ВІТАННЯ ТА ЗАОХОЧЕННЯ НА НОВИЙ РІК

Дорогі Друзі з родини Вартової Башти. Переступаючи поріг ще одного року, прийміть, будь-ласка, від нашої редакції вітання і побажання добра.  Ми надіємося, що кожен з нас може щиро заспівати разом з поетом:

“Ми з хвалою оглядаємось на шлях,
Бо Господь провадив нас щодня”.

І пам’ятаймо, що великий Сторож Духовного Ізраїлю, Господь, є незмінний. Його надзвичайно великі і дорогоцінні обітниці є “так і амінь” для тих, хто Його слухається – для всіх, хто вірою перебуває в Ньому, покладаючись на заслугу Його поєднання; для всіх, хто, маючи Його духа любові, старається пильно йти Його слідами. Усім таким, якщо вони продовжуватимуть у тому ж дусі і матимуть успіх, обіцяємо, що цей 1899 рік буде щасливим, базуючи свою обіцянку на Господніх обітницях.

Та скільки є таких, котрі, чудово це знаючи, схильні до боязні, сумніву, недовір’я, чим і вимощують дорогу для труднощів! Як багато часу потрібно для деяких учнів Христової школи, щоб збагнути, чому вони знаходяться в цій школі і є під наглядом Вчителя! Безперечно, ціль має бути в тому, щоб бути навченими — навчитись від Того, Кого Бог настановив Учителем для всіх оправданих і посвячених дітей, прийнятих в Його сім’ю. Ми приходимо до цього Вчителя не з метою отримати Його свідоцтво про те, що ми зовсім не потребуємо Його навчання, але щоб від Його Слова, разом зі щоденним життєвим досвідом (Його “провидіннями” для всіх Його учнів), ми з кожним днем могли ставати все більше схожими до Нього – в ласці і знанні.

Якщо спочатку ми, як учні, заплутуємося і помилково приймаємо власну волю за волю Бога, а наш Вчитель вказує нам на це через певні невдачі наших намірів, то ми не повинні (1) бунтуватися і опиратися такому урокові, і (2) не повинні знеохочуватися і сумувати. Навпаки, ми повинні черпати користь з кожної пережитої події, стараючись, щоб уроки одного дня були впроваджені в дію і стали нам в пригоді в наступні дні.

Найбільш важливою лекцією цього шкільного періоду є Віра. Та віра, з якою ми почали належати Господу і вступили в Його школу, повинна зростати. А наша віра може зростати лише через знання (ми не говоримо про світське знання, світське навчання), знання Господа – Його методів, Його плану, Його характеру. Отже, ми повинні добре вивчати слова нашого Вчителя, Його спосіб поведінки, а також Його провидіння і приватні вказівки нам особисто, пояснюючи їх завжди Його словами. Багато з того, що на початку ми прийняли вірою (про Господню доброту і мудрість), поступово стане знанням, даючи фундамент для ще більшого розширення і поглиблення віри, а також для більшої любові і цінування нашого Спасителя.

Як і у кожній школі, тут представлені різні ступені освіти учнів: одні тільки починають розвиватися, деякі вже є в середніх класах, а деякі вже у випускному класі. Саме до цього випускного степеню учнівства у Христовій школі всі ми повинні прагнути. Нам абсолютно необхідно осягнути цей ступінь, якщо ми хочемо здати випускні екзамени – з радістю закінчити свій шлях і почути Господні слова: “Гаразд!” – та отримати нагороду нашого високого поклику.

Ми хочемо описати цей курс “навчання” і попросити всіх дорогих братів і сестер з родини Вартової Башти, які ще не почали цього курсу, взятися за нього в цьому 1899 році. Повірте, наслідки будуть благословенними. Ви самі побачите, як в міру вашого просування в ньому Божий мир, який перевищує всяке розуміння, керуватиме вашими серцями. Це перетворить випробування віри і терпеливості у благословення, смутки і розчарування земних надій – у дорогу для Божої ласки, а життєві клопоти – у  повну впевненість віри. Цей випускний ступінь віри, надії та любові можна осягнути через

Цілковите підкорення своєї волі волі Господа
Ви скажете: Як? Та це ж якраз те, що я весь час хотів робити, відколи посвятив себе Господу. Але я не досягнув цього. Що ще я можу зробити? О так! Таке відбувалося зі всіма цілковито посвяченими Божими дітьми. Протягом довгого часу всі ми робили схожу помилку – ми хотіли цілком підкорити нашу волю волі Бога, замість того, щоб зробити це.

