[R2400]
БОРОТЬБА З БОГОМ
ЄРЕМІЇ 36: 20-32

“Слово ж нашого Бога повіки стоятиме” (Ісаї 40: 8).

ЄРЕМІЯ пророкував за часів Йосії та чотирьох його наступників: Єгояхаза, Єгоякима, Єгояхіна та Седекії. Він був приблизно того ж віку, що й Йосія, і, схоже, не зазнав серйозних утисків з боку цього реформатора, хоча, як зазначалося в нашому минулому уроці, на нього не зважили, коли цар шукав небесної поради щодо Книги Закону і відвернення від записаних у ній покарань за гріх.

Становище Єремії було особливо складним, бо хоча його пророцтва, очевидно, мали помітний наслідок і сильно вплинули на царя, князів і народ у справі очищення землі від ідолопоклонства і відновлення поклоніння Єгові, проте йому не дозволялося хвалити народ за ці значні реформи і обіцяти йому повернення божественної милості, як це робили лжепророки того часу. Тому його вважали непатріотичним. Навпаки, під Господнім натхненням він постійно вказував Ізраїлю на кричущі гріхи минулого, на їхню природну схильність залишати Господа і йти за іншими богами в ідолопоклонстві. Під різними картинами він показує Ізраїль як цілком байдужий до Господньої доброти в минулому, цілком недбалий до стосунків Угоди, укладеної з ними як народом, за винятком тих випадків, коли вони потрапляли в біду, коли їхнє покаяння було лише на короткий час і лише з егоїстичних бажань уникнути клопотів, які накликала на них їхня власна поведінка.

Господні послання устами Єремії по суті не давали надії на постійне повернення божественної милості в найближчому майбутньому, а навпаки, пророкували, що Юда буде забраний у полон, як Ізраїль (десять племен), її сестра, був забраний. І, якби підкреслюючи цю думку, Господь сказав Єремії: “Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, то душа Моя до народу цього не звернулася б [не змінилася]! Віджени їх із-перед Мого лиця” (Єр. 15: 1-7).

Таким чином, Єремія був пророком лиха – песимістом. Тому не дивно, що у своєму послуху Господу, у своїй вірності у виголошенні Господнього слова він був зневажений співвітчизниками, які, без сумніву, високо шанували б його, коли б він пророкував їм гладкі речі, обітниці прийдешніх благословень і їхньої величі як народу. Таким чином, ми бачимо, що Єремія мав не тільки опозицію ідолопоклонницького народу царства, але й немилість реформаторів свого часу, які вважали, що вони роблять велику справу, за яку їх треба хвалити, і вони повинні нести послання про божественну милість.

Ми не можемо не відзначити дивовижну схожість [R2400] становища Єремії зі становищем Господнього народу сьогодні, який просвічений теперішньою Правдою і, як Божі посланці, проголошує цю Правду. Вони з радістю відзначають той факт, що в даний час у християнстві відбувається багато великих реформ. Проте, вони зобов’язані говорити з божественного погляду: “Той пророк,.. з яким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє” (Єр. 23: 28). Таким чином, говорячи Господнє слово, вони протистоять і суперечать багатьом химерним мріям нинішніх реформаторів, які марно сподіваються, що в результаті цивілізації і завдяки людським зусиллям, і особливо зусиллям їхньої партії, на світ людства ось-ось злинуть усі обіцяні благословення, і так людськими зусиллями вони встановлять на землі праведність і благословлять усіх язичників.

Вірні Господні глашатаї сьогодення, подібно до Єремії, зобов’язані заперечувати ці вигадливі мрії, вказувати на їхню нерозсудливість і небіблійність – на те, що більша частина нинішнього прогресу, цивілізації, доброзичливості і милосердя християнства є лише зовнішністю, наближенням до Господа устами і деякими зовнішніми формами поведінки, тоді як серця християнства далекі від Нього і від закону Нової Угоди – досконалої любові до Бога і ближнього.

