«ПОКИНЬ ТИ ЇЇ, НЕ ЙДИ НЕЮ, УСУНЬСЯ ВІД НЕЇ Й МИНИ»
Притчі 4: 10-19

«Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, то з ними не згоджуйся ти!»
Як би добре чи погано не дотримувався Соломон власних повчань, всі погоджуються, що ці повчання були здоровою мудрістю – такими ж істинними сьогодні, як тоді, коли вони були сказані. Хоча написане Соломоном неможливо поставити на одному рівні з натхненими пророцтвами Святого Письма, той факт, що Господь, як нам сказано, вислухав його молитву про мудрість і дав бажане, і факт, що його писання вважалися частиною священного канону за днів нашого Господа і не відкидалися тими, хто писав Новий Заповіт, а, навпаки, були цитовані, є для нас достатньою гарантією, що мудрість цих притч походить згори.
В лекції, яку ми розглядаємо, мудрець виступає в ролі батька, що дає добру пораду сину, і було б добре для всіх молодих людей в світі, коли б їхні батьки частіше спілкувалися з ними і показували їм користь власного життєвого досвіду. Батьки усвідомлюють відповідальність щодо тих, кого вони привели на світ, стосовно буденних речей, їжі, одягу і т.п. Але чи не мають вони більшої відповідальності відносно культури розуму та серця своїх дітей на стежці мудрості, справедливості, праведності, правди?
Одним зі зростаючих лих сьогодення, навіть серед християн, є схильність батьків і, перш за все, кожного батька, ухилятися від відповідальності, яку він прийняв, коли став батьком. Вони готові цілковито залишити навчання, догани, керівництво, поради для своїх дітей іншим – церковному служителю, вчителям Недільних Шкіл або матерям. Це добре, що діти, чиїм батькам бракує належного батьківського інстинкту, мають раду, підтримку тощо інших і, перш за все, своєї матері, але все це не може як слід замінити батьківську пораду, якщо це батько в істинному значенні слова, котрий дбає про найвищі інтереси тих, хто відданий під його опіку божественним провидінням.
Від такої батьківської байдужності стосовно божественно визначеної відповідальності потерпають не тільки діти: ця річ має зворотну реакцію також на батьків – знехтувана дитина розуміє, що занедбуються її найвищі інтереси, і вона відповідно перестає цінити батьків. Наслідком є дім, де немає пошани до батьків, а, значить, слухняності батькам. В такому домі напевно пануватиме безлад – це нещасний дім. В такому домі християнським благодатям надзвичайно важко пустити коріння і розцвісти в будь-кому з членів сім’ї, хоча інколи таке трапляється навіть у такому місці. Багато батьків надто пізно засвоюють як серйозно вони занедбували виховання правильних принципів у саду серця своїх дітей, дозволяючи їм зарости бур’янами злих нахилів: недоброзичливості, неслухняності батькам, невдячності і т.д. Як ще переконливіше сказати християнським батькам, що треба виховувати дитину так, як це повинно бути: повчанням, а також прикладом, демонструючи терпеливість, доброту, вдячність, лагідність, покору і любов як невід’ємні засади щоденного життя. Такі батьки дають своїм дітям добрий початок, наставляючи на добру путь, – початок, якого вони потребують, вступаючи в життя, і якого вони та суспільство мають право сподіватися від тих, хто привів їх на світ.
Батько Соломон каже, що слухняний син мудрого батька матиме довгі дні, слухаючись добрих рад. Весь життєвий шлях батька повинен показувати його любов до дітей та глибоке зацікавлення їхнім добробутом. Дитина природно схильна бути гарної думки про своїх батьків, цінити їхні поради, хіба що цю дитячу довіру зруйновано жорстоким трактуванням, погрозами та батьківською байдужістю. Діти часто міркують так само правильно як дорослі, а інколи навіть краще, тому вони повинні бути в змозі зробити для себе висновок, маючи для цього докази: (1) що вони мають батьківську любов та зацікавлення своїми справами; (2) що батьківський досвід в житті повинен бути вартісним для них вже на самому його порозі, щоб почати його правильно. І хто скаже, що дитина, ведена і підтримувана батьківською радою, не буде врятована від багатьох труднощів, пасток та клопотів в житті, а також від численних хвороб, фізичної кволості і т.п., і не житиме довше? Більше того, батьки, які зацікавлені дитиною і намагаються дати їй уроки з власної книги досвіду, відчують користь від такого перегляду власних успіхів, невдач і помилок в своєму житті і їхніх причин. Тому той, хто виконує свій обов’язок батька, той благословить себе і свою дитину, примножуючи свої роки і роки своєї дитини.
