ДЕНЬ СУДУ
Мт. 25: 31-46

"Віддасть кожному згідно з ділами його" (Мт. 16: 27).
Більшість притч, або ілюстрацій, нашого Господа представляють певну фазу небесного царства – церкву – чи то в її теперішньому зародковому стані, стані приготування, чи в її майбутній величі. Наприклад, притча про пшеницю і кукіль показує посів нашим Господом доброго насіння, Євангелії царства, і розвиток цього насіння в церкві; посів серед неї противником фальшивих доктрин і розвиток з цього тих, котрі сповідують помилкові погляди в церкві; час жнив наприкінці віку з наступним спаленням куколю, – знищенням підробок як таких, і зібранням пшениці до клуні, що, як пояснив наш Господь, було ілюстрацією прославлення церкви в царській величі: "Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця". Однак в притчі, яка перед нами, ми не маємо ніякої такої ілюстрації царства – небесне царство не є уподібнене, ані зображене через речі, представлені в цій притчі. Якраз навпаки, вона є лекцією, або описом, того, що буде відбуватися після того, як небесне царство розвинеться в цьому віці, і після того, як воно буде прославлене наприкінці цього віку.
Це показано в вірші 31, в якому точно встановлено час її застосування: "Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй". В зв’язку з цим ми повинні пам’ятати, що першою подією другого приходу не є маніфестація слави, а незнане для світу (крадькома) збирання вибраної "маленької черідки", "чистої діви", для Нареченого і її вивищення до становища "невісти, жони Агнця, наповненої славою Божою". Об’явлення слави нашого Господа не є іншим приходом, а іншим кроком, або подією, на протязі того самого приходу, тобто присутності (parousia). "Коли з’явиться Христос, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви" (Кол. 3: 4), і цей погляд погоджується з іншим висловом апостола, що, як жінка є славою чоловіка, так церква є славою Христа. Значить, згідно з Його власним улаштуванням, висловленим Його власними речниками, наш Господь не може явитися в Своїй славі, доки спочатку не з’єднається з невістою.
Отже подія цієї притчі не є сценою суду церкви, тому що ті, хто буде порахований гідним частки в царстві, ще перед її початком будуть з Господом на престолі Його слави, згідно з обітницею: "Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною"; "Переможцеві Я дам владу над поганами". Сцена суду, представлена тут, це суд світу, в якому церква, як пояснює апостол, братиме участь лише в якості суддів: "Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?" (1 Кор. 6: 2).
В повній згоді з цим є вираз вірша 32, що тоді народи землі будуть зібрані на суд перед престолом слави – великим білим престолом справедливості і безсторонності – який зображений тут для нас. Але день суду світу не є таким днем, як загально його зображували. Він не буде днем, що триває двадцять чотири години, а більшим днем, довжиною тисячу років, тому що "в Господа один день – немов тисяча років" (2 Петр. 3: 8); це довго обіцяний Тисячолітній день, в якому переможці цього віку житимуть і царюватимуть з Христом тисячу років і благословлятимуть світ праведним судом як царі і священики Бога (Об. 5: 9, 10; 20: 4).
Це приводить нас до думки, що цей великий день суду, такий далекий від того, щоб бути просто днем загального осуду, насправді є великим благословенням, великим благом, гарантованим світу смертю Христа. Початково, через провину Адама, цілий людський рід справедливо був під карою смерті; і не потрібно було ніякого додатково суду, тобто покарання, в майбутньому, тому що початкове покарання "вмираючи, помреш", виконуючись, цілковито, без надії, знищило б людство. Але коли божественне милосердя приготувало великий "викуп за всіх", то таким чином був приготований інший суд, тобто інша проба на життя. Перший суд, або проба на життя, в Едемі закінчився згубно для Адама і всього його роду, а наш Відкупитель поніс кару цього суду в Своєму власному тілі на дереві. Адаму і його потомству повинна бути надана інша проба, інша нагода, щоб побачити, чи вони, зі своїм додатковим досвідом, виберуть праведність, а тим самим виберуть дар Божий, який її супроводжує, – вічне життя; чи вони виберуть гріх і покарання, яке супроводжує гріх, – смерть (яка в цьому випадку буде другою смертю, покаранням за невдачу в другій нагоді, або пробі).
Бог не лише призначив великий викуп за гріх, в якому наш Відкупитель добровільно став центральною постаттю, але призначив також, що Відкупитель повинен бути особою, через яку благословення викупу – друга проба – повинні прийти на всіх, як написано: "Він [Бог] визначив день [Тисячолітній вік, сьомий день, сьомий тисячолітній період земної історії], коли хоче судити по-правді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив [Ісуса Христа]". І не тільки це, але Бог призначив прийняття малої черідки до співспадкоємства з Ісусом в Тисячолітньому царстві і його славі, його служіннях і його суді світу. Протягом цього Євангельського віку, який передує дню суду, Бог дарував особливу, більш ранню, пробу для церкви.
Проба церкви впродовж цього Євангельського віку відбувається в напрямках, значно відмінних від тих, які будуть застосовані до проби світу в наступному віці. Наприклад, на протязі Тисячолітнього віку люди в загальному будуть випробовуватись, або судитись, згідно з їхніми ділами, як показано в цій лекції і в нашому заголовному вірші та в Об. 20: 12, а церква цього віку не є суджена згідно з її ділами, які не можуть бути досконалими з причини слабостей плоті, бо "ми маємо скарб цей [нову природу] у посудинах глиняних". Ми суджені згідно з нашою вірою: "А оце перемога, що світ перемогла [протягом цього віку, коли світ є підданий князю цього світу, сатані, і знаходиться в ворожнечі до праведності і правоти], – віра наша".
Правда, віра без діл була б мертвою, і ми повинні показати нашу віру через наші діла, але ми не повинні бути суджені згідно з недосконалими ділами, які є вершиною нашої здатності, а згідно з нашою вірою, яка залічена нам в праведність – як повна досконалість: "Щоб виконалось [як пораховане] виправдання Закону [Божих вимог] на нас, що ходимо не за тілом, а за духом" (Рим. 8: 4).
Велика праця Тисячолітнього віку коротко охоплена словами вірша 33: "І поставить Він вівці праворуч Себе [становище ласки], а козлята – ліворуч". Свавільний, впертий козел вибраний як символ, що представляє розбещене людство, в той час як слухняна вівця доречно представляє тих, хто в кожній подробиці повністю підкорений Господній волі. Інші вірші показують нам, що цей поділ людства на два класи (старанні і слухняні відділені від впертих і неслухняних) буде виконуватись дуже поступово, з великою терпеливістю і з усякою нагодою для всього світу розвинути характер вівці. Наприклад, говорячи про цю нову епоху і терпеливу та великодушну пробу людства в ній, яка буде дарована Відрупителем-Суддею, пророк Ісая показує, що хоча всі будуть вимушені стримуватись від чинення шкоди іншим, бо "не вчинять лихого та шкоди не зроблять на всій святій Моїй горі", однак кожній особі залишиться свобода чинити або не чинити поступ під цими сприятливими умовами; і що ті, котрі відмовляться чинити поступ, помруть в віці ста років (другою смертю), тому що не зможуть скористатися дарованими їм нагодами, хоча тоді вони будуть лише дітьми – бо могли б жити, навіть через зовнішній послух і поступ, до кінця цього дня суду, доки не завершиться Тисячоліття (Іс. 65: 17-20).
Кульмінаційні сцени, які позначують закінчення Тисячолітнього віку, показані в віршах 34-46, хоча й в зворотному порядку до того, що той самий Учитель дав в Об. 20: 7-10 і 11-15. Опис в Об’явленні, здається, показує, що спочатку буде розглядатися справа класу козлів: якась проба, обман сатани, виявить тих, котрі, подібно до козлів, мають вперту вдачу, яка все ще залишається в їхніх серцях після того як вони втішалися всіма благословеннями "часів реституції". Ті, чиї серця не є повністю підкорені вказівками і сприятливими нагодами, щоб прийти до знання Божої доброти, мудрості і милості, будуть знищені разом з сатаною, другою смертю. Тоді буде провіщена велика досконалість вічної держави, в якій не буде вже смерті, ані крику, ані болю, бо попереднього – гріха і тих, хто має непосвячену вдачу, схильну до гріха, – чвже не буде.
