[OV2]
ЖИВИЙ ТА ПРАВДИВИЙ БОГ

У структурі мозку шанування розташоване зверху, що побічно підтверджує вираз катехізису, що “Головна мета людини – прославляти Бога і радіти Ним вічно”. Хоч би якою великою не була порочність нашого роду в темних закутках землі, цей елемент шанування, інстинктивного оцінювання Бога й почуття відповідальності перед Ним становить основу, на якій можна будувати, реконструювати, а також реорганізовувати порочні елементи характеру. Без цієї точки опори місіонери та філантропи цілком впали б на дусі і втратили б усяку надію на моральне та соціальне піднесення мас і класів.

Тому той, хто свідомо є приятелем свого роду, повинен робити все, що в його силах, щоб підтримувати цей центр ментальної рівноваги розуму і використовувати його як істотну рису Божественного устрою для благополуччя людини. Той, хто якимось чином або якоюсь мірою псує цей елемент розуму, безсумнівно, виконує руйнівну роботу замість творчої, незалежно від того, усвідомлює він цей факт чи ні. На жаль, ми повинні визнати це! Деякі з найрозумніших людей нашого найбільш інтелектуального часу швидко віддаляються від фундаментальної правди про існування живого та правдивого Бога.

Ці інтелектуали приймають думку про безособистісного Бога, що, з нашого погляду, рівносильно твердженню: “Живого та правдивого Бога немає”. Таку позицію займають не тільки теософи і християнські науковці, а й численні мислителі в сфері науки та філософії. Рідко є намагання дати визначення безособистісного Бога. Найімовірніше, термін “Бог” використовується просто як поступка популярній думці і “неуцтву нерозумних людей”. Ті, хто дотримується такого погляду, часто використовують слово природа як синонім Бога. Вони, мабуть, справді думають що у всесвіті немає розумного творця; що нашим сонцем, зірками та планетами керують так звані “закони природи”; що людство процвітає й прогресує тільки тому, що на власному досвіді пізнає дію цих законів, прагне співпраці й уникає конфліктів із ними. Християнська Наука, яка має справу не стільки зі схоластикою, скільки зі звичайним розумом, намагається пояснити, що слово “Бог” означає просто “Добро”. Потім, використовуючи щось на зразок гри слів, яка збиває з пантелику розумові здібності непідготовленого розуму, її прихильники кажуть нам, що все корисне – добре, а отже, є Богом. Продовжуючи пояснення, вони заявляють, що в кожному дереві й камені є щось добре, щось корисне, і такою ж мірою в них є Бог. Розвиваючи цю думку, вони кажуть, що Бог перебуває в повітрі через його оживляючу дію; що Він перебуває у квітці через її цінність і потрібність для краси та аромату; що Він перебуває в чайнику через його корисність, а також у стільці, столі, підлозі, стелі – у всьому.

Той, хто дотримується таких поглядів, відповідно руйнує свою віру в особистісного Бога, “Живого та Правдивого Бога”, а також в Біблію як Його об’явлення. Як міг безособистісний Бог мати мету, волю, план, програму? Як Він міг дати об’явлення про цю мету, тобто план, у Біблії або якось інакше? “Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду”. Такі знайдуть Його. Він виявить їм Свій справжній характер. “Хто шукає, той знаходить”. Але наші друзі з Християнської Науки парирують наше заперечення твердженням, що буддисти й теософи дотримуються тієї ж думки і при цьому представляють велику частину людської сім’ї. Ба більше, вони стверджують, що однієї і тієї ж думки про безособистісного Бога навчають усі основні віровчення християнства, коли заявляють про віру у всюдисущого Бога! На жаль, ми мусимо визнати, що звинувачення має істотне підґрунтя. Насіння омани з цього приводу було посіяне в наших умах і символах віри давним-давно. Слід зазначити, однак, що ця невідповідність не може бути пред’явлена Біблії, бо, хоча наші Символи Віри були складені нібито згідно зі Святим Письмом, однак правда така, що жодне слово Біблії від Буття до Об’явлення не говорить про Божественну Всюдисутність. Натомість кожне висловлювання на цю тему підтверджує особу Отця і те, що наш Господь Ісус є “образом істоти Його” (Євр. 1: 3).

