[OV073]
“ПОДВІЙНО” ІЗРАЇЛЮ – ФАКТ І ТЕОРІЯ
Відомо, що історія єврейського народу природно ділиться на дві рівні частини – 1845 з половиною років милості, за якими слідують 37 з половиною років утиску й руйнувань, і 1845 з половиною років немилості, за якими слідують 37 з половиною років повернення милості й підняття з пороху. Відомо також, що цей поділ у житті Ізраїлю чітко показаний у Біблії – у Писаннях цього народу. Зрозуміло, що такий знаменний факт гідний найглибшої уваги з боку як юдеїв, так і християн, навіть якби він не був відзначений у Святому Письмі. І коли стає зрозумілим, що все це чітко викладено у натхненних пророцтвах, цей додатковий факт змушує звернути на нього увагу всіх, хто поважає Біблію як Божественне послання. Якби наші єврейські друзі дослідили й побачили дану річ, це надало б поштовху сіоністському рухові й, загалом, усім відродженим надіям Божого вибраного народу. Безумовно, такі знаменні факти не можна вважати випадковими! Вони справді свідчать про задум Великого Наглядача земних справ! Вони справді вказують на те, що Той, Хто покликав Ізраїль бути Його Вибраним народом, є Тим, Хто розпорошив Ізраїль, як провіщали пророки, і є Тим, Хто обіцяв, що у свій час Він не тільки збере залишок цього народу в обіцяну землю, але й поверне йому Божественну милість. Під цим впливом вони стануть великим народом на землі, до якого полинуть усі інші народи, і з якого, згідно з первісною обітницею, Боже благословення потече до кожної нації, народу, племені та мови протягом тисячі років Христового царювання – Тисячоліття. Але ми не повинні задовольнятися самими лише твердженнями. Ми повинні довести ці факти.
1845 З ПОЛОВИНОЮ РОКІВ МИЛОСТІ ДЛЯ ІЗРАЇЛЮ
Немає жодних сумнівів щодо того, відколи народ Ізраїлю бере свій початок. Це сталося тоді, коли Яків, бувши при смерті, покликав дванадцятьох синів до своєї постелі й дав їм спільне благословення – участь у великій обітниці, яку Бог дав Аврааму й підтвердив клятвою Ісаку та Якову (Пс. 105: 9, 10). Ми не повинні очікувати, що Господнє Слово вкаже на проміжок часу між смертю Якова й весною 33 р. н. е., коли юдеї ненавмисне розіп’яли Господа Слави (Дії 3: 17). Натомість ми повинні розуміти, що Божественний метод полягає у тому, щоб приховати різні риси Божественного Плану й дозволити зрозуміти їх лише тоді, коли прийде час на їхнє виконання як доказ Божественного передбачення. Відповідно, не дивно, що точна дата смерті Якова – точний початок юдейського народу [OV074], залишається певною мірою невідомим, але повністю розкривається обхідним шляхом. Святий Павло, колись член юдейського Синедріону, а тому добре обізнаний з переданнями свого часу, а також, як ми віримо, божественно натхненний у своїх висловлюваннях, подає твердження, що надання Закону відбулося через 430 років після укладення Угоди з Авраамом. Першою рисою Закону була Пасха в ніч, що передувала виходу з Єгипту. Зафіксувавши це, нам залишається лише встановити відрізок часу між приходом Авраама в обіцяну землю, коли він став спадкоємцем Угоди, і смертю Якова, який, як ми покажемо, становив 232 роки. Авраамові було сімдесят п’ять років, коли з ним укладено Угоду після смерті Тераха (1 М. 12: 4), а Ісак народився через двадцять п’ять років після цього (1 М. 21: 5).
