ЦАРСЬКА ДОРОГА

Тепер, під пануванням гріха і смерті, є "широка дорога", по якій іде майже все людство, кероване світом, тілом і дияволом, в більшій чи меншій мірі самолюбством і задоволенням пожадливості тіла, пожадливості очей і життєвої пихи. Вона спрямована вниз і є далека від Бога. Її кінець – смерть, згідно з справедливою первісною карою за гріх в Едемі. Цією дорогою ніхто не може вернутися назад, щоб повернутися до Бога. Хтось може на мить зупинитися або навіть спробувати повернутися, але кут нахилу є надто стрімким, а вплив і тиск натовпу непереборним, тому незабаром такий знову іде в низхідному напрямку – крокуючи повільно або швидко.

Однак існує дорога життя, на яку подорожній може звернути. Про неї наш Господь сказав: "Я – дорога, правда і життя". Отже, це єдина дорога повернення – через прийняття Христа і послух, який це засвідчує. Її воротами є Віра, і в теперішньому часі, навіть після того, коли ця дорога знайдена, вона є важкою для подорожування. Ці ворота і дорога були відкриті на протязі близько дев'ятнадцяти століть (Івана 14: 6). Порівняно небагато з людського роду будь-коли бачили чи знали про цю дорогу, тому що нам авторитетно повідомлено, що "мало таких, що знаходять її". Нам дана також причина цього: "бог цього віку [сатана] осліпив розум отих невіруючих, щоб їм не засяяло світло Євангелії слави Христа" (2 Кор. 4: 4, Хом.).

Тут маємо чудову річ! Чому Бог любові чинить ворота до дороги життя такими непомітними, що лише мала кількість людського роду має яку-небудь нагоду хоча б довідатись про неї? Чому Він чинить цю дорогу такою вузькою і важкою, що багато з тих, котрі її знаходять, є так розчаровані її видом, що роблять лише малі зусилля, щоб іти нею, і поступово знову є гнані назад до загального потоку широкої дороги?

Зі звичної точки зору – світської точки зору незнання і людських домислів – нема жодної розумної відповіді на це питання. Але з точки зору божественного плану віків, який відкритий в Святому Письмі, є дуже задовольняюча відповідь.

Відповідь полягає в тому, що Бог, маючи на меті виявити милість до світу (який ступив на "широку дорогу" через проступок і кару Адама), повинен мати справу зі світом в цілому – щоб дозволити всім зазнати відплати за гріх (смерті), а потім через Христа припинити панування гріха і смерті під сатаною і урочисто відкрити царювання праведності і життя під Христом – царство Боже. Отже, бачимо, що відкрита тепер "вузька дорога" (яку знаходять лише небагато людей, і по якій, знайшовши її, вірно ступає лише "мала черідка") не передбачена як дорога життя для людського роду в загальному. Вона передбачена лише для особливого класу, який в Святому Письмі названий по-різному – "Церква Христа", "Наречена", "Храм Бога Живого", "Вибрані", "Тіло Христа", "мала черідка", якій "сподобалося Отцю вашому дати Царство". Ворота Віри вчинені такими непомітними з метою забезпечити, щоб ті, котрі входять, були повні віри. Дорога є нерівною і важкою з метою забезпечити, щоб всі, котрі залишаються на ній вірними до кінця, були "переможцями" – мали сильний характер. Особлива служба, для якої вони вибираються, вимагає, щоб вони були випробувані (як очищається золото) в горнилі дисципліни, щоб вони могли бути посудинами на честь, придатними для вжитку Учителем, – коли для них настане властивий час разом зі своїм Господом і Відкупителем, як "насінню Авраама", поширювати благословення Бога на всі народи землі (на мертвих і живих) (Гал. 3: 16, 29), і коли вони з Ним будуть царями і священиками для Бога, царюючи на землі впродовж Тисячолітнього віку, щоб в'язати владу сатани (Об. 5: 10; 20: 1) і відкривати очі тим, кого він так довго засліплював і обманював. Через них Бог приготує зручну дорогу для всіх (Іс. 62: 10).

КОЛИ ХРИСТОС ЗАЦАРЮЄ – ЩО ТОДІ?

Коли наш Відкупитель візьме Свою велику силу і встановить Своє царство – після того, як останній член "церкви, яка є Його тілом", буде удосконалений і прославлений зі Своїм Головою на престолі (Об. 11: 17; 3: 21); після того, як великий "час горя, якого не було від існування люду аж до цього часу", змете з лиця землі теперішні інституції, оберне гордість людини в порох і вчинить світ здатним навчатися – тоді широка дорога до смерті буде скасована, а замість неї постане дорога до смерті (другої смерті), яка буде обгороджена, вузька і важка внаслідок швидкої і справедливої відплати, яка в той час негайно наступатиме за кожну спробу порушення законів Еммануїла. Вузька дорога до безсмертного життя також закінчиться, послуживши (за допомогою переслідувань за побожність і лютого протистояння світа, тіла і диявола) меті вибору "малої черідки", "царського священства". Тоді сатана буде "зв'язаний" (позбавлений свободи обманювати людство), і "світ" буде вимушений, принаймні зовнішньо, шанувати закони і царство Бога. Тільки "тіло", людські слабкості, яким люди підпадали внаслідок падіння, будуть стояти між людиною і досконалим щастям. І Посередник-Цар прийме всі міри, щоб допомогти впалому тілу повернутися до досконалості. Дорога життя тоді буде просторою, чистою від всяких перешкод – битою дорогою святості.

На початку різні приготування Тисячолітнього царства чинитимуть дорогу до смерті важкою (щоб гарантувати, що лише свавільні підуть нею до другої смерті), і ті самі приготування царства чинитимуть дорогу до життя легко доступною. Її ворота вірного послуху будуть добре видимі і легкодоступні для всіх. І вона, відповідно, більше не буде називатися вузькою дорогою, а Царською дорогою святості, яка провадить до вічного життя і відкрита для всіх, хто прагне праведності (Івана 10: 16).

Як тепер князь темряви (сатана) керує широкою дорогою і засліпленими мільйонами на ній, котрі він провадить вниз до смерті, так тоді Князь Світла (Христос, Голова і Тіло) керуватиме людством, для якого Він відкриє дорогу святості, по якій мільйони підуть вгору до вічного життя. Засобом для виконання цього є вибір Ним Своєї церкви, спричинення великого горя, яке приходить на світ, і те, що незабаром Він зв'яже сатану на тисячу років Свого царювання. Та більше того, Він відкриє засліплені очі, щоб всі могли бачити світло знання доброти Бога, яке сяє в Особі Ісуса Христа (2 Кор. 4: 6).

Коли сатана більше не матиме сили обманювати людей і представляти добро як зло, а зло як добро; коли очі їхнього розуміння будуть відкриті, щоб бачити і оцінювати "правдиве Світло" – так що "кожна людина, що приходить на світ" буде таким чином просвічена (Івана 1: 9; 1 Тим. 2: 6); коли знання Господа наповнить цілу землю, як води покривають морські глибини (вони всі покриті , але деякі є глибші, ніж інші); коли більше не буде потрібно, щоб кожен навчав свого ближнього, говорячи: "Пізнай Господа", тому що всі будуть знати Господа від малого їхнього й аж до великого їхнього (Єр. 31: 34); коли Господнє царство прийде і Його воля виконається на землі як є на небі – тоді, замість обмеження Євангельського послання до небагатьох, всі пізнають Божий план, і докази його правдивості будуть такі ясні і переконливі, що ніхто не матиме виправдання за невір'я, тому що умови будуть такі, що сумніватися буде важче, ніж тепер є вірити. Не дивлячись на це, від кожного таким чином просвіченого буде вимагатися особисте прийняття "дороги" (Христа) і умов Нової Угоди.

Люди, безперечно, довідаються не лише, що Христос помер за наші гріхи, справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога, але, більше того, вони побачать і відчують, що почалася реституційна праця – в них і в їхніх ближніх (Дії 3: 19-21; Єз. 16: 48-50, 53-55, 60-63). Вони побачать, що праведність скеровує світ до життя, тоді як тепер панує гріх, і всі його впливи ведуть до смерті . Вони побачать великі зміни в кліматі землі, тому що "той, хто має владу смерті, цебто диявол" (Євр. 2: 14), більше не буде "князем [правителем], що панує в повітрі" (Еф. 2: 2), і "звеселиться пустиня та пуща", і "земля видасть свій урожай" (Іс. 35; Єз. 34: 27), тому що мікроби, які викликають знищення і хвороби, будуть приборкані, і ніщо "зла не чинитиме, ані шкоди" в усьому Божому святому Царстві (Іс. 11: 9, Хом.).

