“ГОРЕ БЕЗПЕЧНИМ НА СІОНІ”
АМОСА 6: 1-8

“І ось ці від вина позбивались з дороги, і від п’янкого напою хитаються” (Ісаї 28: 7).
Наміром осіб, котрі заснували Міжнародну Недільну Школу, було, мабуть, бажання перетворити її на урок тверезості. Безсумнівно, за днів Амоса, як і сьогодні, було потрібно насаджувати тверезість, стриманість, самозречення, самообмеження, і так буде весь час, доки людство перебуватиме під впливом зіпсованих нахилів, буде слабким по спадковості, виставленим на спокуси внаслідок стосунків з іншими, такими ж деградованими, і, перш за все, через те, що великий супротивник, сатана, все ще на волі, ще не зв’язаний, і йому дозволено заманювати зіпсованих в тенета, представляючи темряву як світло і зло як добро.
Пам’ятаймо, що тверезість, самоконтроль, є одним з плодів Духа Христа, і всі, хто прагне бути копією дорогого Божого Сина, повинні добиватися тверезості і виховувати її в собі. Однак помилкою, якої допускаються надто часто, є думка, що тверезість має відношення тільки до спиртних напоїв. Звичайно, християнин повинен розсудливо добиватися такої перемоги, такого панування над собою, щоб більше не бути в небезпеці пияцтва, але він бачить також потребу в самовладанні, тверезості в усіх життєвих справах – у всьому тому, на що він раніше не звертав уваги, і в чому не бачив жодної потреби панувати над собою.
Тверезість, самоконтроль християнина має відношення до всіх життєвих справ. Він має бути тверезим у своїй мові, не схильним до перебільшень або перекручень (кращих або гірших від фактів). Його “так” має бути “так”, а “ні” – “ні”. Він має говорити “тверезі слова”, а якщо доведеться казати з метою виправити або докорити, він має бути тверезим, переконуючись, що він говорить правду в любові, а не гостро чи гірко. Його мова має бути повною благодаті, приправленою сіллю (запобіжним засобом) його посвячення Христу, бо хіба ж він не є частиною “солі землі”?
Тверезість християнина повинна поширюватись на його справи. Він має бути поміркованим у своїх цілях та амбіціях, у зароблянні і витрачанні грошей. Він має пам’ятати, що в умовах Господнього поклику багатства, які він шукає, є небесними, а не земними, і що, за словами Вчителя, “тяжко багатим увійти в Царство Боже!” Отже, християнська поміркованість буде шукати, перш за все, Царства небес, розуміючи, що його здобуття буде великим багатством, купленим дешево – за ціну земного добробуту, багатства та розкошів.
Християнин повинен бути тверезим у їжі – у тому, що і як він їсть та п’є. А так як він посвятив себе і все, що він має, Господу, то хіба не є частиною його прямих обов’язків добитися від життя якомога більшої поступки власне для Господньої слави? Чи ж він не повинен пильнувати що і скільки він їсть, щоб прислужитися Господу тим, що найбільше і найкраще? Це і є самозречення, самоконтроль, адже апетит до їжі та пиття є досить розбещений у всіх. Звичайно, обжерливість не доведе до нестями, позбавивши почуттів, як це є у випадку спиртних напоїв, але надмірне споживання їжі часто виснажує розумову енергію, а переїдання – ослаблює людину. Тому через догоджання собі в їжі та питті є стільки слабих та хворих.
Тверезість, самоконтроль – ось наказ Господа для таких: не з метою принести користь Господу, а для того, щоб ми могли виховати відповідний характер, відданий всьому праведному, доброму, розсудливому, правильному. Християнин повинен бути тверезим у своїй радості. Він не повинен віддавати свої найкращі почуття землі або земним речам – задоволенню, багатству, впливу, популярності і т.д. Слід пам’ятати, що більша частина нинішнього порядку речей цілковито суперечить праведності, і треба намагатися вживати навіть похвальні речі цього світу тверезо, повністю відмовляючись від того, що суперечить праведності, правді, доброті, чистоті: треба знаходити задоволення в іншому напрямку – в служінні праведності, служінні Господу, в Слові Господа, в обітницях Господа, в дусі Господа.