Таким чином, від Угоди до народження Ісака 25 років
Від народження Ісака до народження Якова (1 М. 25: 26). 60 років
Від народження Якова до його смерті (1 М. 47: 28) 147 років
Всього років від укладення Угоди з Авраамом до смерті Якова й
початку національної історії Ізраїлю 232 роки
Від Авраамової Угоди, тобто від дня, коли Авраам увійшов до Ханаану,
і до дня, коли Ізраїль залишив Єгипет (2 М. 12: 41) на Пасху 430 років
Віднімемо від цього період від Угоди до смерті Якова, як це зазначено
вище 232 роки
Таким чином, ми маємо те, що шукаємо, – тривалість часу від смерті
Якова до виходу його нащадків, яка становить 198 років
До цього додаймо період перебування в пустелі 40 років
Період перебування в Ханаані до поділу землі між племенами 6 років
Період суддів 450 років
Період юдейських царів 513 років
Період спустошення 70 років
Період від спустошення Кіром, Мідійським царем, до 1 року н. е. 536 років
Загальна кількість років від смерті Якова до початку періоду, відомого як Anno Domini 1813 років
Від 1 року н. е. до розп’яття Ісуса на Пасху навесні 33 року н. е. (юдейське літочислення) 32 з половиною роки
Загальний період очікування Ізраїлем Царства під Божественною милістю й визнанням. 1845 з половиною років
Наші єврейські друзі можуть поставити під сумнів те, що ми визначили дату кінця їхньої милості навесні 33 р. н. е., тому що ця дата ототожнюється з Ісусом і Його смертю. Але у Своєму передбаченні за п’ять днів до смерті Він сказав, плачучи над Святим Містом: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!” (Мт. 23: 37-39). Усі розсудливі люди повинні рахуватися з фактами. Смерть Ісуса – факт, засвідчений мільйонами людей, чия віра, всупереч звичайній логіці, побудована на спокутній смерті Того, Хто був страчений Своїми земляками не за те, що називав Себе Єговою, а за те, що назвав Себе “посланим Богом”, “Сином Божим”, “Месією”. Як би ми не інтерпретували цей факт, він є, і він заслуговує на увагу. Історія говорить нам, що національні [OV075] проблеми Ізраїлю почалися незабаром після смерті Ісуса. Історія 37½ років між смертю Ісуса й повним руйнуванням Єрусалиму Титом і його військом (70 р. н. е.) настільки детально описана юдейським істориком Йосифом Флавієм, що не потребує коментарів з нашого боку. Йосип Флавій показує, що в цей час спалахнуло повстання і наростала непокора, поки, кінець кінцем, римській владі не залишилося нічого іншого, як тільки заявити про себе, але і це було марно. Ізраїль як нація, як царство, загинув у 70 році н. е., як і передбачали багато пророків.
Тепер слід відзначити той знаменний факт, що відповідний період 1845 з половиною років від смерті Христа (32 з половиною р. н. е.) приводить нас до 1878 р. н. е., відомого засіданням Берлінської конференції націй, на якій представнику Великої Британії Дізраелі, єврею за національністю, було відведено надзвичайно почесне місце. Щобільше, рішення цієї конференції мали вагомий вплив на справи Божого вибраного народу. Згідно з рішенням цієї конференції великих держав Європи, різні балканські країни, що входили до складу Турецької імперії, були передані під нагляд урядів, які були в цьому однаково зацікавлені. Згідно з таким розподілом відповідальності за мир у турецьких провінціях, Єгипет і Палестина, як частини Турецької імперії, перейшли під протекторат Великобританії та Франції. Французи досягли лише часткового успіху у своєму сміливому замірі прокладання Суецького каналу і переданні його під контроль британців. Вони відмовилися від свого впливу в Єгипті та Палестині на користь британців, хоча єгипетський уряд і турецька влада також були загальновизнаними.
Наслідком цього стало значне відкриття Єгипту, і британці вирішили використати це у своїх фінансових інтересах. Палестина, що знаходилася поруч, була надто бідною, щоб її можна було використовувати, одначе британський вплив у Єгипті був дуже вигідний для неї. Більший мир і безпека під захистом британського прапора приносили користь цій землі протягом останніх тридцяти двох років. Тим часом Боже благословення дивовижною мірою поверталося до єврейського народу в різних землях, по яких він був розсіяний. За цей час вони досягли успіхів не лише фінансово, але й у мистецтві та науках. Одним словом, з часів Берлінської конференції 1878 року зірка Ізраїлю сходить поступово. Навіть переслідування, допущені провидінням в Росії (і ще інші переслідування, яких, як вказує Святе Письмо, можна очікувати), доброчинно вплинули на пробудження цього народу і змусили багатьох з нього тужити за рідною землею, одним з результатів чого є сіоністський рух, який все більше й більше захоплює серця патріотично налаштованих ізраїльтян – особливо тих, хто все ще має глибоку повагу до Обітниці та Клятви Бога, даної батькові Аврааму: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі”.
