ЗНЕОХОЧЕНИЙ РЕФОРМАТОР
1 Цар. 19: 1-16

"Жди Господа мовчки й на Нього надійся" (Пс. 37: 7).
Несподіванкою була реформа, яка явно, в один день, повалила релігію Ваала, знищила його священиків, відродила релігію Єгови, а Його пророка Іллю представила перед Ізраїлем як найбільш видатного. Але забобонний вплив рабства не міг бути легко викоренений. Реформа не була закінчена, а лише почалася через пробу, яку Господь дав руками Іллі, прийнявши жертву вогнем, а потім пославши обіцяний дощ. Людям не вистарчало тих рис свободи і шляхетності розуму, які є обов’язковими для швидкої і повної реформи. Їм бракувало відваги в їхніх переконаннях, а тому вони легко потрапили під вплив тої порочної жінки, Єзавелі, злобний дух і свавілля якої були досить сміливі, щоб боротися з будь-чим і з усіма.
Ахав і весь Ізраїль, здається, були повністю впокорені і навернені, але Єзавель, не боячись Бога і не рахуючись з жодною людиною, розлютилася, коли взнала, що були страчені священики релігії, яку вона відстоювала. Повністю ігноруючи царя і народ Ізраїлю, вона вирішила діяти і послала слово до Іллі, щоб він також сподівався смерті, як померли священики Ваала, на протязі двадцяти чотирьох годин. Цілком можливо, що це була лише погроза з метою вигнати Іллю з царства, так щоб вона могла краще розправитись з реформаційним рухом, який тільки-но розпочав Ілля. Якщо б Єзавель не боялася, що вбивство Іллі може мати якийсь згубний результат – чи внаслідок повстання народу, чи внаслідок божественного покарання, – то вона, без сумніву, наказала б вбити його, замість того, щоб писати йому, що? вона зробить через двадцять чотири години.
Це повідомлення, як ми припускали, досягло запланованої мети: повністю наляканий, знеохочений і охоплений панікою Ілля втік від жінки, хоча лише за кілька днів до цього він відважно дивився в очі царю і докоряв йому. О, хто скаже, що жінка не має ніякої сили в світі! І її сила до зла є пропорційна її силі до добра. Ніхто не може читати історію світу і не бачити, що жінка відігравала важливу роль в усіх важливих сценах великої драми світу. Її впливи були могутніми однаково для добра і для зла, для правди і для неправди, для Бога і для сатани. Нехай сестри не нехтують своїми нагодами, але нехай стараються використовувати їх – кожну і завжди – на користь добра, правди, чистоти, шляхетності, святості і в згоді з Господнім Словом.
Ілля втік до царства Юди. Повністю знеохочений, він самотньо пішов в пустиню і молився, просячи смерті. Можемо зробити висновок, яким сильним було його розчарування. Пройшло три з половиною роки приготування до цього реформаційного руху, інавгурація якого відбулася при таких сприятливих обставинах і з такими видатними наслідками на початку. А тепер бачити, що ціла справа не вдалася, було дійсно великим знеохоченням.
Але Господь навіть не докорив пророкові за його боязкість. "Бо знає Він створення наше, пам’ятає, що ми – порох". Він робить скидку на наші ненавмисні недоліки. Бог краще від пророка розумів фізичне виснаження, якого той зазнав в зв’язку з великою працею, яку виконав на протязі кількох останніх днів. Отже тепер, замість докору, йому було дозволено відпочити – заснути, і він чудовим способом був нагодований, а потім знову заснув. І коли його життєва сила знову поповнилась, він встав відсвіжений і ще раз поїв, перш ніж розпочати довгу подорож і довгий, сорокаденний, піст.
Тут для нас є лекція про Божу турботу про тих, хто повністю посвячений Йому і хто старається виконувати Його волю. Він турбується про наші тілесні нужди, а також про наші духовні потреби. "Знає Отець ваш, чого потребуєте". Іншою лекцією є особливість їжі, яку Господь дав Іллі. Всемогутньому було б так само легко забезпечити пророка вишуканою їжею і ласощами, але замість цього пожива була дуже проста – хліб і вода. Хліб є названий "калачем", бо в той час звичною їжею тієї країни був, як і тепер, хліб товщиною чверть дюйма, щось на зразок паляниці, спечений на гарячому камені. Обітницею нашого Господа для нас як Його вірного народу є, що нам буде запевнений наш хліб і вода; ми не повинні просити більше, ніж це; будь-що, отримане понад це, повинно бути прийняте з вдячністю і для Господньої слави. Їжа Іллі була також символом духовної їжі Церкви: вода є символом правди – води життя, прісний хліб є символом Христа, Якого ми привласнюємо для наших потреб, для нашого відсвіження протягом всієї життєвої мандрівки.
