ХАРАКТЕРИСТИКА БЛАЖЕННИХ

“Ви світло для світу” (Мт. 5: 14) 

Блаженства (або “блаженні”) характеризують певні чесноти, необхідні послідовникам нашого Господа, щоб отримати благословення, якими, по волі Отця, вони мають втішатися через Христа. Вони є, так би мовити, темою великої “Проповіді на Горі” нашого Вчителя. Припускається, що ця проповідь була проголошена з місця, відомого як Гора Блаженств, висотою біля шістдесяти футів, яка має поступовий схил і розміщена близько семи миль на південний захід від Капернауму, де поселився Ісус. Дивно, але саме на цьому місці 5 липня 1187 року був знищений залишок хрестоносців після того, як тут же у долині їхня армія була розбита Саладіном. Ці хрестоносці твердили, що свою боротьбу вони ведуть в інтересах Господньої справи, але якщо б вони пам’ятали і властиво застосовували до себе (хоч в найменшій мірі) те, чого вчив наш Господь на цій самій Горі, і що ми збираємось розглянути, вони не були б переможені і знищені, бо взагалі не були б хрестоносцями. На жаль, як багато є тих, котрі кричать: “Господи, Господи”, – і намагаються в Господнє ім’я робити багато дивовижних діл. Але вони, заперечуючи Його Слово, не є Його народом і не в силі отримати ті благословення, які даються зараз.

На той час Господня місія вже була повністю розпочата: Він зібрав Своїх перших учнів, зробив вже деякі чуда, і народ почав ходити за Ним, правдиво кажучи: “Чоловік ще ніколи так не промовляв”. Поруч з Ним були учні, а навколо них юрбився народ, коли Він почав Свою знамениту проповідь, зміст котрої ми розглядатимемо.

(1) “Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне”. Це перше блаженство (чи блаженний стан) дійсно у деяких відношеннях містить в собі всі решта. Через нього доступні всі інші милості і благословення. Воно є воротами і головним шляхом, від якого відгалужуються всі інші стежки благословення. Хтось сказав, що це є прихожою дому благословення, з якої доступні всі різноманітні кімнати і приміщення.

Слово блаженні означає набагато більше, ніж щасливі. Щастя, переважно, походить із зовнішніх причин, тоді як блаженним хтось може бути не в радості, а в нужді, в болю, в печалі. Корінь слова блаженні містить у собі думку про велич і благородство: наш Господь описує характери, які з Його точки зору і з точки зору Отця є дійсно великими, благородними, і які Бог бажає благословити, а згодом і винагородити.

Грецьке слово, перекладене тут як вбогі, означає цілковиту нужду, крайню бідність. Отже, думка міститься в тому, що перш ніж ми будемо готові отримати міру божественної ласки, передбаченої для нас Богом в Христі Ісусі, нашому Господі, нам необхідно мати повне усвідомлення нашої власної духовної бідності. І ця бідність має бути усвідомлена не тільки на початку нашого наближення до Бога, але необхідно, щоб ця сама залежність від божественної ласки і усвідомлення нашої власної недостатності залишалися з нами впродовж всієї нашої подорожі, якщо в кінці ми хочемо бути прийняті і отримати частку в царстві, обіцяну Богом для тих, що люблять Його. Немає нічого в цьому тексті, що вказувало би на земну бідність і нужду, однак як з досвіду, так і з Господнього Слова, ми знаємо, що мало-хто з багатих або великих (а в основному бідні цього світа, багаті на віру) буде спадкоємцями цього царства. Цілком очевидно, що в помірній бідності є найбільш сприятливі умови для нас в нашому нинішньому слабкому і грішному стані: земне процвітання і багатство дуже часто схильне душити нову природу і стримувати її від принесення мирних плодів праведності – веде до духа самозадоволення, гордості і т.п. Як про це сказав наш Господь: “Але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, – і плоду воно не дає” (Мр. 4: 19). Тож, прагнучи характеру, який буде приємний Богові і прийнятний для царства дорогого Божого Сина, постійно і щораз більше шукаймо цієї покори розуму, яка, будучи настільки вищою від хвальби і самозадоволення, покірно і з подякою приймає кожний добрий і кожний досконалий дар, що походить від Отця Світла.

