[OV20]
ВИКУПЛЕННЯ ВІД ПРОКЛЯТТЯ

Як у староанглійській мові слово “зло” часто вживалося для позначення чогось нездорового або шкідливого, а також морально поганого, так і слово “прокляття” вживалося частіше, ніж зараз, для позначення лиха і несприятливого стану, як результату Божественного вироку проти гріха і грішників. Ми відзначили, що злі, незадовільні умови, які панують серед людства, є наслідком Божественного прокляття, вироку. Ми бачили, що в середньовіччі зробили велику помилку, припускаючи, що прокляття, тобто вирок за гріх – це вічні муки. Навпаки, це був справедливий вирок, вирок смерті. Творець каже, що життя і благословення, дані Його створінням, були назавжди втрачені через непослух у випробуванні, і що всі нащадки Адама розділяють його прокляття, його вирок в природний спосіб, адже він не міг дати своїм дітям більше, ніж мав сам. Ми бачили, що розумова, моральна і фізична недосконалість, поширена у світі, прямо чи опосередковано є наслідком смертного вироку, через який, як заявляє апостол, “все створіння разом зідхає й разом мучиться”, “очікуючи з’явлення синів Божих”, а обіцяні Богом благословення прийдуть для всіх поколінь землі через “вибрану” Церкву після її прославлення як Царства дорогого Божого Сина (Рим. 8: 19, 22).

Пам’ятаючи про біблійне вживання слова “прокляття” в його широкому значенні, яке має відношення до кожної якості розуму і тіла, ми переходимо до розгляду того, чого вчить Біблія про визволення від цього прокляття.

Бачимо, що світ своїм розумом вороже ставиться до думки про відкуплення й особливо до думки про відкуплення дорогоцінною кров’ю Христа. Ми віримо, що його ворожість виникає з того, що люди мають неправильний погляд на це. Можливо, їхня опозиція несвідомо асоціюється з помилковою думкою, що людина була проклята на вічні муки через гріх Адама; що відкуплення від прокляття означатиме, що Бог викупить жменьку людства від вічних мук. Але людський інтелект не погоджується з такою пропозицією як (1) з несправедливою та жорстокою і (2) як зі свого роду комерційною угодою в ім’я Справедливості та Любові. Це не є біблійне уявлення про відкуплення, і ті, хто дотримується такого погляду, повинні відкинути його, очистити свій розум від нього, щоб підійти до цього питання з погляду Божого Слова, а не з [OV21] погляду забобонів і жахів середньовіччя.

НЕПОХИТНІСТЬ БОЖЕСТВЕННОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Коли ми дивимось на нашого Творця як на Верховного Суддю Всесвіту і вважаємо Його абсолютно досконалим у Справедливості, Мудрості, Любові та Силі, ми бачимо, що рішення цього Верховного Суду не можуть бути оскаржені. Щобільше, цей суд не може скасувати або анулювати свої власні рішення. Наприклад, якщо взяти до уваги, що Божественний Закон полягає в тому, що кожне створіння може мати вічне життя не інакше як на умовах абсолютного послуху Божественному Закону праведності; якщо взяти до уваги також біблійне твердження, що батько Адам під час справедливого випробування в Едемі виявив непослух і потрапив під вирок, під прокляття: “Напевно помреш”, то треба визнати, що жодне полегшення не могло прийти в його випадку, окрім як через Відкупителя, заміну. Це означає, що оскільки людина втратила свої життєві права і була справедливо засуджена на смерть, то Великий Суддя не міг справедливо скасувати цей вирок. Він не міг оголосити Свій початковий вирок несправедливим. Він не міг визнати Адама гідним вічного життя, ані не міг знайти виправдання й пробачення йому і при цьому зберегти закони Божественної Імперії непорушними. Якби Бог порушив Свої власні закони й скасував Свій власний вирок хоча б раз, то це створило б прецедент, який підірвав би нашу впевненість у Його незмінності. Наприклад, якби Бог сказав неправду і після винесення смертного вироку скасував його і виправдав винного, то така непостійність поставила б під сумнів Божественну Мудрість, яка винесла вирок, який згодом захотіла скасувати. Це поставило б під сумнів Божественну Справедливість, бо якщо було правильно засудити Адама на смерть, то було б неправильно скасувати цей вирок і дати йому вічне життя. Складність наших міркувань на цю тему полягає в тому, що ми, та й, зрештою, усе людство, розуміємо свою помилковість – здатність помилятися. Отже, ми знаємо дуже мало або й нічого не знаємо про Справедливість в її найвищому вимірі, який відповідав би лише Верховному Судді. Протягом чотирьох тисяч років Бог демонстрував людству та ангельським спостерігачам Свою непохитну Справедливість, дозволяючи пануванню гріха і смерті тривати безперервно і практично безперешкодно.

