ПРОПОВІДУВАННЯ АФІНСЬКИМ ФІЛОСОФАМ
Дії 17: 22-34

"Бог є дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись" (Ів. 4: 24).
Хоча юдеї в Верії прийняли послання Христа в належному дусі і день-у-день досліджували Святе Письмо на підтвердження євангелії, однак, принаймні, деяка міра переслідування їм загрожувала. Юдеї з Солуня, почувши про успіх євангелії між їхніми братами в Верії, навмисно пішли туди з метою викликати незгоду і перешкодити євангелії. Сатана, здається, завжди має достатньо посланців, готових і охочих опиратися правді – часто засліплених, як у випадку самого Павла.
Ми не знаємо, чи в Верії було багато переслідування: брати просто побачили, що воно настане, і вирішили, що буде мудрішим, щоб апостол Павло, котрий завжди був головним об’єктом нападу, негайно відійшов звідти. Відсутність його сильного свідоцтва позбавила противників того, з чим вони мали боротись, і вони, мабуть, швидко пішли звідти, задоволені власним припущенням, що зупинили вплив євангелії, вигнавши Павла. Але з веріянами залишився Сила, щоб підкріпляти і утверджувати їх, як зі схожих причин Тимофій залишився в Солуні, а Лука – в Филипах. Таким чином Павло був сам, коли прийшов до Афін – центру світової цивілізації, релігійної філософії і мистецтва, яким це місто було в той час і, фактично, протягом кількох століть. Це було університетське місто, де проживали найбільш видатні філософи світу, будучи викладачами в його великих університетах, до яких належали найяскравіші і найбільш здібні мислителі світу. Хтось сказав про Афіни: "В час свого розквіту Афіни випускали більше великих людей протягом сотні років, ніж вся решта світу могла показати за п’ять століть". Сократ, Платон, Аристотель, Демосфен, Софокл, Арістід, Фідій, Зено, Епікур, Ксенофон і Семістокл, досі всесвітньо відомі, були синами цього видатного міста.
Виглядало б, що в Афінах зовсім не було юдеїв, і це цілком можливо з двох причин: (1) Юдеї мали свою власну релігійну філософію, яка перебувала в постійному конфлікті з цими язичницькими філософіями. (2) Оскільки вони не були зацікавлені язичницькими філософіями, то ніщо, крім комерції, не могло притягнути їх до Афін, а Афіни не були ні торговим, ні промисловим містом. Не знаходячи жодної синагоги, апостол блукав вулицями Афін, зауважуючи старання його людей шляхом розумової філософії досягнути пізнання Бога, хоча вони й не знали Святого Письма – об’явлення єдиного правдивого Бога. Не дивно, що в місті, так відданому філософським спекуляціям, такі питання обговорювалися на вулицях, на ринках і скрізь, де його розумні, культурні громадяни зустрічалися один з одним або з чужинцями. Як освічена людина апостол добре розбирався в різних умоглядах тих часів і, крім того, мав філософію божественного плану, якої інші не мали.
Де слухачами були юдеї, потрібно було б половини проповіді, тому що вони вже знали єдиного живого і правдивого Бога і визнавали Його. Вони вже знали про Мойсея, про закон і про те, що Мойсей провістив Месію, і вони вже чекали на цього давно обіцяного Месію. Таким апостол повинен був тільки представити докази, що Христос виконав кожну рису провіщень пророків. Але ці афіняни не знали навіть правдивого Бога. Отже, першим пунктом проповіді до них було обґрунтувати віру в Єгову; другим – закласти віру в пророків як Його мовне знаряддя, і далі, третім – довести, що Христос виконав провіщення цих пророків. Це була перша зустріч апостола з чистим язичництвом, і він почав, як і інші, говорити на тему про правдивого Бога на ринках.
Помітивши, що зауваження апостола були послідовними і логічними, деякі з провідних людей домовилися з ним, щоб він виголосив публічну промову перед Радою Ареопагу, яка займала головні місця в аудиторії на Марсовій горі, і довкола якої зібралися інтелігентні жителі цієї столиці філософії.
Вперше Євангелія проповідувалась найбільш освіченим і найбільш вченим (згідно з оцінкою цього світу) людям – через найбільш здібного викладача на землі. З великим зацікавленням ми беремо до уваги використаний метод представлення і досягнуті наслідки. Перш за все було необхідно, щоб ці філософи довідались, що вони помиляються, припускаючи, що існує багато богів, і щоб вони прийшли до зрозуміння, що існує єдиний живий і правдивий Бог, Отець, і єдиний Господь, Ісус Христос, Його Син. Тоді вони були б приготовані побачити, як закон Отця був порушений через гріх, яким необхідним був викуп, і що Христос прийшов у світ, помер і воскрес для виправдання грішників і їхнього звільнення з-під кари за гріх – смерті.
