[OV179]
РАДІСНЕ ПОСЛАННЯ ДЛЯ ХВОРИХ НА ГРІХ

“Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!” (Івана 14: 1).

Добре, що світ зовні поводиться весело – “відганяє зайві турботи” наскільки це йому вдається. Проте велику силу й вагу мають слова св. Павла, що “все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі”, чекаючи на Царство Месії і його давно обіцяні благословення, які знімуть прокляття гріха і смерті та повернуть людству посмішку Божої милості. Хоча люди можуть думати, що не існує особистісного Бога – що є лише сліпий бог природи, еволюційна сила тощо, – проте в глибині душі вони вірять, що Бог існує. Майже несвідомо розум приписує Йому Мудрість, Справедливість і Силу, і зовсім мало Любові чи співчуття до людства та його слабкостей.

КОРІНЬ УСІХ КЛОПОТІВ

Це інтуїтивне знання про Бога тісно пов’язане з багатьма людськими клопотами. Коренем майже всіх клопотів (захованим десь глибоко під поверхнею) є гріх – непокора визнаним принципам праведності, страх перед відплатою і невизначеність щодо того, що це означатиме. Це вірно не тільки щодо багатьох християн, але й часто щодо інших, які не зробили жодного визнання, не взяли на себе урочистих обітів послуху.

Цей неспокійний стан серця не завжди видно зовні. Іноді неспокійне серце перебуває мов у театрі, намагаючись забути про свої проблеми. Його власник то занурюється в гріховне задоволення, намагаючись заглушити якийсь нестерпний біль, то шукає полегшення у п’янких напоях або наркотиках, а іноді – у самогубстві. Часом той, хто переживає неспокій, є немовби на сцені. Не можна з упевненістю сказати, чи веселий сміх, дотепні жарти та радісні пісні не походять з неспокійного серця. Ми впевнені, що в багатьох випадках це саме так, адже часто ті, хто віддається веселощам, за якусь мить вчиняють самогубство, залишаючи повідомлення, що їм на серці було дуже важко, хоча зовні вони були веселими.

Ми дуже співчуваємо цим серцям, обтяженим горем. Як люди, ми щодня йдемо “долиною смерті”. З усіх боків нас оточують нагадування про це – горе, розчарування, головний і душевний біль тощо. Якщо ми самі хоч трохи вільні від болю, але маємо співчуття, то нас болить за інших. Якщо ніхто з наших близьких не помер нещодавно, то великий ворог, Смерть, вдерся в дім сусіда, брата, і той утратив близьку людину, і тінь цього падає на наші серця. Далі приходить думка, що і наш дім може бути захоплений великим ворогом, який уже поглинув двадцять мільярдів нашого роду – і все це з божественного дозволу, тому що ми – грішники, а грішники не гідні вічного життя.

СТРАХ ПЕРЕД ГОСПОДОМ

У наших труднощах ми рано чи пізно усвідомлюємо відсутність людського співчуття [OV180] або, принаймні, усвідомлюємо його безсилля. Відчуваючи власну безпорадність, ми інстинктивно звертаємось до нашого Творця. У годину недолі мало хто сумнівається в існуванні Бога. Ісус сказав: “Віруйте в Бога”. Та коли ми звертаємось до Всемогутнього за захистом, розмірковуємо про Божественну Справедливість і усвідомлюємо свої слабкості та недоліки, серце людини мліє. Хіба можна собі уявити, що Всемогутній зацікавиться нею або потурбується про такого черв’яка з пороху, яким вона себе вважає? Як Божественна Справедливість може зі співчуттям дивитися на егоїстичний шлях, який, як вона усвідомлює, тягнеться за нею перед Всевидячим Оком?

“Початок премудрості – страх перед Господом”, – ось натхненне Послання. Безумовно, до багатьох цей початок мудрості приходить в певному часі їхнього життєвого досвіду. Але такий страх є початком мудрості лише тоді, коли він спонукає того, хто його відчуває, до більшої обережності в житті та до прагнення отримати схвалення Небесного Отця. Такий страх дійсно є попередником мудрості, веде до неї. Коли з’являється належний страх, повага до Всевишнього, він діє як стримуючий фактор для гріха. Це робить особу більш розважливою, обережною, мудрою в пошуках кращого шляху.