Навіть надання Угоди Закону одному народові, Ізраїлю, не скасувало вирок “Напевно помреш”.
Гріх і смерть все ще панували від Мойсея до Христа, і народ Ізраїлю під своїм Законом ще глибше засвоював урок, що упале, зіпсоване людство не може дотримуватися досконалого Божого Закону, а отже, ніяк не може, згідно з Божественним задумом, претендувати на вічне життя. Тоді настав час для Бога в інший спосіб здійснити, здавалося б, неможливу річ для підтримання гідності й Справедливості Свого Верховного Суду й одночасного забезпечення шляху, яким члени засудженого роду могли б звільнитися від покарання первісного гріха.

“ОКО ЗА ОКО І ЗУБ ЗА ЗУБ”

Цю лінію строгої Справедливості Господь заклав у Своєму Законі, даному Ізраїлю, щоб допомогти йому зрозуміти великий принцип Справедливості, що лежить в основі Божественної поведінки. Відмітні ознаки тієї ж Справедливості вчили, що за життя людини карою є  життя людини. Так наш Господь готував нас до того, щоб ми побачили, як “бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса”, і звільнити такого віруючого від смертного вироку, який прийшов на всіх через гріх Адама.

Ми не стверджуємо, що метод, який Бог обрав для відносин з нашим родом, був єдино можливим, але стверджуємо, що сам факт, що Божественна Мудрість обрала саме цей метод для відносин з родом Адама, є гарантією, що принаймні з деякого погляду цей метод є наймудріший, найкраще пристосований до Божественної мети розвитку людського роду і випробування його членів та їхньої придатності для вічного життя, а також найкращий для демонстрації різних якостей Божественного характеру ангелам і людині.

Ісус був Відкупителем світу, і весь процес здійснення Ним цієї праці по-біблійному названий відкупленням. Воно містить задоволення Божественної Справедливості щодо первісного гріха і покарання за нього. Воно також опосередковано включає працю Відкупителя [OV22] з підняття відкуплених з їхнього стану гріха й смерті все вище і вище до всього втраченого в Едемі й купленого назад для них на Голгофі особистою жертвою Відкупителя.

“СВЯТИЙ, НЕВИННИЙ, ВІДЛУЧЕНИЙ ВІД ГРІШНИКІВ”

Точність і докладність Божественної Справедливості проявилася в тому, що Бог не міг і не хотів прийняти в якості Відкупителя жодного представника Адамового роду. Навіть якби хтось із них виявив готовність пожертвувати собою заради інших, йому було б відмовлено, бо, як сказано у Святому Письмі, “жодна людина не викупить брата, не дасть його викупу Богові” (Пс. 49: 8). Для людського розуму це б означало кінець у цій справі і безнадійність стану людини з погляду відкуплення й майбутнього життя. Але людська крайність стала нагодою для Бога. Те, що людина не могла зробити для себе, Бог влаштував для неї – дав їй Відкупителя, “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”, Ісуса Христа Праведного.

