[OV212]
“СТРИМАЙ ГОЛОС СВІЙ ВІД ГОЛОСІННЯ І ВІД СЛЬОЗИ СВОЇ ОЧІ”

Господь через пророка Єремію дає послання розради для серця кожного зневіреного батька та матері, які довіряють Йому. Читаємо: “Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, бо нема їх... Так говорить Господь: Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, говорить Господь, і вони вернуться з краю ворожого!” (Єремії 31: 15-17).

П’ять елементів у нашому тексті привертають нашу увагу:
По-перше: Скорбота за померлими, яка є повсюдною, як говорить апостол: “Все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі”.
По-друге: Природа описаного потішення – надія на воскресіння, надія на відновлення померлих, “вони вернуться”, вони будуть повернені до життя.
По-третє: Після смерті наші близькі перебувають у “краю ворожому”; і це узгоджується зі словами апостола: “Як ворог останній смерть знищиться” (1 Кор. 15: 26).
По-четверте: Зусилля батьків, які намагаються правильно виховати своїх дітей, не марні: “Є нагорода для чину твого”.
По-п'яте: Останнім, не менш важливим у цьому тексті є твердження, що Господнє Слово не може бути порушене. Це Слово обов’язково виконається, хоч як би воно не відрізнялося від слів людей на цю тему.

СЛЬОЗИ НЕ Є СЛАБКІСТЮ – “І ЗАКАПАЛИ СЛЬОЗИ ІСУСОВІ”

Смуток за померлими не є ознакою слабкості, а радше ознакою любові та симпатії, чогось більшого, ніж самолюбство. Якщо б потрібно було продемонструвати цю думку, то вона міститься в найкоротшому вірші Біблії – “І закапали сльози Ісусові”. Господь плакав за померлим Лазарем, Його другом, братом Марти й Марії. Він цілковито перейнявся духом того, що відбувалося, глибше розуміючи жахливе значення слова “смерть”, ніж хто-небудь з оточуючих. Господь більше, ніж будь-хто з упалого, вмираючого роду, цінував велике благословення і привілей життя. Тому яким жахливим лихом була смерть – знищення, зникнення!

З іншого боку, Він розумів виразніше, ніж будь-хто з Його слухачів, милостивий план Бога для порятунку людського роду від знищення. Він усвідомлював, що саме з цією метою Він прийшов у світ, [OV213] щоб віддати Своє життя як ціну викупу за батька Адама, а отже, і за кожного члена роду Адама, який зазнав смерті через першу провину в Едемі.  З погляду віри в план Отця і Свого твердого наміру виконати Свою частину цього плану й покласти Своє життя як викупну ціну за нас, Учитель усвідомлював, що таким чином благословення воскресіння прийде до кожного члена людського роду.

НЕ ПОМЕР, А СПИТЬ

Уважно гляньмо на характер потіхи, яку наш Господь дав тим, хто сумував довкола Нього в цю хвилину.  Будьмо певні, що “Той, Хто говорив, як ніхто інший”, дав найрозумнішу і найкращу потіху.  Потіха полягала в тому, що “Лазар не помер, а спить”.  Він не говорив про нього і не думав про нього як про померлого в сенсі знищення, бо мав цілковиту впевненість у божественному плані відкуплення і в благословеннях воскресіння, що з нього випливають. Тому проміжний період смерті він назвав сном – тихим, спокійним, сном-очікуванням.

Яка чудова метафора, яка так часто використовується у Святому Письмі всіма, хто вірив у божественний план про ранок воскресіння. У Старому Завіті ми часто читаємо про сон. Авраам заснув зі своїми батьками, так само як Ісак, Яків, усі пророки й увесь Ізраїль.

У Новому Завіті все так само. Не тільки наш Господь говорив про Лазаря, що він спить, але й апостоли часто використовували цей образ сну, щоб виразити свою надію на воскресіння – що дорогі нам особи, які зійшли у смерть, не були знищені, але, як стверджує наш текст, “вернуться з краю ворожого” – прокинуться вранці воскресіння.

Так само і про Степана, першого християнського мученика, написано, що, хоча його каменували, він “заснув”, солодко, спокійно, довіряючи Ісусу й великій силі, яку Той остаточно проявить, щоб визволити з влади смерті всіх відкуплених дорогоцінною кров’ю. Також пам’ятаймо, що потіхою, яку апостол дав ранній Церкві, були слова: “Отож, потішайте один одного цими словами” – “Покійних через Ісуса приведе Бог із Ним” (1 Сол. 4: 14-18). Посилаючись на це, апостол принагідно зауважив: “Не всі ми заснемо, та всі перемінимось”. Він мав на увазі тих, хто буде жити під час другого приходу Христа, чиїй “зміні” у воскресінні не буде передувати період несвідомості у смерті.

