[OV8]
БІБЛІЯ У СВІТЛІ РОЗУМУ

Встановивши для себе задовільним чином (1) факт, що існує верховний, інтелігентний, мудрий, справедливий, могутній і добрий Творець, і (2) що в Нього були особливі причини тримати деякі особливості Свого Плану в секреті (таємниці) і поступово розкривати деякі з них тим, хто перебуває у спільності з Ним, ми продовжимо і (3) розглянемо, якою мірою Біблія надає розумні докази того, що вона є Божественним об’явленням, гідним прийняття тими, хто здатний серцем перебувати в злагоді зі своїм Творцем і Його великим планом віків. Біблія – єдина книга у світі, яка логічно й раціонально викладає порядок творення землі, вказує на людину як на її пана й правителя, а також на її Божественну владу над “степовими звірами дикими, птаством небесним та рибами морськими”, і детально описує процеси творчих епох. Тільки Біблія показує належне становище людини як Божого Сина, створеного за Божественним образом і подобою в тому, що стосується розумових і моральних якостей. Тільки Біблія пояснює нам, як і чому гріх і смерть панують серед людства, а не серед ангелів. Дізнаємось, що ми “в беззаконні народжені, і в гріху зачала нас мати наша”, і “потяг в нас до гріха, як іскри здіймаються вгору”, тому лише Біблія пояснює нам, як і чому ми опинилися в такому стані, і як, коли і яке полегшення Бог надав нашому роду. Тільки Біблія наводить впорядкований запис про першу людину та її нащадків до потопу. Тільки Біблія дає пояснення, чому стався потоп і яким цілям він служив у Божественному плані. Тільки Біблія дає опис епохи безпосередньо після потопу, і веде генеалогічну лінію від Адама до Ноя, до Авраама і до народу Ізраїлю. Щоправда, інші так звані священні книги якоюсь мірою дають уявлення про створення, але історія, яку вони розповідають, настільки відверто абсурдна, що не варта найменшої довіри. Китайці, наприклад, розповідають, що старший Бог і його син у човні разом зійшли згори, і син, відштовхнувши човен, вхопив жменю землі та черепашок, зліпив їх докупи у руках і кинув на воду, де вони збільшувалися, поки не стали цією землею. Хто порівняє таке абсурдне твердження з упорядкованим і логічним викладенням Книги Буття? Ми усвідомлюємо, що розповідь Книги Буття не така повна і завершена, як ми б хотіли, але згодом, коли [OV9] ми розглянемо цю тему творіння, ми знайдемо досконалу відповідність між її стислими, узагальненими твердженнями і найточнішими висновками найуважніших геологів двадцятого століття. Вивчаючи Біблію, ми повинні пам’ятати, що вона не була написана ні заради світу, ні для світу, ні про світ, за винятком того, що світ має відношення до Божественного плану. З часів Авраама Божественний план прив’язаний до нього та його потомства, природного й духовного Ізраїлю, пропонуючи благословення Аврааму та його насінню, позбавлення від умов гріха і смерті і те, що ці благословення через насіння Авраама згодом поширяться й благословлять “усі племена землі”. Тільки з цього погляду Біблію можна правильно розглянути або оцінити. Хоча Біблія не претендує на Божественне натхнення щодо історії відносин від створення світу до Мойсея, безсумнівно, мається на увазі Божественний нагляд над цією історією. Він пояснюється як належний, необхідний з причини взаємозв’язку між діями Бога через Авраама й Мойсея під Угодами і його попередніми відносинами з нашим родом, які вели до цих Угод і, відповідно, робили їх необхідними для відновлення людини від влади гріха й смерті. Прямо сказано про Божественне втручання та об’явлення, дані Аврааму, і тому ясно вказана підстава – настав Божий час для початку праці порятунку нашого роду, і віра Авраама засвідчила, що він є відповідною особою, щоб через нього стала знаною благовість (Євангеліє) про Божественне милосердя: “І благословляться... в нащадках твоїх всі племена землі”. Ця обітниця стала основою надії, магнітом для віри та натхненням для праведності для всіх тих, хто був тінню, образом благословень, що прийдуть через Авраамову Угоду.