ІДІТЬ ВУЗЬКОЮ ДОРОГОЮ

Ісус звернув слова нашого тексту до юдеїв, які, згідно з настановами Закону, даного Мойсеєм, навчилися про божественну праведність і божественні вимоги до всіх, хто хоче бути в згоді з Ним. Вони вірили в Бога. Вони визнавали Його Справедливість. Вони прагнули бути Його народом; вони чули про Ісуса; вони подорожували з Ним як Його учні. В цілому вони вірили в Нього. Великою мірою вони прийняли Його як обіцяного Месію, але їм важко було висловити повноту своєї віри. Ми хотіли б донести до таких сердець те саме Послання, яке Ісус дав тим, хто чув Його Голос: “Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!”

Послухайте, як Він сьогодні говорить до нас: “Ви вже вірите в Творця і Його справедливість. Ви бажаєте наблизитися до Бога. Ви чули, що Він послав Свого Сина у світ. Ви чули, що це є проявом Його любові та співчуття до вас. Ви чули, що, хоча ви засуджені як недосконалі, як грішники, як негідні вічного життя, Божественне провидіння забезпечило вам спасіння через Відкупителя. Як ви вірите в Справедливість Отця, що засудила вас і справедливо тримає на відстані від Нього як негідних Його милості, так тепер віруйте і в Мене. Віруйте, що Отець послав Мене. Віруйте, що саме Його Любов до вас спонукала Його послати Мене. Віруйте, що Його Любов така ж сильна, як і Його Справедливість. Віруйте, що Його Справедливість і Любов будуть співпрацювати для вашого вічного потішення та благословення, якщо ви приймете божественні умови”.

ПОЗБУВАЮЧИСЬ НЕСПОКОЮ СЕРЦЯ

Отець знає, що непокоїть ваше серце. Він хоче, щоб цей тягар був із вами, доки ви не оціните його вагу – доки ви не будете готові волати до Нього, що ви хворі на гріх, втомлені, стурбовані й понад усе – голодні й спрагнені праведності та бажаєте примирення з Ним – посмішки Його обличчя. Він не чекав, поки все це прийде, а подбав про вас. Він передбачив ваші потреби, ваші прагнення, ваші запити. Він уже подбав про Відкупителя, Який є могутнім, щоб спасти. Якщо Божественна Справедливість є вимогливою до крайності, повірте, що Божественна Любов, представлена у Відкупителі, посланому Богом, є настільки ж невичерпною, безмежною – достатньою для всіх ваших потреб. Якщо ви приймете це – Божественне влаштування через Христа, – клопоти вашого серця можуть закінчитися. Ви все ще будете мати клопоти в плоті, слабкості, болі, але ваше серце буде радісним і щасливим у Божественній спільності з Отцем через Сина. [OV181]

ЯК ЗДОБУТИ МИР?

 – О! – скаже хтось, – я чув про Бога, про Ісуса і про запрошення до примирення, але не знаю, що робити далі. До кого мені звернутися? Як я можу домогтися, щоб мою справу вислухали і я отримав благословенне запевнення: “Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої!”; “Іди собі, але більш не гріши!” До якої церкви мені приєднатися? Якому священнику я повинен сповідатися?

– Перш за все, мій брате (сестро), дозволь мені радіти разом з тобою, що ти прийшов до стану, коли ти шукаєш і стукаєш, щоб відкрити скарбницю Божественної милості, бо “кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять”. Тож продовжуй шукати і стукати, і дуже скоро благословення будуть твоїми. По-перше, подивись, чи ти шукаєш належне благословення. Ти хочеш прощення гріхів минулого. Ти хочеш впевненості в Божественній любові та турботі. Ти хочеш, щоб Небесний Пастир прийняв тебе за одну зі Своїх овець і дбав про твої інтереси – як тимчасові, так і вічні. Якщо так, то добре. Ти шукаєш саме те, що Бог радий дати. Багато хто шукає щось інше – прагне мати трохи власної волі і трохи Божої волі, трохи гріха і трохи праведності. Вони шукають марно, поки, в чистоті серця, не будуть шукати того, що Бог готовий дати.

Усі Божі дари даються по благодаті. Ніхто з нас не може претендувати на них на підставі справедливості чи заслуг. Ми не можемо дотримуватися досконалого Божого Закону не тому, що він занадто вимогливий, а тому, що ми впалі. Ми народилися в гріху, були зачаті в беззаконні; в гріху зачали нас наші матері. Якою б сильною не була наша воля, наша плоть слабка. Божественний порядок цього Євангельського віку пристосований саме до такого стану і відкритий для чесних серцем, щиро розкаяних, тих, хто повністю вирішив жити праведно.