З іншого пророчого боку ми пізніше покажемо, що згідно з Писанням Ізраїль буде поновлений у правах як нація в недалекому майбутньому – близько 1915 року. Писання, однак, вказує на те, що одночасно на них, як на народ, чекає велике лихо: “Це час недолі для Якова, та з нього він буде врятований” (Єр. 30: 7). Визволення буде настільки знаменним, настільки помітним, що весь світ почне усвідомлювати, що період вигнання Ізраїлю, позбавлення Божественної милості, був призначений не назавжди, а лише на час, рівний тому, протягом якого вони насолоджувалися Божою милістю.
Дехто може нагадати нам, що до 32 з половиною р. н. е. Ізраїль пережив різні полони й захоплення. Ми погоджуємося з цим, але звертаємо увагу на факт, що в усіх цих важких випробуваннях вони все ж мали особливі свідчення Божественного нагляду, і їхні скорботи були призначені для їхнього очищення та благословення. З іншого боку, період після 32 з половиною р. н. е. пророк особливо відзначає як такий, що був без Божественної милості. “А вас порозпорошую поміж народів, і вийму за вами меча”. Пророк Ісая, маючи на увазі цей період позбавлення Божественної милості, каже: “Коли б був Господь Саваот не лишив нам останку малого, ми були б як Содом, до Гоморри ми стали б подібні” (Іс. 1: 9). Ісая (53: 1) ще пророкував щодо неспроможності [OV076] Ізраїлю почути Божественне послання, кажучи: “Хто нашій спасенній тій звістці повірив”. Ще він пророчо пише про відкинення ними Месії: “То вас відраховую Я для меча, й на коліна впадете ви всі на заріз, бо кликав Я вас, та ви відповіді не дали, говорив був, але ви не чули й робили лихе в Моїх очах, і чого не хотів, вибирали собі! Тому Господь Бог каже так: Ось будуть раби Мої їсти, а ви будете голодувати, ось будуть раби Мої пити, а ви будете спрагнені, ось будуть раби Мої радіти, а ви посоромлені будете. Ось раби Мої будуть співати від радости серця свого, ви ж кричатимете від сердечного болю, і від скрушення духа заводити будете. І ви своє ймення дасте на прокляття вибранцям Моїм, і Господь Бог тебе вб’є, а рабам Своїм дасть інше ймення!” (Іс. 65: 12-15).
Багато юдеїв усвідомлюють, що не тільки вищезгадані пророцтва, але й інші, які казали, що Господь віддасть їх “на остовпіння і на посміховище” скрізь, де Він їх розпорошить, підходять до них протягом цього тривалого періоду, коли вони були вигнані від Божої милості. Також вони будуть без пророка і священника багато днів – без будь-якого спілкування з Богом. Відзначаючи виконання цих пророцтв щодо Ізраїлю, ми не повинні забувати не менш переконливі свідчення Бога через пророків про те, що “Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його”. “Тому наступають ось дні, говорить Господь, і не будуть уже говорити: Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського, а тільки: Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із північного краю [Росії, де проживає майже половина юдеїв], і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх. Та Я їх верну на їхню землю, яку Я був дав батькам їхнім” (Єр. 16: 14-15).
На додаток, виразно сказано, що Господь опісля вже не буде назавжди розсіювати Свій народ, а навпаки, у той час укладе з ним Нову Угоду, давши йому кращого Посередника, ніж Мойсей, – Месію, про Якого Мойсей писав: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати... І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (5 М. 18: 15, 18; Дії 3: 22-23).
Повнота їхнього розпорошення й очевидна безнадійність їхньої справи повинна бути очевидною для кожного вдумливого єврея. У них немає не тільки царя, але й священника. Деморалізація, що спричинила їхнє розсіяння, була настільки великою, що жоден юдей у світі не може точно сказати, до якого покоління він належить, і, відповідно, жоден не може простежити свій родовід до покоління Левія та Ааронового роду. Не маючи священника, вони не можуть мати нічого, що хоча б нагадувало День примирення та його образні жертви за гріхи. Згідно з поясненнями ними їхніх власних вчень, вони повністю позбавлені спілкування й споріднення з Богом, за винятком того, що це споріднення утримується на основі первісної Угоди, яку Бог уклав з Авраамом і підтвердив Божественною клятвою.
