ЧОЛОВІК ТА ЖІНКА В БОЖОМУ ПОРЯДКУ

[ Ми відводимо значне місце розгляду справ жінок з Біблійної точки зору, і особливо в світлі вчень апостола Павла. Надзвичайно поширене хибне розуміння слів апостола сприяло духові сумніву в його божественне натхнення і тим самим проклало шлях до Невіри. Такі сумніви, раз заволодівши розумом, схильні вести до крайностей (так званих прав жінок) – змушуючи декого впадати в крайності з одного боку, а інших впадати в такі ж крайності з іншого боку: перетворюючи жінок в звичайнісіньких рабів, "коняк" або забавок для чоловіків – хибно вважаючи, що так навчали апостоли.]

Хоча ми визнаємо факт, що, як духовні Нові Створіння в Христі Ісусі, ми є оцінювані Богом не за родоводом, становищем або статтю; що в оцінці Ним вартості бути спадкоємцем майбутнього царства "немає юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, – бо всі ми одно в Христі Ісусі" (Гал. 3: 28), і що всі "покликані в одній надії нашого покликання" (Еф. 4: 4), однак є правдою, що ми усі далі знаходимося в тілі і зобов'язані бути причетними до земних обставин; більше того, наша гідність чи негідність божественної милості визначається на основі нашої правильної поведінки в різних життєвих справах і в нашому вірному дотриманні вчень Святого Письма що до них. Хоча в цей "день озброєння" (Наум. 2: 4) на провідне місце висувається кожне питання моральних прав та обов ' язків, ця тема ставиться нами на розгляд та обговорення тому, що багато недовірків і навіть християн стверджують, що Біблія навчає про домашнє рабство.

Отож нашим намаганням буде представити якомога стисліше те, що, як ми віримо, є поглядом Святого Письма на дану тему, бувши переконані, що якими б не були людські упередження різних осіб, Боже Слово є єдиним надійним провідником до Правди. Його Слово жодним чином не замовчує цієї речі, і вивчення всіх його свідчень на дану тему, віримо, повністю втихомирить в розумах всіх безсторонніх християн вищезгадані звинувачення на адресу Біблії.

Перше свідчення Біблії на згадану тему (окрім твердження, що чоловіка вчинено першим, а жінку лише згодом, як його здібного помічника і надійного товариша) знаходиться в Божому зверненні до жінки після куштування забороненого плоду: "До мужа твого пожадання твоє, – а він буде панувати над тобою". Хоча повноваження керувати природно виникає з головування чоловіка (1 Кор. 11; 1 Тим. 2: 13), однак неважко побачити, що Господь мав на увазі щось більше, бо згадка про це пов'язана з покаранням жінки внаслідок її частки в первісному гріху. Зміст цього такий, що панування її чоловіка буде деспотичним, і що вона зазнаватиме при цьому кривди, якої не зазнала б в іншому випадку. Так і сталося: панування або головування чоловіка, яке в досконалих відносинах було б пануванням з метою захистити та в інтересах всіх членів його сім'ї – панування любові і навіть вказування шляху – внаслідок падіння сталося, в більшості випадків, пануванням самолюбства, страху і загального накидання волі. Щоправда, деякі чоловіки вживатимуть цей самий текст Писання для виправдання своєї поведінки самолюбної тиранії.

І хоча факти повністю підтримують Господнє свідчення про дану річ, є великою помилкою вважати, що Божа воля виконується тими, хто саме так зловживає своїм природним головуванням. Навпаки, в цьому вислові ми повинні побачити Боже пророцтво про лихо, яке спіткає жіноцтво за справою того, що людина відпала від первісної подоби Бога. І, зауважмо, чим більш деградований чоловік, тим більш позбавленим почуттів буде його поведінка з тією, котру він мав би любити і цінувати як своє власне тіло.

Сфера впливу чоловіка досить чітко визначена у світі – він є головою або володарем створіння, тоді як сферу жінки, як належної його помічниці, оспорюють значно більше. Питання в тому, "до якої міри вона може йому допомагати"? Хоча ми віримо, що згідно з вченням Біблії вона може допомагати йому в міру своїх здібностей та нагод – дома, в церкві і в світі, – ми чуємо численні розбіжності думок на користь того, щоб значно обмежити її вплив – якщо не дома, то, принаймні, в церкві і в світі. Отож, перш за все, послухаймо, що говорить Святе Письмо про

місце жінки в церкві.

