"ОСЬ ДО ТЕБЕ ЙДЕ ЦАР ТВІЙ!"
Мт. 21: 6-16

"Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!" (Мт. 21: 9).
Подія цієї лекції відбулася приблизно за шість днів до розп’яття нашого Господа. В багатьох відношеннях вона відрізнялася від будь-якого іншого випадку в Його служінні. Раніше, коли люди говорили, щоб взяти Його силою і настановити їхнім Царем, Ісус відходив від них: це до такої міри було правдивим, що Його друзі і учні дивувалися, що той, хто оголошує себе Месією, зовні уникає справжніх нагод привернути до себе публічну увагу і не сприяє настроям настановити себе Царем (Івана 7: 4-6). Але в цьому випадку наш Господь навмисно послав по осла, на якому тріумфально, як Цар, в’їхав до Єрусалиму. І коли люди вигукували слова нашого заголовного вірша: "Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Ім’я Єгови", – і стелили по дорозі свою одежу і клали пальмові віття на знак пошани до Царя, то наш Господь, всупереч всьому, записаному раніше, прийняв ці знаки пошани. Коли фарисеї, дуже обурившись, протестували, переконуючи Його докорити людям і не дозволити їм так вшановувати Його, наш Господь пояснив, що виконується пророцтво, і що раніше пророк сказав: "Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе" і т.д., тому мусять бути вигуки, щоб виконалось пророцтво: якщо б люди не кричали, то мусило б кричати каміння, щоб виконалося Слово Господа, сказане через пророка Захарія (9: 9, Хом.).
Факт, що наш Господь таким чином виконував пророцтво, пояснює цілу ситуацію, і ми відразу вхоплюємо думку, підкріплену іншими місцями Святого Письма, що попередньо наш Господь служив Ізраїлю не як їхній Цар, а, як представив Його Іван, – як їхній Наречений і як їхній Учитель. Однак тепер, при закінченні Його служіння і саме тоді, коли Він був близько до Голгофи, до завершення Своєї дороги жертвування, настав час представити Ізраїлю (формально) Царя і царство, яке Бог давно обіцяв батькові Аврааму і повторював через пророків. Година прийшла. Чи тепер, в цей час проби і випробування, вони як народ приймуть Месію, давно обіцяного Царя, чи будуть такі засліплені фальшивими очікуваннями, привнесеними поганим станом серця, що, коли настане критичний момент, виявляться нездатними пізнати і оцінити Його? Бог передбачив, що, незважаючи на милості, якими Він обдарував Ізраїль, включаючи те, що послав до них Івана Христителя, щоб приготував їх, включаючи також працю нашого Господа, апостолів, а "також інших сімдесяти", вони не будуть готові, не приймуть свого Царя, а отже будуть відкинуті і не будуть Його особливим народом. Бог, впливаючи на Своє власне провидіння, міг оминути це і не посилати нашого Господа цим формальним чином виконувати формальне представлення царства для номінального насіння Авраама, знаючи заздалегідь, що вони відкинуть його. Але якщо б Він так вчинив, то Його поведінка не була б такою зрозумілою і ясною для юдеїв, ані для нас. Божий суд був би справедливий, але його справедливість не була б очевидною для Його створінь, а ця очевидність є частиною Його уподобання.
Наш Господь не лише прийняв від народу вітання як Месія, але й, продовжуючи вищезгадану думку про велич Його сили і влади, Він поїхав до Храму і бичем з мотузків повиганяв грошомінів і продавців, котрі оскверняли Храм і переступали божественний устав щодо нього. Чи тільки через величність особистості і зовнішність нашого Господа, чи також через великий натовп, який був з Ним і голосно вітав Його, фактом залишається, що не було зроблено жодної спроби вчинити Йому опір, і Цар діяв, як вважав: очистив образний Храм, докорив тих, хто чинив зло, і прийняв знедолених світу, сліпих та кривих, і оздоровив їх в Храмі, тоді як вигуки "Осанна Сину Давидовому" продовжувались, виконуючи свідчення пророка: "З уст немовлят і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу".
Під час Свого в’їзду до Єрусалиму, на горі навпроти міста, наш Господь заплакав за ним, говорячи: "Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: "Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!" – власне проти цих вигуків виступили фарисеї (Луки 19: 41; Мт. 23: 37).
Як зазначив пророк Захарія, це був поворотний пункт в історії Ізраїлю (див. Том II, розд. 7). Тут Агнець Божий приніс Себе Ізраїлю як народу як їхня Пасха, або Пасхальний Агнець, і вони не прийняли Його як "дім", тобто народ. В образі ягня потрібно було взяти до дому на дев’ятий день першого місяця і потрібно було забити на чотирнадцятий день. Тут наш Господь відповідно приніс Себе їм як Агнець на дев’ятий день першого місяця на виконання образу, і на чотирнадцятий день Він був розп’ятий – Агнець був вбитий. Але оскільки Ізраїль не прийняв Агнця до свого дому, він втратив велике благословення, котре Агнець повинен був принести. Їхній дім не був обійдений, їхній дім був відданий на знищення, і, починаючи від того дня, до 70 р. н.е. справа знищення просувалася вперед, і відтоді вони ніколи від нього не оговталися. Лише тепер – після 1878 р. – міра їхнього покарання прийшла до своєї повноти, так що ми можемо виконувати слова Господа, сказані через пророка Ісаю: "Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка [його призначений час], що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє [покарання] взяв з руки Господа" (Іс. 40: 1, 2).
