[OV222]
ПОВЕРНЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА

“А коли відійду... Я знову прийду” (Івана 14: 3).

Наш Господь хотів, щоб Його учні зрозуміли, що з певною метою, певним чином і в певний час Він прийде знову, і ми припускаємо, що це визнають і в це вірять усі, хто знайомий з Писанням, бо коли Він сказав: “А коли відійду... Я знову прийду” (Ів. 14: 3), – то, безперечно, мав на увазі другий особистий прихід. Багато хто вважає, що навернення грішників є частиною приходу Христа, і що Він буде продовжувати приходити, доки весь світ не навернеться. Тоді, кажуть вони, Він прийде повністю.

Та вони, вочевидь, забувають свідчення Святого Письма з цього приводу, яке стверджує протилежне до цих очікувань, – що під час другого приходу нашого Господа світ буде далеким від навернення до Бога; що “...останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди [такими] ... що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога” (2 Тим. 3: 1-4); що “люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши” (вірш 13). Вони забувають про особливе застереження Учителя до Своєї “Малої Черідки”: “Уважайте ж на себе, ... щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх [тих, хто не стережеться], що живуть на поверхні всієї землі” (Лук. 21: 34, 35). Знову ж таки, ми можемо бути впевнені, що коли сказано, що “всі племена землі будуть плакати за Ним”, коли вони побачать Його прихід (Об. 1: 7), то це не стосується навернення грішників. Чи всі люди плачуть через навернення грішників? Навпаки, якщо цей уривок стосується, як визнають майже всі, присутності Христа на землі, то він вчить, що всі на землі не любитимуть Його з’явлення, як вони, безсумнівно, любили б, якби всі навернулися.

Деякі очікують фактичного приходу й присутності Господа, але відносять час цієї події на далеке майбутнє, стверджуючи, що завдяки зусиллям Церкви в її нинішньому стані світ повинен бути навернений, і що таким чином буде запроваджений Тисячолітній вік. Вони стверджують, що коли світ буде навернений, коли сатана буде зв’язаний, коли знання про Господа наповнить усю землю, і коли народи більше не будуть навчатися війни, тоді праця Церкви в її нинішньому стані закінчиться. І що коли Церква виконає це велике і складне завдання, Господь прийде, щоб завершити земні справи, нагородити віруючих і засудити грішників.

Деякі вірші Писання, взяті окремо, здається, говорять на користь цього погляду; та коли Боже Слово і план розглядати в цілому, то всі вони виявляться на користь протилежного погляду – що Христос приходить перед наверненням світу і царює з метою його навернення; що Церква зараз проходить випробування; що нагорода, обіцяна переможцям, полягає в тому, що після прославлення вони будуть розділяти з Господом Ісусом царювання, яке є призначеним Богом засобом благословення світу й поширення знання про Господа серед усіх створінь. Власне такими є особливі обітниці Господа: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною... І вони ожили, і царювали з Христом тисячу років”.

Апостол (Дії 15:14) говорить нам, що головна мета Євангелія в [OV223] нинішньому віці – “вибрати народ” для Христового імені, переможну Церкву, яка в Його другому приході приєднається до Нього й отримає Його ім’я. Свідчення для світу в цьому віці є другорядною метою.

“ДОРОГИ МОЇ ТО НЕ ВАШІ ДОРОГИ”

Подальше вивчення Божих відкритих планів дасть ширше уявлення про мету як першого, так і другого приходу; і ми повинні пам’ятати, що обидві ці події пов’язані між собою як частини одного плану. Особливою працею першого приходу було померти за людей; а працею другого – відновити, благословити і визволити відкуплених. Віддавши Своє життя як викуп за всіх, наш Спаситель вознісся, щоб представити цю жертву Отцю, тим самим вчинивши поєднання за беззаконня людини. Він чекає й дозволяє “князю цього світу” продовжувати панування зла, доки не буде вибрана “Наречена, дружина Агнця”, яка, щоб бути гідною такої честі, повинна подолати вплив нинішнього злого світу. Тоді почнеться праця з надання світу великих благословень, забезпечених для людей Його жертвою, і Він вийде, щоб благословити всі племена землі (Євр. 9: 24, 28; Дії 15: 14; Об. 3: 21).