Ап. Петро, звертаючись до всієї церкви, без огляду на стать, каже: "Але ви – вибраний рід, священство царське, народ святий... щоб [ ви всі – особи чоловічої та жіночої статі ] звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого" (1 Пет. 2: 9). Читаємо ще (Іс. 61: 1): "Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити..." і т.д. Див. також Лук. 4: 18-20, де наш Господь цитує і пристосовує лише частину цього пророцтва до Себе, залишаючи іншу частину повноважень, бо на них ще не була пора (за Його днів) для Тіла Христа – чоловічої та жіночої статі – звіщати. Слово "бо" вказує, що помазання є саме з метою вчинити відповідними тих, котрих помазано – чи то чоловічої, чи жіночої статі, – проповідувати добру новину. Отож всі помазані, чоловічого та жіночого роду, юдеї та греки, раби та вільні, є помазані проповідувати .

В Євр. 5: 12 ап. Павло докоряє церкві, не роблячи жодної різниці в статі, за невміння навчати (говорячи про нехтування нагод вчинити себе відповідними до праці), кажучи: "Бо ви за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібно молоко, а не тверда страва". Ще читаємо в 1 Пет. 4: 10: "Служіть один одному, кожен [чоловічої та жіночої статі] тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті". "А що, – говорить ап. Павло (1 Кор. 4: 2), – шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним". Тут немає різниці статі: кожен, чоловічої чи жіночої статі, хто має талант або дар, стає їх слугою; і в день порахунку Господь вимагатиме від кожного слуги дати звіт про його службу. Від усіх вимагається вірність у використанні всіх наявних талантів (Мат. 25: 14-30).

У згоді з повчанням цих текстів Писання, що жінка, а також чоловік, є відповідальні перед Богом за використання своїх талантів в церкві – багато їх, чи мало, – а також у згоді з вченням ап. Павла, що активність кожного члена Тіла Христа є необхідною для загального здоров'я всього Тіла, ми маємо численні приклади, представлені в Святому Письмі. Так от (1) жінки, які були першими біля гробу ранком Його воскресіння, були послані Господом занести першу звістку про Його воскресіння апостолам. (2) Жінці з Самарії, з якою Господь розмовляв, і якій Він забажав виявити Себе, як Месія, не було заборонено піти в місто і звістити цю новину багатьом – що вона вчинила одразу, залишивши дзбанки і йдучи з поспіхом. Внаслідок цього багато повірило завдяки її свідченню, незалежно як вона про це розповіла (Ів. 4: 28-30, 30).

Бачимо також, що жінки, як і чоловіки, мали дар пророкування, яке ап. Павло називає (1 Кор. 14: 3, 4) мовою "на збудування, і на умовлення, і на розраду" – тобто навчання або напучування згідно міри Божого дару (1 Кор. 12: 31). І в 1 Кор. 11 ап. Павло визнає доречність привселюдної молитви та пророкування жінок, передбачаючи, що вони чинитимуть це з належною стриманістю, чого особливим знаком в ті часи було покриття голови – особливо серед греків, до яких тут було звертання. Знехтувати таким звичаєм, як дехто був схильний чинити, коли почав усвідомлювати свободу Євангелії, означало принести докір справі Христа, а також "ангелам", посланникам, тобто служителям християнської віри – апостолам та іншим.

Ми маємо кілька прикладів пророкування жінок – Анни (Луки 2: 36-38); чотирьох дочок Пилипа (Дії 21: 8, 9); Міріям (Михея 6: 1-4); Хулди (2 Хронік 34: 21-28) та Девори (Суддів 4: 4-24). Далі, ми маємо визначне пророцтво Йоіла 3: 1, 2, часткове виконання котрого, за словами ап. Петра, так чи інакше відбулося в день П'ятидесятниці, коли святий Дух зійшов у силі на всіх присутніх (Дії 2: 17, 18). Ап. Павло також згадує з відвертою похвалою діяльність деяких осіб жіночої статі в першій Церкві – особливо Прискиллу, Трифену, Трифону, матір Руфа, Юлію та сестру Нірея (Рим. 16; а також Фил. 4: 3). І в кожному випадку (окрім 1 Кор. 16: 19), де згадуються Прискилла та її чоловік Акила, Прискилла згадується першою, мов би вона була більш відомою та діяльною з них обох (Див. Рим. 16: 3; 2 Тим. 4: 19; Дії 18: 18, 26, Хом.). Вона та її чоловік також супроводжували Павла в одній з його подорожей з Коринту до Ефесу, де вони зустріли Аполлоса і дбайливо навчали його докладніш про правду (Дії 18: 18-26). Хоча Святе Письмо не є звернене до світу, воно не здіймає голосу і не встановлює жодного прецеденту всупереч діяльності жінок в різних законних життєвих справах, для яких природа та освіта їх пристосувала. І хоча в минулому освіта жінок була на дуже низькому рівні, і жінки дуже рідко були придатні до чогось іншого, окрім хатніх справ, ми маємо гідний приклад одного вмілого судді-жінки Ізраїлю – Девори, дружини Лаппідота (Суддів 4: 4-24; 5: 1-31), котра була також пророчицею і, очевидно, жінкою великого вміння та впливу. Хулда, дружина Шаллума (2 Цар. 22: 14-20), також була пророчицею, до котрої послав цар Ізраїлю.

