[OV14]
ДОЗВІЛ ЗЛА

Ніщо так не сприяло невірі в милосердного Творця, як присутнє зло і його наполегливість, і цей факт не підлягає сумніву. Деякі люди проявляють здібність думати, і вони не хочуть від неї відмовлятися. Однак ті, хто має розум, одразу натрапляють на труднощі, хіба що їм, під Божественним Провидінням,  вдається отримати єдине раціональне пояснення цього питання з єдино можливого джерела – Біблії. Найкращі здібності найкращого розуму ідеалізують Творця як втілення Мудрості, Справедливості, Любові та Сили. Мовляв, характер нашого Творця повинен бути в гармонії з цими рисами. Потім, дивлячись на світ і скрізь помічаючи гріх і страждання, вони приходять до висновку, що бракує доказів існування такого ідеального Бога, якого вони собі уявляли. Вони міркують, що якби Він був справедливим, то не дозволив би дитині успадкувати слабкості та розбещеність батьків, щоб потім покласти на неї відповідальність за її поведінку під цим впливом. Вони міркують, що якби Він був мудрим, то уникнув би таких умов, які зробили наш рід “стогнучим створінням” (Рим. 8: 22). Вони міркують, що якби Він був Всемогутнім, як вони собі уявляли, то ніколи не допустив би, щоб нинішні умови спіткали людство. Вони міркують, що якби Він був Вселюблячим, то так чи інакше поклав би край теперішньому стану речей.

Багатьом може здатися дивним, що ми стверджуємо протилежне, тобто, що саме досконалість Божественного Характеру зробила можливим теперішній стан речей. Саме завдяки Своїй абсолютній досконалості наш Творець допускає зло у світі. Продемонструємо це і покажемо його філософію.

Уявляючи собі Всемудрого Творця, справедливого, люблячого і могутнього, цілком розсудливо очікувати, що Він проявляє Свою силу у згоді з іншими Своїми якостями не лише у створенні неживих речей, але особливо у створенні істот високоінтелектуального рівня, які мають риси й характеристики, подібні до Його власних. Таких істот можна з повним правом назвати “синами Божими”. Святе Письмо говорить нам про кілька рангів цих синів на різних рівнях існування. Хоча Божественне Слово дає нам одкровення про архангелів, херувимів і нижчий ранг ангелів, порівняно мало сказано про них і про Божественні відносини з ними. Однак, як ми незабаром побачимо, сказаного достатньо, щоб ми зрозуміли [OV15] дію Божественних прикмет у відносинах з ними. Святе Письмо розповідає, що людина створена після згаданих духовних істот. Оскільки вона була наділена моральними якостями й здатністю мислити, то у своїй досконалості також була названа “сином Божим” і була створена на Його образ, хоча одночасно про неї сказано як про “меншу від ангелів” (Пс. 8: 5, Кул.).

Приймаючи наведені твердження Писання і надаючи їм належної ваги, слід визнати, що бути за Божим образом і подобою означало б мати свободу чинити правильно або неправильно – бути морально вільними. Якщо їхній Творець є морально вільним, а вони були створені на Його образ і подобу, то це означало б, що вони мають свободу підкорятися або не підкорятися Божественному велінню, щоб слідувати за праведністю або гріхом. Як їхній Творець у Своїй поведінці перебуває під впливом принципів праведності, але не зв’язаний і не обмежений, так і вони. Отже, завжди існувала б можливість з їхнього боку помилитися у своїх судженнях, проявити особисті амбіції чи вчинити інший гріх, і тим самим перестати бути в згоді з Божественним Урядом. Саме так і сталося.

Творець, використовуючи Свою силу, міг захистити Свої створіння від спокус, постійно спонукаючи їх до послуху та поклоніння; але таке обмеження сфери їхнього мислення і свободи суперечило б Його благородним намірам щодо них. До того, Отець хоче, щоб “ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись”. Тих, хто не служив би Йому вірно, розумно, з радістю, хто розвивав би в собі дух опозиції до Божественних критеріїв і любов до гріха, слід було виявити, розпізнати й показати до них відповідне ставлення. І навпаки, тих, хто виявився вірним у кожному випробуванні, слід було ще більш високо цінувати й благословити в їхній співпраці зі своїм Творцем у Його великому Божественному Плані Віків.