Дійсно, відновлення й благословення могли б початися одразу, коли Відкупитель заплатив викупну ціну, і тоді прихід Месії був би лише один, а царювання й благословення почалися б одразу, як цього спочатку очікували апостоли (Дії 1: 6). Але Бог приготував “щось краще” для нас – християнської Церкви (Євр. 11: 40). Отже, в наших інтересах, щоб царювання Христа було відокремлене від страждань Голови цими вісімнадцятьма століттями.

Згаданий період між першим і другим приходом, між наданням викупу за всіх і благословенням усіх, призначений для випробування й вибору Церкви, яка є Тілом Христа, інакше був би тільки один прихід, і праця, яка буде виконана під час Його другої присутності, в Тисячолітті, слідувала б за воскресінням Ісуса. Або, замість того, щоб говорити, що праця другого приходу слідувала б одразу за працею першого, скажімо краще, що якби Єгова не мав наміру вибрати “Малу Черідку”, “Тіло Христа”, перший прихід не відбувся б тоді, коли він відбувся, а відбувся б під час другого приходу, і був би лише один прихід. Бог, очевидно, дав дозвіл на зло на шість тисяч років, щоб потім очищення й реституція всього були здійснені протягом сьомого тисячоліття.

Таким чином, прихід Ісуса, жертви й викупу за грішників, настільки випередив благословення й час відновлення, що це дозволило вибрати Його “Малу Черідку” “співспадкоємців”. Це пояснить деяким очевидну затримку з боку Бога в наданні благословень, обіцяних і передбачених у викупі. Благословення прийдуть у свій час, як і було спочатку заплановано; хоча заради славної мети ціна була дана набагато раніше, ніж люди могли сподіватися благословень. Чекайте з терпеливістю, вони прийдуть.

РІЗНІ КЛАСИ “ВИБРАНИХ”

Тим, хто стверджує, що Єгова протягом шести тисяч років намагався навернути світ і весь час зазнавав невдач, важко погодити такі погляди з біблійним запевненням, що всі Божі цілі будуть досягнуті, і що Його Слово не повернеться до Нього порожнім, але буде мати поводження в тому, на що Він його послав (Іс. 55: 11). Той факт, що світ ще не навернувся і що знання про Господа ще не наповнило землю, є доказом того, що воно ще не було послано з такою місією.

Озираючись назад, ми помічаємо [OV224] обрання, тобто вибір, Авраама та деяких його нащадків через яких прийде обіцяне Насіння – Той, Хто благословитиме всі племена землі (Гал. 3: 16, 29). Ми також відзначаємо вибір Ізраїлю з-посеред усіх народів. У ньому Бог образно проілюстровав, яким чином має виконатися велика праця для світу, – у його визволенні з Єгипту, у його Ханаані, його Угоді, його законах, його жертвах за гріхи для скасування провини й окроплення народу, а також у його священстві для виконання всього цього, як мініатюрі й образному представленні справжнього священства та жертв для очищення людства. Бог, звертаючись до Ізраїлю, сказав: “Тільки вас Я пізнав зо всіх родів землі” (Ам. 3: 2). Тільки цей народ був визнаний до приходу Христа й опісля, бо Його служіння було обмежене ним, і Він не дозволяв Своїм учням іти до інших, коли, посилаючи їх, казав: “На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте”. Чому, Господи? Бо, як пояснив Він, “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Мт. 10: 5, 6; 15: 24). Весь Свій час Він присвятив їм аж до Своєї смерті, і там була виконана Його перша праця для світу, перший прояв Його вільної і всеосяжної благодаті, яка “свого часу” дійсно буде благословенням для всіх. Коли вибрана громада (покликана бути Божими синами, Божими спадкоємцями і співспадкоємцями з Ісусом Христом, нашим Господом, які вчинили міцним своє покликання й вибрання) буде повна, тоді ця риса Божого плану спасіння світу стане лише початком.