(2) “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”. Ми пов’язуємо це з першим благословенням, бо не кожний засмучений буде утішений, але тільки вбогі духом: їхній смуток випливатиме з праведних причин, і він принесе благословення небесної потіхи – усвідомлення прощення гріхів, прикриття провин, божественне примирення і ласку. Часом ми співаємо:

“Чому мають діти Царя
Сумними ходити всі дні?”

У цих словах поета міститься властива думка: бо нам не треба продовжувати горювати над нашими “давніше вчиненими гріхами”, які є відпущені Богом (Рим. 3: 25) і “покриті” заслугою дорогоцінної крові. Не повинно наше життя обходитися без “радості у Господі” і “співів вночі”, які Він дає згідно написаному: “Дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу” (Пс. 40: 4). Але бурна веселість і шумні розваги, безперечно, не пасують дітям Великого Царя. Чому? Тому що всі вони повинні усвідомлювати, що життя є суворою реальністю не тільки для християн, але і для всього світу, “стогнучого створіння”. Співчуття до смутків, труднощів і нужди людей (чи то вдома, чи в чужій землі), як і усвідомлення величі високого поклику церкви у Євангельському віці і надзвичайно великих і дорогоцінних обітниць, котрі залежать від нашої вірності Тому, Хто покликав нас з темряви до Свого дивного світла, – все це повинно нам постійно говорити мовою Апостола: Будьте уважні! Будьте тверезі! Пильнуйте! Будьте мужні!

Крім того, немає сумніву, що всі, хто ревно бореться за перемогу над собою, світом і гріхом, зробили достатню кількість помилок по дорозі, щоб почувати себе достатньо засмученими через ці відхилення, якщо їхні серця є в правильному стані щодо Господа. Дійсно милосердною є для них обітниця: “Вони будуть утішені”. Наш Господь утішає їх запевненням, що Він бачить їхні сльози, як і їхні намагання протистояти гріху, і що Він таким чином (через теперішній досвід і розвиток характеру) готує їх до царства.

(3) “Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. Ніщо не може бути очевиднішим від факту, що ця обітниця для свого повного виконання також чекає на встановлення царства. Немає сумніву, що в цьому віці лагідні не є привілейовані володінням або управлінням якоїсь значної частини поверхні землі. Якраз зарозумілі, горді, деспотичні, егоїстичні і наглі в основному успадковують сьогодні землю – під правлінням “князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних” (Еф. 2: 2). Цілком очевидно, що це благословення також належить тим, які успадковують перше благословення – тобто вбогим духом, які будуть спадкоємцями царства. Клас царства – Ісус Христос і Його церква, Його тіло – успадкує землю, куплену, як і людина, великою жертвою, завершеною на Голгофі. І коли цей клас царства успадкує землю, він не буде пригноблювати людства, а навпаки – підносити його, відновлювати і благословляти. Це погоджується з обітницею Небесного Отця: “Дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє – аж по кінці землі” (Пс. 2: 8).

Але час на цю спадщину ще не прийшов. Він почнеться, як тільки останній член вибраної церкви буде гідний і приготований до спадщини через розвиток чеснот характеру, показаних тут нашим Господом. Так, блаженними є лагідні, бо всі, хто буде зачислений гідним мати частку в царстві і в його спадщині, повинні бути лагідними, здатними вчитися, покірними, бо “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” (Як. 4: 6).

(4) “Блаженні голодні і спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. Кого стосується ця блаженна обітниця? Безперечно, нікого, крім “вибраних”, церкви, про яких раніше говорилося як про “вбогих духом”, “лагідних”. Вони, і тільки вони в теперішньому часі є голодними і спраглими правди і праведності щодо божественного об’явлення на кожне питання і життєву справу. Інші можуть мати якийсь голод до правди, але вони швидко його заспокоюють, особливо коли бачать, що правда не є популярною, і що хоч в неї солодкий смак, вона при теперішніх несприятливих обставинах в світі приносить згодом гіркі болі переслідувань і вигнання. Не один вважає чесність і праведність найкращою лінією поведінки, але тільки до певного моменту – поки громадська думка підтримує їх. І тільки “черідка мала” (переможці) відчуває голод і спрагу праведності, чесності і любові до правди, хоч і коштом переслідування, коштом того, що “люди проженуть”. “Вони нагодовані будуть”. Вони будуть нагодовані досита у майбутньому, незабаром, у “зміні” “першого воскресіння”, коли цей смертний стан буде замінений на безсмертя; коли це земне тіло уступить місце досконалому духовному тілу. Тоді часткове знання і часткове досягнення праведності буде замінене повним, цілковитим знанням, тоді “пізнаємо, як і пізнані ми” (1 Кор. 13: 12). Але навіть тепер цей клас втішається набагато більшою мірою знання правди і в набагато більшій мірі дізнає благословень праведності, ніж це можливо для якогось іншого класу.