САТАНА – ПЕРШИЙ БУНТІВНИК

Згідно зі Святим Письмом, сатана перший збунтувався проти Божественної влади. Він показаний як один з ангелів найвищого рангу, “херувим-покровитель” (Хом.), славний і чудовий. Його ім’я – Люцифер, означає “Яскрава Ранкова Зірка” і підтверджує думку про те, що він був одним з найголовніших ангелів, яких образно названо “зірками, яскравими”, як читаємо: “...коли разом співали всі зорі поранні”. Амбіції сатани, що призвели до зміни його імені, виражені в словах: “Зійду... повище зір [ангелів]... уподібнюсь Всевишньому” – буду імператором, правителем, з окремою від Творця сферою повноважень. Люцифер, як показано, перший плекав віроломний та амбітний задум, тривалий час прихований, що був лише як амбіція, поки в Божественному провидінні не настав час, який здався сатані сприятливим для здійснення цієї амбіції. Тоді прийшло випробування і гріхопадіння.

Саме в той час був створений наш рід, представлений у наших перших батьках. У своїй невинності та досконалості вони насолоджувалися Едемським домом і навіть не думали про непослух Небесному Отцю. Сатана зауважив у них нову властивість Божественного створіння, якою раніше не був наділений жоден з рангів ангелів, а саме: здатність продовжувати свій рід. У них він спостеріг найвищий ранг тваринного створіння і тваринних властивостей, поєднаних з Божим образом, моральним та інтелектуальним. Це була нагода заспокоїти свої давні амбіції. Якби він зміг схилити першу людську пару на свій бік, то, без сумніву, міг би встановити над нею контроль, який приніс би йому омріяну окрему імперію.

Втілення задуму видалося дуже простим: він переконає їх, що він їхній друг і благодійник, а їхній Творець – тиран, Який бажає тримати їх у невігластві. Бог надав підставу для таких думок, поставивши наших перших батьків на випробування на життя або на смерть, умовою якого був послух. Для випробування був обраний особливий вид плодового дерева в Едемі. Їм було заборонено їсти з нього. Сатана, “вуж стародавній”, намагався показати, що плід цього дерева найбажаніший з усіх плодів у саду, що він дасть їм мудрість, зробить їх богами. Він запевнив їх, що Божественні Слова: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш” – неправда; що їхній Творець – ошуканець; що Його мотивом було ввести їх в оману, і що за цим стояв негідний намір тримати їх у рабстві у Себе – у невігластві. Подальший розвиток подій коротко викладений у Божественному записі. Мати Єва повірила змієві і не повірила Творцеві. Так вона стала грішницею. Батько Адам, розуміючи, що його дружина потрапила під осуд, скуштував заборонений плід свідомо, добровільно, щоб померти разом з коханою дружиною, життя без якої здавалося безвартісним. Так на наш рід прийшла велика катастрофа Гріха й Смерті. За нашими підрахунками, і ми вважаємо їх обґрунтованими, двадцять мільярдів (написано в 1909 році – прим. ред.) народжених нащадків Адама спіткала ця загибель, і вони потрапили в гріх, деградацію та смерть у могилі – біблійному пеклі, sheol Старого Завіту і hades Нового Завіту.

ВИПРОБУВАННЯ РОЗУМНИХ І НЕРОЗУМНИХ

Гляньмо на Божу мудрість: один з найславетніших ангелів, який мав тривалий досвід спілкування з Творцем, опиняється на випробуванні й може згрішити, і це пов’язано з найновішим Божим створінням. А наймолодший з Божих синів отримав випробування, перевірку, спокусу від одного з найстарших і за своєю природою одного з найславетніших своїх братів. Зверніть увагу на ще одну відмінність. Той, хто мав великий досвід і згрішив проти великого світла, пішов лише на вигнання, позбавлений небесного товариства, тоді як той, хто мав малий досвід, зазнав повного покарання Божественного Закону: “Вмираючи, помреш” (Diaglott), “Душа, що грішить, вона помре” (Єз. 18: 4).

Не будемо поспішно робити висновки, немовби наш Творець у цьому випадку був несправедливий, а краще скажемо разом з поетом:
“Бог незбагненним нам шляхом
Вершить дива Свої,
Йому підвладний грізний шторм,
Його сліди на дні.
У Ньому неосяжна всім
Безмірна глибина.
Як скарб ховає задум Свій
І всім керує Сам”.