Яке благословення для того чи іншого з батьків дійсно вжити слова 11-го вірша нашої лекції, коли він лежатиме на смертному одрі, звертаючись до дітей: «Бо я тебе навчав доріг мудрості, наставляв же тебе [власним прикладом] на правильні сліди»! Якими благословенними є такі діти; наскільки менше, ніж інші, вони податні спотикатися на життєвій стежині: наскільки ймовірніше вони будуть готові слухати і сприймати голос Небесного Отця і ходити Його стежками.
Справді, ми можемо з користю застосувати цей урок до Божих синів і вважати Бога тим, хто промовляє, адже в святих речах ми лише копіюємо Небесного Отця. Коли ми ще були грішними, Він відкупив нас і Своєю любов’ю та справедливістю притягнув всіх тих, котрі досі були притягнені до Христа як Відкупителя. Прийшовши до Христа за прощенням гріхів, тобто виправданням, через віру в Його кров, ми, тим самим, прийшли до Отця. Власне тоді Небесний Отець звернувся до нас через Своє Слово: «Дай мені, сину мій, своє серце» – свої почуття, свою любов. Хто віддав свою любов, свої почуття Господу, той віддав все, бо наші почуття контролюють нас – на добре та на зле. Коли ми прийняли Господнє запрошення і віддали Йому наші серця, тобто все, що в нас є, живою жертвою, щоб належати до Нього і робити віднині те, що Йому до вподоби, це сталося не тому, що ми перші полюбили Його, але що Він перший полюбив нас і дав Свого Сина ублаганням (сплатою) наших гріхів. І тепер, коли Отець прийняв нас як Нові Створіння в Христі, прийняв до Його сім’ї – через отримання духа прийняття та синівства, – Він промовляє до нас, як до синів, мовою Соломона, щоб ми зважали на Його Слово. Він обіцяє, що коли ми будемо так робити, то роки нашого життя примножаться – дуже-дуже примножаться, навіки.
Всі «навчені Богом» можуть дати свідоцтво того, що 11-й вірш стосується їх і всіх синів Бога: «Дороги премудрості вчу я тебе, стежками прямими проваджу тебе». Всі вони, довіряючи великим та дорогоцінним обітницям Святого Письма, можуть з довір’ям звертатись до 12-го вірша як до пророцтва про божественну опіку над усіма тими, котрі віддали себе під божественний захист та навчання як сини Бога і котрі перебуватимуть в Його любові. Вони переконані, що їхні кроки на духовному шляху, на вузькій стежці будуть керовані Господом, і що в своєму бігу за великою нагородою високого поклику вони не спіткнуться, доки будуть послідовниками на тій стежці, якою Господнє провидіння їх веде: так, все допомагатиме на добре тим, котрі люблять Бога, люблять понад все.
Чим старшим та більш досвідченим стає син – духовний син Небесного Отця або природний син земного батька, – тим більше він повинен оцінювати свідоцтво: «Міцно тримайся напучування, не лишай, його стережи, воно бо життя твоє». В цьому ж напрямку апостол перестерігає Церкву, кажучи: «Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли» (Євр. 2: 1). Мабуть, недостатньо лише чути Господнє Слово або лише прийняти його в добре та щире серце. Потрібно міцно його вхопитися, щоб поводитися відповідно до нього, щоб впровадити його в кожну частинку нашого єства. Ось так дух правди стає духом всіх дітей Бога, тобто Святий Дух в них перебуває в гармонії, в повній згоді з розумом Небесного Отця, з Його вдачею, волею.