Хвороби, біль і всі недуги відступлять перед силою Великого Лікаря на престолі, і Він не дозволить, щоб смерть спіткала кого-небудь, крім тих, котрі свідомо і добровільно відкинуть Його пропозиції повної реституції, не приймаючи умов послуху, який вимагається під Новою Угодою, яка тоді буде відкрита для всіх. І навіть з цими будуть поводитися поблажливо, тому що наш Господь не бажає смерті вмираючого, а, швидше, хоче, щоб всі повернулися до Нього і жили. Отже, хоча всі будуть змушені "вклонитися", принаймні, зовнішньо схвалюючи це царство, і "визнати" його блаженні переваги над пануванням гріха для смерті (Рим 5: 21; 1 Кор. 15: 26, Дерк.), однак їхня воля повинна залишитися їхньою власною волею, і їхній поступ в реституції за межі загальних користей буде залежати від їхньої готовності чи неготовності прийти до згоди з цим царством і його праведними розпорядженнями. Пророк виразно сказав нам про них, що грішник в віці ста літ буде відтятий (в другій смерті – знищенні – з якої не буде жодного викупу і жодного воскресіння). Але той, хто помре в такому віці тоді, буде схожий до того, хто вмирає в ранньому дитинстві тепер. Через те, що Він не загасить тліючого гнота і очеретини надламаної не доломить, всі, котрі в той час дадуть хоч який-небудь доказ любові і посвячення Господу, зможуть продовжувати втішатися царськими благословеннями, принаймні, до кінця того Тисячолітнього віку (Іс. 65: 20).

Як тепер Господь дарує час сівби і жнива, сонце і дощ для справедливих і несправедливих, так тоді, до деякої міри (тобто на сто років кожному), реституційні благословення, якими є справедливі закони та інші громадські улаштування для освічення і підняття мас людей, а також більш сприятливі для здоров'я кліматичні умови, будуть спільними для всіх людей. Однак, хоча Господь і щедрий на милосердя, Він "не буде вічно [постійно] докоряти [виправляти], або навіки гніватися [стримувати Своє праведне обурення проти добровільного гріха і грішників]". "Кожна душа, яка не послухала б того Пророка [Учителя] , знищена буде з народу" (Дії 3: 23).

І хоча стан справ в Тисячолітньому віці буде значно відрізнятися від теперішніх умов, будучи зовсім протилежним, однак закони Бога, як і Він Сам, не зміняться. Зміняться лише умови. Божий закон, коли наш Господь Ісус і Його церква застосують його ("Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?" (1 Кор. 6: 2)) і пом'якшать милосердям (через зіпсутий стан людей, за яких наш Господь, як Відкупитель, заплатив ціну шляхом власної смерті), в кожній подробиці буде тим самим законом, який був завжди. Він не може змінитися з тої ж причини, з якої не може змінитися Бог, – тому що він є досконалий , і змінити його в якій-небудь мірі означало б зробити його недосконалим.

Цей закон є любов. Цілковитий послух йому означає досконалу любов – контролювання кожної думки, слова і вчинку. Частковий послух означає якусь міру любові. На початку тієї нової ери світ в загальному не матиме любові (як є тепер) – буде контрольований самолюбством, тому що серце природної (зіпсутої) людини є вороже цьому закону Бога, який представляє Божий характер. Коли теперішнє самолюбство процвіте і принесе плід в великому часі горя, яке насувається, всім стане ясно, що хоча самолюбство може бути в їхніх серцях, з цього часу їхні діла повинні більше відповідати принципу любові – чинячи іншим те, що вони б хотіли, щоб інші чинили їм. Таким чином, це буде практичний урок, яким новий Цар впровадить закон Свого царства. Тоді люблячі діла і слова будуть вчинені обов'язковими для всіх, хоча серця (воля) людей можуть і далі бути забрудненими самолюбством. Бог не чинить тепер і ніколи не буде чинити насилля над волею Своїх створінь. Однак ті, котрі в кінці сторічного випробування залишаться впертими в серці і слухняними лише зовнішньо, з примусу, будуть вважатися безнадійними "грішниками" і будуть відтяті від всіх подальших випробувань для життя, бо й надалі збережеться принцип: "Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить – а гнів Божий на нім перебуває" (Івана 3: 36).