Подорожуючи до гори Хорив (тобто гори Сінай), пророк, здається, не мав перед собою жодної мети або цілі, бо він просто жив там в якійсь печері. Господь звертає увагу пророка на факт, що той не мав ніякої визначеної мети або цілі в житті, запитуючи: "Чого ти тут, Іллє?"
Ілля сказав Господу, яким знеохоченим він почувається і чому: що він в своїй горливості для Господа намагався робити все, що міг, але все, очевидно, зазнало краху, і люди Ізраїлю втратили свою відвагу і свою віру в Господа, і що надалі, мабуть, нічого не можна зробити, щоб допомогти їм. І Господь задумав дати Іллі маленьку лекцію про різні методи праці. Отож Він послав його на гору і там виявив йому Свою силу в різних формах: (1) "Перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає". Це була ілюстрація такої сили, якої Ілля, мабуть, ніколи перед тим не бачив – вітер зі швидкістю, щоб зривати скелі. Однак, не дивлячись на всю цю силу, це не був Бог; це була просто сила Бога. (2) Він показав йому землетрус – силу Бога підняти і потрясти гори; однак і це не був Господь, а прояв Його сили. (3) Наступною була чудесна демонстрація небесного вогню, блискавка; але це був просто інший величний прояв всемогутності. (4) Вкінці, в великій тиші, він почув тихий лагідний голос, який промовляв до нього. О, тут він впізнав Бога. Це вплинуло на нього так, як не вплинули всі прояви сили. Він закрив своє обличчя плащем і втік назад до печери.
Ми не поінформовані, що саме голос сказав до Іллі, але ми бачимо, що він засвоїв призначений урок, тобто, що Бог має більш могутній спосіб привабити серце людини, ніж чудеса і явища природи. Можливо, тихий голос сказав Іллі, що він повинен мати більшу віру в Бога і повинен залишатися на своєму посту, незважаючи на погрози Єзавелі, і що Господь міг визволити його з-під її влади. Однак Господь знову промовив до нього, натякаючи, що він нічого не робить і знаходиться не в тому місці, де можна щось робити: "Чого ти тут, Іллє?" Ілля дає ту ж відповідь, що й перед тим, про своє знеохочення, але в цей час він вже засвоїв урок про Господню провіденціальну діяльність і був приготований до даної йому місії. Це доручення показувало, що в справах Ізраїлю повинна наступити загальна зміна – новий цар замість Ахава і інший пророк замість Іллі. Хазаїл, котрий був помазаний на нового царя Сирії, мав стати божественним знаряддям в виконанні божественного суду над Ізраїлем і його царем, Ахавом, добиваючись таким чином реформи і готуючи кращі умови на майбутнє.
Господнє питання до Іллі може бути по-різному наголошене і може бути доречно застосоване до кожного з Господнього посвяченого народу. Для нас може бути корисним, якщо кожен задаватиме собі питання: Чого ти тут? Що ми робимо для Господа і для Його справи? Що ми стараємося робити? Чи не втікаємо ми від погроз Господніх ворогів? Чи не знеохотились ми в Його службі? Чи, будучи започатковані в дусі, не сподіваємося ми, всупереч Його Слову, знайти земні благословення і перемоги? Чи не покинула нас відвага, яка протягом деякого часу робила нас здатними боротися доброю боротьбою? Після того як ми були відважні для Господа і Його правди і Його народу, чи не є ми в небезпеці кинутися навтіки через жінку, чи чоловіка, чи якесь інше творіння? Чи ж стала коротшою Господня рука, що не може допомогти нам і визволити нас? Чи, отримавши від Нього знаки доброти і забезпечення наших потреб в духовній поживі, ми будемо сумніватися в Його опіці і здатності наглядати за нашими земними інтересами і нашими зусиллями виконувати службу для Його справи. Зберімо благословення з науки про досвід Іллі, який описаний в цій лекції, щоб ми не знемоглися і не ослабли в наших розумах. Більший є Той, Хто за нас, ніж всі ті, хто буде проти нас. Він не дозволить, щоб ми були випробовувані понад нашу здатність, але в спокусі приготує також шлях для втечі. Його милість є достатньою для нас. Однак за це Він питатиме нас і вимагатиме, щоб ми виявляли віру в Нього, відповідну ласкам і численним милостям для нас, тому що "догодити без віри не можна" (Євр. 11: 6).

УРОК ПРО ІЛЛЮ, РОЗГЛЯНУТИЙ СИМВОЛІЧНО

Розуміння, що Ілля був образною постаттю, яка представляла Христа в тілі (укомплектовану церкву, Голову і Тіло), повинно привести нас до детального розгляду кожної риси його досвіду, щоб зауважити, якщо можливо, його відповідність досвіду церкви. Ми вже показали, що знеохочення реформатора і його втеча представляють знеохочення багатьох з Божого народу тепер, з огляду на відродження сили папства і тенденції так званого протестантизму симпатизувати папським методам і на загальний занепад віри в "викуп за всіх", заплачений на Голгофі.