“ПОДВІЙНО”, ПАРАЛЕЛЬ, ПЕРЕДБАЧЕНА НАПЕРЕД
Якщо тепер ми виразно маємо перед собою факти історії; якщо ми бачимо, що Ізраїль перебував у Божественній милості від смерті Якова до смерті Христа, що після цього почався його занепад, і що аналогічний період часу від смерті Ісуса привів до відродження юдейських надій у 1878 р. н. е.; якщо ми бачимо, що 37 з половиною років невдач у той час паралельно збігаються з 37 з половиною роками підняття до милості та впливу, радіймо з того, що ми бачимо, і дивімося далі. А далі ми звернемося до пророцтв, які чітко передбачили це “подвійно”, тобто паралель милості Ізраїлю й аналогічного періоду немилості.
Після слів “Тому викину вас з цього Краю до краю, якого не знали ні ви, ані ваші батьки. І будете там богам [правителям] іншим служити удень та вночі, бо не дам Я вам милості” (Єр. 16: 9-13), читаємо вірш 18: “І найперше [перед поверненням милості] Я їм надолужу подвійно за їхню провину й за гріх їхній”, дослівно “удвічі”, від єврейського слова “мішне”. Що може бути зрозумілішим за це? [OV077]
Пророк стверджує, що від часу відкинення Ізраїлю від усякої милості й до часу повернення її буде повторення, дублювання часу їхньої попередньої історії, коли вони мали Божественну милість. Ми вже вказували на цю особливість історії Ізраїлю – “подвійно”, тобто “удвічі”, і на те, що переломним моментом був час, коли вони відкинули Ісуса як свого Месію, коли вони вигукувати проти Нього перед Пилатом: “На нас Його кров і на наших дітей”. Господь піймав їх на слові, і вони зазнали суворої відплати. Тим часом їхні серця й розум були засліплені упередженнями з чотирьох суттєвих причин:
1. Дехто навчав, що Ісус в одній особі був Отцем і Сином, Всемогутнім і Месією. Це помилкове вчення юдейський розум, зрозуміло, відкидає як небіблійне та ірраціональне.
2. Вони не усвідомлювали, наскільки великим повинен бути їхній Месія: що для того, щоб дати їм вічне життя як людським істотам, а через них поширити таку ж можливість, таке ж благословення на інших, Месія повинен спочатку померти, пожертвувати Своїм земним життям, щоб дати його Ізраїлю і світу, що Отець, Єгова, підніс Його на небесний рівень в нагороду за Його послух і самопожертву.
3. Іншою річчю, якої вони не збагнули й за яку їх не можна особливо звинувачувати, що вони її не розгледіли, був задум Бога вибрати невелику жменьку з-посеред людства, щоб вона перебувала разом з Месією в Його славній праці Царства, благословляючи Ізраїль і світ в умовах Нової Угоди, обіцяної Ізраїлю в Єремії 31: 31 та в інших місцях. Цей факт, що Месія матиме Церкву, “Тіло”, пов’язане з Ним на духовному рівні, ніде не зазначений в первісній Авраамовій обітниці, хоча і мається на увазі. Коли Господь сказав Авраамові: “Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря”, зорі в цій ілюстрації представляють вище, духовне, небесне насіння Авраама, Церкву. Ядро цього духовного “насіння Авраама” було вибране з-поміж юдеїв, а решта вибирається відтоді з-поміж поган. Це духовне насіння вибирається протягом другої половини “мішне”, “подвійного”, тобто “удвічі” подій в житті Ізраїлю.
4. Ще одна річ, яка збиває з пантелику наших єврейських друзів у цьому питанні, полягає в тому, що вони не бачать різниці між номінальною християнською Церквою, яка налічує сотні мільйонів, і небагатьма святими, які губляться серед цієї великої маси, – небагатьма святими, які складають “Церкву первороджених”, позаобразних левитів і священників. Навіть для християн, як стверджує апостол, це обрання, цей вибір святих протягом Євангельського віку як духовного насіння Авраама є “таємницею” (Кол. 1: 26, 27).
