Господніх щедрот, повинні попри все оцінювати їх і бути дбайливими в їхньому вжитку. Згідно з божественним розпорядженням, здається властивим, що свідоме марнотратство рано чи пізно веде до крайньої нужди.
Господній народ повинен бути уважним, щоб уникати марнотратства – в їжі і буденних справах – не з причини самолюбства і бажання тримати та нагромаджувати, але, як пояснює апостол, «щоб мати подати нужденному» – щоб ми мали нагоду бути наслідувачами нашого Небесного Отця, Котрий постійно дає потребуючим і обдаровує деякими Своїми благословеннями тих, хто цього вартий і хто не вартий (Еф. 4: 28). Цей самий принцип стосується в якійсь мірі також духовних справ. Ми можемо вживати наші духовні благословення, аж повністю задовольнимося та з вдячністю, але ми не повинні марнувати духовні привілеї, бо вони є Божими вільними дарами. Натомість, ми повинні високо цінувати кожен духовний шматок і збирати їх докупи для майбутнього нашого та інших вжитку. Пам’ять є нашим «кошем», нашою сумкою для харчів, і божественне забезпечення є таким щедрим, що кожен учень може назбирати повний кіш.
Те саме добре серце, яке змилосердилося над натовпами, кажучи, що вони немов вівці без пастиря, які йдуть за сліпими проводирями і незабаром впадуть в яму величезного лиха Ізраїлю, і яке навчало, зціляло їх та кормило, є таким самим учора, сьогодні і назавжди. Тому знаймо, що Він сьогодні зі співчуттям, повним жалю, дивиться на натовпи так званого «християнства». Він бачить, що відомі доктори фінансів, соціології та теології, хоча сліпі та сповнені суперечками один з одним щодо того, куди йти, все ж таки ведуть людей до великого часу горя, яке наближається. Він бачить натовпи, незадоволені лушпинням людських традицій та філософії, голодних та спрагнених праведності (правди), однак неспроможних бачити її внаслідок упереджень та забобонів, і ведених неправдою через духовенство та його підлабузників з числа людей. Він бачить темну ніч близького горя, але перш, ніж відіслати людей, Він велить всім, котрі є Його учнями, дати їм щось їсти з духовного харчу, з правд стосовно Царства, які дадуть їм трохи сили і бадьорості під час темної години «часу утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу».
Господь вже достатньо подбав про це якісно і кількісно, даючи Своє благословення, і Він радить кожному зі Своїх особливо посвячених мати віру і йти розповсюджувати цей харч, довіривши наслідки Йому. Брати та сестри, будьмо енергійними в тому, щоб давати хліб життя, «харч у пору» натовпам – тим, хто достатньо голодний, щоб прагнути взяти і їсти. Ті, хто роздає, в кінці побачать, що їхні посудини повні.
R2435 (1899 р.)