Чи можна дати кращу пораду чи то тілесним, чи духовним дітям, ніж та, яка представлена в 14-му вірші? Ми повинні пам’ятати, що незалежно від того, як багато ми пройшли по «вузькому шляху», завжди існують стежки, які ведуть убік від нього, – стежки свавілля, пихи, світських амбіцій, самолюбства, які заохочують покинути пряму стежку, і на які інколи є небезпека потрапити – мимоволі, ненавмисне. Ці стежки спочатку відхиляються від «вузького шляху» так поволі, що, здається, вони дуже мало відрізняються від нього, але поступово вони відходять від нього щораз більше, так що будь-хто з Господнього народу, наповнений духом праведності, правди, любові, зможе скоро зауважити зміну, відмінного духа та відмінну тенденцію.
Всіх пілігримів, які шукають небесного міста, Царства, Боже Слово перестерігає бути дуже пильними в стосунку до всіх хитрощів противника і, перш за все, до його вміння випихати нас з «вузького шляху». Було б добре, щоб ми стереглися, щоб ми звертали увагу на духа усіх, з ким маємо до діла, і відмовлялися йти в будь-якому напрямку, в якому дух святості, покори, чистоти, любові нас не веде. Тож, якщо ми потрапили на хибний шлях, проте наші серця далі є вірні принципу любові, нам не треба далеко йти, щоб ми схаменулися і вернулися по своїх слідах. Але ще краще (як це виражено в нашій лекції) не входити на стежку нечестивих.
Раз ввійшовши, ми, можливо, натрапимо на ті чи інші труднощі, щоб вернутись назад, але безпечний спосіб – ніколи не входити на ці бокові стежки. Одним зі зваблювань з боку противника, яким багато-хто є ведений на розхідні стежки, всупереч своїм обітам посвячення, є така знана людська якість як цікавість. Вони міркують так: «Я знаю, що це неправда і що в цьому є поганий дух, але мені хочеться побачити і дізнатися: знання зла буде мені на користь». Але пам’ятаймо, що власне цікавість матері Єви і відсутність боязні знехтувати Господнім наказом спровадила на неї, як першого зловмисника, труднощі, і це нагадує нам слова апостола: «Та боюсь я, як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистості, що в Христі» (2 Кор. 11: 3). Мудра людина намагається закарбувати собі урок того, щоб не захоплюватися злом, не куштувати його і не намагатися потрапити в межі його впливу, кажучи: «покинь його, не йди ним, усунься від нього й мини».
Дух свободи є частиною духа Господа, духа правди, і жоден християнин не повинен переоцінювати цю свободу, ані не повинен надто заповзято використовувати те, що «Христос для волі нас визволив», ані не може з належною пильністю уникати будь-якого «ярма рабства». Це перетворює свободу в вірну мішень нападок з боку противника. Він навіть підсунув цей аргумент нашому дорогому Відкупителю: використати власну свободу – наказати каменю статися хлібом тощо. Єдиний безпечний і властивий шлях для Божих дітей це – йти пильно слідами нашого Відкупителя і Попередника, Христа Ісуса, і уникати всякого вигляду злого – уникати вживати свободу там, де була б хоч найменша небезпека бути введеним в спокусу та в гріх. Зауважте, що наш противник ніколи не спокушував нас відносно свободи, доки наш Господь не зробив нас вільними. Рабство, з якого ми були звільнені нашим Відкупителем, було рабством Гріха. Ставши вільними, ми в посвяченні представили наше тіло живою жертвою Отцю, щоб бути прийнятими як сини в Його духовну сім’ю. Це означає, що ми добровільно відмовились від усіх людських прав, свобод та привілеїв, приймаючи замість цього божественну волю, представлену в божественному законі і підсумовану одним словом – Любов.