Добре бажання – це дійсно чудова і надзвичайно важлива річ, але якщо бажання не веде до звершення, то воно нічого не варте. Деякі люди ніколи не переступили за поріг бажання у жодній з життєвих справ: вони бажають вставати о певній годині ранку, або виконувати певні належні їм обов’язки, або робити певні послуги, або говорити в ім’я Господа якісь слова доброти і заохочення, але вони ніколи не впроваджують своїх бажань в чин. За всяким добрим бажанням повинна йти добра і рішуча воля, яка, безперечно, весь час знаходитиме милість у справах, повністю відповідних божественній волі. А тому, не відкидаючи жодного доброго бажання, відразу почнімо робити цей рік успішним, приводячи всю силу нашої волі в дію.
Але тепер будьте обережні – ця основа дуже зрадлива. Сильна воля однаково цінна, як і небезпечна. Якщо її скерувати невірно, то ви задієте силу, енергію, яка може завести на манівці. І в цьому плані добросовісні люди знаходяться в особливій небезпеці, бо коли їхня воля вхопиться за справу, схвалену їхньою совістю, то вони можуть наробити стільки ж помилок, скільки при схожих обставинах наробив Савл з Тарсу.

Є тільки один безпечний шлях, і саме у приготуванні Господнього народу до того, щоб він знав, усвідомлював це, полягає завдання всіх підготовчих класів у Школі Христа, які ведуть до випускного класу. Остаточною лекцією, якої треба навчитись, є те, що воля, яка має бути задіяна у добрих вчинках і добрих словах, не належить нам особисто. Просто, через всиновлення ми прийняли Господню волю за свою. Те, що ми стали Христовими учнями, відбулося через і внаслідок підкорення нашої волі. І наш перший урок в цій школі полягав в утриманні нашої волі мертвою. Оглядаючись назад, можемо побачити, як за допомогою Великого Вчителя ми здобули певні перемоги над своєю волею і дійшли до місця, де нашим дійсним бажанням є, як виразив поет, –

“Нарешті, Господи, любов Твоя перемогла.
Від мене нічого, від Тебе усе”.

Але навіть після того, як ми прийняли Господню волю (замість наших природних схильностей) і вчинили її своєю, і після того, як ми вирішили виконувати Господню волю, ми і надалі є в небезпеці, і повинні ходити обережно, щоб не зрозуміти її помилково, і щоб не прийняти волі і планів наших товаришів або церкви за Господню волю. Зрештою (не нехтуючи допомогою людей у з'ясуванні Господньої волі, і пам’ятаючи, що Бог далі, як в старі часи, використовує людський фактор у навчанні Свого народу), не слід забувати, що Сатана використовує людей, щоб зводити і обдурювати, а Бог дозволяє на це, щоб ми зрозуміли, що саме Він є справжнім Вчителем. Отже Він дає Своє Слово, Біблію, в якості критерію, за допомогою якого Його народ має розпізнавати справжніх і фальшивих вчителів, говорячи: “Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої” (Іс. 8: 20).

Звертаючись до Святого Писання, щоб з'ясувати Божу волю, бачимо, що тою великою працею, якої Бог вимагає від нас, не є праця для інших, але праця в нас самих – праця підпорядковування, перемагання і керування собою. “Це воля Божа [стосовно вас] – освячення ваше” (1 Сол. 4: 3). Тому все інше – наша служба домові віри, наші добрі вчинки для всіх людей, тутешні і закордонні місії і т.д., і т.п. – лиш служить цій найважливішій внутрішній праці. Бо, як говорить в натхненні Апостол, хоч би ми красномовно проповідували Євангеліє іншим, хоч би віддали все своє добро, щоб нагодувати бідних, або стали мучениками заради доброї цілі, та не мали любові, духа Христа і Отця, розвинутого в нас як керівний життєвий принцип, ми з божественної точки зору були би нічим.

І навпаки, якщо ми будемо освячені перед Богом правдою – якщо наша воля буде мертвою, а ми цілковито приймемо Господню волю за свою (в думках, словах і вчинках), то Божа воля стане нашою, і ми здобудемо нагороду “переможців”, навіть якщо за браком нагод ми ніколи не проповідували, ніколи не подавали бідним і ніколи не терпіли як мученики заради правди. Добре завважмо всі суть цього: “Це воля Божа [стосовно вас] – освячення ваше”. Хай ніщо не затьмарює і не заплутує цієї правди – ні інші правди, ні омани. Нехай вона оволодіє нашим життєвим шляхом, і тоді, якщо Божа воля справді є нашою волею, ми матимемо перед собою чітко позначену стежину, а це дуже важливо.