Ми вражені мудрістю методу, яким діяв апостол, звертаючись до такого розвинутого в хибному розумінні зібрання. Один із англійських перекладів (Common Version) допускає велику несправедливість стосовно апостола, представляючи (в. 22), що він розпочав свою проповідь образою своїх слухачів, говорячи їм, що вони є "дуже забобонні". Те, що він сказав до них, означає: "Ви вельми побожні. Так, проходячи і оглядаючи святині ваші, я знайшов і жертовник, на якому написано: "Невідомому Богові". Саме Цього, Котрого ви, не знаючи [Його імені і характеру], шануєте [загально прийнято], Того я проповідую вам" (Дерк.). Що за лекцію ми маємо тут, лекцію представлення правди з мудрістю, в покорі і в любові.
Наша повага до методу апостола зростає, коли ми дізнаємося, що афіняни вважали, що вони так добре забезпечені богами, що прийняли закон, який накладав кару смерті на кожного, хто б встановив посеред них якогось чужого Бога, якого раніше не визнавали в їхньому місті. (Можливо, це допомагає пояснити відсутність там юдеїв). Таким чином апостол скористався нагодою, щоб представити своїм слухачам правдивого Бога, не ризикуючи своїм власним життям, звертаючи увагу на факт, що вони вже визнавали і поклонялися цьому правдивому Богу, хоча й не знали Його імені. Така майстерна мудрість мусила справити велике враження на таку інтелігентну аудиторію, і, очевидно, апостола уважно слухали, коли він описував деякі з характеристик Єгови – які набагато вищі і виходять за межі всього того, що його слухачі коли-небудь приписували своїм божествам.
Таємниця успіху апостола Павла і причина, чому Бог так славно вжив його як слугу, є уроком, який всім, котрі намагаються служити правдою іншим, було б добре зауважити і застосувати до себе. Чи не було це тому, що він проповідував не себе, а Господа і Його євангелію? Чи ж багато вчителів не можуть досягнути результатів і бути більше використані Господом через їхнє прагнення в дійсності проповідувати самих себе? Чи ж інші не поєднують самовихваляння з євангелією і таким чином добиваються тільки часткових результатів для Господа? Поведінкою апостола, як він пояснив, було самовідречення: "Бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого" (1 Кор. 2: 2). Все його знання на інші теми зникло з-перед очей. Саме з цієї причини багато порівняно неосвічених людей були велично використані Господом в євангельській службі – велика вченість в філософіях часто виявляється пасткою, спокусою проповідувати ці філософії і, швидше, робити вигляд між людьми, ніж проповідувати божественну філософію, тобто відкуплення через кров хреста. Нехай кожен з нас копіює Господа і Його велично використаного і таким чином схваленого слугу, Павла, аж доки вираженням кожного нашого слова і вчинку не стане:
"Я ніхто, а Ти є всім".
Афіни були переповнені ідолами і храмами, які відображали преклоніння перед божествами різної міри поважності. Історик Пліній інформує нас, що за днів Нерона в Афінах було більше, ніж 3000 статуй – богів різного рангу і видатних людських героїв. На одній з вулиць перед кожним будинком стояла квадратна колона, яка підтримувала погруддя бога Гермеса, і кожна доріжка до воріт і кожний портик мав свого бога-покровителя. Павло проповідував (1), що Бог такий величний, що не лише не міг бути зроблений людськими руками, але й всі речі на небі і на землі були Його творінням; (2) Бог не потребує жодного храму, або дому; (3) Бог такий величний, що ніщо не могло бути зроблене для Нього, враховуючи, що Він Сам є Творцем світу й ініціатором кожного доброго дару, включаючи саме життя; (4) що весь людський рід є доказом діла Його рук, і всі походять від одного джерела, тобто батька; (5) що загально Бог мав один великий план, який стосується всього людського роду. Все це дуже відрізнялося від заплутаних ідей, представлених філософами щодо різних богів і суперництва та боротьби між ними, як між людськими героями.
Представивши характер Бога, наступним пунктом апостол показує, що всі Божі створіння повинні шукати Його, що Він є недалеко від всіх, котрі кличуть Його, бо Його сила і розум є присутні скрізь. Вхопившись правдивого вислову одного з їхніх поетів, щоб довести, що все людство є Божим родом, апостол підтверджує це, а далі підкреслює, що, оскільки це є правдою, то з цього логічно слідує, що вироби з золота, срібла і каменю не могли належно представляти цього великого Бога.