Повернімося до Ісуса і скорботних сестер у Віфанії та прислухаймося до слів потіхи, сказаних у той час до тих, хто втратив близьку особу. Ми не можемо сказати краще, ніж сказав великий Учитель, і дати кращі уроки. Прислухаймось до Його розмови з Мартою. Він сказав: “Воскресне [оживе] твій брат”.  Він не казав, що твій брат живе. Він не казав, як деякі помилково вчать сьогодні, що твій брат більш живий у смерті, ніж до того, як помер. Ні! Ні! Господь не насміхався б зі здорового глузду й розуму Своїх слухачів, і не міг би так ламати правду й називати мертвих немертвими.

Послухаймо! Господь визнав, що родину спіткало лихо. Він не сказав ні слова про те, що Його друг Лазар пішов на небо – нічого такого. Навпаки, у Нього на очах були сльози співчуття, і Він представив найпереконливіший і єдино правдивий лік від смутку – надію на воскресіння: “Воскресне твій брат!” “Надія всіх померлих зосереджена в Мені. Моя смерть принесе скасування первісного осуду Адама, і тоді Я матиму право, згідно з планом Отця, покликати всіх померлих з великої в’язниці смерті, з могили”. “Не дивуйтесь цьому, бо надходить [OV214] година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять” (Ів. 5: 28).

РАНОК ВОСКРЕСІННЯ

Наприкінці розмови з Мартою, пояснюючи, що її надія повинна зосередитися на воскресінні мертвих і що Він є осередком цієї надії на воскресіння, наш Господь запитав про гріб, маючи намір проілюструвати силу, яка незабаром, ранком воскресіння, буде застосована до всього людства. Стоячи біля дверей гробу, наш Господь скрикнув гучним голосом: “Лазарю, вийди сюди!”, – і мертвий вийшов. Він був мертвий, але був оживлений силою і владою нашого Господа.

Це, як і інші чудеса, вчинені нашим дорогим Відкупителем під час Його першого приходу, як нам особливо сказано, було передвісником Його майбутньої слави і влади, було попередньою демонстрацією того, що Він зробить під час Свого другого приходу. Та Його праця під час другого приходу буде універсальною, вищою, глибшою, ширшою в усіх відношеннях: “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”; всі, хто в гробах, вийдуть не просто, щоб знову потрапити в сліпоту і смерть, а щоб назавжди одужати – не тільки одужати від втрати природного зору і слуху, але й щоб відчинилися очі та вуха їхнього розуміння. Вони не просто встануть зі сну смерті, щоб прожити ще кілька років у нинішніх умовах, але встануть з наміром, щоб, підкоряючись Божественному порядку Тисячолітнього віку, всі пробуджені могли досягти всієї славної досконалості (розумової, моральної та фізичної), втраченої через непокору Адама.

НАСТАНЕ ЧАС ВІДНОВЛЕННЯ

Славна надія на славні часи! Чи дивно, що апостол говорить про це як про “часи відпочинку... від обличчя Господнього”, коли Він “пошле заповідженого Ісуса Христа”? Чи дивно, що Він говорить про ці роки Тисячолітнього Царства як про “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21)?

Лазар знову помер, дочка Яіра знову померла, син вдови з Наїну знову помер. Їхнє пробудження з могили було лише тимчасовою річчю, лише ілюстрацією сили Господа, як написано: “Такий початок чудам зробив Ісус... і виявив славу Свою”. Це були лише передвісники майбутньої сили, слави і благословенної праці милостивого Пророка, Священника й Царя, Якого Бог призначив не тільки для відкуплення світу, але й для того, щоб у належний час надати всім можливості, забезпечені цією викупною жертвою.

СМЕРТЬ, “КРАЙ ВОРОЖИЙ”

Ми не можемо тут вдаватися в подробиці, але не сумніваємося, що більшість з вас поділяє нашу думку з цього приводу, викладену в “Дослідженнях Святого Письма”, в яких ми намагаємося показати, серед іншого, що велике благословення, яке в кінцевому підсумку буде для світу людства, а також для Церкви, зосереджене в приході нашого Господа й Учителя, нашого Відкупителя й Царя, і що великі благословення, зосереджені в Ньому, не є лише тимчасовими, але призначені Богом бути вічними для тих, хто приймає Божественні милості в правильному дусі, з пошаною, вдячністю й послухом.

