ПЕРЕМОГИ ДАВИДА
2 Самуїлова 10: 8-19

“Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись?” (Псалом 27: 1).

Хоча відомо, що Давидове царювання було переважно чередою війн з нечастими перервами для миру, слід зауважити, що ці війни не були агресивними, ані завойовницькими, але завжди оборонними. Хоча політика Давида щодо народів довкола була мудрою і доброю, ці народи не були так само налаштовані щодо Ізраїлю. Вони заздрили, як зростала міць та добробут Ізраїлю, і це підштовхувало їх до нападів, яким Давид мусив давати відсіч як вірний та відданий слуга Господнього народу. Наміром цих народів було знищити або прогнати вибраний Господній народ, тому єдиним правильними шляхом для Давида було воювати.
Хоча написано, що “блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть”, написано також, що “благословенний Господь, моя скеля, що руки мої Він навчає до бою, пальці мої до війни!” З цього виразно виникає, що існує така річ, як ганебний мир – мир, що виникає з байдужості до принципів праведності та правди, який дорого коштує і який ганебно підтримувати. З іншого боку, слід пам’ятати, що жоден бій не є справедливим, якщо Господь не дає сили і не навчає наші руки до бою і наші пальці – до війни, якщо цей бій не є Господньою сутичкою, щоб зберегти Його честь, утвердити принципи Його праведності та захистити Його справу і Його народ. Під час образної юдейської епохи саме так воювали – по-справжньому, тілесною зброєю. Але під час епохи Божого духа нам сказано, що “зброя... нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь” (2 Кор. 10: 4). Щаслива та людина, яка завжди здатна збагнути, що Господня міць та вміння дані їй тоді, коли вона з героїчною християнською стійкістю, як добрий воїн хреста, йде вести добрий бій віри проти сил темряви, що міцно засіли з усіх боків. Лише так вона справді може здобути нагороду, обіцяну переможним воїнам хреста (Об. 2: 7, 11, 17, 26, 28; 3: 5, 12, 21), а також благословення, гарантоване миротворцям, бо славний мир, здобутий доброю боротьбою віри, це – блаженний мир, це – мир, що ґрунтується на твердій основі вічних принципів того, що правильне. Але будьте обережні, християни, щоб ви ніколи не йшли до бою без переконання, що цей бій є Господнім. Мов Давид, запитайте: “Господи, чи йти мені у бій?” (1 Сам. 23: 2, 4; 30: 7, 8; 2 Сам. 5: 18, 19, 22, 23), а тоді, як він, чекайте на відповідь, упевнені, що цей бій – Господній.
Усім, хто знаходиться у сутичці, чесно змагаючись словом, вчинками та загальною поведінкою за правду та праведність проти всіх, хто чинить опір, ми відповімо словами Йоава, сказаними до військ Ізраїлю: “Будь мужній, і станьмо міцно за народ наш та за міста нашого Бога, а Господь нехай зробить, що добре в очах Його!” (12 вірш). Якщо бій є Господнім, то він обов’язково буде переможним. “Жди Господа мовчки й на Нього надійся”. Хоча війни Давида не велися для завоювань або грабунку, а на захист Божого народу, проте вони принесли, як наслідок, розширення його території, і тоді вперше виконалася обітниця, дана Аврааму (1 М. 15: 18), що його насіння заволодіє землею від ріки єгипетської до Євфрату. Здобич, взята в їхніх ворогів, була дуже великою. Це були щити з золота, а також срібний, золотий та мідний посуд. Все це було присвячено Господу і збережено для храму, який мав збудувати Соломон.
Пам’ятаючи про справедливість війн Давида і про дух релігійного запалу, з яким він їх провадив, бачимо, що його пошана до Бога і велике почуття справедливості зазвичай були помітними навіть у незначних життєвих справах. Наприклад, коли він переховувався в печері Адуллам, а вороги, филистимляни, таборували поруч, коли він був дуже спрагнений води, а троє з його провідних воїнів, ризикуючи власним життям, проникли крізь лави филистимлян і здобули воду для царя, Давид відмовився пити її, кажучи: “Борони мене, Боже мій, чинити таке! Чи я буду пити кров цих мужів, що ходили, наражаючи життя своє?” Він вважав, що ця вода надто дорого коштувала, щоб її пити, тому він вилив її на землю як приношення для Бога (2 Сам. 23: 13-17; 1 Хр. 11: 15-19). Небагато царів землі вважає жертву своїх співвітчизників надто дорогою, щоб її прийняти. Вони відчувають себе панами створіння і гордо заявляють про своє право на розкоші, куплені ціною прав та привілеїв своїх співвітчизників, яких вважають нижчими створіннями і змушують служити собі. Але не так було з Давидом, чия скромна думка про себе дозволяла йому бути братом кожній іншій людині, і який вважав, що тільки Богу належить найвища пошана і честь.
Інший приклад гострого почуття справедливості Давида записаний в 1 Сам. 30: 21-25, де Давид дав наказ Ізраїлю, що той, хто під час бою залишиться позаду через фізичну слабкість або пильнуватиме майно чи дім, повинен мати однакову частку від здобичі з тими, хто ходив у бій. Розповідь про це надзвичайно промовиста. Читаємо: “І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходили з Давидом, та й сказали: «Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здобичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!» А Давид сказав: «Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Господь... хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бою, то така частина й того, хто сидів при речах, рівно поділять». І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за звичай для Ізраїлю, і він існує аж до цього дня”.
Ця постанова в Ізраїлі є ствердженням певного принципу, який має багато застосувань. Наприклад, дружина, яка дбає про дім, повинна мати однакову частку з чоловіком, який, звільнений від таких обов’язків, має вільний час заробляти гроші. Ось так по праву “вони є співспадкоємці благодаті життя”, а також життєвих тягарів.
Заголовний текст цієї лекції радить правильний стан розуму для всього Господнього народу, який сьогодні веде добру боротьбу віри. Хоча ситуація може здатися загрозливою і небезпечною, хоча множаться вороги і зростає збентеження, він спонукує Господній народ не боятися: “Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?” Давид сказав: “Коли б я та не вірував, що побачу благость Господню на світі між живими! Вповай на Господа! Будь потужен, і май одвагу в серці, і дожидай помочі від Господа” (Кул.).

R2015 (1896 р.)