Тобі не потрібно приходити до жодного земного священника, але, як сказав Учитель, іди до Отця, таємно, наодинці. Іди не від свого імені, не завдяки своїм заслугам чи гідності, а завдяки заслузі Відкупителя. Іди згідно з Писанням, вважаючи Його своїм Заступником і звертаючись в Його Ім’я за прощенням, наданим Божественною милістю, – щоб покрити всі гріхи минулого і подбати про всі недосконалості, які мимоволі матимеш у майбутньому, до кінця шляху. Коли ти приходиш таким чином, Ісус стає твоїм Священником, твоїм Заступником перед Отцем. “Маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного” (1 Ів. 2: 1). “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр. 4: 16).

Ти питаєш, що ти скажеш своєму Отцю, коли предстанеш перед Ним в Ім’я Ісуса? У молитві скажи Йому, що ти втомився від гріха і прагнеш Його праведності; всіляко вислови Йому свою вдячність за славні якості Його Характеру і своє бажання бути якомога більше подібним до цього Характеру. Скажи Йому, що ти знаєш, що не маєш нічого гідного Його уваги, окрім заслуги Ісуса, яка буде приписана тобі і покриватиме твою недосконалість. Скажи Йому, що ти представляєш все своє, виправдане вірою, щоб заслуга Христа була приписана тобі; що ти бажаєш бути живою жертвою – бути вірним до смерті Йому, Його Посланню в Біблії і всім, хто разом з тобою слідує добрим шляхом до Царства.

ЩОДЕННО ВМИРАТИ – ЩОДЕННО ЖИТИ

Ті, хто діяв згідно з вищезазначеними вказівками Господнього Слова і хто таким чином був прийнятий Отцем і зачатий святим Духом, відтепер є Новими Створіннями в Ісусі Христі. Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове”. Їхні душі не стурбовані, бо вони перейшли від смерті до життя, від божественної немилості до божественних відносин як Божі сини: “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо [OV182], щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17). Ті, котрі досягли цього благословенного стану, більше не зажурені в серці. Вони матимуть клопоти від світу, плоті та противника, але при цьому вони радіють – “мир Божий, що вищий від усякого розуму”, панує в їхніх серцях.

Проте це ще не кінець. Тіло було відокремлене від волі. Воля ототожнилася з Христом і представляє Нове Створіння, яке не вдосконалиться і не буде у своєму новому тілі до воскресіння. Тим часом, як вчить апостол, плоть слід вважати і сприймати як ворога через її слабкість, її упалий стан. Боротьба, битва повинна тривати безперервно до кінця шляху. “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя!” Про вірність Нового Створіння (волі) можна буде судити за його відданістю Божественній волі та наполегливими зусиллями тримати тіло під контролем – бути мертвим для плоті та світу й живим для волі Бога. Кожен день повинен робити нас як Нові Створіння більш живими і як старі створіння – більш мертвими.

НЕПРАВИЛЬНО ЗРОЗУМІЛІ ПИСАННЯ

У даний час є 1 200 000 000 людей, які в жодному сенсі цього слова не були покликані Господом і тому не мали можливості відповісти на цей поклик. Думка, яка переважала протягом століть, що ці непокликані мільйони приречені на вічні муки, сильно непокоїла серця Божого народу, і невір’я дуже сприяло запереченню всього, що стосувалося християнської віри. Всі погоджуються, що було б дуже нерозумно, якби Творець піддав цих 1 200 000 000 людей небезпеці вічних мук і не дав їм найменшої можливості почути про єдині умови спасіння від них. Та коли ми здобуваємо правильний, біблійний погляд, ми бачимо, що покаранням для цих 1 200 000 000 є вирок “напевно помреш”, і що в цьому вони не відрізняються від своїх батьків, які були під тим самим прокляттям, тобто вироком смерті – осудом Адама.

З Писань ми також бачимо, що наш Господь Ісус “за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх” – “свідоцтво часу свого” (Євр. 2: 9; 1 Тим. 2: 6). Отже, Ісус скуштував смерть за всіх цих 1 200 000 000 і за всіх їхніх предків. Він дав викупну ціну за їхні гріхи, а також за наші, Церкви, і благословення, яке з цього випливає, має прийти до них так само, як і до нас.

Майбутнє благословення – це порятунок від умов гріха та смерті, в яких вони народилися, можливість піднятися з умов деградації щораз вище до повної досконалості природи й усього втраченого через непослух Адама. Бачимо, що ця праця Божественної Благодаті має виконатись для світу під час Месіанського віку, коли Христос і Вибрана Церква становитимуть Боже Царство з силою й великою славою для благословення світу.

OV179