Чому смерть називають “краєм ворожим”? Чому написано: “Як ворог останній смерть знищиться”? Та тому, що, як би ми не перекручували факти, смерть однаково є ворогом. Думка про те, що вона є другом, походить не з Божого Слова, а з язичницьких філософій. Думка про те, що вона є нереальною, походить не з Писань, а з язичництва.  Думка, що мертві є більш живими, ніж вони були до смерті, абсолютно не узгоджується з біблійним твердженням: “Померлі нічого не знають”; [OV215] “Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає”, тому що “немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости” (Йов. 14: 21; Екл. 9: 10). Припущення, що ми обманюємо себе й безпідставно уявляємо, що момент смерті є моментом більшого життя, походить від противника, який заперечив словам Господа в Едемі нашим першим батькам. Господь проголосив: “Напевно помреш [за свій гріх]”, – а той заперечив: “Умерти не вмрете” (1 М. 3: 2-4).

Противник підтримував це помилкове вчення протягом 6000 років, і врешті-решт не тільки язичники були обмануті його перекрученням фактів, але й дуже багато християн також довірилися словам сатани: “Умерти не вмрете”, і вірять, що мертві не є мертвими, відкидаючи свідчення Божого Слова, що “заплата за гріх – смерть”, що “та душа, що грішить, вона помре”, що “прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”, і що надія Церкви, як і надія світу, полягає в тому, що Христос помер за наші гріхи й відкупив нас від смертного вироку, і в належний час в Отця здійснить воскресіння мертвих.

КЛЮЧ ВІД В’ЯЗНИЦІ СМЕРТІ

Давайте потішати свої серця справжньою потіхою, істотною потіхою Божого Слова – що буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних. Усі, хто в гробах, почують голос Людського Сина й повиходять. Мільярди, які зійшли у велику в’язницю смерті, будуть звільнені, бо Великий Відкупитель має ключ, силу, владу, щоб наказати в’язням вийти, як про це говорить Писання.

Яким славним буде цей ранок воскресіння! Яким славним буде возз’єднання! Ми розуміємо, що Біблія вчить, що процеси пробудження триватимуть протягом значної частини Тисячолітнього віку, тисячолітнього дня воскресіння й реституції. Спочатку відбудеться воскресіння Церкви, “Нареченої”, “Дружини Агнця”, “Тіла Христа”.  Вони, як говорить Писання, отримають Перше Воскресіння – не тільки перше за часом, але й перше в значенні головного. У цьому товаристві не буде нікого, крім святих, як написано: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священниками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6). Проте, як заявляє Писання, це буде лише мала черідка, що включатиме “небагато мудрих за тілом, небагато сильних, небагато шляхетних”, “вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства” (1 Кор. 1: 26, 27; Як. 2: 5).

Незабаром після Першого Воскресіння (прославлення Церкви) відбудеться воскресіння Стародавніх Гідних – переможців давніх часів, що передували Євангельському віку. Ми впевнені, що Авраам, Ісак і Яків та всі святі пророки – усі, хто отримав схвалення Бога за свою віру й зусилля в послуху, – вийдуть з могили до людських умов як славні, величні, земні ілюстрації небесного Творця, щоб стати земними представниками Царства, наставниками людства.

Навчання світу розпочнеться негайно. Ми впевнені, що “земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває” – настільки, що “більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь”. Ми зараз не можемо зупинятися на описі того славного часу й величних можливостей, які він дасть кожному створінню, щоб пізнати Господа, слухатися Його, досягти воскресіння [OV216] у його повному значенні – піднесення до розумової, моральної та фізичної досконалості.

Після того, як Боже Царство буде повністю встановлене на землі, а сатана буде зв’язаний, після того, як темрява розвіється і справжнє світло осяє кожну істоту, настане час пробудження всіх родів землі – не відразу, а поступово, “вони вернуться з краю ворожого”. Писання не вдається в подробиці з цього приводу. Воно залишає багато чого на віру, але, тим не менш, дає нам міцне підґрунтя для цієї віри в тверду обітницю Господнього Слова.

ОСТАННІ – ПЕРШИМИ, ПЕРШІ – ОСТАННІМИ

На нашу думку, ті, хто заснув останніми, будуть серед перших, хто буде покликаний назад із краю ворожого, щоб прокинутися, і праця пробудження сплячих буде просуватися, так би мовити, в зворотному напрямку. Живі будуть готувати все для братів і сестер та батьків, а ті, у свою чергу, для своїх братів і сестер та батьків, і так далі, аж доки батько Адам і мати Єва не вийдуть, щоб побачити світ, наповнений їхнім потомством згідно з первісним дорученням Господа, щоб вони розмножувалися й наповнювали землю.

Вони з подивом споглядатимуть на дощі благословень, що зійшли на людство від Небесного Отця через Небесного Спасителя. Вони побачать, яке спустошення спричинила їхня неслухняність і те, як Бог у Своїй мудрості та силі був здатний і готовий покерувати цим і вивести лад з хаосу та дати воскресіння зі смерті. Вони та всі інші зрозуміють дещо із довжини, ширини, висоти та глибини Божої Любові.  Перед ними постане величний план спасіння; вони побачать, як Авель, їхній син, який постраждав за праведність, був прообразом і зображенням великого Божого Сина, Який постраждав за праведність і за наше визволення, і вони побачать, як Його кров промовляє про мир для всіх, за кого вона пролита, про прощення й відновлену гармонію з Богом.