Пророки лише провістили деякі подробиці, пов’язані з виконанням цієї обітниці, даної Авраамові та його насінню, і закликали привілейований народ, якому було дано ці обітниці, твердо стояти за Господа і продовжувати бути його образним народом. Саме цю Угоду св. Павло згадав як зв’язану клятвою Угоду, Божественну обітницю майбутнього благословення людства через насіння Авраама, міцно зв’язану Божественними присягами з наміром, щоб усі віруючі могли отримати міцну розраду в тому, щоб утікати від гріха, опиратися його спокусам, зректися себе, взяти хреста, прагнути бути з Богом і вважатися гідними бути разом з обіцяним великим Месією – насінням Авраама, – щоб благословити світ. (Євр. 6: 10-14). Апостол запевняє нас, що це давало дванадцятьом поколінням Ізраїлю, які постійно служили Богові, натхнення, тримало їх у вірності Йому та відокремлювало від довколишніх народів. “А її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі” (Дії. 26: 7). Ми викладаємо цю річ так, як вона викладена у Святому Письмі. Нехай еволюціоністи та Вищі Критики самі пояснюють свої труднощі. Ігноруючи біблійну розповідь і стверджуючи, що людина походить від первісної протоплазми, вони простежують її еволюційні процеси назад до Адама, першої “людини-мавпи”. Їм важко пояснити інтелект, проявлений Мойсеєм і єгиптянами його часу, і тому на захист своєї теорії вони вигадують тисячі або мільйони років, не думаючи про те, що за такий тривалий період часу світ був би украй перенаселений. Ба більше, у них є ще одна складність, оскільки інтелект, проявлений Мойсеєм і описаний у Біблії, набагато перевершує інтелект нинішніх людей і навіть має ширше підґрунтя, ніж у найбільш інтелігентних людей сьогодення; тож у вчених колах і в судах слова й закони Мойсея та Ізраїлю цитуються як критерій мудрості та справедливості.

Справді, можна з упевненістю сказати, що сьогодні закони найбільш цивілізованих народів світу або побудовані на основі так званих Законів Мойсея або були ретельно зіставлені й переглянуті в їхньому світлі. Зупиніться на мить, щоб розглянути деякі риси цього Закону. Зверніть увагу на те, що деякі з його прийнятих положень змінили західні закони, до того ж багато в чому на їхню користь, і сьогодні соціалісти звертаються до інших забутих рис Закону Мойсея, а оскільки це навряд чи допоможе, то на думку багатьох наша нинішня цивілізація наражається на небезпеку анархії. [OV10]

Ми посилаємося, наприклад, на Закон Мойсея, коли говоримо про боржників і кредиторів, – про те, що борг не міг сягати за межі п’ятдесяти років, що п’ятдесятий, Ювілейний рік скасовував будь-яке зобов’язання, особисте й фінансове, і давав змогу кожному початковому власнику повернути собі майно, а кожній сім’ї позбутися своїх лих і фінансових труднощів. Відколи стало очевидним нехтування цим положенням, його частково замінено “Законами про банкрутство”, які протягом останніх кількох років були ухвалені всіма цивілізованими країнами, обмежуючи тривалість боргу і перешкоджаючи йому руйнувати надії та амбіції. На відміну від усіх інших урядів уряд, встановлений Мойсеєм, визнавав Бога правителем, а народ – Його народом. “Святиня” і “Святе Святих” Намету були Божественним місцем зустрічі, і навколо нього упорядковано розташовувалися різні племена. У всіх їхніх законах зберігалося почуття особистої відповідальності перед Богом. Дух Декалогу сьогодні визнається найкращим викладенням людських обов’язків – “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”.

Тридцять століть не змогли поліпшити це твердження. Уряд, запроваджений Мойсеєм, у багатьох відношеннях був взірцем безсторонності й справедливості між братами, і навіть права чужинця, захожого були обумовлені. Ізраїль у багатьох відношеннях був республікою, посадові особи якої діяли згідно з Божественними Повноваженнями і законом, і так тривало понад чотириста років. Потім з дозволу Господа, але без Його схвалення вона, на прохання старших, була змінена на монархію. Господь сказав Самуїлу, який виступав як представник народу: “Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погордували, але Мною погордували”. Під Божественним керівництвом пророк пояснив людям, яким чином царі ігноруватимуть їхні Божественні права і свободи, і що через цю зміну люди значною мірою втратять свою свободу (1 Сам. 8: 6-22).

