ЄЛИСЕЙ ВИКОНУЄ РЕСТИТУЦІЙНУ ПРАЦЮ
2 Царів 4: 25-37

"Свого тягара поклади ти на Господа, – і тебе Він підтримає" (Пс. 55: 23)

Єлисей отримав подвійну частку духа, тобто сили, Іллі. У відповідь на його віру та на удар плащем не лише Йордан розділився перед ним, але й прийшли інші важливі діла. Прийшовши до школи пророків, вони виявили, що під час приготування обіду з ярини до страви попало щось, що виявилось отрутою. Обід був зіпсований. Однак Єлисей чудовим чином знешкодив отруту і вчинив їжу безпечною. І ще, люди Єрихону жалілися, що вода в джерелі, яке живило їх, була неприємною на смак, і він оздоровив воду, так що джерело стало відоме як джерело Єлисея і називається так до сьогодні.

Ці чуда можна вважати образами реституційних діл, які клас Єлисея запровадить в світі. Чого потребуватимуть релігійно налаштовані люди, котрі намагаються зрозуміти Слово Господа, як першої риси реституційних благословень? Чи не потрібно буде покласти щось до їхнього варива, щоб воно знищило його отруйні помилки і зробило його життєдайним, поживним? Безперечно, люди цивілізованих країн мають в руках Боже Слово, і його зміст є добрий, підкріплюючий і життєдайний; але деякі теологічні кухарі ненароком додали доктрини злого і вчинили харч людей отруйним, згубним, що представлено в різних віросповіданнях християнства. А те, чого світ в загальному потребує більше від джерела води життя (яке стало зіпсутим і непридатним внаслідок хибних теорій і хибного представлення божественного Слова та плану), має бути виправлене, оздоровлене, вчинене солодким, чистим і відсвіжуючим. Ми розуміємо, що така реституційна праця буде довершена через наступників Євангельської церкви значно краще, ніж церква є здатна довершити тепер, коли особливою працею церкви є приготування себе (Об. 19: 7).

Далі ми маємо запис про те, як пророк Єлисей допоміг бідній вдові та її синам, коли вдова звернулась до нього в своєму горі. Вона мала борг, і, згідно з умовами закону, її сини були зобов'язані служити позичальнику, доки не буде виплачена заборгованість або доки не буде проголошений Ювілейний рік. Та оскільки вона була вдовою, то потребувала допомоги своїх синів вдома. Пророк побачив її горе, виявив їй співчуття і допоміг: допомога була надана таким чином, який допоміг розвинути її віру в Господа. Єдиною придатною для продажу річчю, яку вона мала в своєму домі, було горня олії; і пророк сказав їй, щоб вона звернулась до сусідів і позичила весь порожній посуд, який могла дістати, і щоб наповнила весь олією, яку вона потім могла продати, а за отримані гроші могла заплатити борг і ще щось залишити собі. Отож вона зробила за вказівкою. Чи цей вчинок допомоги бідним не ілюструє реституційні сили, а також працю? Чи ж нам не сказано, що в той час Господь "визволить бідаря, що голосить, та вбогого, що не має собі допомоги"? Перед нами лекція Господнього співчуття до нас в наших земних труднощах, лекція Його готовності допомагати нам чесно сплатити наші борги, лекція доречності чесної сплати боргів. Ще інша лекція стосується того, що Богу більше до вподоби благословити вживання речей, які ми маємо, аніж посилати нам інші речі, або чудовим способом класти гроші в наші кишені. Лекція віри також в тому, що кількість зібраного посуду (мало або багато) повинна була залежати від її віри, і вона мала, як наслідок, отримати більший або менший доказ божественної щедрості і милості. Коли ми маємо справу з Господом, то пам'ятаймо, що все золото і срібло належить Йому і "худоба із тисячі гір", і нехай наші діла будуть в гармонії з нашою вірою.

Тепер ми переходимо до особливої риси цієї лекції – до розповіді про жінку шунамітянку та її сина: це також містить натяк на велике реституційне благословення – пробудження мертвих. Про цю шунамітянку маємо запис Святого Письма, що вона була "багата жінка". Мабуть, вона і її чоловік були добре забезпечені в житті; може й справді її багатство частково відносилось до матеріальному добробуту, але очевидно, як показує розповідь, що в інших відношеннях вона була більш, ніж пересічною жінкою. Можливо, вона перевершувала свого чоловіка розумом, як, здається, показує розповідь. Вона також мала ту велич, яка усвідомлює доброту і шанує Господа і тих, хто є Його. Бачачи пророка, який час від часу проходив біля її дому (можливо, по дорозі до шкіл пророків), вона гостинно вмовляла його поїсти в неї; і так, мабуть, кожного разу, коли він проходив цим шляхом, то зупинявся, щоб скористатися її гостинністю. І чим частіше ця велика жінка бачила Господнього пророка, тим більше розуміла, що це було ласкою – приймати його під своїм дахом. Отож вона сказала своєму чоловікові: "Ось я познала, що Божий чоловік, який завжди приходить до нас, він святий. Зробім же малу муровану горницю, і поставимо йому там ліжко, і стола, і стільця, і свічника. І коли він приходитиме до нас, то заходитиме туди". Хоча, зрозуміло, чоловік був менш релігійно налаштований від своєї дружини, і, можливо, менш "багатий" в деяких інших відношеннях, однак це ввічливе прохання, виражене належним і властивим для жінки способом, промовило до нього і вплинуло на нього, і ми можемо сказати, що частина величі цієї жінки показана в цій її поведінці зі своїм чоловіком. Скільки жінок, відчувши, що вони більші від чоловіків, повністю забувають, що властиво радитися з чоловіком – божественно встановленим головою сім'ї – і, замість пропонувати співпрацю в релігійних справах і добро чинності, вимагають її. Скромність і покора є справжніми ознаками величі, як чоловіків, так і жінок.