Християнин має бути тверезим у смутку. Він “не сумує, як і інші, що надії не мають”, а вірить, що Ісус помер за гріхи всього світу, що Він встав знову, щоб виправдати тих, котрі вірять і слухняні Йому, і що зараз чи в майбутньому віці все людство матиме повну можливість пізнати божественну благодать, прийняти її і мати в ній частку на умовах Нової Угоди. Тому нехай християни, які живуть у згоді зі своїми привілеями під божественною благодаттю, будуть тверезими в смутку, бо віра:
“Є непохитною завжди,
Хоч і глузує світ.
Крізь все спроможна перейти,
Міцна, немов граніт.”
Ця прикмета тверезості, якщо її здобути, проявиться також у доброті і терпеливості. Християнин, який розвинув вміння контролювати себе, буде надзвичайно терпеливий до ненавмисних, недобровільних провин та слабостей інших: буде готовий повернути назад того, хто кається, пам’ятаючи, щоб самому не потрапити у спокусу. Апостол посилається на цю тверезість у всіх речах, кажучи: “Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома” (Хом.). Виховання такої доброзичливості (вміння уступити) з точки зору бажання подобатися Господу і бути з Ним у повній згоді веде до доброти, співчуття. Така особа, побачивши, скільки в неї є власних вад, перепон, труднощів і жадань, зможе мати більше співчуття до всього “стогнучого створіння”.
Як результат, ця тверезість виробить вміння лагідно говорити, дивитись і поводитись, яке натхнене добротою серця. Таке контролювання себе, така стриманість, тверезість дуже потрібна, і її супроводжує дух лагідності та доброти: на роботі, в крамниці, у школі, у подорожі, в гостях, у домі з членами сім’ї і, понад все, у Церкві – в домі віри, в сім’ї Бога. Вона допоможе нам виховати християнську тверезість у всіх речах, щоб ми пам’ятали, що ми є представниками Бога і нашого Господа Ісуса Христа у світі. Ми є Його послами, і наше життя, повне тверезості, побожності (або нестриманості і безбожності) є живим листом, який знають і читають усі люди, з котрими нам доводиться мати справу. Частина наших прямих обов’язків день за днем: дивитись, щоб не тільки думки нашого серця, але й слова наших вуст та всі життєві вчинки були приємними в Господніх очах, щоб ми звіщали чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до Свого дивного світла.

ПРОРОЦТВО АМОСА

Через Амоса Господь звістив скорий прихід дня суду, часу горя та відплати на Юду, Ізраїль та довколишні народи. Ці довколишні народи – Моав, Сирія, Филистея і т.д. – були підвладні Ізраїлю і приєднані до його царства за часів Давида та Соломона, але згодом відокремилися і лише незадовго до того були захоплені знову і тимчасово опинилися під пануванням Ізраїлю. Можливо, причиною була їхня близька спорідненість з Ізраїлем (територіально та через тісні стосунки), і тому вони були згадані в цьому пророцтві (Див. розділи 1-4). Проте основне звинувачення пророцтва було проти Ізраїлю, десяти поколінь, та проти Юди, двох поколінь, насіння Авраама, народу, який перебував в угоді з Господом.
Дім Амоса знаходився в Юді, де він був пастухом, але з повеління Господа Амос вирушив до землі, зайнятої десятьма поколіннями, щоб передати їм Господнє послання. Господь між іншим звернув увагу на те, що племена Ізраїлю (дванадцять поколінь) є Його особливим народом, що Він вивів їх з Єгипту і був особливо дбайливий до їхніх доріг. Він навіть каже про них: “Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі, тому вас навіщу за всі ваші провини! Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?” (Ам. 3: 1-3). Господь не дав пізнати Себе іншим народам, не був признаний іншим народом, не уклав угоди з іншим народом, не дав Своїх законів іншому народу, отже народ Ізраїлю (в двох частинах) мав особливу відповідальність. Але Божа милість не зробила їхнє серце прихильним до Нього, і вони продовжували чинити опір милості та не були вірними як наочні свідки. Річ у тому, що вони мали інший дух: не хотіли ходити з Господом, а їхні серця насправді нахилялися до гріха та лихих вчинків.