Беручи до уваги прагнення народу мати царя, цілком очевидно, що Мойсей міг би зайняти це становище серед них без найменшого опору! Судді були представниками різних родин і племен. Про них Мойсей проголосив: “І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятися обличчя людини, бо суд Божий він!” (5 М. 1: 16-17)

Закони найбільш цивілізованих народів сьогодення навряд чи ретельніше дбають про те, щоб багаті й бідні були на одному рівні відповідальності перед цивільним законом. Приготування Ювілею, як ми бачили, мали на меті саме такий порядок; і всі закони були оприлюднені, що давало змогу найбіднішому дізнатися про свої права. Наприклад, щодо поваги до прав чужинця читаємо: “Один суд має бути у вас, як для захожого, так і для будь-кого з вашого краю; бо Я Господь, Бог ваш” (3 М. 24: 22, Гиж.). “Коли оселиться захожий на землі вашій, не чиніть утисків йому. Захожий, що оселився у вас, нехай буде для вас те саме, що й місцевий ваш; люби його, як себе” (3 М. 19: 33, 34, Гиж.).

Закони захищали слабких, чужинців, слуг. Наприклад: “Чужинцеві не чини утиску і не пригнічуй його; бо ви самі були чужинцями на землі єгипетській. Ні вдові, ні сироті не чини утиску. А якщо ти пригноблюєш їх, то, коли вони заволають до Мене, Я почую лемент їхній. І запалає гнів Мій, і уб’ю вас мечем, і будуть дружини ваші вдовами, і діти ваші сиротами” (2 М. 22: 21-24; 23: 9; 3 М. 19: 33, 34, Гиж.). “Не утискай наймита, бідного і вбогого, із братів твоїх, або із захожих твоїх, які на землі твоїй, при брамах твоїх. Того ж дня віддай платню його, щоб сонце не зайшло передніше від того, тому що він бідний, і чекає її серце його; щоб він не оскаржив тебе перед Господом, і не було на тобі гріха. “Перед лицем сивого підводься, і шануй лице старця” (3 М. 19: 13, 14, 32, Гиж.). У всьому цьому немає жодного слова особливої честі для священицького племені. [OV11]

Ще раз зверніть увагу на безсторонність: “Коли стрінеш вола свого ворога або осла його, що заблудив, то конче повернеш його йому. Коли побачиш осла свого ворога, що лежить під тягарем своїм, то не загаїшся помогти йому, конче поможеш разом із ним” (2 М. 23: 4-5). Зверніть увагу, як не були забуті німі тварини: волові не можна було зав’язати рота під час молотьби, тому що кожний трудівник вартий своєї поживи. Вола й віслюка не можна було запрягати разом, бо вони були нерівні за силою й ходою; це було б жорстоко. Їм також треба було дати відпочити (5 М. 25: 4; 22: 10; 2 М. 23: 12).

Також згадувалося священицьке плем’я, але воно не було егоїстично поставлене при владі, а навпаки, не отримало жодної політичної влади. Священики повинні були вчити людей і прислуговувати святим речам, але не бути правителями. Більш того, вони були позбавлені права спадщини разом з іншими племенами цієї землі і поставлені в залежність від добровільних пожертвувань своїх братів. Їхнє становище також не підкріплялося погрозами теперішнього або майбутнього лиха. Якщо люди нехтували своїми вчителями, то існувало просте застереження: “А левит, що живе по брамах твоїх, не кидай його, бо нема йому частки й спадку з тобою” (5 М. 14: 27). Казати, що цей порядок був егоїстичним або що він був змовою “священиків і шахраїв”, означає показати своє незнання інституцій Ізраїлю. Навпаки, якби Біблію вивчали ретельніше, багато хто міг би запитати відомого юриста, який вивчав юдейський закон: “Звідки Мойсей узяв цей Закон?” Відповідь, безсумнівно, була би в тому, що це не витвір “людини-мавпи”. Більше того, він свідчить про Божественне авторство, а також про високоінтелектуальне, скромне, патріотичне, благородне знаряддя. Ми повинні залишити для подальшого розгляду образні риси Закону Мойсея, правильне розуміння яких посідає важливе місце в настановах духовному Ізраїлю щодо духовних речей. Про це заявляє апостол, кажучи, що Закон – “тінь майбутнього” (Кол.  2: 17), і оскільки очищення відбувалося кров’ю телят і козлів, воно зображувало позаобразне очищення “кращими жертвами” (Євр. 9: 23).