ТРАГЕДІЯ ГРІХА Й СМЕРТІ

Вони також дізнаються про жахливу деградацію, яка спіткала їхній рід після їхньої смерті; вони з приголомшенням і затамованим подихом читатимуть про страшні випадки голоду та про епідемії, які спіткали наш рід як частина первісного вироку, як прокляття смерті; вони дізнаються про розумові відхилення, які вразили світ, так що люди думали, що вони служать Богу, переслідуючи один одного через релігійні розбіжності в думках, і про те, як інші, кого здолало самолюбство, жадоба захоплення земель тощо, воювали, боролися й вигадували засоби знищення один одного та вбивали один одного тисячами в битвах. Вони будуть дивуватися терпінню Бога, Який так довго дозволяв зло.

“Є НАГОРОДА ДЛЯ ЧИНУ ТВОГО”

Тоді вони справді побачать те, що Бог учинив: по-перше, побачать Його справедливість, яка подбала про велику ціну відкуплення і не могла б інакше очистити винних; по-друге, побачать Його любов, яка для цього проявила себе в даруванні Його Сина. По-третє, вони зрозуміють, як протягом Євангельського віку Бог вибирав Свою Церкву, щоб вона стала Нареченою Христа і співспадкоємицею з Ним у Царстві. По-четверте, вони усвідомлять, що коли цей вибір завершився і всі члени прославленої громади були випробувані, відшліфовані, перевірені й прославлені, тоді благословення світу через прославленого Христа, Голову й Тіло, прийшло на все людство у реституції всього, про що говорили устами всі святі пророки від початку світу (Дії 3: 20).

Врешті, звернімо увагу на Господнє Слово до нас як людського роду, і особливо на Його [OV217] слово до батьків: “Є нагорода для чину твого”. Яке благословення й розрада! Яка потіха й заохочення в цих словах для батьків, які, прагнучи виховати своїх дітей так, як вони мали б крокувати по життю, гірко сумують і зневірюються, коли стріла смерті вражає дорогих їм осіб, яких вони так любили й плекали. Спочатку вони схильні сказати: “О, моя любов, моя порада, моя материнська турбота, моя батьківська турбота були марними”. “Але це не так, – каже Господь, – є нагорода для чину твого”.

Ви побачите плоди своєї праці в майбутньому. Ми пізнаємо, як самі пізнані з часом. Дорогі нам особи будуть з нами, і скільки б часу та зусиль не витрачалося на те, щоб сформувати й виплекати їх згідно з принципами праведності й правди, чесності й благочестя, це аж ніяк не було даремним. Дитина встане більш розвиненою в інтелектуальному та моральному плані, набагато легше досягне тих величних висот, які Господь тоді відкриє перед нею.

ЯКА НАГОРОДА?

З іншого боку, батьки, які були недбалими до своїх дітей, нехтували своїми привілеями та обов’язками як батьки, безсумнівно, матимуть за свою недбалість нагороду в майбутньому, коли побачать, що вони могли зробити для своїх дітей, але не зробили. І не тільки це. За Божественним законом відплати кожен батько, який вірно виконує свої батьківські обов’язки, отримає нагороду за свою працю, як і кожен батько, який нехтує своїми обов’язками. Хіба не зрозуміло, що немає більшого привілею чи можливості для саморозвитку, ніж ті, які випадають батькам у їхніх зусиллях виховувати своїх дітей так, як вони повинні жити, – у пошані та настановах Господа?

ЦЕ МІСТИТЬ ТАКОЖ ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ

Безсумнівно, відомо також, що кожна спроба робити добро іншим, особливо своїм дітям, приносить благословення вашим власним серцям. Нехай це благословення поглиблюється з роками. На закінчення скажемо вам, не тільки на тепер, але й на майбутнє: “«Потішайте один одного цими словами» нашого Господа, що милі вам особи знову повернуться з «краю ворожого» і їхнє повернення буде ще більш благословенним, за значно сприятливіших умов, ніж зараз”. Тоді, коли великий Цар буде царювати, все зло буде підкорене, всі злочинці будуть під контролем, всі впливи праведності будуть вивільнені, і вся земля буде наповнена знанням Господа, як води покривають великі глибини. Перед нами відкриваються благословенні перспективи, і Тому, Хто нас полюбив і купив, а також Небесному Отцю, Який створив цей великий план, ми висловлюємо вічну подяку й хвалу, і показуємо це своїм щоденним життям.

OV212