Але немає сумніву, що перед усіма такими особами Бог відкриє можливості служити правдою іншим – дати своєму світлу світити на славу Отцю і для благословення ближніх, бо такою є Його заповідь для нас, а ми можемо бути певні, що Він не дає жодної заповіді, неможливої для виконання. Якщо ви шукали можливостей служити, але не знайшли жодної, тоді тут щось не те – можливо, ви шукали якоїсь особливої служби, якій ви надаєте перевагу (ваша стара воля спробувала вмішатись в новоприйняту волю – волю Господню). Можливо, великий Вчитель бачить, що в вас ще залишилась гордість – гордість, якої б ви з радістю позбулись, коли б зуміли її розпізнати, але котра заховалась від вас під маскою “самоповаги”. Можливо великий Вчитель через Своє провидіння і Своє Слово говорить до вас: “Чини з запалом все, що знайде рука твоя”. Можливо, Він бачить, що коли б Він дав вам більш важливу службу іншим, то це принесло б вам шкоду, бо ви спершу не навчилися лекції покори – надзвичайно важливої в Господніх очах. Тому дійте швидко, бо час короткий. “Покоріться під міцну Божу руку [щоб виконувати всяку службу, яку уможливило вам провидіння], щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6).

“Не дивуйтесь огневі... немов би чужому випадку для вас ”
Невже ви ніколи не терпіли за праведність – не були мучениками через переконання? Дивно, бо Господь так зрозуміло говорить, що “всякий, хто хоче жити побожно... буде переслідуваний”. То чи ж Господь помилився? Чи, бува, немає небезпеки, що ви не жили побожно? Ви кажете, що вашим найбільшим бажанням є жити побожно, але не забувайте різниці, про яку ми вже говорили, між бажанням і дійсністю. Відмовтеся цілком від своєї волі, відложіть її повністю осторонь і почніть виконувати волю Господа, крок за кроком, в міру того, як ви здатні зрозуміти її і впевнитись в ній у Його Слові, користуючись у цьому шуканні і упевненні найкращою людською допомогою, яку ви тільки здатні отримати. Незабаром прийдуть переслідування, і до того ж з найнесподіванішого боку.

І коли прийдуть переслідування, будьте до них готові, заздалегідь озброївшись Божим Словом, бо це будуть спокуси для тіла. Через них противник старатиметься озлобити ваше серце і розбудити в вас ті елементи старої натури, які вважалася вже мертвими – гнів, злість, ненависть, заздрість, суперечки. Якщо саме такий вплив справлять на вас переслідування, то перемога на боці противника – не ви перемагаєте зло, а воно перемагає вас. Стара натура вдасться до своїх найкращих якостей, щоб боротися проти переслідувань – вона кликатиме на допомогу і на боротьбу ваше природне почуття Справедливості; вона закликатиме Сумління погодитися, що переслідування незаслужені; вона призиватиме Милосердя і Духовність, вашу любов до сім’ї і друзів, і всяку іншу добру якість вашого єства – буде призиватися все, чи то боротися проти переслідування, чи то залишити дорогу побожності, яка призвела до нього.

Тоді ви опинитесь в самому розпалі боротьби, і якщо попередньо ви не озброїлись передбаченою в Божому Слові зброєю, то майже немає сумніву, що ви втратите віру, злякаєтесь і втечете. А хто таке робить, той обов'язково буде поранений, якщо не захоплений ворогом, бо наша зброя є фронтальною зброєю, а не тильною. Вона доти неприступна для нападів, доки ми твердо стоїмо за добро, правду, в імені і силі нашого Вождя. Вона є завадою для тих, котрі відступають.

Але чому ж ми повинні злякано втікати? Чи не є це якраз тим випробуванням нашої вірності і посвячення Господу і Його Слову, до якого весь наш попередній досвід і освіта були тільки приготуванням? Чи є не є це якраз тим випробуванням, яке Господь вважає необхідним для всіх, котрі будуть зараховані переможцями і стануть Його співспадкоємцем в царстві? Чи не є це саме та можливість, про яку ми молилися, і чи ті несподівані переслідування не є саме тим, про що нас Господь попереджував: чого нам частково коштуватиме вірне учнівство? І чи не є вони якраз тими переслідуваннями, колишня відсутність котрих в нашому християнському житті заставляла нас сумніватися, чи справді ми є прийняті за Божих синів? (Євр. 12: 8)

Безперечно, наша відповідь на ці запитання повинна бути: так, Господи! – навіть якщо через слабкості тіла та відповідь не буде такою радісною, якою повинна бути, а буде з непрошеними сльозами. Господь задоволений і такою відповіддю з нашого боку, а ангели Його ласки, Його надзвичайно великі і коштовні обітниці, служать нам і зміцнюють нас.