"В той день" свідоме невір'я в Христа і пропозицію спасіння буде неможливим (Іс. 11: 9), бо "й демони вірують і тремтять", але віра в сенсі прийняття Христа як Господа, Котрий купив нас, і сердечного послуху букві і духу Його вимог, буде умовою, на якій будь-хто може осягнути вічне життя – гарантоване і задумане лише для тих, котрі люблять Бога, тобто люблять Його характер і Його закони (Іс. 57: 14-21).

Однак світ, який тоді буде на випробуванні, не впровадить в життя досконалу любов і послух в букві і дусі, доки не закінчиться Тисячолітній вік. Тому що для досконалості послуху потрібна досконалість істоти, і буде потрібний цілий цей вік для повної реституції або повернення тих, які приймають Сина, до досконалості і спільності з Богом, втраченої шість тисяч років тому. І як від першої миті вироку смерті Адам і його рід більше не були повністю живими, а вмираючими, так само досконалість життя не буде досягнута, доки не закінчиться процес підняття, або реституції, хоча панування, або царство життя буде продовжуватися протягом цілого віку, щоб піднімати слухняних з смерті до життя*. І ніхто не отримає цей великий дар Бога, окрім тих, які є вдосконалені в любові – не лише в слові і вчинку, але й у найпотаємніших думках і намірах своїх сердець. Ті і тільки ті, котрі так вірять в Сина, приймають Його ласку і є відповідні Його образу, побачать життя в повному і абсолютному сенсі і будуть представлені Отцю досконалими і бездоганними в любові, коли Христос передасть царство, завершивши таким чином працю, розпочату Ним майже три тисячі років до того, коли Він купив світ Своїм власним життям, щоб мати змогу давати життя всім тим, котрі Йому слухняні.

---------------------------------------------------------------------------------------------------

*Таким чином зрозуміло, що вислів з Об. 20: 5: "А інші померлі [крім тих, хто з'єднається з Христом в царстві на початку Тисячоліття] не ожили , аж поки не скінчиться тисяча років", – є достатньо правдивим, коли правильно зрозуміти, що життя означає їхню досконалість в житті і прийняття їх Отцем, при закінченні Тисячоліття, до вічного життя. Однак фактом залишається те, що цей уривок з Об. 20: 5 не знаходився в жодному грецькому рукописі, датованому раніше, ніж п'яте століття, ані в стародавньому Сирійському рукописі.

---------------------------------------------------------------------------------------------------

І хоча вічне життя гідним особам зі світу буде дане при завершенні Тисячолітнього віку, як щось на зразок нагороди за послух в школі Христа, за приведення себе у відповідність зі зразком характеру Відкупителя, однак буде вважатися , що це вічне життя належить кожному, хто приймає Христа і приходить до якої-небудь міри сердечної згоди з Його вимогами, від моменту такого прийняття ним умов Нової Угоди.

Різні темпераменти і різна міра деградації впалих людей приведе до того, що їхнє сердечне прийняття Христа і Його розпоряджень для їхнього благословення теж буде різним, як тепер є з тими, котрі приходять до пізнання правди. Дехто відгукнеться швидко, дехто повільно, дехто взагалі не відгукнеться. Але Господньою постановою є, що всі повинні мати, принаймні, сто років нагоди під ясним світлом "Сонця Праведності" (Мал. 4: 2; Луки 1: 78, 79), гарантії, що ніхто з тих, хто подає надію на розвиток характеру, гідного вічної спільності з Богом, не буде втрачений. І за межу ста років випробування перейдуть не тільки ті, які швидко і повністю приймають Господа, адже ми маємо запевнення, що "Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить". Це означає, що коли є хоч якась схильність до того, щоб вхопитися, оцінити і використати божественні милості, навіть якщо це є тліюча іскорка любові до Бога і праведності, Господь не зламає таку особу, а роздмухає цю іскру, якщо вона може стати полум'ям любові, яке очистить серце і в кінцевому рахунку підпорядкує кожну думку Божій волі. Він буде дотримуватись цього шляху, доки не видасть "суд за правдою" (Іс. 42: 3).

Ті, котрі найшвидше і найповніше приймуть нові умови, найшвидше і найповніше зазнають радощів спасіння і Господньої ласки, і мир Божий пануватиме в їхніх серцях. Отже, та міра "світла", проти якої грішать в теперішньому житті, обумовлює не лише величину затверділості серця, але й час та кількість труднощів, яких особа зазнає перш ніж її серце знову зм'якне.

Ті, котрі відкинуть дану їм повну нагоду ввійти на Царську дорогу святості і "не підуть на неї", будуть "відтяті" на протязі Тисячоліття. Теперішня широка дорога сатани є дорогою вниз, але Царська дорога в Тисячолітті буде вести вгору. Тепер люди можуть іти вниз до смерті майже без зусиль, але для досягнення нагороди життя в кінці святої дороги будуть потрібні зусилля. Однак ця "бита дорога" вимагатиме менше зусиль і перемагання, ніж вимагає "вузька дорога" теперішнього віку. Вона буде менш стрімкою, тому що для поступового розвитку характеру на подобу Господа буде дано кілька століть, тоді як тепер, щоб подорожній вважався "переможцем" і гідним спільником Господа на престолі, його розвиток повинен відбутися протягом значно коротшого часу. Тепер на "вузькій дорозі" є "камені спотикання" для віри, щоб випробувати віруючого в довір'ї і витривалості, а також "леви" протистояння, щоб погрожувати і повертати назад знеохочених, всіх, крім "особливого" народу, який Господь тепер вибирає як Свою наречену, для особливої праці майбутнього. Але про Царську дорогу є сказано: "Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї"; вона буде очищена від всіх "каменів спотикання", і гори труднощів будуть знижені, а долини відчаю і розчарування будуть підняті, щоб Царська дорога могла бути найбільш зручною – щоб всі Господні викупленці (котрі приймуть дар життя на представлених умовах) могли підніматися нею до досконалості (Іс. 35: 8-10; 62: 10; 40: 4,5; 51: 11; 25: 6-8).

Однак не потрібно вважати, що поступ по цій легкій "битій дорозі", з усякою допомогою в розвитку характеру, без будь-чого схожого до опозиції і спокуси, щоб випробувати його міць, буде достатнім свідоцтвом сердечної відданості Богу і Його законам, доказом, що всі, які дійдуть до кінця того віку, будуть гідними вічного життя (навіть, якщо вони користувались його еліксиром життя – його чистим повітрям, поживною їжею, розкритими талантами і підпорядкуванням божественним законам та правилам), що всі вони осягнуть людську досконалість – фізичну, розумову і моральну.

Випробування теперішньої "вузької дороги" відбуваються крок за кроком, а на Царській дорозі буде два особливих випробування – на початку і в кінці. Перше буде визначати, хто починає йти вгору по ній і дотримується висхідного напрямку, а останнє буде випробуванням всіх, котрі йшли цією дорогою вгору до її остаточного кінця – до кінця Тисячоліття. Тоді такі будуть випробувані або перевірені, чи гідні вони вічного життя. (1) Ті, котрі, при всіх таких сприятливих умовах пізнання і послуху (а Бог пообіцяв, що так буде – що загальні умови чинитимуть дорогу до життя битою дорогою), не прикладатимуть жодних зусиль, щоб йти вгору, будуть відтяті після ста років нагоди, випробувань і доган, як негідні подальшого випробування, чи подальших привілеїв Тисячоліття (Іс. 65: 20). (2) Ціллю випробування тих, котрі піднімуться битою дорогою до її остаточного кінця, не буде виявити, хто є грішником, явним чи скритим, тому що ніхто з них не буде порушником Божого закону – злочинці будуть відтяті задовго до цього, в кінці їхньої столітньої проби. І, без сумніву, багатьом з них взагалі буде дивно, коли вони дізнаються, що Бог має намір випробувати їх. Як! Випробовувати тих, котрі впродовж сотень років жили в згоді з Божим законом і котрих Бог постійно благословив? Чи не є ці століття послуху достатнім доказом відданості Богу? Будуть ще подальші проби? Якщо так, то чому?