Хто може розсудливо або правдиво сказати, що ці закони і правила були справою хитрих, підступних людей, ведених егоїстичними бажаннями? Той самий принцип стосується історичних книг і пророцтв Святого Письма. Усе перевіряє щирість письменників та їхню вірність Богові й людям. За передані ними послання часто доводилося платити ціну у вигляді немилості з боку народу, а іноді й власного життя (Євр. 11: 30-40).

Сам факт, що гріхи і слабкості пророків, царів і священиків викриваються у Святому Письмі, але без будь-якої явної ворожості або бажання прикрасити чи відбілити їх, вказує на безсторонність і відданість Правді, що перевершують усе, до чого ми звикли сьогодні. Дійсно, хоча багато поганих впливових людей піддаються критиці у Святому Письмі, немає жодних свідчень будь-яких спроб підробити записи. Очевидно, священні писання користувалися в народі величезною повагою. Багато чого в тому ж дусі можна було б сказати і про письменників Нового Завіту. Вони просто вели розповідь. Жодні незручні істини не були проігноровані. Відкрито сказано, що Ісус помер між двома розбійниками; що Його зрадив один з Його учнів; що всі вони залишили Його і втекли; що один з них навіть відрікся від Нього з клятьбою. Згадано скромне походження учнів, але без показності; в оповідній формі простодушно сказано, що навіть коли апостоли Петро та Іван проповідували під владою святого Духа, їхні вчені слухачі могли “спостерегти, що то люди обидва невчені та прості” (Дії 4: 13). Які біографії або інші твори сьогоднішнього дня демонструють стільки ж щирості, скільки ми бачимо, як тільки глянемо, коли відкриваємо Біблію?

БІБЛІЯ САМА ПО СОБІ ДИВО

Якщо ми візьмемо до уваги той факт, що Біблія складається з шістдесяти шести книг, написаних тридцятьма вісьмома різними авторами впродовж тривалого періоду майже у дві тисячі років, то, безсумнівно, дивом є те, що ці автори перебувають у цілковитій злагоді, розповідаючи одну й ту саму історію. Це не можна пояснити інакше, як тільки на підставі того, що вже викладено в самому Святому Письмі, а саме: що ці різні письменники були [OV12] надприроднім чином ведені у своїх висловлюваннях.

Щоб отримати уявлення, наскільки велике це диво, можемо допустити, що та сама кількість листів будь-яких 38 людей, які живуть у той самий час, членів однієї конфесії, що перебувають під впливом одного спільного бачення, була б знайдена вельми суперечливою й конфліктною, навіть якби вони були найбільш обізнаними в конфесії й обрані саме з метою такої демонстрації. Дозвольте висловити ще одну думку в цьому напрямку: серед тих, хто поважає Біблію як Божественне об’явлення, ми виявляємо таку несхожість поглядів, що це породило сотні конфесійних віровчень, які суперечать і протистоять одне одному найзапеклішим чином, так що миролюбні люди сьогодні змушені, наскільки це можливо, уникати доктрин в інтересах єдності. Крім того, що ми подумаємо про це, якщо виявимо, що всі віровчення християнства не тільки суперечать одне одному й розуму, а й відверто суперечать самому Святому Письму?

Що ми скажемо на це, якщо виявимо, що тільки Святе Письмо гармоніює саме з собою і з розумом? Хіба це не демонструє, що Біблія – найчудовіша Книга у світі, яка, зазнавши нападок з боку як друзів, так і ворогів, витримала усі й досі залишається великим Божественним монументом та свідченням цілей, які Бог намітив у Собі до заснування світу?