Господь, звіщаючи наперед про клопоти, які Він спровадить на Ізраїль з причини зловживання ними привілеями та нагодами та через їхнє бунтівне серце, хотів, щоб вони добре збагнули, що ці суди в близькому майбутньому (як і попередні суди) не є випадковою справою, ані непередбаченими обставинами, а є божественним провидінням. Послання Амоса було схоже на сигнал тривоги, що звіщав жахливу катастрофу, що незабаром мала прийти. Попередження прийшло завчасу, але не з наміром привести до покаяння, а для того, щоб правильно прийняти суди, коли вони прийдуть – щоб люди знали, що близькі події є судом, а не випадковістю. Тому написано: “Чи в місті засурмлять у сурму, а народ не тремтітиме? Чи станеться в місті нещастя [лихо, клопоти], що його не Господь допустив? Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам.” (Ам. 3: 6, 7). Господь виявляє Свої заміри, щоб Його народ міг знати і мати користь з покарань, з труднощів, міг знати, що вони є з Господньої руки.
Ми не готові казати, що всі лиха, засухи, епідемії і т.п., які час від часу непокоять людство, є з божественного провидіння – є судами, посланими Господом. Навпаки, ми віримо, що загалом, наскільки це стосується людства в цілому, голод, бурі, епідемії і т.п. стаються ненавмисно, однак є явні випадки, коли Господь, мабуть, втрутився, щоб спровадити лихо на деякі народи світу як покарання, як суди для їхнього виправлення в праведності: такою подією, наприклад, була Громадянська війна у Сполучених Штатах, яка принесла волю мільйонам рабів і загальне пробудження п’ятдесяти мільйонів людей.
Безперечно, Бог використав війни і людське самолюбство, щоб пробудити різні народи в різний час і дати світло цивілізації. Нинішня війна з Іспанією може мати такий характер. Іспанські солдати повертаються з Куби набагато мудрішими, якщо не кращими, людьми. Все це не означає, що війна потрібна, ані не доказує, що епідемія чи голод обов’язкові. Але це показує, що Бог спроможний і охочий вжити навіть людський гнів і людське самолюбство в теперішньому часі і непрямо покерувати наслідками для добра на основі Свого плану.
Але є багато лих і клопотів не тільки національного, але й особистого характеру, про які ми не маємо жодної підстави думати, що вони мають стосунок до божественного провидіння. Є епідемії хвороб, які цілком очевидно викликані відсутністю чистоти, нехтуванням санітарними правилами, але є численні лиха, такі як землетруси, урагани, повені і т.п., які явно свідчать про те, що вони носять чисто випадковий характер, тобто не є результатом божественного або людського втручання, за які ані Бог, ані люди не відповідають. Однак ми не думаємо, що вони перебувають поза божественним контролем або передбаченням: ми вважаємо, що в цілому вони є природною дією божественних законів та прав, які (у випадку землі в даний час) не підлягають особливому контролю заради добробуту та спокою людини. В даний час добробут та спокій людини проігноровані з причини гріха та прокляття (покарання) за гріх, які лежать на людині та її домівці – землі. Хоча викупна ціна вже була заплачена вісімнадцять століть тому і навіть більше, наслідки викупу (в значенні повного зняття “прокляття”) ще не прийшли, але чекають відповідного у Господа часу, Тисячолітнього віку.
З тілесним Ізраїлем, природним насінням Авраама, Господь поводився по-іншому: Його угода з ними полягала в тому, що жодна річ не мала трапитися з ними випадково – що вони в жодному значенні, ані в жодній мірі не мали підлягати життєвим змінам, природним катаклізмам і т.п. Такою була особлива угода Бога з ними як особливим народом; такою була частина Угоди Закону, записаної в 3 Мойс. 26 розд. Під цією Угодою насіння Авраама мало бути особливим Божим народом, присвяченим Його службі, а Він особливим чином мав бути їхнім Богом, дбайливим до їхніх інтересів. Доки цей народ був вірний Господу, жодне лихо не могло спіткати їх ані особисто, ані як народ в цілому; вони мали бути бережені від війн та нещасть, від голоду та моровиці; їхній добробут мав залежати від вірності Угоді. Однак вони були невірні своїй Угоді, тому мали підлягати тим самим природним лихам, що й решта світу під “прокляттям”, і мали б знати, що Бог обов’язково спровадить на них – як особливий суд, як покарання – усілякі лиха (фізичні та розумові) особистого та національного характеру.