Але наше почуття справедливості волає, що було б несправедливо, якби Творець примусив одне зі Своїх створінь померти за інше або інших. Боже Слово підтримує цю думку і запевняє нас, що такої несправедливості не було; що в той час, як Небесний Отець планував справу відкуплення, наш Господь Ісус в жодному значенні не був змушений чи примушений принести Себе в жертву, щоб виконати Божественний план. Існував інший і кращий спосіб досягти бажаних результатів. Бог міг створити іншу людину (Адама) і дозволити їй викупити першого Адама, а потім нагородити її життям на вищому рівні існування. Але яка була б гарантія, що інший новостворений Адам вчинить краще, ніж перший? Логіка ситуації показує нам, що замість одного роду грішників ми мали б справу з двома. І тому Божественна Мудрість запропонувала це служіння для людства найблагороднішому, найголовнішому з усього Небесного Двору – Логосу, Початку Божого творіння – Початку всього творіння! (Ів. 1: 1; Об. 3: 14).

З пропозицією відповідно була також обіцянка нагороди. Читаємо, що “заради радості, що чекала на Нього” (WBTC), наш Господь Ісус переніс хрест, знехтував соромом і відкупив нас жертвою самого Себе. “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно... і щоб кожен язик визнавав...”. Так Бог винагородив Того, Хто вже був початком творіння Бога, Логоса, зробивши його прем’єр-міністром Небесної Імперії, співучасником Престолу й учасником власної Божественної, безсмертної природи. Наш Господь говорить: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об. 3: 31).

Кожен крок Божественного Плану цікавий і повчальний. Пропозиція можливості принести найбільшу жертву і виконати найбільше служіння була зроблена найголовнішому у небесних воїнствах. Якби Він відмовився від цього привілею, пропозиція могла б бути зроблена комусь підлеглому – Гавриїлу або іншим з небесного воїнства. Оскільки Логос прийняв цю пропозицію, вона на цьому зупинилася. Йому приносило радість виконувати волю Отця аж до упокорення Себе до смерті, хресної смерті.

УПОКОРИВ СЕБЕ ДО СМЕРТІ

Відкуплення не було здійснене Логосом як духовною істотою. Відкупленою мала бути не духовна істота, а земна, Адам. Тому першим кроком нашого Господа, Логоса, було залишити багатство небесного стану й упокорити Себе, принизити Себе до нижчого рівня, тобто стану людської природи. І хоча це було велике приниження, воно не було жертвою за гріх. Святе Письмо говорить: “Людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого” (1 Тим. 2: 6).

Яким чином іскра життя була передана від небесного до земного, мабуть, є за межами того, щоб це пояснити або навіть повністю збагнути, і все ж це – частина Божественного Об’явлення, яка повністю відповідає Божественному Плану і є необхідною для нього. Святе Письмо показує, що оскільки ця іскра життя прийшла до Ісуса не від земного батька, не з людського роду, а як передане [OV23] життя, наш Господь Ісус був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників”. Іншим разом ми можемо показати, як і чому стало можливим, що Він міг народитися досконалим і при цьому мати недосконалу матір. Це – біблійне твердження, і можна показати, що воно перебуває в повній згоді з науковими законами, які регулюють потомство.

“ЛЮДИНА ХРИСТОС ІСУС”

Він став плоттю у повній згоді з усіма іншими рисами Божественного Плану, “прийшов у світ спасти грішних”, пожертвувавши Своїм життям, “Праведний за неправедних”.  Він приніс цю жертву лише у віці тридцяти років, оскільки згрішила і підлягала відкупленню не дитина, а людина. Одразу після досягнення віку, встановленого Законом, Ісус посвятив Своє життя, відрікшись від усього, окрім Божої обітниці нагороди. Він символічно показав це посвячення до смерті хрищенням у воді від Івана Христителя. Саме тоді Він отримав помазання святим Духом, яке зробило Його Помазаником – Христом – Месією. Це ж помазання стало для Нього зачаттям святим Духом як Нового Створіння до Божественної природи. Відтоді протягом трьох з половиною років Він жертвував Свою людську природу, яка була посвячена до смерті і вважалася мертвою і “вмирала щодня”, натомість Його Новий Розум, Його Воля, зачата святим Духом, розвивалася день за днем. Зовнішня людина гинула, тоді як внутрішня людина (духовно зачате Нове Створіння) оновлювалася протягом трьох з половиною років Його служіння. Кінець двоїстості був досягнутий на Голгофі, коли Він, як людина, помер за всіх раз і назавжди. Там Його зріла людська природа, яку Він посвятив і вважав мертвою в Йордані, стала насправді мертвою, а Нове Створіння, зачате святим Духом і розвинене під час Його служіння, “народилося з мертвих” на третій день силою воскресіння згори. Праця, яку Отець доручив Йому виконати, була виконана, і Той, Хто упокорився до людського стану, “до смерті, і то смерті хресної”, був високо піднесений і став причасником Божественної природи – слави, честі та безсмертя. Він був умертвлений у плоті, але оживлений у дусі; посіяний у смерті як тіло звичайне, а піднятий у воскресінні як тіло духовне; посіяний у смерті, зганьблений, зарахований до переступників, а піднятий у воскресінні у славі.

