СЛАВА СОЛОМОНА
1 Цар. 10: 1-10, 13

«А тут ото Більший, аніж Соломон!» – Матвія 12: 42
Соломон знаходився у всій своїй славі, коли його відвідала Цариця Шеви на двадцятому році його царювання, коли йому було близько сорока років. Його слава, як найдивовижнішого монарха на землі, не лише зробила його знаменитим серед малих народів, які оточували Ізраїль, але й поширилася до найдальших закутків тогочасного цивілізованого світу.  Відвідини царицею Шеви говорять про те, як високо цінилися в ті дні вченість, мудрість та знання. Вона сама, мабуть, була непересічною, блискучою жінкою, тому цариця забажала переконатися, чи те, що досягло її вух про великого царя Ізраїлю, могло бути правдою.
Вона прибула, щоб задати йому важкі питання не лише, як можемо здогадуватись, з загадками, як це було популярним на Сході, але, мабуть, також, щоб розпитати про науки, мистецтво, і, можливо, поставити питання стосовно мудрого урядування.  Але навіть цим не обмежились її розпитування, а сягнули, мабуть, також релігії, як наводить на думку перший вірш, бо вона не лише чула про його мудрість, але й пов’язувала її з «іменем Господа». Мабуть, вона правильно зіставила в своєму розумі велич, мудрість та багатство Соломона з якимось особливим божественним благословенням. Разом з його славою розійшлася, мабуть, також, історія про те, що Соломон обрав мудрість, і про Господні обітниці для нього.
В попередніх лекціях ми побачили, що досі в своїй кар’єрі цар Соломон мав милість у Бога, і що приблизно в той час Бог з’явився йому вдруге, щоб застерегти проти небезпек його високого становища. Випадок, про який згадує наша лекція, – візит цариці з далекого Півдня, щоб поспілкуватися з ним і дізнатися дещо про його Бога, через Котрого це велике благословення прийшло на народ Ізраїлю, – мав би надихнути Соломона новим інтересом до свого Бога та своєї релігії і мав би викликати в нього бажання поширити знання про Господа скрізь серед віддалених народів. Однак бачимо, що замість обрати правильний шлях шанувати Бога, служити Його справі, благословити Його народ Ізраїлю та навчати довколишні народи, Соломон обрав хибний шлях самовдоволення та гріха.
Здається, що Соломон сам сподівався прибуття людей з далеких країн завдяки Господньому благословенню для себе, і в своїй молитві при посвяченні храму згадав про це, охоче приписуючи честь та славу Богу і просячи благословення для «чужинця, що він не з народу Твого, Ізраїлю, і він прийде з далекого краю ради Ймення Твого, бо почують і вони про велике Ім’я Твоє, і про сильну руку Твою та про витягнене рамено Твоє, і прийде він і помолиться в цьому храмі» (1 Цар. 8: 41, 42). У всьому цьому Соломон дуже гарно, скромно і як слід віддає належне Богу за свою мудрість та велич. Однак в його випадку вплив успіху був таким згубним, що коли він досяг найбільших можливостей в доброму напрямку, він покинув Господа та Його справжню мудрість.
(2-5). Шева, батьківщина цариці, знаходилася в південній Аравії, відомій на той час своїми велетенськими багатствами і, перш за все, своїми пахощами. З них цариця привезла царський дарунок царю Соломону, додавши також прянощі з Індії. Згідно з десятим віршем, кількість багатств, прянощів, дорогоцінних каменів та пахощів була дуже великою – вартість самого золота підраховують на три мільйони доларів. Навіть якщо ця сума золота здається казковою сьогодні, то її правдивість підтверджує історик Ровлінсон, котрий каже: «Страбо стверджує, що сабеї були неймовірно багатими і вживали золото та срібло найбільш марнотратним чином на вміст будинків, на посуд і навіть на стіни, двері і на покрівлю своїх будинків».
Прагнення царицею мудрості є очевидним з факту, що вона везла такий дорогоцінний скарб, так далеко, на верблюдах, та ще й, мабуть, пустинею, де на неї могли напасти грабіжники бедуїни. Її пошуки мудрості були заслужено винагороджені. Вона поспілкувалася з Соломоном про все, що було в неї на серці (на думці), і вона отримала щедру винагороду – отримала відповідь на кожне запитання, побачивши храм, збудований на славу Богу, особистий палац Соломона, який щойно був завершений, вишукане убранство його покоїв та чудовий коридор, що вів з палацу до храму (Див. 2 Цар. 16: 18). Заключний вираз п’ятого вірша відповідає за значенням загальновживаному виразу наших днів «перехопило подих», що вказує на надмірне здивування.