(5) “Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть”. Людське милосердя, розуміння, жалість, співчуття є лиш відображеннями божественного характеру: ці риси можна побачити в природному чоловікові, але часом, коли їх знаходиш, вони до певної міри походять від гордості, самозадоволення, хвальби, показухи. Милосердя, жалість і співчуття, які проявляються незалежно від людського знання і схвалення, і незалежно від божественної нагороди, не зустрінеш часто, хіба за винятком “вбогих духом, спадкоємців царства”. І всі, хто належить до цього класу, повинні бути милосердними, жалісливими, люблячими: їхні власні стосунки з Господом і всі їхні надії щодо майбутнього царства залежать від того, чи вони милосердні. Бо тільки милосердні отримають милосердя, і тим, які моляться: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, – сказано в той же час молитися про прощення їхніх провин, (тільки) якщо вони також прощають провини іншим, своїм спів-створінням.

(6) “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. Ми повинні бачити чітку різницю між чистотою серця, волі, наміру і абсолютною чистотою кожного слова і вчинку в житті, бо одне є можливе, а от інше – ні, доки маємо наші сьогоднішні смертні тіла і доки нас оточують теперішні несприятливі обставини. Зразок, який поставлений перед нами в цій же проповіді, є зразком не тільки для серця, але й для всієї життєвої поведінки: “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” Цим критерієм ми повинні міряти себе (і то постійно), але не один одного. І до цього зразка ми повинні старатися привести нашу життєву поведінку і роздуми наших сердець. Але перемінена, оновлена і очищена була тільки наша воля (наше серце): наші теперішні недосконалі земні посудини, у яких ми маємо цей скарб, не будуть “змінені” або оновлені раніше воскресіння.  Тоді, і ніяк не раніше, ми будемо вдосконалені в божественній подобі, а ось тепер ніщо менше, ніж чистота серця, волі, наміру, не може бути прийняте Богом і не може принести обіцяних тут благословень.

В кому ми знаходимо нові серця, відновлені серця, очищені серця, чисті серця? Безперечно, тільки в тих, що є покликані, вибрані і вірні – клас вбогих духом, лагідних, “черідка мала”, спадкоємці царства.

(7) “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”. Ніхто не буде зарахований гідним називатися Божими синами, якщо не розвине миролюбного стану серця. Гнів, злоба, ненависть, заздрість, суперечка і, в загальному, схильність до сварки, що в якійсь мірі успадкована кожним членом людства через гріхопадіння, повинні бути визнані приналежними до “учинків тіла” і диявола, і повинні повністю відкидатися в серці, а в зовнішній поведінці – настільки цілковито, наскільки можливо. Миролюбність повинна витіснити сварливість у всіх тих, котрі надіються на частку в царстві і на визнання їх Божими синами. “Якщо це залежить від вас, – живіть у мирі зо всіма людьми” (Рим. 12: 18). Це, звичайно, не означає миру за всяку ціну, бо інакше наш Господь, апостоли і вірні члени Тіла на протязі цього віку могли б не страждати, або, принаймні, могли би переносити набагато менші страждання за праведність. Звідси і значення слів нашого Господа: “Щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі”.