Таким, виразно сказано, мало бути Господнє правило поведінки з ними, адже на цю Угоду вони дали згоду біля Сінаю. З часом неспроможність виконувати угоду стала для них прокляттям, більшим тягарем і недоліком, ніж лежав на інших народах світу, з котрими Бог не складав угоди і на котрих не поширювалися жодні обітниці, бо вони “не мали надії й [були] без Бога на світі”.
При такій думці стане ще більш переконливим, що Господь звертає увагу Свого народу на факт, що якими б не були лиха, нещастя, клопоти (горе, моровиця і т.п.), яких вони зазнали, ці лиха були і будуть вірною ознакою для них, що Бог знову карає їх за ламання Угоди. Відповідно Він каже: “І тому Я вам дав чистоту зубів по всіх ваших містах, і брак хліба по всіх ваших місцях, та ви не вернулись до Мене, говорить Господь... І Я стримав вам дощ... і дощ посилав на одне місто, а на друге місто не посилав; одна ділянка була побита дощем, а ділянка, на яку не пустив Я дощу, висихала,.. та ви не вернулись до Мене, говорить Господь... Я бив вас посухою та зеленячкою, сарана жерла безліч ваших садків й виноградників ваших, і ваших фіґовниць та ваших олив, та ви не вернулись до Мене, говорить Господь... Я на вас посилав моровицю, немов на Єгипет, мечем побивав ваших хлопців [на війні], полонячи разом і коней у вас,.. та ви не вернулись до Мене, говорить Господь... Бо так промовляє Господь до дому Ізраїлевого... Наверніться до Господа, і будете жити, щоб Він не ввійшов, як огонь до Йосипового дому, і буде він жерти, та не буде кому погасити в Бет-Елі [місті ідолопоклонства].”
Зауваживши характер Господніх відносин з Ізраїлем під Угодою – що всі лиха були з Його провидіння і для покарання – і побачивши, що у випадку народів світу (поган) лиха, які приходять на них, загалом не є покаранням або судом (а, можливо, тільки зрідка), ми звернемось з цікавістю до нового народу, святого народу, особливого народу, духовного Ізраїлю, царського священства, який зараз вибирається зі всіх народів, мов і язиків, і запитаємо: “А як бути з ним? Чи всі життєві лиха, які можуть впасти на цей духовний дім, треба вважати випадковими, чи, можливо, вони є судами від Господа за гріх?”
Відповідаємо: Ні те, ні інше. Оскільки це – “особливий народ”, який вибирається Господом для особливої цілі, не треба дивуватися, що Господь особливим чином поводиться з ним. Він дозволяє йому звичним чином підлягати всім умовам, які є у світі, але гарантує, що всі лиха та труднощі, які їх спіткають (як частину світу), будуть скеровані божественним провидінням так, щоб замість кривди принести їм трохи благословення. Отже, як каже апостол, “знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28). Вони з задоволенням дізнаються, що будь-які події в житті, які можуть спіткати їх як членів людської сім’ї або тих, до кого сатана та його засліплені послідовники має особливу заздрість або ненависть, будуть відповідно спрямовані і принесуть благословення або будуть забрані. Ми маємо запевнення, що Він не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо, і що при спробі (надто важкій, щоб її знести) дасть шлях для відступу.
З цього бачимо, що божественне провидіння діє у випадку духовного Ізраїлю і природного Ізраїлю по-різному, і ще по-іншому діє зі світом. Як приємно знати, що Бог є за нас – не тільки в тому, щоб дати Спасителя та відкуплення через Його кров, але й щоб дати через цього Спасителя “допомогу в недолях, що часто трапляються”, а також остаточне спасіння в Царстві вірним, відданим Йому, слухняним Його Слову під Новою Угодою.
