"ЗО СВОЇМ СУПРОТИВНИКОМ ШВИДКО МИРИСЯ"

"Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти, щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули. По-правді кажу тобі: Не вийдеш із-відти, поки не віддаси ти й останнього шеляга" (Мт. 5: 25, 26).

"Бо коли до уряду ти йдеш з своїм супротивником, попильнуй з ним залагодити по дорозі, щоб тебе до судді не потяг він, а суддя щоб прислужникові не віддав тебе, а прислужник щоб не посадив до в'язниці тебе. По-правді кажу тобі: Не вийдеш із-відти, поки не віддаси й останнього шеляга" (Луки 12: 58, 59).

Нас запитували, чи можна розуміти, що ці тексти Святого Письма навчають, що тих, котрі не примиряться з Господом в теперішньому житті, будуть тримати під примусом, щоб вони повністю розплатилися за всі свої гріхи через очищаючі страждання в Тисячолітньому віці, а тоді вони будуть звільнені до вічного життя.

Відповідаємо, що ми не можемо так розуміти ці тексти, тому що таке пояснення суперечило б наукам Святого Письма щодо заплати за гріх. Оскільки кара, або "заплата за гріх – смерть ", то заплатити це стягнення до останнього шеляга означало б вічну смерть – зникнення. І якщо б ці тексти були так застосовані, то вони неминуче означали б: Ти ніколи не вийдеш звідти!

Але дивлячись на ці вислови з точки зору їхнього контексту, ми розцінюємо їх інакше. В Мт. 5: 17-20 закон представлений як великий критерій авторитету, який в той час звинувачував усіх, тому що він звинувачував книжників і фарисеїв, зовнішньо найбільш релігійних і відданих хранителів закону. Стан кожного юдея повинен був бути станом каяття. Усвідомлюючи, що всі вони згрішили і не виконали вимог Угоди Закону, всі вони мусили бути в дуже сокрушенному стані серця, готові і прагнучі визнати свої проступки і, якщо можливо, покінчити з компромісами, доки вони ще в дорозі зі своїм обвинувачем (супротивником) – Законом, і до оголошення остаточного вироку.

Таким чином, коли б юдейська церква розуміла свій стан, то вони були б раді, більше того, вони б бажали слухати послання, яке мав для них Христос. Визнаючи свою неспроможність виконати всі умови Угоди Закону, вони благали б милості і були б готові слухати про Боже приготування для них в "Агнці Божому, що на Себе гріх світу бере".

Ті, які таким чином благали про милосердя, прийняли Христа як посланого Богом – як дорогу, правду і життя – визволителя з-під осуду їхньої Угоди Закону. Вони були звільнені до свободи, якою звільняє Христос, і стали синами Бога під угодою, яку Христос запечатав Своєю кров'ю – своєю смертю.

Але ті, котрі не збагнули ситуації, котрі не зрозуміли часу своїх відвідин як народу (Луки 19: 44), були засліплені. Лише "останок" з цього народу, котрий помирився швидко, в дорозі до суду, був звільнений (Рим. 9: 27-29; 11: 5, 7-11). А на цей народ, за винятком залишку, який помирився в дорозі, впав весь тягар їхнього суду – вони були засліплені і відкинені від божественної ласки на " подвійно ", на період неласки, рівний по довжині попередньому періоду ласки, 1845 років. Таким чином вони були примушені заплатити "останнього шеляга", тому що, як говорить апостол Павло, – "гнів їх спіткає вкінці " (1 Сол. 2: 16).

Контекст в Луки (12: 54-57) вважають міцним підтвердженням вищезгаданого. Тут подані слова нашого Господа: "Лицеміри, – лице неба і землі розпізнати ви вмієте, чому ж не розпізнаєте часу цього?" Чому ви не знаєте, що живете в дні відвідин і випробування, і що саме тепер ви, як народ, є в дорозі до суду? Чому ви не визнаєте, що ви нездатні дотримати Угоди Закону, і чому, крім хвастощів в законі, ви не шукаєте і не отримуєте милості, яка знаходиться просто в дверях? Це тому, що ви є горді і лицемірні і приближаєтесь до Бога своїми устами, тоді як ваші серця є далекі від Нього. Це тому, що ви не є справжніми ізраїльтянами без підступу і лицемірства.