(6-8). За словами цариці, хоча вона була дещо скептично налаштована до свого приходу і вірила лише наполовину тому, що їй доводилося чути, однак їй не сказали і половини того, що вона тепер побачила і почула, даючи свідоцтво Соломоновій мудрості та достатку. Уся віддана нею шана свідчить про те, що вона оцінила мудрість Соломона навіть більше, ніж його багатство та велич, так що майже заздрила його слугам, котрі постійно були з ним, були благословенні мудрістю та вдячними словами, які виходили з його уст.
(9). Її найвища похвала та данина царю записані в дев’ятому вірші, де надзвичайну славу та мудрість Соломона вона приписує любові Господа до Ізраїлю. Цим вона показує, що вона мудра жінка, бо пов’язує Господнє благословення та милість для Соломона з метою показати справедливість та утвердити праведність в Його народі Ізраїлю. Для царя Соломона було б добре нахилити своє серце та пристосувати життя до цих слів мудрості цариці Шеви.
(10, 13). Завершивши відвідини і давши свої подарунки, вона отримала у відповідь дарунки від царя Соломона. І хоча не згадано скільки і які дари були їй дані, вони, мабуть, були такої ж, а то й більшої вартості, ніж принесені нею для нього, бо звичаєм в країнах сходу з боку царів та вельмож є давати дарунки один одному згідно з своїм багатством, а Соломон, безперечно, був заможніший від цариці.
Ми не можемо застосувати цю лекцію про відвідини царицею Шеви царя Соломона краще, ніж її вже застосував наш Господь (Мт. 12: 42). Як ми вже помітили, наш Господь Ісус був «більший, аніж Соломон», – бо позаобраз є більшим від образу. Він є уособленням мудрості, справедливості, праведності, і у Його руки Бог віддав багатства благодаті, слави, честі та панування. Коли царство буде Господнім і Він буде правителем між народами, всі кінці землі спам’ятаються і навернуться до Нього (Пс. 22: 28, 29). І коли вони стануть свідками слави Христа, величі Його царства під усіма небесами, величності церкви – справжнього завершеного та прославленого храму, – величі усіх Його наказів і благословень для усіх Його служителів та слуг, вони, разом з царицею Шеви з Півдня, погодяться, що їм ніколи не сказали навіть половини: що їм і не снилося таке надзвичайне і чудове царство, яке Бог встановить між людьми і про яке ми молимось: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» і т.д. Про Новий Єрусалим написано: «І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього». Охочі і слухняні, вони принесуть свою шану, багатства, прянощі и пахощі (молитви і добрі діла), і це буде прийнято від них. Взамін вони матимуть від Більшого, аніж Соломон, багатства Його благодаті, що міститиме божественну милість та вічне життя (1 Цар. 10: 24; Об. 21: 24).
Ми можемо застосувати лекцію також (хоча не як позаобраз) до Євангельської церкви цього віку, яка вірою дивиться вперед і сподівається великого царства і слави Господа Ісуса ще перед тим, як прийде час статися співспадкоємцями з Ним в тому царстві. Ми, котрі були далеко, почувши про Божу благодать в Христі, були приведені кров’ю Христа через віру і почули «красні слова життя», побачили очима віри те, «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, [бо] те Бог приготував був тим, хто любить Його». Ми це прийняли і визнали і далі визнаємо, що нам ніколи не сказали навіть половини про багатство божественної благодаті в нашому Господі. Більше того, ми представили Йому все, що ми мали, і все, чим ми є, – наші найкращі бажання і наміри, наші найкращі зусилля, наші засоби, наші можливості, нашу службу. Шляхом нашої угоди ми поклали це до Його ніг, Він прийняв це і зробив нас Своїми слугами для вжитку і розподілу цього в Його імені. Крім того, Він передав нам благословення, які належать не тільки до цього життя, яке є зараз, але й до того, яке має прийти.
Отримавши таку благодать, не сумуймо, але з довір’ям ухопімось радості (хоча й страждаємо з Ним для праведності) і міцно тримаймось її до кінця.

R2067 (1896 р.)