Лише після того, як це Насіння буде вибране, пройде розвиток і буде підняте до влади, воно розтрощить голову змія. “А Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги” (Рим. 16: 20; 1 М. 3: 15). Євангельський вік готує чисту діву, вірну Церкву, до приходу Нареченого. І в кінці віку, коли вона “готова” (Об. 19: 7), Наречений приходить, і готові входять з Ним на весілля – другий Адам і друга Єва стають одним цілим. Тоді починається славна праця реституції. У наступній Епосі Церква буде вже не зарученою дівою, а Нареченою. Тоді “Дух і Невіста скажуть: Прийди! А хто чує, хай каже: Прийди! І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо” (Об. 22: 17).

Євангельський вік аж ніяк не завершує місію Церкви. Він є лише необхідною підготовкою до великої майбутньої праці. Заради цього обіцяного майбутнього благословення “все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі” й “очікує з’явлення синів Божих” (Рим. 8: 22, 19). Який благословенний факт: повна міра вільної благодаті – не тільки для живих, але й для тих, хто помер – передбачена в плані нашого Отця як благословенна можливість майбутнього віку!

Хоча дехто й бачить дещо з благословень, властивих для другого приходу, і в деякій мірі цінує той факт, що Господь приходить, щоб дарувати величне благословення, забезпечене Його смертю, проте він не бачить цього останнього твердження – що ті, хто в гробах, так само зацікавлені в славному царюванні Месії, як і ті, хто в той час не буде цілком під владою тління – смерті. Та оскільки Ісус помер за всіх, то всі вони повинні мати благословення й можливості, які Він купив Своєю дорогоцінною кров’ю. Отже, ми повинні очікувати благословень у Тисячолітньому віці як для тих, хто в гробах, так і для тих, хто не в них; і ми знайдемо на це численні докази, якщо глибше розглянемо свідчення Господа з цього приводу. Саме з огляду на Божий план звільнення тих, хто в могилах, їх називають “в’язнями надії”. Яким є і яким буде їхній стан? [OV225]

Чи подбав Бог про тих, чий стан і обставини Він, мабуть, передбачив? А може, Він від заснування світу подбав огидним і безжалісним чином про їхні безнадійні, вічні муки, як стверджує багато Його дітей? А може, навпаки, Він зберігає у висотах і глибинах, у довжині й ширині Свого плану можливість для всіх пізнати те єдине Ім’я і, ставши слухняними умовам, насолоджуватися вічним життям? Ми читаємо, що “Бог є любов” і “так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув” (1 Ів. 4: 8; Ів. 3: 16). Чи не здається, що якщо Бог так сильно полюбив світ, то Він міг подбати не тільки про те, щоб віруючі були спасенні, але й  про те, щоб усі могли почути й повірити?

Знову ж таки, коли ми читаємо: “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Ів. 1: 9), наші спостереження говорять: “Ні, не так; не кожен був просвітлений; ми не бачимо, щоб наш Господь просвітив більше, ніж декількох із мільярдів людей на землі”. Навіть у ці порівняно просвітлені дні мільйони язичників не дають жодних ознак такого просвітлення, як не давали їх содомляни та безліч інших у минулі віки. Ісус Христос по Божій благодаті скуштував смерть “за всіх” (Євр. 2: 9). Та якщо Він скуштував смерть за весь людський рід, який налічує понад двадцять мільярдів, і з певної причини ця жертва стає дієвою лише для одного мільярда, то чи не було б це відкуплення відносно невдалим?