Ми бачимо, що особисту славу наш Господь здобув у воскресінні, але славу Свого становища Він прийняв ще не повністю. Він очікує обрання “вибраної” Церкви, яка стане Його Нареченою, Його “співспадкоємницею” і співучасницею на Його престолі в Тисячолітньому Царстві для благословення світу. Написано, що “вдоволений споглядатиме Він на працю життя Свого” (Кул.). Однак Він ще не вдоволений і, дяка Богу, не буде вдоволений, доки Своїм правлінням Тисячолітнього Царства не затріумфує над усім, що протистоїть праведності, і не визволить з-під влади гріха й смерті тих членів людської сім’ї, які при повному світлі і можливостях будуть раді стати слухняними Йому і відчути на собі Його силу, яка підніме їх у славну епоху Його царювання. Біблія рясніє описами чудових благословень, які супроводжуватимуть Його правління праведності, запевняючи нас, що пізнання Господа наповнить усю землю і дійде до кожної людини; що всі сліпі очі відкриються і всі глухі вуха почують; що вся земля наповниться пізнанням Божої слави; що кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, і що всі, хто занедбає прийти до повної згоди, помруть Другою Смертю, від якої не буде повернення (Дії 3: 23).

КУПЛЕНІ ЗА ЦІНУ – ВИКУП

Апостол пише: “Ви не свої, бо дорого куплені ви” (1 Кор. 6: 19, 20). Послухаймо ще раз св. Павла: “Що дав Себе на викуп за всіх, – свідчення свого часу” (1 Тим. 2: 6, Турк.). Є одна особливість цієї теми, яку бачить мало хто, навіть серед християн, які вивчають Біблію, а саме: яким чином одна жертва нашого Господа Ісуса могла відкупити світ людства, що налічує мільярди? У своїй розгубленості дехто припускає, що наш Господь страждав під час Свого земного служіння стільки ж, скільки належало страждати всьому людству під покаранням за гріх. Дехто доходить до ще більшого абсурду, стверджуючи, що всі страждання мільярдів представників роду Адама протягом усієї [OV24] вічності в пеклі були б меншими, ніж страждання нашого Господа під час Його земного життя. Ми щиро співчуваємо бідним душам, чий розум може прийняти таку нісенітницю. І ми співчуваємо розумним людям у світі, які, відчуваючи огиду до такої нісенітниці, повністю відвертаються від християнства.

Біблійний погляд на цю річ дуже простий і розсудливий. Він полягає в тому, що тільки батько Адам був поставлений на випробування на життя; що він один зазнав невдачі; що він один був засуджений на смерть, і що сплата Адамового покарання Справедливості призведе не тільки до його звільнення, але й до звільнення всіх його дітей, які розділяють його осуд – “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”. Отже, наскільки прекрасною і простою є ця біблійна філософія! Як ґрунтовно вона підтверджується словами апостола: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 21-23). З цього погляду Божий метод дозволу, щоб гріх увійшов через одну людину, і дозволу, щоб цей осуд перейшов на весь рід, полягав у тому, що жертва однієї людини, “святої, незлобивої, невинної, відлученої від грішників”, повинна повністю задовольнити вимоги Справедливості. Який шедевр економії в поєднанні зі Справедливістю і Любов’ю представлений нашій увазі! Щоб збагнути всю суть справи, ми повинні побачити, що якби сотня людей, а не одна людина, була на випробуванні, зазнала невдачі і була б засуджена на смерть, то Божественна Справедливість вимагала б сотні Спасителів. Якби тисяча була на випробуванні й була засуджена, то потрібно було б тисячу Спасителів. Якби мільйон був на випробуванні й був засуджений, то потрібно було б мільйон Спасителів.