Зі всього згаданого ми робимо висновок, що Бог, Котрий не дивиться на особу, вимагає вірності від слуг однаково жіночої та чоловічої статі у використанні всіх їхніх талантів, не даючи жодних інших обмежень окрім того, щоб вони чинили це з тією поміркованістю, яка особливо личить їхній статі. І якщо Бог дає будь-якій жінці-члену Тіла Христа талант або особливі здібності для навчання або пророкування, як це вона мала в минулому, її привілей і, навіть більше, її обов'язок, як розумного та вірного слуги, старанно розвивати і використовувати такий талант. Про це апостол Павло також виразно навчає в 1 Кор. 12: 28-31, де, після згадки про навчання, як про один з найкращих дарів, він наполягає, щоб всі, без огляду на різницю статі "дбали ревно про ліпші дари".

Стосунок жінки до чоловіка

Далі звернімо увагу на те, що деякі вважають прямим запереченням вищезгаданих Біблійних висновків слова апостола Павла (1 Тим. 2: 12): "А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні [гр. hesuchia – бути тихим, спокійним]". Але апостол йде далі, щоб дати своє мотивування обмеженню. Для цього він посилає нас в минуле, до первісних взаємостосунків між Адамом та Євою в саду Еден, кажучи: "Адам бо був створений перше, а Єва потому. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ". Повертаючись до Буття (2: 16-18), бачимо, що перш ніж створено Єву, "...наказав Господь Бог Адамові [євр. Адам –чоловік], кажучи: "Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!"

Отже зрозуміло, що Господь не спілкувався безпосередньо з Євою, а лише з Адамом, і що Єва отримала пересторогу від Бога через Адама. Таким чином Адам (перед Богом) був учителем, а Єва – учнем. І було правильно та слушно, принаймні в цьому випадку, що жінка мала "навчатися мовчки [гр. hesuchia ] в повній покорі", як радить апостол в 1 Тим. 2: 11. Яке право мала вона заперечувати? Бог навчив її чоловіка, а віддаючи її Адаму, Він поклав на нього обов'язки чоловіка (її опікуна та годувальника). Виконуючи своє зобов'язання, Адам передав Єві це знання, яке було обов'язковим, щоб втримати її в злагоді з Богом. Ось так Бог навчив, що? таке головування чоловіка, і апостол хотів, щоб коринтська церква виразно це розуміла (1 Кор. 11: 3).

Звертаючись до Єви, противник спокусив її знехтувати пересторогою Бога через її чоловіка. Це вона вчинила, та ще й навіть не порадившись з Адамом, чи варто слухатись цього нового і дивного радника, котрий, судячи зі всього, не був в злагоді з Богом. Чинячи так, незалежно від Бога і від її природного захисника, передбаченого для неї Богом, жінка стала переступницею; оскільки ж вона таким чином зігнорувала Бога, то її цілком залишено власним думкам, і вона була зведена – не в стосунку несправедливості її поведінки, але щодо наслідку такої поведінки, яка, як їй здалося, мала принести більше благословення (знання) замість смерті. Цим вона не лише зігнорувала Адама і вказівку Бога через Адама і вчинила цілком на власний розсуд, але й надалі вирішила навчити, повести Адама до свого нового вчення, перекручуючи божественний порядок головування. Пішовши за цим перекрученим порядком головування, Адам, хоча не був зведений, також став переступником.

Власне задля цього, каже апостол, я не дозволяю жінці навчати, ані захоплювати владу над чоловіком. Однак як погодити це обмеження з суперечливими, на перший погляд, вже згаданими текстами Писання, для багатьох залишається важким питанням. Однак це є питання, на яке обов'язково має бути якесь рішення. Ми запитаємо перш за все: – Чи цей порядок головування стосується чоловічої частини, як класу, окремо від жіноцтва, чи він стосується лише взаємовідносин між чоловіком та дружиною? Те, що перше є правдою, ми вважаємо очевидним на основі 1 Кор. 11: 3, де читаємо: "Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог".