Сьогоднішній клас Єремії зобов’язаний вказати на те, що всі різноманітні зусилля, які докладаються для навернення світу, ніколи не принесуть бажаного результату: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі”. Навпаки, приріст населення Землі набагато перевищує темпи зростання навіть номінального членства в християнських церквах, так що, як нещодавно хтось підрахував (на основі різних переписів населення з 1833 року дотепер), при нинішніх темпах зростання кількості нехристиянського світу, порівняно з так званим християнським світом, християнство повністю зникне з землі протягом семисот років. Оцінка показує втрату близько одного відсотка кожні десять років.

І як Єремія у своїй вірності Господу був зобов’язаний проголосити майбутнє повалення царства, так і Господній народ нинішнього часу, який має Його слово Теперішньої Правди, не може випустити з уваги або приховати той факт, що наближається великий час утиску – що він вже близько, біля дверей, – і що це означатиме повне знищення нинішнього порядку речей в анархії. З цієї причини багато хто вважає нас песимістами і пророками тільки лихого. Наші опоненти у своїй гіркоті повністю не помічають та ігнорують той факт, що ми в той самий час і з того самого Господнього Слова представляємо найбільш славний оптимізм, який тільки можна собі уявити, і показуємо найбільш ясно, що час, який наближається, є лише передвісником великого благословення, яке, як обіцяв Бог, прийде для всіх поколінь землі, але не через недосконалі сили занепалих людей, а через досконалі сили нашого славного Господа і Його прославленої Церкви, Його Нареченої, яка буде з Ним, буде Його співспадкоємицею в Царстві.

Спосіб, яким Господь передавав Своє послання Єремії та іншим старозавітним пророкам і через них, не викладений чітко у Святому Письмі, за винятком того, що апостол Петро стверджує, що “звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”. Багато дослідників Біблії не беруть до уваги цей факт, а тому намагаються пояснити передбачення і т. п. пророків як їхні власні думки, як результати їхніх власних міркувань, вираження їхніх власних поглядів чи думок. Зовсім навпаки, це були Божі погляди, Божі вирази, Божі ілюстрації, і пророки робили, говорили і писали тільки те, що вказував Господь. Єдине вираження власної волі пророків, як ми можемо розуміти, полягало в тому, що вони добровільно віддавали себе Господу, щоб бути Його мовними знаряддями: Господь не взяв би Своїм мовним знаряддям і пророком особу, яка б цього не хотіла і не була з Ним у згоді.

Наскільки ми розуміємо, Господь промовляв до цих пророків давніх часів багато в чому на зразок того, як злі духи зараз розмовляють з медіумами-спіритуалістами – “ясновидцями”. Іншими словами, ми віримо, що занепалі ангели, вдаючи померлих, використовують певні канали людської природи, які в минулому Бог використовував для повідомлення правди Своїм пророкам.* Однак, щоб застерегти від цього, пам’ятаймо, що Бог більше не говорить зі Своїм народом таким чином, але дав усталений канон Свого Об’явлення, промовляючи “до нас через Сина Свого” і Своїх спеціально уповноважених і наділених владою апостолів (Євр. 1: 1, 2).
*Див. “Що говорить Святе Письмо про спіритизм?”.

Наш сьогоднішній урок стосується днів царя Єгоякима, сина Йосії. Єремія був обмежений у свободі, якою володів за життя царя Йосії, реформатора, і хоча не був ув’язнений, йому, очевидно, було заборонено звертатися до народу публічно. Тому він прийняв (безсумнівно, з Божої волі) метод за допомогою писаря подати своє пророцтво в письмовій формі, і саме Барух був визнаний гідним цього служіння, хоча він добре розумів, що це означало втрату прихильності царя і поставлення себе в непопулярне становище у непопулярній справі. Після того, як Барух написав пророцтво про Єрусалим, проголосивши його повне падіння від рук Навуходоносора і т. д., він (як представник Єремії, якому не було дозволено навчати) увійшов у двір Храму і прочитав пророцтво в присутності всього народу, який прийшов туди на поклоніння. Деякі слухали з цікавістю і здивуванням і довели це пророцтво до відома царя, щоб він, як представник народу, зробив якісь кроки до покаяння, які, можливо, врятують народ хоч частково від нещастя, якому в цілому не вдасться запобігти. Коли цар почув про цю річ, йому теж стало цікаво послухати. Проте він так розлютився і обурився на неправдоподібне, на його думку, пророцтво, що, взявши ніж переписувача, різав рукопис на дрібні клаптики й палив їх у вогні перед собою.