Зробивши цей крок, ми вже не маємо свободи робити щось всупереч цьому закону Угоди, Любові, – так само, як Бог не має свободи робити всупереч їй. Тому ми повинні ретельно вивчити всі речі, випадки та справи життя, які нам трапляються, щоб противник, бува, не відвів нас з «вузького шляху» самовідречення, самопожертви, щоб він не звабив нас робити щось всупереч Слову нашого Отця, наперекір Його духу любові. Отож якщо якась стежка має хоч найменший вигляд злого або хоч в найменшій мірі протидіє духу нашого закону Любові, ми (як слухняні сини Бога) повинні «покинути її, не йти нею, усунутися від неї й минути».
Далі ми маємо опис (вірші 16, 17) тих, хто, ставши слугами Гріха, має задоволення від неправедності. Ми всі знаємо про грішні характери (про чоловіків та жінок), котрі справою свого життя зробили переслідування інших: в фінансовому, моральному та громадському відношенні; про осіб, для котрих, здається, головною метою в житті є робити зло і зваблювати інших до чинення зла. Часто, як це сказано в 17-у вірші, їхнє життєве заняття приймає власне цю форму заманювання необережних. В такому сенсі їхньою їжею та питтям є чинення зла: так вони заробляють на життя.
Також нам прикро визнати, що ми знаємо про схожий клас, так чи інакше введених в оману, слуг сатани, котрі, здається, перетворили це в справу свого життя. Вони приймають гарну платню за те, що спотворюють і навіть лихословлять характер і план Небесного Отця: це їхній бізнес – заманювати необізнаних і зв’язувати їх забобонами. Ще інші радіють тим, що вони завдають лиха, сіють незгоду, поширюють плітки, злобу, ненависть, чвари, змушують спотикатись і потрапляти в пастку, вводять в оману духовних синів Бога. Вони не задовольняються тим, що ці злі принципи діють в їхньому власному серці, а є активними знаряддями великого противника в насаджуванні кореня гіркості і запровадженні на манівці тих, хто прагне ходити праведним шляхом. І якщо вони не живуть за своїми злими вчинками буквально, то, принаймні, їхнє духовне життя (злий дух), їхнє світло стає темрявою. В будь-якому випадку Господні діти та діти світу повинні обминати таких, бачачи несправедливість їхньої поведінки і не маючи ні спільності, ні згоди з їхніми злими вчинками, ані не виявляючи прихильності в жодному відношенні.
Наступні два вірші показують нам дві стежки, дають їх загальну характеристику і, перш за все, показують їхнє завершення. Оскільки немає нікого абсолютно справедливого, «нема праведного ані одного», ми повинні зрозуміти, що посилання на «праведного» тут означає посилання на виправданих Божих дітей – умовно виправданих вірою. З такої точки зору весь цей урок можна трактувати як пророцтво або повчання для виправданого класу цього Євангельського віку. По відношенні до кожного з Господній дітей – кожного з виправданих синів – справджується те, що його стежка крізь життя повинна бути зростаючим світлом та благословенням, ?  стежкою особистого поступу та благословення інших завдяки світлу знання правди.
Проте сказане, віримо, стосується перш за все усієї Церкви в цілому – Голови і Тіла: Христос є Тим Справедливим, а ми – Його виправданими членами. Наш Господь був великим Світлом, яке прийшло у світ; Його посвячені послідовники є Його представниками в світі, котрі прагнуть, щоб їхнє світло сяяло перед людьми, і щоб вони прославляли їхнього Отця на небесах. Стежка цієї Церкви, Голови і Тіла, лежить крізь пустинний стан і нічну темряву, «морок», який вкриває народи світу загалом. Божественна милість до цього посвяченого святого Тіла полягала в тому, що світло божественного Слова сяяло на стежку поступово. Про це світло батько Соломон писав, пророчо символізуючи Тіло Христа, кажучи: «Для моєї ноги Твоє слово ? світильник, то світло для стежки моєї». Ось так Голова Тіла був просвічений Божим Словом і ведений під час виконання божественної волі – аж до смерті; так само кожен член Тіла був ведений тим самим світильником правди.