У такому випадку, чи не є занадто довільним твердження апостола? Коли ми читаємо: “Бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім” (Лк. 2: 10), і, дивлячись навколо себе, бачимо, що ця радісна звістка є лише для “Малої Черідки”, а не для всіх людей, то ми змушені замислитися, чи не перебільшили ангели доброту й широту свого послання й чи не переоцінили важливість праці, яку має виконати Месія, про Якого вони сповіщали. Інше твердження каже: “Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1 Тим. 2: 5, 6). Викуп за всіх? Тоді чому б усі викуплені не мали отримати користь від смерті Христа? Чому б усі не мали прийти до пізнання правди, щоб повірити?

ПЛАН ВІКІВ – КЛЮЧ, ДАНИЙ БОГОМ

Без такого ключа якими темними, якими суперечливими здаються ці твердження. Та коли ми знаходимо ключ до Божого плану, всі ці тексти одностайно стверджують: “Бог є любов!” Цей ключ міститься в останній частині цитованого тексту: “Що дав Себе Самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу” (Хом.). Бог має свій час для всього. Він міг про це засвідчити у їхньому минулому житті, але оскільки Він цього не зробив, то це доводить, що їхній свій час має бути в майбутньому. Для тих, хто належатиме до Церкви, Нареченої Христа, і розділятиме почесті Царства, теперішній час є “своїм часом”, щоб почути; і хто тепер має вуха, щоб чути, нехай слухає й чує, і він буде відповідно благословенний. Хоча Ісус дав наш викуп ще до нашого народження, для нас “свій час” почути прийшов через багато років, і лише оцінювання цього принесло відповідальність, до того ж у міру наших можливостей і цього оцінювання. Наведений принцип стосується всіх. У Божий свій час про це буде свідчено всім, і тоді всі матимуть можливість повірити й отримати від цього благословення.

Переважає думка, що смерть закінчує всі випробування, але немає жодного вірша, який би так навчав. Оскільки Бог не має наміру спасати людей через їхню необізнаність, але “хоче, щоб усі люди... прийшли до пізнання правди” (1 Тим. 2: 4), й оскільки більшість людства померла в незнанні, а “немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости” (Екл. 9: 10), [OV226] то Бог приготував пробудження мертвих, щоб вони отримали знання, віру й спасіння. Отже, Його план полягає в тому, що “як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” – спочатку Євангельська Церква, Наречена, Тіло Христа, а потім, під час Тисячолітнього віку, всі, хто стануть Його під час тисячі років Його присутності (неправильно перекладено як “прихід”), у Господньому своєму часі, щоб усі пізнали Його від найменшого до найбільшого (1 Кор. 15: 22).

Таким чином, ми бачимо, що всі ці досі складні тексти пояснюються твердженням – “свідоцтво свого часу”. У свій час це справжнє Світло осяє кожного, хто прийшов у світ. У свій час це буде “радість велика, що станеться людям усім”. І жодним іншим чином ці вірші Писання не можна застосувати, не перекрутивши їх. Павло продовжує цю лінію міркувань в Рим. 5: 18, 19. Він міркує так: як усі люди були засуджені на смерть через провину Адама, так само і праведність Христа та Його послух аж до смерті стали підставою для виправдання; і як усі втратили життя в першому Адамі, так усі, незалежно від особистих провин, можуть отримати життя, прийнявши другого Адама.

Петро говорить, що про цю реституцію було сказано устами всіх святих пророків (Дії 3: 19-21). Усі вони вчать про неї. Єзекіїль говорить про долину сухих кісток: “Ці кості – вони ввесь Ізраїлів дім”. І Бог каже Ізраїлю: “Ось Я повідчиняю ваші гроби, і позводжу вас із ваших гробів, мій народе, і введу вас до Ізраїлевої землі! І пізнаєте ви, що Я Господь, коли... дам Я в вас Свого Духа, і ви оживете, і вміщу вас на вашій землі, і пізнаєте ви, що Я, Господь, сказав це й зробив, говорить Господь” (Єз. 37: 11-14).