Що, запитуємо ми, в такому випадку мається на увазі під цим становищем головування? Бачимо, що образ взято з тієї важливої частини людського тіла, голови, яка є головним членом – членом, в якому міститься право лідерства та авторитету. Тоді як інтерпретація ведеться на основі досконалої ілюстрації головування в стосунках між Єговою та Христом. В одному міститься законодавча, а іншому є делегована виконавча влада. Відповідно до ілюстрації, отже, стосунок чоловіка до Христа і жінки до чоловіка – це підлеглий стосунок. І коли б чоловік та жінка були досконалими, то чудова гармонія таких взаємовідносин приносила б досконале задоволення обом. Чоловік був би в злагоді з Христом, жінка – в злагоді з чоловіком, а всі разом – в злагоді з Єговою. Ось так божественний порядок з'єднав би усіх узами взаємної любові та миру.

Але виникає питання: – Як ця ідея головування узгоджується з ідеєю особистої свободи – славної свободи Божих синів? Чи стосовно ілюстрації голови та тіла потрібно йти аж так далеко? Здорове людське тіло ніколи не чинить нічого, хіба що з повноважень та за згодою голови: і містичне Тіло Христа (Церква), якщо здорове, завжди радіє знати та чинити волю Христа, так як Христос завжди прагнув знати та чинити волю Отця. Схоже, коли б людська сім'я не була ослаблена гріхом, жінка раділа б своїм становищем, і чоловік не зловживав би своєю силою, розумовою та фізичною, деспотичним чином. Дивлячись ще раз на досконалу ілюстрацію цього взаємозв'язку між Єговою та Христом, ми бачимо, що порядок головування, якщо його правильно виконувати, цілком сумісний зі славною свободою Божих синів. Бо, хоча Єгова є головою Христа, ми бачимо, що Він з радістю вшанував Свого Сина, в свою чергу вчинивши Його Головою всякої влади і начальства (Кол. 2: 10; 1: 16; Еф. 1: 10 ), і закликаючи всіх людей "шанувати Сина, як шанують Отця" [бо Він є Отцівським представником, образом істоти Його]. Ми бачимо також, що Він передав весь суд Синові. Спершу Він випробував Його і знайшов Його гідним довіри, потім, ознайомивши Його зі Своїми планами, Він поручив Йому їхнє виконання. Про це ми читаємо: "Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові" (Ів. 5: 22), а також, що "всяка влада на небі й на землі" є дана Йому (Мат. 28: 18).

Безперечно, немає навіть чогось схожого до рабства в цих стосунках Христа до Єгови; під верховним головуванням Єгови є найбільш повна свобода і найбільш широкі можливості для розвитку та вживання всіх шляхетних рис християнина. І Христос, зі Свого боку, як підлеглий Єгови, Своїй Голові, в усіх Своїх вчинках підпорядковується цим принципам діяльності і цьому плану дій, які постановила мудрість та доброта Єгови. Отже в межах головування Єгови є славна свобода єдинородного Божого Сина. Таким чином і чоловік повинен бути підлеглий своїй голові, котрою є Христос – догляд Котрого, як і догляд з боку Єгови, також є достатньо великодушним, щоб дозволити найширші межі та розвиток всіх його чоловічих прикмет. Ось так має здійснюватись і головування чоловіка над жінкою – не щоб принижувати її або обмежувати її достоїнства під деспотичною залежністю, але щоб вивищувати її та чинити більш шляхетною, даруючи їй, під своїм головуванням та заохоченням, найбільш повну свободу для обгрунтованого використання всіх її прикмет.

Але, повертаючись до твердження ап. Павла: "А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем", – бачимо, що з огляду на причину такого обмеження, а також з огляду на факт, що вони справді навчали в численних випадках, згаданих в Святому Письмі, ми зобов'язані інтерпретувати першу частину цього виразу в світлі другої, тобто, що жінка не повинна захоплювати природного становища чоловіка як провідника і учителя і, нехтуючи його головуванням, переймати його становище – становище, яке суперечить природі, яке не є сумісне з жіночою поміркованістю і є неповагою в очах всіх тверезо мислячих людей. При такому поясненні тут слів апостола, його вчення в інших місцях, наприклад в 1 Кор. 11: 5, є з ним в повній згоді.