Тому, мабуть, немає нічого нерозумного в припущенні, що розглянутий щойно урок, даний Іллі, представляє урок, який Бог має для Свого народу тепер – щоб не дати нам знеохотитись в праці або щоб відновити сили ослабленим. Цей урок, як бачимо, є такий.
Протестанти перейняли від папства хибну ідею, що цілий світ мусить бути навернений протягом цього віку. Досвід і статистика доводять, що це є нездійсненне завдання, що населення зростає в десять разів швидше, ніж, навіть номінально, навернені до протестантизму. За переляком і знеохоченням слідує розгубленість. Але тепер, як "харч у пору", Господь дає Своєму народу уявлення про Свій план спасіння людини, який відновлює в ньому довір’я і завзяття. Він показує їм, що спочатку буде виявлена Його сила, а потім Він говоритиме до людей тихим лагідним голосом духа правди, голосом, який неодмінно буде почутий.
Чотири прояви Господа, дані Іллі, представляють, як віримо, чотири маніфестації, в яких Господь збирається об’явити Себе людству, – перші три з них приготують людей до останньої, в якій настане бажане благословення для всіх племен землі. Ось вони:
(1) Могутні вітри, що ламають скелі. Виглядає, що вітри, які віють, вживаються в Святому Письмі як символ війн. І Об’явлення вчить нас, що війни, темні хмари яких протягом останніх тридцяти років так зловісно загрожують цивілізованому світу, чудовим чином були стримані, щоб дати нагоду "покласти печатки" Господньому посвяченому народу на їхніх чолах (в розумах) теперішньою правдою. Тому ми повинні сподіватися, що коли ці вітри війни будуть випущені, то це означатиме воєнний катаклізм, який порозбиває царства (гори), – що в уяві Іллі було показано як могутній вітер, який ламав скелі. Але Боже царство не прийде після епохи війни: світ, отже, не буде вчинений готовим до панування Еммануїла. Ні, буде потрібний і буде даний додатковий урок. Це представлено в (2) землетрусі. Скрізь в Святому Письмі землетрус, здається, завжди представляє революцію, і не є нерозсудливим сподіватися, що ера загальної боротьби так підніме нижчі класи Європи і викличе в них таке незадоволення своєю долею (і особливо умовами, які настануть після такої війни), що наступною по-порядку буде революція. Якщо так, то землетрус, про який відомо Божому народу, це землетрус, згаданий в Об’явленні 16: 18. Але, хоча ці революційні досвіди будуть суворі для світу, вони не є достатніми, щоб приготувати людей почути голос Бога. Це вимагатиме
(3) Вогню з неба – епохи божественних судів і карань на збожеволілий, але не навернений, здичавілий в анархії світ, як показують нам інші тексти Писання. Наслідки їхніх воєн, революцій і анархії – крах їхніх планів і уроки божественних судів – діятимуть виснажуючи і впокорюючи, і приготують людей до того, щоб Бог об’явив їм Себе в
(4) Тихому лагідному голосі. Так, Той, Хто говорив вітрам і хвилям на Галілейському морі, у належному часі "народам мир сповістить". Він говоритиме владно, наказуючи дотримуватись Його закону любові, яким так довго нехтували. "І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу" (Дії 3: 23).
Відзначте погодженість псалму 46 з цими думками, взятими з уроку Іллі. Після показаного в символі розбивання царств цього світу, трясіння суспільства революцією і образного розплавлення суспільства в вогні Божих присудів, і після того, як всяка надія людини на свою власну силу буде втрачена, буде чутий тихий лагідний голос, який наказуватиме: "Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі".
Трудність людства в великій мірі полягає в тому, що воно нехтує Богом. І вони не змогли пізнати Його, принаймні, частково з причини їхньої високої думки про свою власну мудрість і здатність обійтися без Бога. Незабаром вони навчаться протилежного і тоді будуть охочі прислухатися до божественної мудрості і скажуть: "Ходіть та зберімось на гору [царство] Господню... і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його" (Іс. 2: 3, Мих. 4: 2).
"Всі Господні стежки – милосердя та правда" (Пс. 25: 10).
Урок для Господнього народу з цих символів полягає в тому, що Бог має силу, якою Він в кінцевому рахунку "підкорить Собі все" і виведе порядок з теперішнього замішання. Ми повинні "ждати Господа мовчки" і працювати старанно і з запалом, в міру наших нагод і можливостей, і "мати досконалу надію на благодать, що приноситься нам в з’явленні Ісуса Христа", бо "часу свого пожнемо, коли не ослабнемо" (Гал. 6: 9).