Ми відповідаємо, що їхній послух на протязі століть був відповідно нагороджений благословеннями і радощами, зазнаними впродовж цих століть. Вони і надалі є боржниками Бога. Бог не зобов'язаний дати їм вічне життя. Вічне життя – це дар Божий через Христа. Однак воно є однією з речей, приготованих для тих, котрі люблять Бога, і проба в кінці Тисячолітнього віку буде пробою любові – щоб довести міру любові і посвячення, яке було розвинуте як характер в тих, хто бачив і втішався такими численними Божими ласками. Випробувана буде не тільки зовнішня досконалість, а й внутрішня досконалість. І з результатів проби є очевидним, що деякі, котрі досягнуть зовнішньої досконалості, не розвинуть внутрішньої досконалості серця, чи волі, навіть при кожній сприятливій нагоді (Об. 20: 9). Адам також був досконалий перед своїм випробуванням в Едемі, однак він не розвинув посвяченої волі, тобто характеру, повністю підкореного Господу. Сатана був досконалий як ангел Божий, однак він розвинув характер (тобто волю) ворожий Божій волі. І Бог має на меті, щоб ця проба (або суд) і ангелів і людей була така цілковита, така повна, щоб жодне створіння, яке не є в абсолютній сердечній згоді з Богом і Його законами, не отримало вічного життя і не перейшло в віки вічності після Тисячоліття. Всі, які не посідають характеру (волі) повністю, абсолютно співзвучного з Божою волею, мусять померти другою смертю. І все-таки вони матимуть багато радості і багато того, за що повинні бути вдячними.

Жодним іншим способом Господь не міг би продовжити існування Своїх створінь, створених на Його власну подобу морально вільними істотами, і одночасно гарантувати, що після того, як Тисячолітнє царювання Христа змусить колишні речі гріха проминути, "не буде вже смерті, ані смутку, ані крику, ані болю".

Хвала Богу за довжину і ширину Його великого і славного плану спасіння через Христа, за теперішню вузьку дорогу з її суворими пробами і спокусами і з її великою нагородою життя в співспадкоємстві з нашим Господом Відкупителем. І хвала Йому також за великий битий шлях святості, який незабаром буде приготований і відкритий через Христа для всіх відкуплених, щоб кожен не загинув, а мав дар Божий – вічне життя.

Проба в кінці Тисячоліття є символічно представлена в Об. 20: 7-10. Сатані буде дозволено спробувати звести всіх , кількість яких буде, як пісок, але яку частину йому вдасться ввести в оману не вказано.

Господнє Слово не показує, якого роду буде цей рух, але ми не думаємо, що сатана і його послідовники вийдуть і оточать улюблене місто (столицю земної фази царства) з якою-небудь думкою про війну або з наміром вжити фізичну силу. Вони не могли б бути настільки нерозумними після такого довгого досвіду з силою Божого царства. Ми припускаємо, що вони помиляться в своїх підрахунках стосовно того, коли закінчиться тисяча років Христового автократичного царства і коли панування над землею перейде до людства в загальному, щоб здійснюватись в формі республіки – в повній згоді з божественним законом. Помилково підрахувавши час, вони можуть відчути, що тогочасні правителі (Авраам, Ісак, Яків та всі пророки) безпідставно продовжують своє правління. І оточити улюблене місто може означати "демонстрацію", домагання своїх прав, так як часто роблять сучасні робітники – оточуючи парламент або зал засідання ради з вираженням протесту проти порушень прав, на які вони претендують. Сьогодні таке мирне виявлення невдоволення проти несправедливості чи гноблення не є гріхом, але така демонстрація з боку досконалих людей після століть добродійств і благословень з Божих рук показувала б, що їхні серця не були повністю підкорені Господу, бо люди праведного серця на таку приманку відказали б: "Ні. Ми могли помилитися в нашому розумінні Господнього слова або в наших підрахунках часу. Але, якщо Бог бачить, що найкраще залишити нас "слугами", ніж дарувати нам всі свободи і привілеї "синів" (Рим. 8: 21), ми будемо покладатись на мудрість, любов і силу, які так щедро забезпечували нас до цього часу (і навіть тоді, коли ми ще були грішниками), і ми не допустимо до своїх сердець навіть бажання змінити яке-небудь Господнє розпорядження, а тим більше не приєднаємося до якої-небудь демонстрації чи протесту проти Господніх розпоряджень".

Лише ті, котрі в такому випробуванні виявлять сердечну згоду з Богом, становитимуть клас, для якого було приготоване вічне життя як дар Бога. Такі будуть прийняті і благословенні після цієї проби. А інші будуть відтяті другою смертю. Якщо хтось буде заперечувати, говорячи, що такі не вчинили жодного великого злочину, то ми відповідаємо, що проступок досконалого Адама також не був великим злочином, але споживання забороненого плоду було непослухом. А непослух і проступок з боку досконалих істот є законною причиною для відмови дарувати їм таке велике благо як вічне життя.