Та, безперечно, так само, як ми повинні бути в мирі з Господом, так само ми повинні бажати, старатися і сподіватися бути в мирі зі всіма тими, хто любить Господа, у кому Його дух, і хто старається йти тою самою дорогою до небесного царства. “Майте мир [між собою]” (2 Кор. 13: 11), – ось заклик апостола до церкви. У цих словах є великий урок для всіх тих, котрі прагнуть бути спадкоємцями царства і успадкувати перелічені нашим Господом благословення. При зіпсутих з природи нахилах може виникнути потреба в значній кількості часу і практики, щоб навчитися знати, вибирати і любити той шлях, який веде до миру серед Божого народу. Цим шляхом є любов – любов, яка не думає лихого, не величається, не надимається, не шукає тільки свого, але зносить усе, усе терпить, сподівається всього. І щоб бути миротворцем, треба спочатку бути миролюбним. Старатися запроваджувати мир, не маючи спочатку духа любові в собі, означає помилятися, і це, без сумніву, приведе до невдачі. Ті, котрі (де б вони не йшли) стараються нести мир, праведність, любов і милосердя (у лагідності), таким чином доказують, що вони є Божими синами.

(8) “Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне”. Це блаженство стосується також тільки “вірних у Христі Ісусі”. Ті елементи характеру, які становлять праведність і означають єдність з Богом і спадщину в царстві, обіцяному Ним, вже були названі у семи попередніх пунктах. А тепер наш Господь звертає увагу на те, що зі всіма цими достоїнствами і складовими праведності, які набагато перевищують мірило світу, цей клас, однак, буде переслідуваний і страждатиме (саме через ці елементи характеру, які Він схвалює). Причина в тому, що протягом цього віку світ, на загал, так засліплений щодо правди, і йому так подобається гріх, що праведність ненавидиться пропорційно до того, як любиться гріх. Але щоб бути спадкоємцем царства, ми повинні не лише любити праведність, лагідність, чистоту серця, покору духа і т.д., але повинні бути готовими і охочими переносити переслідування заради цих принципів.

Великий Апостол Павло заявив: “Та й усі, хто хоче [в цьому теперішньому часі] жити побожно в Христі Ісусі, – будуть переслідувані” (2 Кор. 3: 12). Отже, виходить, що всі попередні сім характеристик повинні так глибоко закріпитися в наших характерах, щоб ми змогли рішуче вистояти в переслідуваннях, викликаних ними. Таких Господь в іншому місці називає переможцями, говорячи: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” (Об. 3: 22). Значить, щоб мати частку в царстві, треба мати частку в переслідуваннях, через які клас царства вірно перейде. Та сама думка криється і в двох попередніх віршах, які кажуть нам, що ми не лише повинні бути готовими переносити переслідування, але, будучи правильно навчені, маємо усвідомити, що чим більше ми терпимо за праведність, тим більше в нас є причин для радості в серці (якими би сумними часом не були наші зовнішні умови і обставини).

Але Господь не дає нам зрозуміти, що тими переслідуваннями, які прийдеться терпіти, будуть тільки фізичні тортури. Він уточнює, що деякими з цих переслідувань (перенесення яких буде прийняте Ним як доказ нашої любові до Нього, до Його царства і його законів праведності) буде “ганьба”, “облудне наговорення”, “всяке слово лихе”, тому що ми є Його, вірні Його Слову і справі. Пам’ятаймо також, що як переслідування, облудні свідчення, обмова, образи, спотворення правди, направлені проти ранньої церкви, прийшли не стільки від світу, скільки від тих, які називали себе Божими дітьми, від Ізраїлю по тілу, так і тепер ми повинні сподіватися, що те переслідування прийде від так-званих християн, які не мають сердечної сполуки з Господом і Його Словом, як і з законами праведності, закладеними нашим Вчителем.
Звичайно, ці самі правила стосуються у дещо меншій мірі до всього світу, в залежності від того, наскільки люди володіють цими рисами характеру: навіть у необрізаному серці, і навіть, якщо ці риси будуть проявлятися на показ, щоб справити враження, все одно, до такої міри це супроводжуватиметься благословенням. І ми можемо логічно припустити, що коли клас царства, церква, буде прославлена зі своїм Господом, головою, щоб мали частку в Його Тисячолітньому царстві, і щоб благословляти людський рід праведним правлінням, і щоб приводити всіх до пізнання Господа і правди, тоді, практично, ті самі правила будуть стосуватися всіх, хто тоді матиме випробувані ради божественного схвалення і вічного життя. Однак тепер, протягом цього віку Євангелії, ці уроки повністю стосуються вибраної церкви, “черідки малої”, лише котрій Отець зі Своєї доброї волі бажає дати царство.