ПЕРЕЛОМНИЙ ДЕНЬ
Далі ми помічаємо Боже свідчення через іншого пророка, який вказує на переломний день в “подвійному” Ізраїлю – саме той день, коли закінчилася перша частина, тобто події, що свідчили про милість для Ізраїлю, і почалася друга частина, немилість для Ізраїлю. Перед тим, як процитувати пророцтво, ми звертаємо увагу на факт, що різні пророцтва промовляють з різного погляду, а потім говорять так, ніби пророк перебував у цьому конкретному місці й часі. Наприклад, Єремія перебував у своєму дні й сказав: “Ось дні наступають, говорить Господь, коли Я зроблю так і так”, і віддам вам “подвійно”. Пророцтво, яке ми зараз цитуємо, є іншим. Захарія (9: 9-12) у пророчому видінні стояв у кінці юдейської милості, у тому самому дні, коли в їхньому “подвійно”, “мішне”, настав поворотний пункт, у тому самому дні, коли Ісус, виконуючи Своє пророцтво, виїхав ослям на верх Оливної гори й там, дивлячись на Єрусалим, заплакав над ним, промовивши: “Ось ваш дім залишається порожній для вас”.
Зверніть увагу на доказ цього. У пророцтві сказано: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці”. (Це Той, Хто остаточно зламає лук і звістить народам мир, а панування Його буде від моря до моря і від річок аж до краю землі). [OV078]
Але спочатку національна влада мала на деякий час відійти від юдеїв, і тому ми читаємо (вірш 12): “До твердині верніться, о в’язні надії!” Це – запрошення Месії “перше ж юдеєві”. Але передбачаючи, що весь народ відкине запрошення, Господь устами пророка додає: “І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну!”
Авторитетні юдейські свідки в Новому Завіті показують, що Ісус таким чином запропонував Себе Ізраїлю як їхній Цар і одночасно як їхній Пасхальний Агнець 9-го дня першого місяця 33-го року н. е. – за п’ять днів до свого розп’яття як Пасхального Агнця – того самого дня, коли Пасхальне ягня мали взяти в дім ті, хто мав бути захищений його кров’ю кроплення і хто мав їсти його м’ясо. Ми не звинувачуємо Ізраїль в цілому в тому, що він не був достатньо духовним, щоб розпізнати благословенні можливості, які були перед ним, бо ми бачимо, що подібні умови переважали в той час і переважають сьогодні в усьому християнстві. Лише невелика кількість юдеїв та поган була достатньо святою, щоб вважатися членами цього обраного, вибраного, духовного насіння Авраама, чи хоча б зрозуміти цю “таємницю”. Але незабаром, як члени Великого Месії й під головуванням прославленого Ісуса, святі (духовно зачата Церква) почнуть виконувати для Ізраїлю, а через Ізраїль для всіх народів, славну обітницю, дану Авраамові: “У твоєму потомстві благословляться всі народи землі” (Хом.).
“ВДВОЄ ВЗЯВ З РУКИ ГОСПОДА”
Звернімо увагу на третій вірш Писання, який говорить про “вдвоє” Ізраїлю (Іс. 40: 1-2). Якщо Єремія дивився на цю річ з далекого минулого і говорив про те, що прийде, а Захарія перебував на поворотному пункті й розповідав саме про день, коли почалася друга половина подій в житті Ізраїлю, Ісая зайняв ще інше становище. Звертаючись пророчо до кінця “подвійного” у 1878 році, він вигукує: “Утішайте, втішайте народа Мого, говорить ваш Бог! Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена, що він за свої всі гріхи вдвоє [другу половину своїх досвідів – вигнання] взяв з руки Господа”.
Справді, серце, яке нічого не побачило б у цих дивовижних збігах, є повільним, щоб осягнути все написане, і для нього було б марно примножувати докази або закликати до віри. Для сприйняття Божественного Слова потрібен насамперед правильний стан розуму, здатний навчатися. Ті, хто ще не досягнув такого стану серця, повинні чекати. Якщо вони не можуть отримати настанови очима, вухами чи серцем віри, вони повинні чекати, поки не прийдуть реальні прояви грядущого “часу утиску” і відбудеться подальше піднесення Ізраїлю згідно з цими пророцтвами. Доказ того, що немилість Ізраїлю повністю припиниться в 1915 р. н. е. і відтоді буде відновлена його національна державність, ми залишимо для наступної статті.
OV073