[OV063]
ВІРА – ОСНОВА ЮДЕЙСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

Воскресіння юдейських надій, представлене в сіонізмі, вражає не лише добре поінформованих поган, але й більш освічених представників юдейського народу. Сімнадцять років тому автор відвідав Святу Землю, щоб побачити докази відновлення, викликані збільшенням кількості опадів у цьому регіоні, що узгоджується з деякими пророцтвами Святого Письма, на які він звертав увагу протягом більше як п’ятнадцять років. Тоді він намагався пробудити інтерес юдеїв до пророцтв про їхнє становлення як нації на власній землі та божественне благословення, яке мало пролитися на Обіцяну Землю та цей вибраний народ. Але жоден юдей у той час, здавалося, не мав вух, щоб слухати. Серед бідніших юдеїв дійсно спостерігалося тимчасове пожвавлення на обличчях, але потім погляд знову ставав потупленим, коли вони відповідали, що пророче благословення не може прийти раніше 6000 року н. е., і їхнє літочислення показує, що до нього залишилося близько 150 років. Ми намагалися показати їм на основі їхніх власних Писань, що 6000 років вже минуло, і що “Часи Поган” скоро закінчаться – у 1915 році – і що, згідно з Писанням, тоді на них як на народ виллються великі благословення. Але вони лише зітхали й поглядами та вчинками говорили: “Поганин не може розповідати нам про наші власні Писання; напевно, наші рабини мудріші й дали б нам таку розраду, якби це було правдою”.

Після повернення зі Святої Землі наш звіт про наявні там умови був досить широко опублікований в Америці та Великобританії, і ми надіслали окремі копії цього звіту керівникам Єврейського колонізаційного комітету, що представляв фонд сера Мойсея Монтефіоре (Moses Montefiore), а також керівникам Єврейського колонізаційного фонду барона Моріса фон Гірша (Maurice de Hirsch). Остання Асоціація в той час витрачала мільйони грошей на намагання створити єврейські колонії в Аргентинській Республіці, у той час, як перша працювала в Палестині. Ми звернули увагу останньої на біблійне твердження про те, що Ізраїль буде зібраний до своєї землі, і що зусилля, витрачені в інших місцях, будуть порівняно безплідними, що і сталося.

Ми не стверджуємо, що наш вплив хоч трохи сприяв дивовижному пробудженню юдеїв щодо відновлення їхньої землі та їхнього народу. Ми лише відзначаємо, які дивовижні зміни відбулися з цим народом з того часу! Тепер юдеї самі повідомляють нам, що вони регулярно читають наші щотижневі проповіді, і особливо цікавляться тими пунктами, які стосуються юдейського добробуту і прийдешньої національної слави. Крім того, євреї запрошують нас читати перед ними лекції про пророцтва єврейських Писань, до яких вони виявляють глибокий та чимраз більший інтерес.

Коли сіонізм уперше з’явився, він звертався лише до “бідних юдеїв”. Багаті й успішні юдеї, як правило, висміювали сіонізм як нездійсненний, безглуздий і т. п. Відомі рабини проповідують проти нього, заявляючи, що Америка – обіцяна земля юдея, звідки його не відтягне жодна палестинська перспектива. Вони оголошують себе неортодоксальними – юдеями за [OV064] походженням, а не за вірою – іконоборцями, агностиками. Редактори юдейських газет висловлювали подібні погляди, відчуваючи, очевидно, що сіоністський рух дискредитує їхнє покоління в очах поган. Проводилися мітинги, на яких сіонізм засуджувався і висміювався, натомість американське громадянство виставлялося як ідеал для юдейської молоді тощо.

Поступово юдейські настрої дедалі більше схилялися до сіонізму, і тепер єврейські журнали вважають за потрібне мати сіоністський відділ. А рабини та редактори вважають нерозумним іти всупереч дедалі активнішій течії сіоністських настроїв. Тепер вони визнають, що Палестина оновлюється, що сіонізм має вплив на серця бідних юдеїв у кожній країні, і особливо в Росії. Тепер вони визнають, що бідні представники їхнього народу мають у серці тугу за Палестиною, яка спонукає їх до неї, а не кудись інде.

Тепер вони визнають, що відновлення Ізраїлю на власній землі було б не тільки вигідним для їхніх бідніших братів, але, можливо, збільшило б свій вплив на менш ортодоксальних, які й не думали покидати цю та інші землі, де вони насолоджуються настільки великим фінансовим процвітанням, що особливо не думають ні про майбутнє, ні про минуле.

МІЦЬ НАДІЙ ЄРУСАЛИМУ

Чи не вважаємо ми дивним, що цей вплив, ця надія так швидко поширюється по всій землі серед восьми мільйонів єврейського народу? Чи не вважаємо ми “надзвичайним патріотизмом” те, що після вісімнадцяти століть перебування вдалині від батьківщини думка про повернення туди так відлунює в серцях цілого народу? Чи не дивуємося ми ще більше, якщо пригадуємо, що за межами цієї землі вони були набагато довше, ніж коли-небудь на ній? Якщо ми запитуємо про це у своєму розумі, то це лише доводить, що ми не в змозі збагнути почуттів, які ось уже майже тридцять вісім століть впливають на Авраама та його насіння!