Суть не в тому, щоб позбавити жінку її привілею та обов'язку належним чином скористатись усіма її талантами як розумного доморядника (як того, хто повинен дати звіт про своє доморядництво), ані щоб заборонити їй навчати правди інших, але щоб вказати їй більш чудовий та більш ефективний шлях використання її впливу в житті. Природа, безперечно, загальним чином звертає увагу чоловіків та жінок на належну їм сферу корисності. Але, на жаль, нікого не можна знайти у природному стані – всі є упавшими розумово, фізично та морально: деякі більше від інших, та ще й різним чином. Та й жіночість жінки не сприймає, як ідеал, галасливого красномовства, напористого дебатування, набридливого публічного говоріння або шанолюбного лідерства. Однак, при слушній нагоді, де інтереси правди вимагають цього, вона може, як це годиться жінці, не привласнюючи навіть в найменшій мірі чоловічих привілеїв головування, звіщати добру вістку великої радості усім, хто слухатиме її, чоловікам чи жінкам; в деяких випадках інтереси правди можуть вимагати обговорення нею питання, що часто можна чинити настільки ж ефективно шляхом пропонування думки, як шляхом стверджування. Переважно так воно і є, як в цьому переконались чоловіки, а також жінки. Ті, хто розуміє природу людини, знають краще від інших, що часто значно більше можна досягти шляхом обеззброєння упередженості і утвердження істини саме першим, а не другим шляхом.

Таким чином жінка може, повністю використовуючи свою свободу Божої дитини, представити всі свої міцні докази перед усіма тими, хто прагне слухати, і може ясно викласти власні переконання в справі правди, роблячи це з тією поміркованістю та добросердечністю, які, визнаючи природне головування чоловіка, уникатимуть навіть натяку на диктат або зазіхання на владу. І якщо при цьому буде присутній чоловік, який може звільнити і звільнить її від відповідальності такого провідного становища, її природна скромність повинна змусити її полишити таку відповідальність. "Мовчання", тобто тихість, до якого зобов'язує апостол в вище згаданому тексті, не потрібно розуміти в абсолютному сенсі, але в відносному, що погоджується з наданням жінці права молитися, пророкувати чи пояснювати правду, як це жінки, очевидно, робили за днів апостола, коли для цього в них була здібність та нагода. В 2 Сол. 4: 10-11 апостол схожим чином заохочує братів до тихості, кажучи: "Благаємо ж вас, браття... пильно дбати (про те, щоб) бути тихими, та чинити своє, та робити своїми руками, як ми заповідали вам..." (Кул.). Це саме слово також вживається в 1 Тим. 2: 2.

Слова апостола Павла в 1 Кор. 14: 34, 35, треба пам'ятати, були звернені до збору навернених з числа греків до християнства, звички котрих цілком відрізнялися від теперішньої цивілізації, а також від єврейської та римської цивілізації тих днів. Хоча Греція була осередком тогочасної вченості, жінки-гречанки були дуже деградованими та неосвіченими, тому доводилося звертатися до деяких з них з певним притиском, яким апостол ніколи не користувався в зверненні до жінок-християн з євреїв та римлян. З цього послання бачимо, що Церква в Коринті була в надзвичайно безладному стані, і що їхні зібрання часто перетворювались в заколот та не приносили користі. Апостол в цьому розділі викладає деякі надзвичайно важливі правила та постулати, щоб усе робилося "поважно та до ладу" (Вірш 40, Кул.), і щоб жінки, а також чоловіки, які творили безлад (вірші 28, 30, 33; 11: 22, 31-34; 6: 5-11; 5: 1-13; 3: 1-3) отримали за це заслужений докір. Для таких жінок говорити в Церкві було соромом, бо, по-перше, будь-яке виставляння себе напоказ з боку цих жінок саме так сприймалося там в той час, і, по-друге, вони не були в змозі робити це розсудливо, тому було краще, щоб вони слухали тихо під час зібрань Церкви і питали потім своїх чоловіків [буквально, мужчин] вдома. Силоміць застосовувати цю вказівку для всієї Церкви протягом всього віку було ламанням загального змісту вчення Святого Письма стосовно жіночої сфери діяльності та відповідальності служіння як достойних та відповідних помічниць чоловіків, як це, за словами Господа, повинно бути. Так само можна було б зобов'язати всю церкву дотримуватись буквального миття ніг один одного та привітання один одного святим поцілунком, на що неодноразово вказувалось (Див. Рим. 16: 15, 16; 1 Кор. 16: 20; 1 Сол. 5: 26; 1 Пет. 5: 14), що ми інтуїтивно усвідомлюємо в дусі, але не в букві, оскільки ввічливість та правила поведінки нашого часу дещо відрізняються від звичаїв тих днів, хоча й є однаково гостинними.