Дякувати Богу, що нездатність природного насіння Авраама довести, що вони гідні божественної обітниці, не звела нанівець божественної милості, а що, використовуючи як осередок маленьку групку справжніх Ізраїльтян, наш Господь відразу почав працю збирання "народу святого, священства царського", правдивого насіння Авраама, яке, разом з ним як Царем, остаточно виконуватиме всі надзвичайно великі і цінні обітниці, про які натякається в обітниці і клятві Аврааму – що всі племена землі будуть благословенні через це "Насіння" (Гал. 3: 16, 29).
Однак, хоча подія цієї лекції є цікавою і повчальною сама по собі, вона набирає ще більшого значення, коли ми пригадуємо, що тілесні ізраїльтяни були образом духовних ізраїльтян, і що ті особливості при завершенні того віку в великій мірі відповідають завершальним особливостям цього Євангельського віку. Тут наш Господь прийшов до другого дому Ізраїлю, і знайшов його таким, яким бачив тілесний дім, номінально побожним, який обходить море і землю, щоб придбати одного нововірця, однак, як описують Його власні слова, є ані холодний, ані гарячий і готовий бути виплюнутим з Його уст – незнаючим, що він є "нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий" (Об. 3: 16, 17). Вбогий тому, що йому бракує правдивого багатства божественної милості, золота божественної природи і пов’язаних з цим дорогоцінних надій і обітниць. Сліпий тому, що не може бачити здалека, не може бачити довжину і ширину, висоту і глибину божественного плану, об’явленого в Божому Слові, не може бачити ні високого поклику церкви, ні блаженних приготувань реституції для світу людства в загальному. Голий тому, що його керівники вже втратили віру в викуп, єдине покриття нашої наготи (яку не покриє брудне лахміття нашої власної праведності), і тому, що люди наслідують приклад і вказівки своїх провідників, відкидаючи дорогоцінні шати Христової праведності – єдину "весільну одежу". Безперечно, це жалюгідний стан, а для багатьох з них – нікчемний.
Як Цар Він тепер вступає в володіння Своїм царством – спочатку, як з юдеями, представляючи Себе Своєму народу, який визнає Його, – однак тепер, як і тоді, знаходячи в номінальних масах лише залишок, який дійсно прагне Його царства, і приготований прийняти це царство і Його. Тепер Він шукає всіх справжніх ізраїльтян, в яких немає підступу, і Він повністю пересіє "пшеницю", і коли вона буде зібрана до клуні, то виявиться, що її якраз достатньо, щоб довершити провіщене, призначене число "вибраної" церкви.
Як номінальний юдейський "дім" був відкинутий і залишався порожнім, а справжні ізраїльтяни були зібрані з нього, так і з "домом" номінального духовного Ізраїлю – християнством. Господь кличе всіх, котрі є Його народом, говорячи: "Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його". Незабаром цей поклик і різні пересівання божественного провидіння знайдуть гідних, котрі успадкують царство з Царем (як Його наречена і дружина), тоді кари прийдуть на залишок, номінальну систему. Тоді на світ спаде великий час горя, так давно провіщений в Господньому Слові (в якому цілий світ буде впокорений перед Ним, його зарозуміле серце розбите, його гордість і пиха повалені).
Проте ми повинні пам’ятати, що Цар бере Своє царство не для того, щоб знищити життя людей, а для того, щоб спасти їх, благословити їх. І хоча початкова частина Його царювання буде правлінням над народами залізною палицею і потовче їх на куски як непотрібний гончарський посуд, однак все це задумане для того, щоб Він і Його царство могли таким чином бути визнані всіма, а праця зцілення і реституції протягом тисячі років спричинювала поступ до земних благословень.
Однак тим часом клас храму, "мале стадо", мусить бути очищений; грошоміни і торговці жертвами мусять бути вигнані перед тим як Храм, складений з живих каменів (з Христом як його наріжним каменем і основою), буде готовий, щоб наповнитися славою Божою і стати місцем молитви для всіх народів, шляхом, яким все людство зможе протягом Тисячолітнього віку знаходити доступ до Бога.
Тілесний Ізраїль не зміг прийняти Царя, тому що вони "не зрозуміли часу відвідин своїх". І вони були полишені в незнанні, тому що їхні серця не були в доброму стані – вони були не гідні правди. Розуміючи, що вони і їхні досвіди були образами сьогоднішнього християнства, звернімо увагу на наші серця, щоб ми і далі могли бути пораховані гідними, могли вважатися "братами", до яких апостол говорив: "А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. Бо ви всі сини світла й сини дня".

"Часи Поган" закінчились, минулись їх царі,
І незабаром зникнуть вже назавжди зло і гріх,
А Лев із покоління Юди владу візьме скрізь.
Наш Цар присутній знов.

Вже скоро Він судитиме всіх мешканців землі,
По знаках видно, що вже близько воскресіння дні,
Поправу Він трощить усі престоли на землі.
Наш Цар присутній знов.

Звук "Сьомої сурми" звучить! Цар переможно йде!
На троні справедливості судитиме людей!
Прийми ж, душе моя, Його і будь з Ним день-у-день.
Наш Цар присутній знов.