Ця лекція і все, що з нею пов’язане, показує, що деякі особи в Ізраїлі вели зовсім невимушене і самовдоволене життя, що багато любилося в багатстві та надмірно, повною чашею, попивало вино земних утіх та марнотратства. Вони ані самі не хотіли славити Господа і поклонятися Йому, ані не дбали, щоб це робили інші. Вони не турбувалися про вбогих і були непомірно егоїстичні, тому на них прийшли суди, гіркі дні полону і зруйнування країни. Бачимо, що їхній гріх нездержливості не полягав тільки і в першу чергу в буквальному пияцтві, а був сп’янінням від жадоби, якою численні впливові особи буквально поїдали вбогих та нужденних, що видно зі слів докору від Господа: “Тому, що нужденного топчете ви, і дарунки збіжеві берете від нього, що ви набудували будинків із каменя тесаного, то сидіти не будете в них; понасаджували винограду улюбленого, та не будете пити із нього вина! Бо Я знаю про ваші численні провини і про ваші великі гріхи: тиснете ви справедливого, берете ви підкупа та викривляєте право убогих у брамі. Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий.”
“Послухайте це, ви, що топчете бідного, і що прагнете винищити всіх убогих з землі, кажучи: Коли то мине новомісяччя, щоб нам збіжжя продати? і субота, щоб нам відчинити збіжеві комори? Щоб зменшити ефу [міру], і щоб шекля [ціну] побільшити, і щоб викривляти обманну вагу, щоб купувати за срібло нужденних, а вбогого за взуття, і попродати [їм] послід збіжевий? Господь присягнув славою Якова: Не забуду ніколи усіх їхніх вчинків! Чи не затрясеться від цього земля, і всі мешканці її не впадуть у жалобу?” (Ам. 5: 11-13; 8: 4-8).
Хоча пророцтво явно стосувалося буквального Ізраїлю та його полону, однак деякі вирази про лихоліття  Ізраїлю нагадують схожі вирази, які пророки, апостоли і наш Господь застосовували до позаобразного Ізраїлю – християнства. Отже, беручи до уваги Господні стосунки з буквальними ізраїльтянами та їхній день суду, покарання, нам властиво приходять на думку суди, виголошені проти християнства, “Вавилону великого”, які мали  виконатися в кінці цього віку. Коли ми порівнюємо умови тоді і тепер, то переконання, що слова Амоса мали до певної міри подвійне застосування, тільки міцніє.
Сьогодні ми натрапляємо на стан речей, схожий до того, що описує пророк. Багато хто в номінальному Сіоні живе безтурботним життям, багато хто хвалиться своїми достатками, відпочиваючи, образно кажучи, на ложах зі слонової кості, поводиться безпечно і вважає, що церква йде вперед до завоювання світу новою дорогою, про яку Учитель та апостоли нічого не знали, – дорогою, встеленою трояндами без колючок, яка не є ані вузькою, ані важкою, ані стрімкою, а широкою, приємною, легкою. Багаті є переважно членами номінального Сіону, або ж, щонайменше, ліберальними прибічниками його заходів, служіння і т.д., а сам Сіон, в свою чергу, високо це оцінює і хвалиться своїм багатством, як пророчо змальовано Господом в Його описі Лаодикійського періоду Церкви.
Номінальний Сіон сьогодні говорить: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого”, – і не знає, що він нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий; він нехтує тим, щоб купувати справжнє золото і єдиний шлюбний одяг. Нинішнє проголошення номінальному духовному Сіону про лиха, які грядуть на нього в “день помсти”, який вже поряд, натрапляє на несприйняття та невіру, як це було з посланням Амоса до тих, котрі жили безтурботно та в достатку в номінальному тілесному Сіоні, і як це занотовано в нашій лекції.