Ми маємо запевнення, що жодна частина стежки справжньої Церкви ніколи не була залишена в темряві, ані не буде – навіть до кінця віку. Як сказав апостол: «А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій». Вірш, який ми розглядаємо, здається, гармонізує з цим твердженням, що стежка Справедливого сяятиме все більш і більш виразно (освітлена світильником, Божим Словом) аж до досконалого дня. Оскільки ми ще не досягли досконалого дня, то не можемо знати, наскільки яскравіше наш світильник може сяяти в майбутньому; однак ми точно знаємо, що він сьогодні сяє більш яскраво, ніж будь-коли досі, для всіх тих, хто йде «вузьким шляхом». В його світлі ми можемо бачити, як ніколи досі, славу божественного характеру, показану в божественному плані спасіння для людства. Ми можемо бачити також наше власне становище, як Божих синів, виправданих дорогоцінною кров’ю і покликаних бути спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом, нашим Господом, настільки чітко та виразно, як це не було відоме дотепер. Але все це світло, це зростаюче світло, в міру того, як ми наближаємось до досконалого дня, йде від нашого Світильника, передбаченого Богом, – Біблії.
Хоча Біблія світить на стежку справжнього Тіла Христа, посвяченої «малої черідки», вона не проливає жодного особливого світла на стежку світу, тобто жодного світла, з якого світ міг би мати особливу користь. Світло, яке могло б бути спрямоване на стежку світу, мабуть, повністю поглинається тінями, які, навпаки, збивають їх з пантелику та бентежать. Про це також говориться в нашій лекції: «Дорога ж безбожних як темність: не знають, об що спотикнуться».
В світлі нашої стежки Тіло Христа тепер бачить, що ми є в «Дні Помсти» і що проходить випробування тих, котрі назвалися іменем Христа, – випробування, щоб переконатися, щоб відокремити істину від фальші, а також щоб зробити поділ між справжніми, стійкими «мудрими дівчатами», які вірно йдуть за Господом зі самопожертвою, і «нерозумними дівчатами», які прагнуть подобатися і Господу, і світу, і зазнають невдачі в обох випадках. Наш світильник показує нам, що як тільки випробування в номінальній Церкві закінчиться, вибухне великий час горя: «час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу». Наш світильник звертає нашу увагу на великого каменя спотикання на стежці світового прогресу під час його теперішньої ходи. Він показує нам, що християнський світ має незабаром спіткнутися об Камінь Спотикання і Скелю Спокуси, об які спіткнувся образний Ізраїль вісімнадцять століть тому, – що християнський світ має спіткнутися об другу присутність Христа, як юдейський народ спіткнувся об перший прихід, і що теперішнє спотикання буде означати крах християнства, так як спотикання тоді означало крах юдаїзму.
Світло на стежці Справедливого – стежці Христа – показує, що теперішній суспільний лад християнства має спіткнутися і зазнати краху в часі анархії, бо прийшов час на встановлення Божого Царства, і світ не є в стані серця бути готовим його прийняти, тому люди перебувають в темряві щодо нього: «Не знають, об що спотикнуться», хоча усвідомлюють, що ми живемо в особливих часах і що існує велика небезпека спіткнутися об щось в темряві, яка, як вони розуміють, їх оточує.
В згоді з цим у нашому Господньому Слові є твердження стосовно випробування згаданого дня Господа: «Як злодій» і «немов сітка... він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі [світу загально і, перш за все, християнського світу, котрий, вчинивши угоду з Господом, живе всупереч їй і тому є названий «злим» – як той слуга, котрий заховав Господні гроші в землю і повернув Йому невикористаними]» (Лк. 21: 35). «А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій». Про ці самі класи пророк каже: «...І цього не зрозуміють усі несправедливі, а розумні зрозуміють» (1 Сол. 5: 2-4; Дан. 12: 10).
Тому, дорогі брати, прислухаймось, як сини Бога, до Отцівського Слова якомога уважніше, щоб ми не обрали хибні стежки, але щоб йшли точно, дбайливо і пильно «вузьким шляхом» посвячення, самовідречення, покори, любові, на якому сяє світло Світильника Правди і який єдиний веде до Царства.
R2388 (1898 р.)