Процеси вмирання, які після непослуху охопили наш рід, не були несправедливими. Той, Хто спочатку дав життя, мав повне право забрати його, якщо ним розпоряджатимуться всупереч Божественному наказу. Смерть прийшла відповідно до проголошеного на початку вироку: “Смертю помреш” (Гиж.). Вмирання почалося негайно і завершилося впродовж тисячолітнього дня. “В Господа один день немов тисяча років” (2 Петр. 3: 8). Відтоді це саме покарання виконувалося на Адамовому роді. Це було справді “панування” гріха і смерті, і мало багато прикрих рис, хоча й було цілком справедливим. Та наш Творець повідомляє нам у Святому Письмі, що в Нього є бажання, щоб усі нинішні уроки надзвичайної гріховності гріха й гіркоти його плодів, дані нашому роду, остаточно виявилися цінними, корисними й повчальними для нашого роду – ще до того, як Божественний План повністю завершиться.

Тим часом дозволивши сатані, здавалося б, зірвати Божественний задум в Едемі і далі жити безперешкодно, не вмираючи, Творець дав можливість усім небесним ангелам засумніватися у величі Своєї сили – у Своїй здатності впоратися з одним зі Своїх найвищих створінь. Можемо уявити собі здивування ангелів і їхнє запитування, що зробить Творець із запеклим бунтівником, який таким чином кинув Йому виклик. Відсутність заслуженого покарання можна було легко сприйняти як ознаку слабкості, браку сили власне там, де мала б проявитися всемогутність і де вона дійсно проявляється.

ВИПРОБУВАННЯ ВСІХ АНГЕЛЬСЬКИХ ВОЇНСТВ

Як тільки один з ангельського воїнства зазнав невдачі через свої безмежні амбіції, Творець поширив випробування на всі ангельські воїнства. Він не тішився падінням і не брав участі у спокусі, але допустив таке панування гріха і таке явне нехтування Божественною владою, яке заохотило все ангельське воїнство (у якого була хоч найменша схильність до невірності) проявити себе. Таким чином Господь постановив випробувати, перевірити, показати стан тих, хто в [OV17] серці слухняний любові та вірності, і тих, чий послух є зі страху або незнання.

Привід для випробування ангелів з’явився тоді, коли їм було дозволено вільно мати стосунки з людьми, начебто з метою допомогти їм знову повернутися до повної згоди й спілкування з Богом. Частиною їхнього привілею була матеріалізація, завдяки якій вони могли з’являтися як люди серед людей. Використання цієї влади повною мірою описано в шостому розділі книги Буття. У ньому розповідається, як особливий ангел, посланець Господа, і ще двоє інших небесних посланців з’явилися Авраамові серед білого дня. Він не чув про них від людей. Вони їли з ним і розмовляли, а потім об’явили, хто вони такі: два нижчі ангели (посланці), що зійшли в Содом, щоб визволити Лота.

Згідно з Божественним Планом і Словом, ангели не могли підняти людство з гріха й осуду до Божественної спільності. Але якби така можливість не була їм надана, ангели могли б і сьогодні думати, що відкуплення, яке Бог задумав через Христа, не було єдино можливою річчю, і що вони, якби їм було дозволено, могли б досягти чудових результатів для людства. Бог не тільки показав, що вони не здатні спасти людство, але й дав випробування самим ангелам, про яке вони спочатку мало здогадувалися. Побачивши гріх у людях і усвідомлюючи “насолоди гріха”, вони опинились на випробуванні: віддати перевагу гріховним утіхам на деякий час чи залишитися абсолютно чистими і вірними Богові – зберегти свій первісний стан як ангели чи, не оцінивши цього, захотіти жити як люди й брати участь у людських справах і гріховних пристрастях. Чимало з них вирішили “кинути житло своє” – духовний світ – і жити як люди та з людьми.

Ймовірно, їх надихнув на цей крок приклад сатани, чия нелояльність до Божественної волі не була покарана ні смертю, ні жодним зменшенням його сили. Вони припустили, що Божественна сила має обмеження, про які вони спочатку не підозрювали, і це переконання робило їх вільними у прояві власного бажання й виборі гріха. Про це читаємо: “І побачили Божі сини [ангели] людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок з усіх, яких вибрали... За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини [ангели] до людських дочок. І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку” (1 М. 6: 2-4).

Цей дуже простий запис Старого Завіту підтверджується натхненними авторами Нового Завіту. І св. Петро, і св. Юда посилаються на те, що ангели покинули своє власне житло, свій рівень існування, і віддали перевагу нижчому людському рівню й стосункам з людьми. Читаємо: “Ангелів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє [віддавши перевагу людському], Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня” (Юди 6). “Бог ангелів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду [tartaroo – атмосфера нашої землі] і передав зберігати на суд” (2 Петр. 2: 4).