“Бог є Дух”, але Він – істота, особа. Святе Письмо виразно каже нам, що дух не має плоті й тіла, як у нас, але воно так само виразно інформує нас про Божественну особистість і використовує приклад членів та прикмет людського тіла, щоб наблизити Творця до нашого розуміння. Рука Господа (Його Божественна сила) і Око Господа (Його Божественна мудрість) знаходяться в кожному місці. Вухо Господа схилене, щоб почути стогони в’язня. І Серце Вічного напрочуд зичливе.

Небеса – Його Престол, а земля – підніжжя Його ніг. Щоправда, ці вирази ілюстративні, образні, проте вони зображують не безособистісного Творця, а особистісного, Який відчуває, думає, проявляє Свою силу, незадоволений тими, хто грішить, і любить тих, хто прагне виконувати Його волю, ходити стежками праведності. Той, хто тримається цієї думки про праведного, особистісного Бога, допомагає утвердити своє власне серце разом з відповідним характером. Він прагне до подальшого пізнання такого Творця, шукає Його співчуття та захисної турботи і вчиться любити Його, бо ніколи не міг ні цінувати, ні любити Природу чи якусь безладну концепцію пронизуючого простір неживого буття. Той, чиєму розуму і серцю вдається збагнути біблійну особистісність Небесного Отця, вловлює значення слів нашого Спасителя: “Чи ж не п’ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий. Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців”. Такі можуть поклонятися в дусі та в правді відповідно до свого знання про Нескінченного, до Якого їм було наказано звертатися: “Отче наш, що єси на небесах”. Уявлення про Всемогутнього як всюдисущого є абсолютно незадовільним для нашого розуміння, яке звертається до Бога, Чий престол знаходиться на небесах. Таку саму [OV3] думку наш Спаситель намагався ще раз вселити жінкам, які зустріли Його після воскресіння. Він сказав їм: “Я ще не зійшов до Отця... Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого”. Таким чином, загальна тенденція біблійного свідоцтва підтверджує думку, яку ми приймаємо з природи, підсилює і розвиває її, вказуючи на місцезнаходження, а також на властивість серця, розуму і сили. Незалежно від істинності цих двох теорій, представлене Біблією є, безсумнівно, найбільш допоміжним для людства.

Відсутність особистісного Бога, зрештою, має означати для мислячого розуму відсутність Законодавця, Судді, відсутність справедливості, любові, милосердя, особистих стосунків, які є між батьком і дитиною. Це означало б втрату самої основи християнської віри і вчення.