Попереджуючи питання, які могли постати в їхніх розумах – якщо це такий великий Бог, чому Він раніше не виявив Себе нам? чому Він дозволив нам покладатися і поклонятися іншим богам? чи не буде Він дуже розгніваний на нас за це неправильне поклоніння? – апостол відповідає: Ні. Бог зовсім не зважає на минулий період незнання; ви не обтяжені відповідальністю за те, чого ви не знали. Але тепер цей великий Бог послав Своє славне послання, щоб всі люди скрізь пізнали Його, покаялися в гріхах і намагалися чинити Його волю.
Тут маємо чіткий вислів з натхненого джерела, який інформує нас, що мільйони, котрі жили і померли в поганській темряві до приходу Христа, не несуть відповідальності і не будуть покарані за це незнання. І той самий принцип логічно може бути застосований до всіх від того часу, котрі не знали про Христа і відкуплення Його кров’ю. Однак всі такі мусять прийти до пізнання правди.
Але зауважте доказ апостола: Бог призначив день проби ("суду") для всього людського роду, в якому Христос буде справедливим Суддею, і в якому кожна людина – цілий світ – отримає справедливу пробу, сприятливу нагоду прийняти божественну милість і вічне життя, або ж відкинути їх і отримати заплату за гріх, другу смерть. Тут апостолу вдалося представити увазі своїх слухачів Христа. Маленька частина поданої нам промови не містить всього сказаного про відкуплення через другого Адама, перш ніж яке-небудь благословення життя чи навіть якась проба на вічне життя могла бути кому-небудь запропонована. Однак, без сумніву, це була частина промови, виголошеної по лінії тих самих міркувань, що й аргументи апостола в Римлян 5 і 1 Кор. 15.
В логічній послідовності було б необхідно, щоб апостол представив доктрину про воскресіння. (1) Він мусив показати, що Христос, померши за наші гріхи, не залишився мертвим, а був піднятий і зодягнений у владу і силу, щоб у властивому часі бути Визволителем тих, кого Він купив Своєю власною кров’ю. (2) Він мусив показати, що незнаючі люди в попередніх століттях, які розділили Адамове покарання, матимуть нагоду розділити також блага примирення, і тому він мусив показати, що хоча кара, смерть, була справедливо застосована до всіх, однак Бог запланував пробудження зі смерті для всього людства і повне воскресіння до стану, яким втішався Адам перед своїм падінням, для всіх, котрі відплатять Відкупителю послухом, коли Він буде Суддею. (Згадку про високий поклик і дорогу повного посвячення, яка веде до нього, він приберіг для тих, котрі приймуть виправдання).
Апостол привернув увагу своїх слухачів і, очевидно, справляв на них відповідне враження, поки не перейшов до цієї останньої частини своєї промови. Тільки доктрина воскресіння суперечила всім їхнім найновішим філософським висновкам, метою яких було довести, що смерть є просто зміною до вищої форми життя. Згідно з їхньою філософією, не могло бути ніякого воскресіння з мертвих, тому що вони вірили, що немає ніяких мертвих. Ці філософи стали так цілковито просякнуті духом, за допомогою якого сатана обманув матір Єву ("Умерти – не вмрете"), що були готові і охочі відкинути те, що повинні були визнати як найвеличнішу філософію про Божество, яку вони коли-небудь чули. Ця сама помилка була каменем спотикання для багатьох, заважаючи їм бачити красу і послідовність божественного плану.
Зусилля апостола не були повністю безплідними, тому що один з професорів університету, Діонісій, і одна пані, Дамара, і деякі інші повірили. Однак очевидно, що, незадоволений перспективою на майбутнє служіння, апостол пішов до Коринту. Крім загальної лекції з цієї оповіді можна взяти й інші важливі лекції.
(1) Як Афіни, місце науки, були переповнені ідолами, так і серце, навіть збагачене земною мудрістю, може бути повне ідолів і повністю позбавлене будь-якого властивого уявлення про великого Творця і Його план. Як би там не було, багато культурних розумів мають ідолів самолюбства, пристрастей, земних амбіцій і любові до неправди до такої міри, що готові відкинути величне свідчення євангелії, навіть коли воно представлене їхній увазі.
(2) Культура і вишуканість не завжди є супутниками і показниками Господньої присутності і світла Його благодаті, але досить часто є перешкодами, даючи деяку міру задоволеності, яка служить замінником Христа і Його Євангелії.
(3) Форми поклоніння не є прийнятні для Бога: афіняни були побожні і шанобливі до крайності. Бог не лише шукає поклонників, котрі мають правдивого духа поклоніння, але Він розпорядився також, щоб вони мали знання правди, так щоб могли поклонятися в правді, згідно з правдою. Звідси вислів: "Пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить". Знання правди є обов’язковим, перш ніж ми зможемо поклонятися в дусі і в правді. Як дух поклоніння без правди не є достатнім, або прийнятним, так, і навіть більше, знання правди не є достатнім, ані прийнятним без духа поклоніння.