Річ у тому, що юдея не знають добре навіть найближчі його знайомі погани. І його не можна загалом і зокрема зрозуміти, хіба що з погляду його релігії, яку мало хто з поган розуміє, і яка навіть у більшості юдеїв є скоріше справою упередження й гордості, ніж ясного розуміння й релігійного переконання.

Від самого початку ізольований від інших народів за Божим наказом і відповідно до своїх релігійних переконань, юдей став захожим і чужинцем для всього світу, який, обурений його претензіями на божественну милість і релігійну вищість, зневажав юдея і висміював, і навіть переслідував його, причому в найбільш нехристиянський спосіб. Позбавлений таким чином товариського спілкування з поганами, замкнений у собі, юдей виховав у собі дух соціального почуття образи. Зосереджений на собі, він мав амбіції бути рівним з поганами в кожній сфері діяльності – проте не в братерському дусі, а в дусі конкуренції. Довгий час йому було заборонено володіти землею й обробляти її, тому він полишив землеробство й обмежився тим, що замешкав у містах старого світу у так званих “єврейських кварталах”. Побачивши, що погани приходили до нього переважно у скруті, якщо взагалі приходили, він зайнявся лихварством і, залучивши в це всю свою природну енергію, навчився робити це заняття прибутковим, часто посилюючи до себе ворожість сусідів-поган. Поступово його сильний характер зосередився на зароблянні грошей, і в цьому він здобув багато прихильників серед поган, хоча останні порівняно менш успішні в такому протистоянні.

Аж до наших днів, після повалення Єрусалиму, юдей не мав повноцінного, справедливого ставлення до себе й рівних можливостей з іншими народами в деяких частинах Європи та на цій землі. Зараз, завдяки своїй наполегливій енергії, юдеї займають впливове становище в банківській справі, торгівлі, газетній справі та літературі. Та якими б великими не були їхні досягнення, якими б багатими вони не були, між ними та їхніми поганськими сусідами лежить величезна соціальна прірва. Ми не можемо стверджувати, що йдеться суто про спротив їхній релігії, адже багато поган високого соціального становища дотримуються дуже схожих релігійних догматів – унітарії та інші. Цю соціальну прірву юдей визнає й обурюється нею, але не розуміє. Здається, це значною мірою пов’язано з тим, що його комерційні [OV065] навики за ці довгі роки набули такого панівного впливу, що заволоділи ним у будь-якій сфері, в якій він намагався себе реалізувати. Захоплення грішми, їхньою вартістю – “Скільки це коштує? Скільки я можу заробити? Який прибуток з цього?” – це почуття, які, на жаль, дошкуляють усьому людству – комусь більше, комусь менше. Але у поган є настрої, є нагоди, є речі й обставини, в які вони потрапляють зовсім окремо й осторонь від комерції. Це надмірне комерційне чуття наших єврейських друзів, як правило, важко оцінити і його неможливо досягти.

Що ж може бути основою, з якої випливає непохитна надія і мужність юдея, які вели його через криваві моря переслідувань, соціальне висміювання, проти течії упереджень і забобонів до його нинішнього високого становища у світі? Чому він не був розчавлений, як інші? Чому він не зник з лиця землі як рід, як зникли інші роди? Чому сьогодні, після тридцяти восьми століть, він є такою силою, такою фінансовою потугою у світі, що найбагатші уряди заборгували йому й ледве наважуються розпочати війну без його співпраці у зборі коштів? У чому секрет юдейської надії, мужності та гордості?

ВИБРАНЕ НАСІННЯ АВРААМА

Ключ до розгадки ситуації ми знаходимо в Біблії, і ніде більше. Взаємозв’язок юдейського народу, землі Палестини та Біблії, якщо його правильно розуміти, є доказом того, що Бог існує: що у Нього є великий і чудовий План, метод, за допомогою якого Він має справу з людством; що Його План пов’язаний з юдейським народом, і що Біблія є записом цього Плану. Але тут ми повинні пам’ятати про правдивість вислову поета:
“Бог незбагненним нам шляхом
Вершить дива Свої”.

Помилково вважати, що Біблія була написана для світу або призначена для того, щоб світ її зрозумів. Її власне свідчення говорить про протилежне – про те, що Божественні цілі призначені для того, щоб бути прихованими від усього людства і щоб їх могли зрозуміти лише ті, хто у своєму серці приходить до згоди з Божественним наміром і з цього погляду “досліджує Писання”. Тому нас не повинно дивувати, що наші юдейські друзі не зрозуміли ясно Писання, яке так благоговійно та старанно берегли від часу Мойсея до Христа.