Далі настане черга для нагороди праведних, і вони будуть приведені до Отця через Сина, чисті і бездоганні в любові. Вони будуть вдосконалені через процес реституції. Вони будуть досконалими людьми на образ Бога, як був Адам, але зі своїм знанням Бога, безконечно збільшеним через досвіди, крізь які вони пройшли. Це буде офіційна передача царства Богу, тобто Отцю, – припинення Тисячолітнього царства, згадане апостолом Павлом (1 Кор. 15: 24-28). Людству більше не буде потрібний посередник, воно тоді буде здатне стояти в своїй власній праведності, як Адам міг стояти в своїй власній праведності до того, як згрішив.
Посередницьке Тисячолітнє царство Христа і церкви досягне своєї мети і припиниться, володіння відновленою землею буде передане під керівництво відкуплених і відновлених правителів – людей. Від того часу людина знову буде царем землі, підкореним Великому Царю, Єгові, в "вічному царстві" Якого Христос і церква будуть відтоді співучасниками. Ми можемо розсудливо припустити, що навіть досконалим людям буде потрібна деяка форма управління, і що це буде представницький уряд, тому що кожен член цієї людської родини буде досконалим, а отже таким же царем, як і кожен інший член. Такий уряд буде нічим іншим як республікою, в якій кожна особа є правителем, а одна з-поміж них є вибрана як їхній слуга, тобто президент.
Ця передача контролю над землею відновленому роду коротко представлена словами нашого Господа: "Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу". Потрібно чітко підкреслити, що це царство є цілком відмінне від царства, обіцяного святим цього Євангельського віку, яке є співспадкоємством з Христом в Його царстві на протязі Тисячолітнього віку, і яке закінчиться, наскільки це стосується землі, при завершенні Тисячоліття. Духовний клас і царство були передбачені "від [перед] закладин світу"; земне царство описане тут, як "уготоване вам [відродженому і достойному людству] від закладин світу". Земне царство стосується землі і закладин, або приготування, землі, яка є його основою.
На характер суду, швидше, натякається, ніж дається його опис, в словах, звернених до схвалених і до засуджених. Нагорода є за добрі діла, які свідчать про співчуття, любов, жалість; кара є за нехтування добрими ділами, яке, отже, натякає на відсутність добрих мотивів, лагідних, люблячих почуттів. Таким чином ясно, що ті, котрі остаточно будуть пораховані гідними другої смерті, не будуть вбивцями, злодіями і брехунами в теперішньому значенні цих термінів, а тими, кому бракує доказів посідання святого духа, плодами якого є покора, терпеливість, довготерпіння, братерська доброзичливість – Любов.
Слова нашого Господа, якщо їх підсумувати, означають схвалення лише для тих, хто в серці має характер любові, і що лише такі будуть вважатися гідними вічного життя. Всі, котрі не досягнуть такого милосердя характеру, Богоподібності, будуть відкинуті як негідні вічного життя і помруть другою смертю. Всі, котрі не мають духа любові, є "прокляті" під цим законом Нової Угоди. Сатана і всі, котрі (після повних нагод Тисячолітнього віку) все ще до деякої міри мають його вдачу, або духа, самолюбства, нелюбові, будуть пораховані гідними другої смерті, названої в вірші 46 "вічною мукою", в вірші 41 "вічним огнем", а в Об. 20: 10, 14, 15 "озером огняним" – і тут пояснено, що це "друга смерть" – "вічна погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його". Заплата, або кара, за гріх є смерть; безнадійність на будь-яке визволення чи майбутнє відкуплення з смерті чинить цю смерть вічною карою.
За додатковим поясненням вірша 46 та інших подібних віршів звертайтесь до брошури "Що Святе Письмо говорить про пекло?".