Таким чином, біблійне уявлення про Всемогутнього найбільше відповідає нашому розуму і є найбільш помічним для нас, а саме, що Він – великий Бог, безмежний у Своїй мудрості, Своїй справедливості, Своїй любові та Своїй силі. Він особисто мешкає на небесах, але Його вплив і сили пронизують всесвіт. Ми можемо лише недосконало уявити собі різні канали Його інформації та незліченні знаряддя, за допомогою яких Він може здійснювати Всемогутню Владу. У світлі сучасних винаходів у нас є, щонайменше, натяки на це, бо хіба не може людина спілкуватися за допомогою бездротової телеграфії за сотні миль? На додаток, хіба вона не може використовувати хвилі Герца для передачі енергії? Хіба вона не може за допомогою телескопа значно розширити своє бачення, а за допомогою мікроскопа побачити речі, які інакше розрізнити було би неможливо? І якщо нікчемна людина, недосконала й занепала, “в беззаконні народжена і в гріху зачата”, “короткоденна та повна печалями”, може в такий спосіб розширити свої природні властивості, то які обмеження вона могла б справедливо чи мудро накласти на розум і силу свого Творця? “Хіба Той, що ухо щепив, чи Він не почує? Хіба Той, що око створив, чи Він не побачить?” Чи Того, Хто дав людям почуття справедливості, хіба ми не повинні вважати самим уособленням Справедливості? Чи Того, Хто дав нам почуття симпатії, співчуття і любові, хіба ми не повинні вважати тим, Хто, як Автор наших властивостей, нескінченно перевершує наші найвищі людські ідеали? Для наших нинішніх цілей нам навіть не обов’язково бути віруючими в Біблію, щоб сформулювати у своїй свідомості уяву про славний характер і прикмети нашого Творця. Правдиві, правильні погляди на вчення Святого Письма, безсумнівно, допоможуть нам у наших уявленнях, але наразі ми звертаємось не тільки до тих, хто вірить у Святе Письмо, а й до тих, хто не вірить. Отже, ми наполягаємо на тому, що раціональне мислення з цього приводу спонукає нас вірити, що людина є вищим типом земного розуму, і це вчить нас, що повинен існувати розумний Творець, Який настільки перевершує нас, наскільки ми перевершуємо хробака, що повзає. Більше того, Той, Хто дав нам наше розумне існування, має бути відділений від нас ще більшою прірвою, ніж та, що відокремлює нас від хробака, тому що ми не можемо навіть створити хробака. І це всього лиш логічний процес міркування, що найблагородніші наші таланти і здібності є лише слабким віддзеркаленням тих самих якостей, які є у нашому Творці.

З цього погляду яким великим є Бог, Якого прагне змалювати наш інтелігентний розум! Наскільки гідний Він нашої поваги, нашої відданості, нашої любові, нашого служіння! Святе Письмо допомагає нам, показуючи, що вади, які ми знаходимо в собі та в інших, є результатом непослуху Божественній постанові – результатом втрати більш особливого образу й подоби нашого Творця. Сповнені такого шляхетного уявлення про Божество, ми, природно, поспішили б схилитися й поклонитися, але нас зупиняють голоси з далекого Середньовіччя, які спотворюють Всемогутнього, натякаючи, що Він не є втіленням справедливості, мудрості, любові та сили. Ці голоси запевняють нас, що, хоча нам наказано любити наших ворогів, робити добро тим, хто нас ненавидить, переслідує і брехливо говорить про нас усяке зло, проте Всемогутній, Який дав ці накази, не любить і не пробачає Своїх ворогів, робить їм добро лише вряди-годи, і приготував їм вічні муки. Є щось абсолютно несумісне між цими голосами з минулого і голосом нашого розуму. Багато хто стверджує, що Біблія підтримує голоси Середньовіччя, віровчення, але ми вважаємо, що це помилка, пов’язана частково з поганим перекладом, а частково з неправильно зрозумілими притчами.

Розсудливий розум, [OV4] безсумнівно, повстає проти теорії, яка панувала в Середньовіччі і призвела до інквізиції та палення на вогнищі. Він радіє, що позбувся такого відверто хибного уявлення про “Отця Світил”. Добре врівноважений і побожний інтелект буде радий знайти й розпізнати Бога, Який не тільки не позбавлений справедливості, мудрості, любові й сили і  не перебуває на рівні, нижчому за наш власний, а, навпаки, є безмежним у цих якостях та вартим нашого вшанування й поклоніння. Ми згодні з тим, що Божественне Слово, Біблія, було дуже перекручене всіма нами в минулому і заслуговує на переосмислення. Якщо наші прабатьки читали Біблію з закоптілими лампами й поганим зором і, тим не менш, отримали деяке благословення, то якою Божою силою це повинно бути для нас тепер, коли при світлі дугової електричної лампи ми повинні бачити в ній скарбницю Божественної благодаті та правди, ідеально скоординованих, що перевершують наші найвищі ідеали!

OV2