ЗЕМЛЯ НАПОВНИЛАСЯ НАСИЛЬСТВОМ

Книга Буття чітко вказує на те, що потомство ангелів серед людей володіло більшою енергією, ніж рід Адама, який протягом п’ятнадцяти століть деградував через гріх і кару смерті. Егоїстичні амбіції загрожували повністю знищити через насильство рід Адама і залишити землю у повному володінні сатани, упалих ангелів та їхніх людських нащадків. Це було б вже занадто – порушило б Божественний План. Однак, кожна його риса була відома наперед, і було дозволено ангельській і людській волі проявитися в найбільш відповідний час – коли останнє кільце довкола землі (подібне до кілець Сатурна) було готове впасти у вигляді потопу, щоб знищити кожне живе створіння на поверхні землі. Врятуватись мав тільки Ной і його сім’я, [OV18] особливо забезпечені й пильновані в ковчезі. Ця повінь потопила велетнів (нащадків ангелів) і членів людської сім’ї, які добровільно чи всупереч бажанню потрапили під їхній вплив. Справедливість знищення нащадків ангелів не може підлягати сумніву. Вони користувалися життєвими правами й привілеями, яких Всевишній ніколи не давав і не схвалював. Отже, для них ніколи не передбачалося ні відкуплення, ні воскресіння.

Що ж до тих з Адамового роду, хто загинув у потопі, то їхня смерть була нічим не гіршою, ніж загибель в інший спосіб – від голоду чи моровиці, чи від так званої “природної смерті”. Їхнє життя вже було під осудом смерті. У цьому не було жодної несправедливості. Однак у свій час ми побачимо, що Божественний План містить у собі певні привілеї та можливості благословення для всіх дітей Адама, які потрапили під його осуд на смерть і згодом були відкуплені від влади смерті Ісусом, Сином Всевишнього.

НОЙ ДОСКОНАЛИЙ У СВОЄМУ ПОКОЛІННІ

Ной, як син Адама, був учасником його осуду й успадкував його слабкості. Тому він не був досконалою людиною, ані на це не вказували слова, вжиті для його опису: “Ной... був невинний у своїх поколіннях”.  Його покоління, його народження, є особливим пунктом цього дослідження. Він і його сім’я не були занечищені, тобто осквернені неналежними стосунками з ангелами. Таким чином, ми маємо в кількох словах запевнення, що весь наш рід походить від Адама, що ми належимо до тих, хто був засуджений в Адамі, кому передбачалося виправдання через жертву Христа.

Що ж до ангелів, які згрішили, то св. Петро стверджує, що відтоді вони були обмежені у своїй свободі матеріалізуватися у кайданах темряви – обмежені від того, щоб появлятися перед людьми при світлі, відкрито.

Однак у нас є підстави вірити, що Боже милосердя не зовсім покинуло цих упалих ангелів. Підставою для такої думки є слова св. Петра, що смерть нашого Господа і Його воскресіння з мертвих силою Отця були проповіддю цим упалим ангелам, демонструючи їм силу Бога, Його вірність Своєму слухняному Синові та Його щедре милосердя до грішного людства у здійсненому відкупленні. Ця проповідь упалим ангелам про Божественне милосердя означала, що, врешті-решт, милосердя може бути і для них. Така думка доповнюється висловом Святого Письма: “Хіба ви не знаєте, що ми будем судити ангелів?” (1 Кор. 6: 3). Оскільки святі ангели не матимуть потреби в суді, покаранні чи випробуванні, то йдеться про упалих ангелів, яких Божі святі судитимуть у свій час, а суд, тобто випробування, передбачає можливість покаяння і примирення з Богом. З огляду на це, ми можемо обґрунтовано припустити, що, хоча всі ці неслухняні ангели обмежені у свободі і відокремлені від святих ангелів, вони становлять два класи: одні бажають повернутися до згоди з Богом, а інші насолоджуються гріхом і перебувають під владою князя демонів, сатани, є творцями зла серед людей, діючи через духовних медіумів, через одержимих та тих, які ще не повністю перейшли під їхній контроль.

