ПОВАГА ТА ВІДДАНІСТЬ
КНИГА ЕККЛЕЗІЯСТА 5: 1-12

“У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві” (Римлян 12: 11).
У Книзі Екклезіяcта, написаній, правдоподібно, в пізніших роках життя Соломона, піднято важливе питання, яке розглядається в різних аспектах і отримує відповідь з точки погляду великого та багатогранного людського досвіду. Питання (1: 3) стоїть так: “Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?” Питання важливе, особливо для молодих людей, і всім буде добре розглянути його у світлі досвіду Соломона, а також молитви псалмиста, котрий молився у серці: “Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!” (Пс. 90: 12).
Послухаймо слів Проповідника, який каже: “Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...” (1: 12-14).
Так свідчить, мабуть, найуспішніший (зі земної точки погляду) чоловік, який коли-небудь жив. У нього були всі вигоди та благословення, які могли дати багатство, влада, почесті, слава, природні прикмети розуму і тіла, освіта і навіть особливим чином дана йому надлюдська мудрість. Але все це він використав переважно тільки для себе, для власного задоволення. Він каже: “Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю... Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло... Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих... Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники... Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів,.. моя мудрість стояла також при мені”. В такому ж дусі він продовжує з 1: 12 по 2: 26, щоб показати, як він поринув у всіляку розкіш, щоб шукати повного задоволення і знайти в цьому зміст свого існування. Але, попри все, він називає увесь цей досвід “працею тяжкою”.
У розділах 3, 4 та 5 Соломон наводить нам результати свого багатого досвіду та спостережень з практичної та буденної точки зору. Він бачив, як людина важко працює і громадить маєток, і мудро запитував (3: 9): “Яка користь трудящому в тім, над чим трудиться він?” Потім він додає (і бачимо, як докладно його досвід підтверджує наші власні спостереження та досвід), кажучи: “Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також! Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають, і яка користь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?” (5: 9, 10). Так само достаток з праці він називає пустою бульбашкою, а надмірні зусилля, щоб здобути його – те саме, що “трудитися на вітер”.
Прагнучи влаштувати свої людські справи, він переконується, що скрізь панує беззаконня та несправедливість, до того ж настільки, що дійсно немає жодної винагороди і жодної потіхи тим, хто прикладає до цього своє серце, хіба що думка, що Бог є понад усім і судить землю, і що Його суди одного дня стануть явними і восторжествують.
Розділ 6 показує, яким марним і незадовільним є кожний земний доробок, коли немає жодної надії поза теперішнім життям.
Розділ 7 дає нам певну пораду, яка є доброю, виходячи з нинішніх міркувань здобуття самолюбної користі. Вона пропонує усім, хто шукає тільки нинішнього спокою і т.д., бути уважними, щоб дбати про добре ім’я (вірш 1), не бути необдумано запальними (вірш 9), співчувати тим, хто в смутку (вірш 2) і т.д. Та оскільки праведність сьогодні нагороджена радше скрутою, а не успіхом, то шукачі спокою та задоволення побачать, що їм не корисно сьогодні бути “надмірно справедливими” або “занадто мудрими”. Не треба бути також занадто нечестивим або немудрим (вірші 16, 17). Іншими словами, треба тримати руку на пульсі всього того, що популярне, і пристосовуватись до популярних ідей. Але такий шлях не підходить для Божих дітей. Він мудрий з точки зору світської лінії поведінки, і її, на жаль, занадто часто дотримуються ті, котрі тільки називають себе Його дітьми. Це лінія поведінки “куколю” в номінальній християнській церкві, і так не поводяться справді посвячені Божі діти, які вважають за краще страждати заради праведності, аніж здобувати добре ім’я між людьми поступливою поведінкою.
У розділах 8 (вірші 16, 17) та 9 Соломон говорить, що він, дивлячись на могутні діла Бога, старався зрозуміти таємниці Божого плану для Його створінь, але шукав намарно. Знання Божого плану тоді було не на часі; тому (9 розд.) він вирішив, що праведні та розумні і їхні діла є в Божій руці, але, зазираючи в книгу природи, не міг сказати напевно, чи Бог їх любить чи ненавидить. Тож він сказав: “Однакове всім випадає: праведному і безбожному”. Тримаючись такого скептичного погляду, він вирішив скористатися з усякого задоволення, яке можна мати тепер – бенкетувати, жити так весело, як це можливо, шукати, перш за все, власних утіх і задоволення, а вже потім задоволення для інших, якщо це не заважає власним. Стосовно цих засад Соломон і поводився, аж врешті, пересичений догоджанням собі і стомлений серцем, вигукнув (як і кожен, хто випив усю чашу світського задоволення): “Наймарніша марнота... марнота усе!”
Розділ 12 відвертає нас від огидних насолод світських утіх і радить молодим людям йти зовсім іншим шляхом, ніж обрав цар, кажучи: “І пам’ятай в днях юнацтва свого про свого Творця” і т.д., додаючи, що підсумком всього досвіду його життя стало переконання: “Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе” (вірші 1, 13, 14). Коли б то Соломон навчився цієї лекції із закону та пророків у своїй молодості, замість ігнорувати їх та звертатися до убогої людської філософії – власного мудрування, – щоб потім з досвіду загубленого життя врешті переконатися у марноті кожного іншого шляху, крім призначеного та вказаного Богом, і втратити нагороду божественної милості, яку у своєму часі Бог напевно дасть за шлях повної вірності Йому. Шлях, який обрав Соломон і якого він дотримувався, приніс тимчасову користь, яка виявилася незадовільною. Вона, безсумнівно, позбавила його місця між стародавніми гідними, яких почасти перелічує Павло в Євр. 11 розд. і які мають зайняти почесне становище у земній частині Божого Царства (див. “Виклади Св. Письма”, том 1, розд. 14). Тоді ті, котрі вірно страждали для праведності, будуть повищені як князі по всій землі (Пс. 45: 17), натомість такі як Соломон займатимуть набагато нижче становище.
Заголовний вірш: “У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві”, – є порадою апостола Павла для тих, які посвятилися Господу. Він хотів, щоб вони пам’ятали, що, присвятивши себе особливій Господній праці, вони не повинні лінуватися або бути байдужими до обов’язків та зобов’язань, покладених на них, які стосуються теперішнього життя – таких як забезпечення власних сімей і т.п. Вони не повинні лінуватися в таких справах, а бути активними і одночасно палати духом, служачи Господеві.
Заголовний вірш наочно показує різний підхід апостола Павла та царя Соломона. Останній жив перед Євангельським віком та початком його високого поклику і пропонував легкий шлях поведінки, кажучи: “Для чого вникати у все? Чому не вести життя невимушено?” Натомість апостол бачив нагороду, яка надихала його до запалу. І він радить усім, хто біжить по ту ж нагороду, палати духом в службі Богу, яка тепер відкрита для них. Така можливість не була відкрита Соломонові, і навіть не була йому об’явлена (Еф. 3: 5; 1 Петр. 1: 12).

R1532 (1893 р.)