З цим погоджуються слова Павла (Рим. 11: 25, 26): “Жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган [вибрана громада, Наречена Христа]; і так увесь Ізраїль спасеться”, повернеться зі свого відкинутого стану, бо “не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав” (вірш 2). Вони були відкинуті від Його милості, поки обиралася Наречена Христа, але будуть відновлені, коли ця праця буде виконана (вірші 28-33). Пророцтва сповнені тверджень про те, як Бог знову посадить їх, і  ніхто їх більше не вирве. “Так говорить Господь, Бог Ізраїлів. ... І зверну Я Своє око на них на добро, і поверну їх до цього Краю, і збудую їх, а не розіб’ю, і засаджу їх, а не вирву. І дам Я їм серце пізнати Мене, що Я Господь. І вони Мені будуть народом, а Я буду їм Богом, бо вони навернуться до Мене всім серцем своїм” (Єр. 24: 5-7; 31: 28; 32: 40-42; 33: 6-16.) Це не може стосуватися лише відновлення після колишнього полону у Вавилоні, Сирії тощо, бо з того часу вони були вирвані.

Хоча багато пророцтв і обітниць про майбутні благословення, здається, стосуються тільки Ізраїлю, слід пам’ятати, що він був образним народом, і тому обітниці, дані йому, хоча іноді мають особливе застосування до нього самого, загалом мають також ширше застосування до всього світу людства, який цей народ зображував. Якщо Ізраїль як народ був образом всього світу, то його священство було образом вибраної “Малої Черідки”, Голови й Тіла Христа, “Царського Священства”, а жертви, очищення й поєднання, вчинені за Ізраїль, зображували “кращі жертви”, повніше очищення і справжнє поєднання “за гріхи всього світу”, частиною якого вони є.

ВИРІШАЛЬНЕ ВИПРОБУВАННЯ – СОДОМЛЯНИ

На додаток Бог згадує по імені інші народи й обіцяє їхнє відновлення. Як наочну ілюстрацію згадаємо содомлян. [OV227] Безумовно, якщо ми знайдемо виразне вчення про реституцію содомлян, ми можемо бути впевнені в істині цієї славної доктрини реституції для всього людства, проголошеної устами всіх святих пророків. Чому б содомляни не мали мати можливості досягти досконалості та вічного життя, як Ізраїль або будь-хто з нас? Правда, вони не були праведними, але ж Ізраїль теж не був праведним, і ми, хто зараз чує Євангеліє, теж не є праведними. “Нема праведного ані одного” без приписаної праведності Христа, Який помер за всіх. Слова нашого Господа кажуть нам, що хоча Бог послав вогонь з неба і знищив їх усіх через їхню нечестивість, проте содомляни не були такими великими грішниками в Його очах, як юдеї, які мали більше знання (1 М. 19: 24; Лк. 17: 29). До юдеїв Капернауму Він сказав: “Бо коли б у Содомі були відбулися ті чуда, що в тобі вони стались, то лишився б він був по сьогоднішній день” (Мт. 11: 23).

Таким чином, наш Господь вчить, що содомляни не мали повної можливості, і гарантує їм таку можливість, коли додає (вірш 24): “Але кажу вам, що содомській землі буде легше дня судного, аніж тобі”. Характер дня суду і його праця показані в іншому місці (Див. Том I “Дослідження Святого Письма”, “Божественний План Віків”). Тут ми лише звертаємо увагу на факт, що це буде терпимий час для Капернауму, а ще терпиміший для Содому; бо, хоча ні той, ні інший ще не мали повного знання, ні всіх благословень, призначених прийти через “Насіння”, проте Капернаум згрішив проти більшого світла.