ХОДИТИ ВІРОЮ, А НЕ ВИДІННЯМ

Протягом чотирьох тисяч років після потопу земля була підлегла, за словами Святого Письма, “пануванню гріха і смерті”. Людство, провадячи боротьбу в цих несприятливих умовах, додатково було підлегле згубним впливам з боку упалих ангелів, тому апостол говорить: “Бо ми не маємо боротьби [лише] проти крови та тіла, але проти... піднебесних духів злоби” (Еф. 6: 12). Деградація людини, спочатку створеної на образ свого Творця, у деяких частинах світу була жахливою, зводячи людину майже до рівня тварини. Все це, безумовно, було великим випробуванням віри святих ангелів. Вони могли б запитати: “Чому Всевишній допускає, щоб такі умови недосконалості продовжувалися? Яку мету Він переслідує, дозволяючи зло?” Тим часом сатана через різні знаряддя намагався відвернути серця людей від Всевишнього і від об’явлення, яке Той дав про Себе. Ці [OV19] знаряддя намагалися представити Його ницим, мстивим, позбавленим любові, несправедливим і надзвичайно порочним.

Протягом цього часу Бог через немічні уста людства, Своїх пророків та євангелістів проголошував світові про час прийдешнього благословення через Месію та Месіанське Царство. Проте всі, хто так вірив, повинні були “ходити вірою, а не видінням”. На перший погляд, Божественний План зазнав невдачі, і перемогу здобув сатана. Лише ті, хто виявляв віру, змогли вистояти, дивлячись на невидиме і маючи віру в благодать, яка ще не проявилася повною мірою. Це, без сумніву,  стало випробуванням для святих і упалих ангелів, і особливо для людства.

СВЯТИЙ, НЕЗЛОБИВИЙ, НЕВИННИЙ

Минуло понад чотири тисячі років після початку панування гріха й смерті, коли Бог послав Свого Сина, щоб Він став Відкупителем людини з наміром повернути її з гріхопадіння. І знову зовнішні докази, здавалося б, свідчили на користь фактів. Син Всевишнього, народжений у чудесний спосіб, вважався незаконнонародженим. Замість того, щоб з’явитися в царській, небесній пишноті, Він з’явився як “чоловік болів, що зазнав недуги” (Хом.), і помер як богохульник і злочинець. Відтоді ті, хто був Його найближчими послідовниками, підтвердили Його слова, що Божа дружба означає протистояння світу й противнику. У чому ж таємниця Євангельського віку, оскільки П’ятидесятниця приховує Божественні діяння?

Відповідаємо, що впродовж цього часу Творець обирає з-поміж відкуплених грішників особливі класи, які мають бути з Ним та Його Єдинородним Сином у праці благословення всіх родів землі. Божественна мета, яка вимагає від них ходити вірою, а не видінням, полягає в тому, щоб Він міг таким чином знайти вибрану “Малу Черідку”, сповнену віри й ревності до добрих діл.

ВЕЛИЧ КУЛЬМІНАЦІЇ.

Як столітник (Агава американська) розвиває свій цвіт дуже повільно, а потім раптом розквітає найпишнішим цвітом, так і ми віримо, що Божественний План врешті-решт виявить Мудрість, Справедливість, Любов і Силу Творця. Поет підхопив цю поетичну думку й виразив її словами:
“У Ньому неосяжна всім
Безмірна глибина.
Як скарб ховає задум Свій
І всім керує Сам.
Ростить Бог наміри Свої –
Ми бачимо їх слід.
Хоч смак в бутона є гіркий,
Але солодкий цвіт”.

Дозволене панування гріха та смерті дозволило Божественній Справедливості проявити себе в спосіб, який інакше не був би відомий ні ангелам, ні людям. Натомість в Жертві Хреста Божественна Любов проявилася в такій мірі, в якій її ніколи раніше не розуміли й не оцінювали. Коли цей вік завершить свою працю обрання “вибраної” Церкви, яка стане Нареченою і Співспадкоємицею Месії в Його Тисячолітньому Царстві; коли панування цього Царства принесе благословення і славні можливості всьому людському родові, і Божественна Сила проявиться настільки, що принесе Воскресіння мертвих, тоді Божественний Задум в цілому буде осяяний Божою Мудрістю.

Одним словом, зло було допущене для того, щоб проявити Божественні Атрибути слухняним створінням, а також, щоб випробувати як ангелів, так і людей і довести їхню вірність Богові й принципам Його праведності. Величний результат задовольнить усіх: остаточно всі, хто не перебуває у своєму серці в гармонії з Богом і Його праведністю, будуть повністю знищені, тоді як усі, хто справді Його, будуть вічно розділяти Його любов і благословення. Остаточно буде чути, як кожне створіння на небі, на землі і під землею буде хвалити Того, Хто сидить на престолі, і Агнця навіки.

OV14