ГАРМОНІЯ ВІД БУТТЯ ДО ОБ’ЯВЛЕННЯ

Ми стоїмо на тому і будемо прагнути роз’яснити, що Біблія не є, як зазвичай думають, зібранням мудрих і нерозумних правил, приписів, тверджень тощо, але що це – Божественний літопис, складений таким чином, що, коли вдасться збагнути його різні частини та їхній взаємозв’язок, він розкриває дивовижні обриси Божественного задуму.

Зверніть коротко увагу на те, що ми більш детально викладемо й розвинемо пізніше, а саме: від вступного до заключного твердження основною темою є Божественний План:
(1) Створення;
(2) Гріхопадіння;
(3) Обітниці, вказівки та образи відновлення занепалого роду через милосердя Творця;
(4) Розвиток думки про те, що гріх є нечестям і його потрібно зненавидіти, відштовхнути й забрати, щоб прийти до згоди зі святим Творцем;
(5) Що це неможливо для нас через наші успадковані слабкості;
(6) Що Бог передбачив і подбав про це, пославши Свого Сина, щоб Той був Відкупителем і Примирителем людини;
(7) Що, оскільки один грішник не міг відкупити іншого, Відкупитель мав бути “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”, і для цього Христос був зачатий особливим чином через чудесне перенесення Його життя з небесного стану в земний;
(8) Що Він “помер, Справедливий за несправедливих”, щоб сплатити покарання грішника і щоб сам грішник остаточно міг вийти на волю;
(9) Що необхідною є співпраця з боку грішника, якщо в ньому і для нього має виконатись благодать;
(10) Що поклик класу Церкви – брати участь з Відкупителем у стражданнях теперішнього часу, у самозреченні та жертвах в інтересах Справи Правди та праведності;
(11) Що стимул, нагорода запропонована тим, хто тепер наслідуватиме свого Відкупителя, хто стане “копією дорогого Сина Божого” і “вчинить міцним своє покликання та вибрання” до співспадкоємства зі своїм Відкупителем у його прийдешньому Царстві;
(12) Що Церква випробовується і перевіряється щодо любові та вірності Господу і братам, а також співчутливої любові до людства в цілому і навіть до ворогів;
(13) Що з досягненням цієї мети вибору, цього обрання відбудеться воскресіння Церкви, її перехід від земних умов до небесних, її входження в радощі свого Господа “раптом, як оком змигнути”, – до слави, честі та безсмертя; 
(14) Що ця праця завершиться встановленням Царства Месії, в якому Він та Його вірна Наречена, “вибрана” Церква, наглядатимуть за усіма справами [OV13] на землі, щоб сатана був зв’язаний і щоб приборкати всі злі впливи; що знання Правди буде широко проголошуватися доти, доки кожне творіння не оцінить його повною мірою; що припинення смерті настане для тих, хто тоді, у Тисячолітті, прийде до згоди з Христом і буде слухняний законам Царства;
(15) Що наступним буде пробудження мільярдів померлих, повернення “кожного у своєму порядку”, щоб вони могли бути приведені до повного пізнання Правди, до повної можливості стати на боці праведності та її нагороди, вічного життя, або, навпаки, бути покараними Другою Смертю;
(16) Що повна реституція людини до її первісної досконалості та приведення землі до славного стану відновленого Раю стане кульмінацією цього Божественного плану, бо на той час схилиться кожне коліно і визнає кожен язик Месію, і тільки навмисне неслухняні будуть відтяті, “знищені з народу” (Дії 3: 23);
(17) Що потім, у кінці Тисячоліття, досконалий рід буде переданий Отцеві в усій своїй повноті й досконалості, без будь-якого посередницького втручання, без прикриття гріха, без слабкостей; тоді, згідно з Об. 20: 7, Отець дозволить сильній спокусі прийти на всю людську сім’ю, щоб переконатись у вірності або невірності Богові й праведності цих привілейованих людей, для яких так багато буде зроблено завдяки дії Божественної Мудрості, Справедливості, Любові та Сили.

Книга, яка таким чином вчить всупереч усіляким і різноманітним традиціям людей, що століттями оточували її, безперечно, варта загального визнання та прийняття як Божественне Послання стосовно “Божественного Плану”.

OV8