І якщо Капернаум і весь Ізраїль будуть згадані й отримають благословення під “Новою Угодою”, то чому б содомляни також не були благословенні серед “всіх поколінь землі”? Вони, безсумнівно, будуть. Слід пам’ятати, що оскільки посланий Богом “огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив” за багато століть до Ісуса, то коли йдеться про їхнє відновлення, то це означає їхнє пробудження, їхнє повернення з могили. У “свій час” вони прокинуться від смерті й будуть приведені до пізнання правди, і таким чином благословенні разом з усіма поколіннями землі обіцяним “Насінням”. Тоді вони отримають випробування на вічне життя.

Тільки з такою думкою ми можемо зрозуміти дії Бога любові щодо амаликитян та інших народів, яких Він не тільки дозволив, але й наказав Ізраїлю знищити, сказавши: “Тепер іди, і поб’єш Амалика, і вчиниш закляттям усе, що його, і не змилосердишся над ним. І позабиваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти, від вола й аж до штуки дрібної худобини, від верблюда й аж до осла” (1 Сам. 15: 3). Таке, на перший погляд, безрозсудне знищення життя здається несумісним з характером любові, який приписується Богу, і з ученнями Ісуса “Любіть своїх ворогів” тощо, доки ми не усвідомимо систематичний порядок Божого плану, “свій час” для виконання кожної його риси і той факт, що кожен член людського роду має в ньому своє місце.

Тепер ми бачимо, що амаликитяни, содомляни та інші були наведені як приклади справедливого обурення Бога і Його рішучості остаточно й повністю знищити злочинців, як приклади, які будуть корисні не тільки іншим, але й їм самим, коли настане день їхнього суду або випробування. Деякі, у кого достатньо бажання прийняти Божу милість через Христа у прощенні своїх провин і слабкостей під більшим світлом і знанням, не можуть уявити, що така ж милість може бути застосована до інших під Новою Угодою, хоча вони, здається, визнають твердження апостола, що Ісус Христос, по Божій милості, скуштував смерть за кожну людину. Деякі з них припускають, що в цьому пророцтві Господь, мабуть, іронічно звертається до юдеїв, натякаючи, що Він так само охоче повернув би содомлян, як і їх, але не має наміру відновлювати [OV228] жодних з них.

Але давайте глянемо, як наступні вірші узгоджуються з цією ідеєю (Єз. 16: 60-63). Господь каже: “І згадаю Я Свого заповіта з тобою за днів твоєї молодости, і поставлю тобі заповіта вічного. І ти згадаєш про свої дороги й засоромишся, коли ти візьмеш сестер своїх... І відновлю Я Свого заповіта з тобою, і ти пізнаєш, що Я Господь, щоб згадала ти й засоромилася, і не могла більше відкривати уста перед ганьбою своєю, коли прощу тобі все, що ти наробила, говорить Господь Бог”.

“І ТАК УВЕСЬ ІЗРАЇЛЬ СПАСЕТЬСЯ”

До цього Павло додає своє свідчення, кажучи: “І так увесь Ізраїль [живі та мертві] спасеться [вилікується від сліпоти], як написано: Прийде з Сіону Спаситель, і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні... Вони... за вибором улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні” (Рим. 11: 26-29).

Наскільки ж відрізняється цей славний Божий план щодо вибору небагатьох зараз, щоб вони стали благословенням для багатьох у майбутньому, від спотворення цих правд, представлених двома протилежними поглядами – кальвінізмом та армініанством! Перший заперечує біблійне вчення про вільну благодать і жалюгідно спотворює славне вчення про обрання; другий заперечує вчення про обрання й не розуміє благословенної повноти Божої вільної благодаті.

День утиску закінчиться у свій час, коли Той, хто говорив до бурхливого Галілейського моря, так само з владою накаже бурхливому морю людських пристрастей: “Мовчи, перестань!” Коли Князь Миру “повстане” з владою, результатом буде велика тиша. Тоді бурхливі, конфліктні елементи визнають владу “Помазаника Єгови”, “і з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло”; і при царюванні Христа, яке таким чином розпочнеться, “благословляться всі племена землі”.

OV222