В ті часи не було готелів, будинків для нічлігу та ресторанів, і, як наслідок, гостинність була практикована більше, ніж сьогодні. В деяких відношеннях ми багато втратили через зміну звичаїв, бо духа гостинності, здається, значно поменшало, порівняно з стародавніми часами. Віримо, що, наскільки можливо, кожна християнська сім'я зробить добре (якщо б на це дозволяли її засоби), коли матиме таку вільну кімнату для прийому Господніх слуг, котрі можуть проходити повз них. Віримо, що благословення, духовне, а також дочасне, приходить до всіх, котрі намагаються розвивати цього духа щедрості, доброчинності, доброти, приймаючи Господніх слуг, а також загально домочадців віри, якщо є така нагода.

Схожий дух доброзичливості і турботи про інших був в пророка, котрий попросив свого слугу поцікавитись, чи не має доброзичлива господиня потреби в чому-небудь, що посприяло б її добробуту і що він міг би дати. Відповіддю було, що вона є бездітною. Скориставшись нагодою, пророк повідомив її, що вона матиме сина. Лекція для кожного з нас полягає в тому, що коли ми отримуємо милість від інших (від Господа, чи від Його народу) і якщо ми маємо того ж духа, то ми будемо намагатись зробити щось у відповідь. Безперечно, тим, котрі приймають милості від інших і не мають бажання та не шукають нагоди вчинити якомога більше у відповідь, в даному випадку бракує Господнього духа.

Минали роки; дитина стала підлітком, та під час польових жнив захворіла від чогось, що нагадувало сонячний удар, і померла. Мати, виявляючи велику віру, поклала мертве хлоп'я в кімнаті пророка, на його ліжко, і негайно, з поспіхом вирушила разом зі своїм слугою шукати пророка. Коли пророк через уста свого слуги запитав: "Чи все гаразд?", вона мала достатньо віри сказати: "Усе гаразд"; і прийшовши до пророка, вона нагадала йому, що не просила в нього сина, що це був дар; вона дала зрозуміти, що якщо тепер хлоп'я буде забране, то замість того, щоб бути даром і милістю для неї, це буде лише горем. Однак вона не сказала, що хлопець помер, очевидно, повністю довіряючи силі Бога, через пророка, збудити його навіть зі сну смерті. Пророк, також повний віри, передав свою палицю в руки слуги, щоб її поклали на дитину; але мати не мала так багато віри в палицю, як в пророка, і не була б задоволена нічим іншим, окрім його візиту. Коли Єлисей прибув, він знайшов дитину мертвою, але ніщо не похитнуло його віри: він замкнув двері і молився до Отця на самоті. Але він не лише молився, він вживав засоби, які повертають до свідомості, і які в кінці кінців привели до пробудження дитини зі сну смерті. Тоді він віддав дитину її матері, чия віра таким чином була нагороджена.

В цьому є кілька лекцій для нас. Розглядаючи Єлисея як образ і його діла як образні діла реституції на початку Тисячолітнього віку, ми зауважуємо, як Новий Заповіт Святого Письма ясно підтверджує, що життєвість буде повернена людству, так що: "Всі, хто в гробах, – почують голос Сина Людського, і повиходять". Земні представники царства, без сумніву, в значній мірі будуть учасниками реституційної праці в цьому напрямку, а також в інших напрямках. Таким чином виглядає, що Єлисей в товаристві з Іллею представляє "святих великого горя", а потім працю і тих, хто працюватиме, протягом цілого Тисячолітнього віку.

Але ми можемо здобути корисні уроки для теперішнього часу з віри жінки шунамітянки і віри та діл пророка. Очевидно цей випадок стурбував пророка. Палиця в руках його слуги не допомогла; його власні зусилля значний час були даремними. Тут був привід засумніватись, чи не покинула його Господня сила. Він ходив туди-сюди маленькою кімнатою і знову й знову клав своє лице на лице дитини, а свої руки на її руки, мабуть, просячи водночас божественного благословення. Але в кінці віра тріумфувала. Цей випадок нагадує нам інший, в якому учні не змогли вигнати біса з хлопця в той час, коли Господь, Петро, Яків та Іван були на Горі Перемінення. Наш Господь зауважив: "Цей рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом". Отже Господу, очевидно, подобається проявляти Свою силу поволі або ж швидко, згідно з обставинами та умовами.

Ми не повинні вважати це воскресінням з мертвих у властивому, біблійному, значенні слова воскресіння. Це було просте тимчасове пробудження зі сну смерті, як в випадку Лазаря, сина вдови з Наїну та дочки Яіра. Всі ці особи пізніше знову померли. Їхня смерть згодом не могла бути властиво названа другою смертю, хіба що після свого пробудження вони через добровільний гріх прийшли під її осуд. Отож, до такої міри, як ми не є досконалими і не володіємо життям в його повноті, до такої міри кожен вже є в смерті – не дивлячись на те, який би проблиск життєвості (більший чи менший) в ньому не залишався. Як вияснилося попередньо, під час обговорення теми воскресіння, це слово означає підняття – весь шлях підняття до всього, від чого ми відпали в Адамі, а саме, до досконалості життя. (Дивіться нашу статтю за 1 квітня 1893р.)