Керований Богом шлях Єремії може слугувати уроком для Божого народу сьогодні, який має нести “теперішню правду”. Вони повинні передати послання, і якщо їм перешкоджають, обмежують їх або забороняють їм говорити його в храмі (в номінальних церквах), вони повинні прийняти якийсь інший метод представлення свого послання до уваги тих, хто прагне поклонятися Господу. Це може бути як письмове, так і друковане послання. У результаті ті, хто правильно налаштований, почують, і все ж, коли знання про нинішній стан буде доведено до відома можновладців, вони так само нешанобливо поставляться до цього послання і скептично ставитимуться до його божественного походження. Вони можуть навіть спробувати знищити друк або перешкодити його розповсюдженню, але ця спроба буде марною, як було у згаданому нами випадку.

Серед тих, хто був присутній при знищенні царем Господнього послання, лише троє висловили якийсь протест, і вони не виявили ні обурення, ні [R2401] уболівання, а лише порадили світськи мудрим чином, щоб цар не був надто поспішним. Так і сьогодні є ті, хто певним чином зацікавлений теперішньою Правдою, знає дещо про неї, і хто, тим не менш, побоюючись про свій вплив у світських церковних і політичних колах, не зробить нічого більшого, тільки порадить більш помірковане ставлення. Тим часом, зрозумівши стан серця царя і його опозицію до послання, Єремія і Барух втекли і сховалися, або, як сказано в нашій лекції, “Господь сховав їх” – не дозволив їхньому ворогові-цареві знайти їх. Ми не будемо сильно дивуватися, якщо в недалекому майбутньому в значній неповазі перед можновладцями буде не тільки послання теперішньої Правди, а й її служителі та поширювачі: їм також може знадобитися сховатися від несправедливого ставлення, проте Господь здатний їх захистити.

Цар, можливо, думав, що він повністю знищив Господнє послання і анулював його, коли спалив згорток, та результат був протилежним. За вказівкою Господа Єремія підготував інший рукопис, що містив те саме пророцтво і доповнення до нього, і цар накликав на себе додаткове лихо як покарання за свою упертість.

Можна намагатися знищити Боже Слово, та всі такі спроби не матимуть успіху: Боже Слово врешті-решт восторжествує. Намагатися це зробити можна по-різному:
(1) Відкидаючи Боже Слово, Біблію, – перекручуючи його твердження і висміюючи їх.
(2) Говорячи про його правди нешанобливо і пов’язуючи їх зі смішними історіями, таким чином підриваючи його вплив на тих, хто говорить і хто слухає.
(3) Нехтуючи ним, залишаючи його непрочитаним, невивченим.
(4) Забороняючи людям читати Біблію або навіть обмежуючи чи перешкоджаючи дослідженню Святого Письма.
(5) Переслідуючи тих, хто сумлінно проповідує і навчає його, тому що їхні пояснення є протилежні.
(6) Спотворюючи Боже Слово, підміняючи його вчення традиціями людей – теологією збірок гімнів і символів віри, видаючи її за біблійну теологію, і таким чином спотворюючи характер і план Бога, при цьому заявляючи про служіння Йому і шанування Його Слова.
(7) Випускаючи з уваги та ігноруючи певні вчення Святого Письма, оскільки вони не узгоджуються зі заздалегідь сформованими думками та уподобаннями, такими як обрання, вільна благодать, Друга Смерть і т. д. і т. п.

Все це – сучасні методи боротьби з Богом, і вони неминуче принесуть покарання – темряву, божественну немилість.

R2400 (1898 р.)