Про те, що послання Амоса було неприйнятним для священиків Ізраїлю, свідчить запис: “І послав Амація, священик Бет-Елу, до Єровоама, царя Ізраїлевого, кажучи: Амос змовлюється на тебе серед Ізраїлевого дому, не може земля змістити всіх його слів! [він нівечить мир тих, котрі є безпечні на Сіоні]... І сказав Амація до Амоса: Ясновидче, іди, утікай собі до Юдиного краю, і їж там хліб, і там пророкуй. А в Бет-Елі вже більше не будеш пророкувати, бо він святиня царя та дім царства” (Ам. 7: 10-13).
Як Амос був вірним в представленні послання Господа і не відмовчувався з раціональних міркувань, так і ті, до кого Господь звертається сьогодні через Своє Слово і хто отримує вказівки про речі, які незабаром мають прийти на номінальний духовний Ізраїль, не повинні дбати про власний спокій, міркуючи раціонально, бо страх перед людиною веде у пастку. Вони повинні говорити правду в любові і намагатися витягнути з вогню горя якомога більше, а також привести до малої черідки якомога більше вірних, котрих Господь застерігає, кажучи: “Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським”.
В цьому пророцтві Амоса Господь показав, що гнів, який Він мав ось-ось дозволити на Ізраїль як покарання, мав, втім, принести благословення, і що у відповідному часі Він приведе їх назад до єдності з Собою і дасть більш сприятливі умови, ніж у минулому. Приймати треба не тільки лиховісну частину цього пророцтва, яка, як бачимо, вже виконалася на Ізраїлі в найповнішій мірі, але й треба приймати ті його частини, які сприятливі для Ізраїлю, в яких мова йде про майбутні благословення. Наприклад, бачимо, як буквально виконалося передбачення: “Ось очі Господа Бога на грішне це царство, і з поверхні землі його вигублю [як народ, як царство], та вигублюючи, не погублю дому Якового, говорить Господь [мешканці цього народу мали уціліти як окремий народ серед інших народів]. Бо ось Я звелів, і серед народів усіх пересію Ізраїлів дім, як пересівається решетом, і жодне зеренце на землю не випаде” (Ам. 9: 8, 9).
Господь цим показує свій постійний догляд за Ізраїлем на основі угоди, укладеної з ними. Як точно все виконалося: ізраїльтяни, як народ, були розкидані по всьому світу, однак не втратили своєї ідентичності; як народ вони не були цілковито знищені, але, на відміну від кожного іншого народу, вони зберегли свою національну ідентичність і  не з’єдналися, ані не перемішалися зі світом в цілому.
Якщо ця риса пророцтва докладно виконалася сьогодні на наших очах, то ми, звичайно, маємо всі підстави вірити, що і решта пророцтва виконається докладно, тобто та частина, яка стосується реституційних часів, коли природний Ізраїль, після вибору справжнього духовного Ізраїлю, буде повернений до стосунків угоди з Богом і стане земним знаряддям духовного Царства для благословення, навчання і відновлення поколінь землі на умовах Нової Угоди. Це виразно викладено в заключних словах пророцтва: “Того дня Я поставлю упалу Давидову скинію і проломи в ній загороджу, і поставлю руїни його, і відбудую його, як за днів стародавніх, щоб решту Едому посіли вони, і всі ті народи, що в них кликалося Моє Ймення, говорить Господь, Який чинить оце... І долю народу Свого, Ізраїлю, Я поверну, і побудую міста попустошені, і осядуть вони, і засадять вони виноградники, й питимуть їхнє вино, і порозводять садки, і будуть їсти їхній овоч. І Я посаджу їх на їхній землі, і не будуть їх більш виривати з своєї землі, яку Я їм дав, говорить Господь, Бог твій!”
Пригадується цитата з цього пророцтва, наведена апостолом Яковом у Новому Заповіті, яка також повністю погоджується зі словами апостола Павла, що після розвитку духовного Ізраїлю, справжнього насіння Авраама, через Христа, божественна милість вернеться до природного Ізраїлю, і він отримає милість на умовах божественної угоди від прославленого на той час духовного Ізраїлю (Див. Рим. 11: 1-32; Дії 15: 16, 17).

R2355 (1898 р.)