Отже, гляньмо на Божу Мудрість, яка дозволила всьому людству розділити осуд свого батька, щоб також розділити його відкуплення через одного Відкупителя. Не дивно, що апостол, збагнувши ці речі, запитує: “Хто був дорадник Йому [Богу]?”. Хто підказав Всевишньому такі безмежно мудрі рішення?

Ми обговорили лише широкий, фундаментальний план відкуплення, який буде доступний для всього людства через Воскресіння й Тисячолітнє Царство; але існує ще вищий рівень відкуплення й вище воскресіння (Церкви), перше. Славним результатом при завершенні буде світ людства, досконалий, за Божественним образом і подобою, повністю випробуваний, який засвідчить, що він любить праведність і ненавидить беззаконня, що він заслуговує, згідно з Божественним задумом, на те, щоб насолоджуватися вічним життям у найсприятливіших умовах. У кого не буде такого бажання, хто буде непокірний, той буде знищений Другою Смертю “як звірина нерозумна” (2 Петр. 2: 12).

ЙОГО ЛЮБЛЯЧА ДОБРОТА ДО НАС

Кожна риса Божественного плану є чудовою і благодатною, але найпрекраснішою з усіх є Божественне забезпечення для Церкви цього Євангельського віку. Св. Павло дуже гарно помічає це і говорить (Еф. 2: 6, 7), що в майбутніх віках Бог покаже безмірні багатства Своєї благодаті і Свою люблячу доброту до нас – тих, хто в Христі Ісусі, хто є членами “Тіла Його [Христа], що воно Церква”. І тут Божественний характер знову проявляється так, що це суперечить усьому, чого могли б очікувати люди, однак є надзвичайно величним у милосердній поблажливості та суворій справедливості. Ті, хто тепер приймає Христа як свого Відкупителя і Наставника, хто відвертається від гріха і повністю посвячує своє життя, думки, слова, вчинки служінню Господу, є прийняті Господом як члени Христа, над якими Він є Головою. Це означає, що ті, хто зараз добровільно, з радістю і задоволенням бере свій хрест і йде за своїм Відкупителем, страждаючи за праведність і віддаючи своє життя на служіння Божественній Правді та її слугам, будуть відзначені часткою з Відкупителем у всій Його славі та почестях Тисячолітнього Царства і навіть частки з Ним у найвищій з усіх духовних природ – Божественній природі (2 Петр. 1: 4).

Саме це підняття Церкви апостол називає нашим “високим покликом Божим в Христі Ісусі” і закликає досягти його за будь-яку ціну. Саме цю велику честь наш Господь порівняв з дорогоцінною перлиною – настільки вартісною, що для здобуття її цілком виправдано продати [OV25] все й отримати її. Отже, Писання також показує, що тільки через велику скорботу “Мала Черідка” увійде в Царство – здобуде цю велику нагороду. Наш Господь говорить: “Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога [яка веде до цього чудового життя, запропонованого зараз], ... і мало таких, що знаходять її”.

Відкуплення кров’ю Христа є загальним, для всього світу. Забезпечене спасіння є також для всіх – привілей повернення до людської досконалості та земної спадщини тощо. Перевагою, яку отримує Церква цього Євангельського віку, є привілей пожертвувати земними правами й благословеннями, забезпеченими смертю Ісуса, – пожертвувати ними, щоб служити Господу, а відтак, отримати небесні благословення, духовне життя і славу.

OV20