І чи не можемо ми правдиво сказати, що такий самий брак розуміння загалом панує навіть серед християн? Хіба той факт, що порівняно мало хто з Господнього народу був удостоєний привілею збагнути довжину та ширину, висоту та глибину Божественного Плану, не узгоджується з твердженням Писанням, що таке знання призначалося впродовж Віків лише для незначної меншості? Перешкодами, які засліпили стількох, є віровчення, традиції та Талмуд. “Приязнь Господня до тих, хто боїться Його [і Слова Його], і Свій заповіт Він звістить їм” (Пс. 25: 14).

Однак Писання, здається, вказує на те, що близько час, коли “довершиться Божа таємниця”, коли розуміння Божественного Плану може стати надбанням ще більшого числа людей, і серед них – побожних юдеїв. Дійсно, юдея повинні особливо приваблювати обриси Божественного Плану, викладені в пророцтвах його Священних Писань. Вони пояснюють труднощі Ізраїлю, коли він ще перебував у Божій милості, труднощі останніх вісімнадцяти століть, коли він був у немилості, і показують, як те й інше врешті-решт разом співдіятиме для благословення Ізраїлю, а через Ізраїль – для благословення поган.

БОЖЕСТВЕННА ОБІТНИЦЯ НАСІННЮ АВРААМА

Основою кожної надії Ізраїлю, джерелом мужності цього народу, рушійною силою його енергії, наполегливості та гордості була Божественна обітниця, дана Авраамові, їхньому славетному предкові, “другові Божому”. Авраамові, після певних випробувань характеру – послуху, вірності, віри, – Бог дав Обітницю, яка є надією як для Ізраїлю, так і для поган. У ній сказано: “У твоєму потомстві благословляться всі [OV066] народи землі” (1 М. 22: 18, Хом.). Господь вказав на сина Авраама, Ісака, як на шлях, яким це благословення має прийти. Пізніше, на сина Ісака, Якова, було вказано як на наступний шлях. Після смерті Якова Божественне благословення перейшло, за Божественною вказівкою, не на когось одного з його нащадків, а на всіх як народ.

Ім’я Якова було змінене на Ізраїль, що означає “князь, сильний у Бога” – має Божественну милість. Це ім’я Ізраїль, яке вказує на таку велику честь і Божественну милість, згодом почало стосуватися всього народу нащадків Якова, які стали відомими як ізраїльтяни, діти Ізраїлю. Цей народ усвідомлював, що вони є насінням, нащадками, згаданими в обітниці, даній Авраамові, в яких “благословляться всі народи землі”. Вони правильно розуміли, що це означатиме звеличення їхнього маленького народу. Тому вони мали повну довіру до цієї великої Обітниці, адже Господь забезпечив її для них найбільш знаменним чином – Своєю присягою. Оскільки Він не міг присягнути ніким більшим за Себе, Він сказав: “Клянуся Мною самим, слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, Я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. ... У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав Мого голосу” (1 М. 22: 16-18).

Ця надія на Бога – що вони є Його вибраним народом, і що Він буде використовувати його як шлях Божественної милості для всіх народів – завжди була головним джерелом юдейської мужності та гордості. Не всі юдеї мають надмірну самовпевненість як основу успіху. Дехто з них боязкий, а декому бракує почуття власної гідності. Але їх надихає переконання, що Бог особливо зацікавлений ними, а також надія, що Він ще виконає для них Свою клятвенну Угоду. Така стійка віра (протягом тридцяти восьми століть), безсумнівно, повинна бути до вподоби Богові й викликати захоплення навіть у їхніх ворогів. Християни, які вивчають Біблію, добре знають, що значна частина Біблії складається з минулої історії Ізраїлю та пророцтв про його майбутню славу. Останні вісімнадцять століть були лише дужками, в яких духовний Ізраїль перебував у процесі вибору з кожного народу. Швидке повернення Ізраїлю до Божої милості знаменує собою ще один крок вперед у Божественному Плані Віків. Згідно зі Святим Письмом, їхнє піднесення до Божественної милості знаменує Тисячолітню епоху благословень, віддавна обіцяних Богом через єврейських пророків і засвідчених нашим Господом та Його апостолами. Згадаймо слова Петра: “Щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!” (Дії 3: 19-21). Юдейська реституція – це перший пункт з багатьох благословень, які милостивий Творець тоді виллє на людство.

Оскільки в наступних статтях ми будемо описувати різні пророцтва Святого Письма, в яких життєво зацікавлений юдей, ми сподіваємося, що вони будуть цікаві не тільки нашим єврейським друзям, але й християнам, які вивчають Біблію, а також іншим. Прийдешні благословення будуть рясними для благословення всього людства, але в першу чергу для юдея, бо “не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав”; “Бо дари й покликання Божі невідмінні” (Рим. 11: 2, 29, 32).

OV063