Це є час “боротися доброю боротьбою”, і, до кінця тріумфуючи над власною волею, прийняти всі удари, наклепи, підступність так званих добрих намірів і добрих вчинків, з покорою і терпеливістю. Це є час, коли Господній дух любові, що переповнює нас, проявить себе не лише в контролюванні нашими словами і вчинками, а й нашими найпотаємнішими думками. Якщо виникає саме тільки почуття гіркоти щодо наших обмовників і наклепників, його відразу потрібно побороти, і перемога повинна бути такою повною, щоб кожна фібра нашого єства була в мелодійному співзвуччі з настановами нашого Великого Вчителя: “Любіть своїх ворогів. Моліться за тих, хто кривду вам чинить і переслідує. Благословляйте, а не шкодьте”.

Можливо, спершу вам може здатися, що слова “не шкодьте” означають, що ви не повинні фізично вбивати або ранити ваших ворогів, але коли ви глянете на Вчителя і прислухаєтеся до Його слова, то почуєте, як Він говорить: “Навчіться від Мене”, – і разом з Апостолом ви зауважите, що хоч Він не мав гріха, а в устах Його не було знайдено вини, однак, “коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо” (1 Пет. 2: 22, 23). Якщо ви є вірним учнем, то досить швидко побачите, що досконалий закон свободи, закон Христа, розсуджує найглибші думки і наміри серця; ви побачите, що хоч ви і повинні ненавидіти всякий гріх, ви не можете ненавидіти жодного грішника, а маєте мати у своєму серці вдосконалену Божу любов. Як бачите, це означає, що ви не тільки не повинні мститися і ображати своїх ворогів, але не повинні навіть мати такого бажання. Зле прагнення мусить бути переможене, а самолюбні умови, які його породили, повинні бути цілковито знищені і замінені любов’ю – Христовим духом (порівняйте 1 Кор. 4: 12 з 1 Кор. 6: 10).

Чи відчуваєте спокусу нарікати, знеохочуватися через свою життєву долю або через пережите вами у житті? Тоді час пригадати, що всяке нарікання, незадоволення, розчарування свідчить про те, що ваша власна воля не є насправді такою мертвою, як ви сподівались. Бо тому, хто цілковито поховав свою власну волю у волі Господній, не відомі жодні розчарування. Він у кожній справі свого життя вірою бачить божественне розпорядження або передбачення, і чує, як у всіх життєвих справах Господнє Слово запевнює його: “Тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28). Це є один з доказів досягнення зрілості нашого серця, коли ми здатні терпеливо, без нарікання, без шемрання, “радісно” приймати опозицію великого противника, світу і нашого власного тіла як частину виховного процесу, визначеного нашим всемудрим і вселюблячим Господом.

Ось такою є “добра боротьба”. Перша битва є найсуворішою, а кожна наступна перемога є щораз легшою, бо з кожною перемогою нова вола (Господня воля в нас) стає сильнішою, і зір Надії відносно того, що Бог передбачив для вірних, стає гострішим, а сила і витривалість Віри – більшими. І вже з першою перемогою приходять благословення, котрі добавляються після кожної наступної перемоги: благословення відпочинку, миру, радості в Святому Дусі і повне запевнення віри, як обіцяв наш Вчитель: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке лихе слово ради Мене. Радійте та веселітеся!” (Мт. 5: 11, 12).

З цієї, і не з іншої точки зору є можливим стійко та смиренно приймати всякі випробування терпеливості, наполегливості, віри, надії і любові, які Господь може вважати доречним дозволити для нас. В цьому стані все пережите нами принесе благословення, хоч і яким невідповідним воно могло здаватися на перший погляд.

Саме з цієї точки зору (перемоги над власною волею – для освячення духа через послух правді) всі благословення і обітниці божественного Слова належать нам в найповнішому значенні цих слів – “...бо все ваше: ...чи теперішнє, чи майбутнє... [бо] ви ж Христові, а Христос – Божий!” (1 Кор. 3: 21-23). Улюблені, це є кінцевий ступінь Христової Школи, в якій протягом щойно розпочатого року усі ми хочемо мати схвалення. Об’єднаймо наші серця і молитви, а понад все нашу нову волю один з одним і з нашим Вчителем, щоб ми були цілком освячені і готові стати Вчителю в пригоді і тепер, і в майбутньому. “І Сам Бог миру незабаром розітре Сатану під вашими ногами” (Рим. 16: 20).

Нехай кожного ранку наші молитви сходять до Бога – “нехай будуть із волі Твоєї слова уст моїх, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя і мій Спасителю” (Пс. 19: 15). І кожного вечора переглядаймо прожитий день, розсуджуючи наше серце (волю) Господнім законом досконалої любові – просячи в молитві прощення провин, і дякуючи нашому Господу за міць і ласку, що принесли в цьому дні перемоги.

Ставайте, брати, нам треба іти –
Ось ще один рік.
Вперед, поки Вчитель не стріне усіх.
По волі Отця живімо щодня,
І таланти свої
Розвиваймо завжди у любові труді.