В цьому світлі вищезгадані тексти можуть бути коротко пояснені так: – Звертаючись до юдейського народу, наш Господь сказав: "Зо своїм супротивником [божественним законом, який засудив всіх на смерть (Рим. 7: 10), тобто визнав справедливість свого осуду, тому що ви не відповідаєте його праведним вимогам] швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти [поки вчинена пропозиція милості для вас як народу через віру в Христа, Котрий Своєю жертвою пропонує вам примирення], щоб тебе супротивник [Закон, чиї вимоги ви не можете задовольнити, хоча твердите, що задовольняєте їх] судді не віддав, а суддя щоб прислужникові [деякій владі, яка здійснить покарання] тебе не передав, і щоб тебе до в'язниці не вкинули [в становище неласки – таке яке цей народ переживав від часу їхнього відкинення Месії. Як народ вони були відтяті, засліплені і ув'язнені від часу, коли вони відкинули Христа і сказали: "На нас Його кров і на наших дітей"]. По-правді... Не вийдеш із-відти, поки не віддаси ти й останнього шеляга [доки привілеї Євангельського віку, високий поклик, спочатку запропонований Ізраїлю, не закінчаться, будучи дарованими достойним з поган і достойним з останку Ізраїлю, котрі прислухались до цієї пропозиції. Тоді їхня сліпота буде відвернена, однак вони заплатять останній шеляг, будучи позбавленими головного благословення, яке було запропоноване їм першим, але яке вони відкинули]".

НЕМИЛОСЕРДНИЙ СЛУГА
Мт. 18: 23-35

Ця притча жодним чином не відноситься до вищесказаного. Ми звертаємось до неї тут тому, що деякі з її висловів схожі до висловів, цитованих вище, і щоб уникнути будь-якого непорозуміння, пов'язаного з цим.

Ця притча показує поведінку земного царя. Деякий час він був великодушним і пробачав боржнику, даючи йому час і нагоду дотримати свого слова і повністю заплатити борг. Але коли він почув як не великодушно, немилосердно і жорстоко цей боржник повівся і відмовився пожаліти і продовжити час ще біднішому чоловіку, котрий заборгував йому значно меншу суму, цар обурився і відібрав свою милість, скасувавши відстрочку, і віддав боржника в руки катів, аж поки той не віддасть всього боргу.

Ця поведінка царя не в усіх відношеннях представляє лінію поведінки нашого Небесного Отця, а показує її лише в деяких відношеннях. Наш Небесний Отець не прощає нам наших гріхів, ані не надає нам відстрочку для виплати ціни наших проступків. Він, навпаки, "грішників не слухає", а, передавши весь суд Сину, Небесний Отець відсилає всіх прохачів до Нього – дороги, правди і життя. Доступ і примирення з Небесним Отцем може бути лише через Сина, Який купив нас Своєю власною дорогоцінною кров'ю, і в Якому єдиному ми можемо мати прощення, відпущення гріхів. Ті, котрі приходять до Отця через Нього, вже – тобто вважаються – прийнятні для Отця в улюбленому, але вони не будуть повністю і дійсно представлені, доки Син не очистить і не удосконалить їх, щоб Він міг поставити їх бездоганними і непорочними в любові перед Ним (Див. Кол. 1: 22; Фил. 2: 15).

Але ця притча дійсно виражає, або ілюструє позицію Небесного Отця в справі, яка обговорюється. Він також обурився б, якщо б хтось, для кого Він в Христі забезпечив повне прощення , а не просто відстрочку для виплати, був немилосердним до спів-слуги, і Він повівся б з таким так, як цар в цій притчі. Він вимагав би від немилосердного повної виплати боргу, не виявляючи милосердя до того, хто не виявляв милосердя до інших (Мт. 7: 1, 2, 12).

Це означатиме кару смерті для немилосердного – другу смерть – "вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його".

І ми не повинні сподіватися іншого, бо той, хто є немилосердний і неспівчутливий, не має любові Бога – не має Духа Христа. А "коли хто не має Христового Духа, той не Його". І лише ті, в кому замість самолюбства керуючим почуттям стане любов, мають обітницю вічного життя на будь-якому рівні існування. "Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть".