БОЖА МЕТА В ПОКЛИКАННІ ЦЕРКВИ

Я дуже радий бути з вами сьогодні. Впізнаю багато облич, деякі здаються мені новими, проте ми однаково раді як старим обличчям, так і новим. Ми все більше усвідомлюємо, що існує лише одна Божа сім’я і що всі Божі святі належать до цієї сім’ї.

Мені згадалися слова, сказані про Гедеона та його загін. Ви, звичайно, пам’ятаєте історію про Гедеона і про те, що Гедеон та його брати були надзвичайно віддані Богу, про те, як Господь вжив їх для розгромлення ворога. Річ, яка прийшла мені на розум, каже про те, що Гедеон та всі члени його родини, всі його брати мали обличчя, мов би вони були сини Царя. Те ж саме, мабуть, є правдою про Господа Ісуса Христа, більшого від Гедеона, та про всіх Його братів, що їхнє обличчя мов у Царя. Я дивлюсь на ваші обличчя цього ранку, бачу їх щасливими та радісними і знаю причину цього: “Пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить”. “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда”. Це дає нам пояснення благословення, яке прийшло до наших сердець в міру того, як ми щораз більше пізнавали Бога та Його чудовий план. “Ще більше  світла та ще більше радості” обіцяв Бог вірним. Продовжуючи йти вузькою дорогою, бачимо, що коли ми наближаємось до Вічного Міста, стежка ясніє щораз більше.

Я не знаю до якої міри ваші серця радіють Правдою, проте бачу це на ваших обличчях. Ваше перебування тут означає, що ви цікавитесь речами, які належать до славного Царства Отця. Мені здається, що весь план Бога стає яснішим та більш виразним з кожним прожитим нами днем. Кожен сяючий промінь світла приносить більше злагоди, і я такий радий бачити приятелів та знати, що ваші серця тремтять від радості та відданості Богу.

Саме думаю про мотиви та мету того, що Бог має з нами до діла. Не сподіваюся сказати щось особливо нове на дану тему, бо завжди розповідаю все, що знаю, у “Вартовій Вежі” та “Викладах Святого Письма”. Не можу вам сказати нічого більше, ніж вже сказав, хіба що це будуть трохи інші слова. Я думаю про те, якою була мета Бога покликати нас бути Його дітьми, спадкоємцями з Його Сином. Мабуть Він вважає, що цим зможе виявити власні чесноти, – не якимось самолюбним чином, бо наш Небесний Отець має доволі слави та честі без вас та мене, чи без того, що ми могли б вчинити для Нього. Він має честь всіх Ангельських Воїнств та власну досконалість і немає причини, чому б Він потребував вас або мене, щоб звіщати Свої чесноти. Проте є риси Божественного характеру, які ніколи не були відомі досі. Бог мав ці риси характеру, але Він ніколи не мав нагоди показати їх, тому що для цього ніколи не було нагоди. Дозвіл зла і потреба зробити щось, щоб викорінити гріх, дає Богу нагоду розвинути Свій великий план, в якому ви і я є учасниками. Без дозволу зла все пробувало б далі в славі та злагоді. Як тільки у сатани з’явилась бунтівна думка, Бог міг миттєво знищити його або ж якимось іншим шляхом утримати лад славного стану ще до того, як сатані було дозволено внести заколот та гріх. Бог, однак, не вжив Свою силу, щоб обмежити сатану, але дозволив йому обрати власний шлях, оскільки бачив остаточний славний кінець.

Згодом Бог не зупинив наших прабатьків від вчинення гріха, але дозволив обрати власний шлях, бо знав як діятиме остаточно. Далі Він дозволив дітям Адама та Єви народитися на світ в недосконалому та грішному стані не тому, що Він не міг перешкодити цьому, а тому, що бачив, як в кінцевому наслідку Він зуміє усе це використати для більш славних задумів, аніж коли б перешкодив цьому. І от в зв’язку з цим з’явилися ви і я. Бог міг вжити Ісуса або ж використати разом з Ним когось з ангельських воїнств, внаслідок чого Ісус та ангели могли б благословити людство протягом тисячі років. Але трапилося по-іншому. Бог сказав:

– Я виберу з-посеред людства декотрих осіб, щоб вони були з Моїм Сином і брали участь з Ним у великій праці благословення світу і підняття людей з гріха, деградації та смерті. Ось причина, чому наступив Євангельський вік. Ось причина, чому з’явився поклик класу царства, тобто тих, котрі мали відокремитись від світу, взяти свій хрест і йти за Ісусом. Чому йти за Ісусом?

– Мабуть іти, – скаже хтось, – щоб бути спасенним.

– Зовсім ні, адже Бог передбачив спасіння для світу в майбутньому віці. Цей поклик Євангельського віку є чимось унікальним, окремим, іншим. Бог сказав:

– Я виберу зі світу декого, хто має вуха віри, чутливе серце, і вони будуть Моїм особливим скарбом, свого роду коштовностями.

Якщо б ви мали діаманти, рубіни, сапфіри та інше, ви б сказали:

– Чи не бажаєте оглянути деякі з особливих моїх скарбів? Я покажу вам свою скарбничку; це мої особливі коштовності.

Звичайно, у вас є ще інші речі, але це ваші особливі скарби. Так і Господь каже, що Церква є Його особливим скарбом. Пам’ятаєте текст нашої Манни двохтижневої давності, який говорив, що Церква буде Царською Діадемою в руці Бога – не діадемою, яку Він збирається носити на Своїй голові, мовби Він потребував додатково тої чи іншої слави, а діадемою, яку Він збирається мати в руці, Його величчю – величчю, коли Він представить Церкву, коли Він покаже характер Церкви і усе те, що Він був в змозі довершити у випадку Церкви. Для Його коштовностей це буде велична річ, яка відображатиме славу Того, Хто задумав цю велику діадему і весь цей великий план, в якому ми матимемо участь.

Отож, дорогі друзі, Бог має на меті, щоб цей особливий клас, цей особливий скарб, особливий народ відрізнявся від усієї решти світу.

– Добре, брате Рассел, але чи вони виглядають якимись особливими?

– Не йдеться лише про те, що вони мають зовні виглядати іншими або носити якийсь особливий одяг, ані мати якийсь особливий спосіб поведінки. Як говорить Бог, вони будуть особливими, “у добрих ділах запопадливими”.

– Так,– скажете ви, – брате Рассел, але для цього не потрібні лише святі Бога, тому що є достатньо людей, запопадливих у добрих ділах. В нашому місті ми маємо “Комітет доброчинності” і всякого роду інституції, і багато з них роблять добро і великі речі: деякі з них закладають госпіталі і прислуговують в цих госпіталях; деякі будують будинки для сиріт і т.д. – роблять усілякі добрі діла, і йдеться не тільки про Церкву. Фактично я навіть не знаю, чи хтось з посвячених робить стільки для госпіталів та притулків, як це роблять інші. Можливо посвячені зайняті чимось іншим...

– Дорогий брате, ми не кажемо, що це не є добрі вчинки. Це дуже добрі вчинки – будувати госпіталі, притулки, школи, коледжі, і ми дуже раді і тішимося, що світ має нахил до цих речей. Ми тішимося з кожної речі, яку світ робить для праведності.

– Але чому ти не робиш більше? Я не чув, щоб ти мав щось спільне з будівництвом коледжу або притулку для сиріт, або госпіталю.

– Ні, дорогий брате, я цим не займаюся. Госпіталі будує місто, госпіталі будує округ, держава утримує численні госпіталі, і коли в цьому буде якась потреба, я, без сумніву, внесу туди і свою частку. Податки всіх людей йдуть на госпіталі, школи, і якщо ви маєте власність, то з податків даєте свою частку на ці речі.

– Якщо так, то якими справами на твою думку має займатися Господній народ?

– Тими самими справами, якими займався Господь. Чи Господь будував госпіталі? Ні. І ми теж нічого не маємо проти госпіталів. Чи Він будував притулки для сиріт? Ні, хоча і проти цього доброго вчинку ми нічого не маємо. Але Ісус виконував вищу працю. Ми не применшуємо жодного доброго вчинку, ми любимо усі добрі вчинки і всіх, хто робить добре, але ми маємо особливе покликання.

– Кого ти маєш на увазі “ми”?

– Я маю на увазі всіх, хто чує Господній голос, – всіх, хто стався Його посвяченими дітьми. Він говорить одним голосом до всього Господнього народу і радить нам – що саме? Що ми повинні робити добро всім людям в міру нагоди, і що це включатиме госпіталі, притулки і будь-що цього роду, але особливо ми повинні робити добро для Дому Віри.

– Тепер розумію, брате Рассел: ти маєш на увазі, що існує вища праця служіння Дому Віри, аніж будувати госпіталі, притулки тощо.

Це не я, це Святе Письмо говорить про вищу працю. Ісус служив Дому Віри; апостоли служили Дому Віри. А що ми можемо робити для Дому Віри? Багато що можна робити.

– Що саме?

– Ви знаєте, що саме ви хотіли б, щоб вчинили вам, і ви знаєте, чого потребую я, щоб вчинили мені. Ви знаєте, яке благословення завітало до вашого серця через Правду. Чи ж можна зробити щось краще для ваших сусідів та приятелів, а також для Дому Віри, ніж сказати їм про добру вістку великої радості, яка буде для всіх людей? Ні, це найкраще, що ви могли б їм розповісти. Чи можна їм сказати щось краще, окрім послання Божої благодаті, яка завітала до вашого серця, звіщаючи вам не лише мир, але надихаючи вас славною надією співспадкоємства з Христом? Що краще можна сказати, аніж виражено словами:

“Розказувати люблю,
Бо радість в ній моя,
І це якраз причина
Чому звіщаю я”.

– Але, брате Рассел, вона не всім сподобається. Люди хотіли б краще, щоб ми будували для них госпіталі.

– Нічого не вдієш. Вони більше зважали б на нас, коли б ми будували госпіталі, аніж коли б ми робили щось інше. Вони б навіть більше зважали на Ісуса, коли б Він будував госпіталі і ходив скрізь, зводячи лікарні, притулки для невидющих і т.д. Я думаю, що Його ніколи навіть не розп’яли б. Власне тому, що Він не робив цього, а робив щось інше, Він був декому не до вподоби. Ми повинні судити справи з точки зору, чи це подобається Небесному Отцю. Отець виявляє нам Свій план. Доки ми не зрозуміли Отцівський план, ми, мабуть, займалися багатьма речами, – скрізь усюди роблячи багато справ, і, як каже апостол, справді думали, що ми чинимо Богові службу. Павло каже, що, ходячи скрізь і переслідуючи Христову Церкву, він вважав, що чинить Богові службу. Річ не в тому, мовби його серце було погане, а в тому, що не все добре було з його головою. Саме так було свого часу з вами та зі мною. Ми займались різними справами, бо не знали Божої волі. Тепер, відколи Бог милостиво відкрив нам План Віків і відколи ми почали розуміти Божі справи, ми кажемо:

– Господи, чи можемо ми працювати з Тобою?

Господь відповідає:

– Так. Цього, власне, Я хочу від вас. Якщо хочете працювати зі Мною, робіть те, що Мені до вподоби. Якщо ви бачите Мою працю і хочете приєднатись до Мене, приєднуйтесь. Якщо Я бачитиму ваш запал, Я даватиму вам більше праці.

– Але чи ж не ти казав, що Бог зараз спасає світ?

– Ні, ні, цього я зовсім не казав. Хтось інший це сказав. Біблія говорить, що Бог спасе світ: що всі, котрі є в гробах, повиходять, щоб прийти до пізнання правди, бо Бог хоче, щоб всі люди відновилися, спаслися і прийшли до знання Правди.

– В такому випадку, чи ми не повинні намагатися привести їх до знання Правди тепер?

– Безумовно. Це саме те, що я намагаюсь робити, – привести кожного до знання Правди.

– Але тобі навряд чи вдасться привести багатьох.

– Ви, мабуть, також не були надто успішними в приведенні багатьох до пізнання Правди.

– Звісно, але чому?

– Бог каже, що Його праця сьогодні полягає в тому, щоб привести до знання Правди тих, котрі мають вуха слухати, і наголошує: “Хто має вухо, хай чує”. Він говорить, що сьогодні таких небагато.

– Якщо вони не мають вуха, щоб чути, то кого слід винуватити в цьому? Бога?

– Ні, звичайно, Бог не засліпив їхні очі, ані не зачинив їхні вуха. Біблія каже нам, що бог цього світу засліпив розуми всіх невіруючих.

– То чому Бог не відчиняє їх?

– Бо ще не пора. Біблія говорить нам, що надходить час, коли всі сліпі очі будуть бачити і глухі вуха будуть чути. Водночас Бог виконує дивовижне діло. Він збирає тут і там святих – тих, хто має вуха чути. “Блаженні... вуха ваші, що чують”. “Очі ж ваші блаженні, що бачать”. Та ваші очі відчинилися не одразу; це була поступова праця. Багато тих, котрі увійшли в Христа, далі мають очі частково закриті, щось на зразок того, як є з малим кошеням протягом кількох днів, перш ніж воно може бачити. Його очі широко відчинені і здається, мов би воно щось бачить, але ви переконаєтесь, що це не так. Потрібно трохи часу, щоб зір сфокусувався. Те саме відбувається з нами. Ставши християнами, ми могли бачити трішки, та нам не вдавалося бачити виразно і ми оглядалися довкола й не бачили чогось особливого. Прикро сказати, але деякі залишаються в такому стані “котячого зору” досить довго. Ми намагаємось зробити все можливе, щоб налаштувати фокус нашого розуміння. Нагадаю вам слова, які пише апостол: “Молимось завжди за вас”.

– Що? Молитись за християн?

– Так, молитись за християн.

– Я думав, він мав би молитись за чужинців, які були сліпими.

– Ні, святий Павло розумів, що багато християн не має надто виразного зору, тому він каже, що молився до Бога, щоб очі їхнього розуміння могли просвітитися, щоб вони могли пізнати надію свого покликання і багатство слави Його спадщини в святих. Хіба ж так не було? Так, молитва святого Павла виконується в вас і буде виконуватися в усіх тих, котрі щирі і чесні серцем. Так от, Бог діє таким чином вже понад 1800 років і збирає той самий клас людей з різних народів, націй та мов. Господь знає тих, хто є Його, і дає потрібну підтримку кожному, хто щирий серцем і наполегливо прагне знати Господа, шукає Його, з запалом бажає і молиться усім серцем: “Пошли Своє світло і Правду, о Господи! Нехай вони ведуть мене”. На всі такі відверті молитви є відповідь, усі такі є ведені до світла та правди і мають благословення Господа день-у-день.

– Але тут щось не так, брате Рассел. Це здається нерозсудливим. Коли б зібрана тут громадка була високо освіченим товариством – коли б тут були депутати, судді, коли б тут були найвідоміші люди міста, багаті, заможні, розумні, вчені, професори і т.д., – тоді можна було б вважати, що сказане тобою – правда. Чи не думаєш ти, що Бог спеціально вибирає з-посеред невідомо-кого клас, який є тут сьогодні вранці?

– Ми можемо керуватись лише Святим Письмом, брате. Якщо вже Біблія є непереконливою, тоді немає про що говорити, бо я не знаю нічого іншого на цю тему, окрім того, що говорить Біблія. Я не розмірковую поза Біблією, я думаю в межах Біблії. Я вважаю, що слід розсуджувати: “Ходіть же й розсудимось” (Хом.), – але я не збираюсь виходити за межі того, що Бог сказав розсуджувати. Бог каже нам про те, що Він робить. Він каже, що збирає особливий клас і дивиться при цьому на серце. Інші можуть дивитися на зовнішність, але Він дивиться на серце.

– Тепер, брате Рассел, ти вже судиш цих людей. Ти, мабуть, хочеш сказати, що оскільки тут немає суддів ані депутатів, то їхні серця недобрі.

– Я не суджу їхнього серця анітрішки. Я лише цитую Святе Письмо. Бог збирає клас, серця котрого є правильні, бо Господь знає тих, хто Його. Він зовсім не має на думці те, про що ми звикли думати, – що кожного, хто не є святим, Він збирається кинути демонам та смажити всю вічність. Як все міняє справу, коли ми дізнаємось, що Бог не замислив зла навіть проти тих, котрі можуть бути Його ворогами через злі вчинки, а задумав для них добро, збирається благословити їх і зараз лише покликує клас, який Він зможе використати для виконання цієї праці благословення.

Пам’ятаєте слова Святого Письма: “Небагато-хто сильні”? Чи це відповідає нашій громадці? “Небагато-хто мудрі”, “Небагато-хто заможні”. “Небагато-хто вчені”. Думаю, що Господь вибрав багато століть тому мірило того, якими ми є сьогодні. Однак ми дуже вдячні, що Бог вчинив саме так – що Він вирішив приймати те, що називає простим (мізерним) цього світу. Саме так і сказано: – Бог вибрав простих (мізерних) цього світу.

– Ти називаєш нас мізерними, брате Рассел?

– Ні, дорогий брате, це не так. Думка, яка стоїть за цим виразом, вказує, що такими нас вважає світ. Може трапитися, що насправді мізерні християни приходять до Правди. На мою думку, є дуже мізерні християни. Я не вважаю, що християнський шлях був причиною їхнього мізерного стану. Вони були такими з природи.

– Чому християнське вчення не звертається до мудрих світу, до багатих та освічених?

– Біблія розповідає, що багаті мають надмір усього для задоволення власного серця; вони не відчувають жодної потреби, тому Ісус не вважав потрібним казати: “Прийдіть до Мене всі багаті”, –  але сказав: “Прийдіть до Мене всі знеможені та обтяжені”. Апостол не говорить, що серед покликаних немає багатих, вчених, мудрих, але каже, що небагато-хто мудрий, небагато-хто заможний, небагато-хто великий, а переважно бідні цього світу.

Те ж саме є з розумними. На пересічну людську істоту вони, як правило, дивляться зверхньо. Вони кажуть, що вбогі нічого краще від них не знають, що вбогі вірять в історію падіння людини та всі інші історії Біблії. В своїй так званій мудрості вони ігнорують Слово Бога і весь план Бога, пов’язаний з історією Адама та Еви, їхнього падіння та відкуплення. Біблійна повість є цілісною і взаємопов’язаною, і хто відкидає якусь її частину, той губить для себе сполучну ланку і не може зрозуміти план Бога. Тому мудрі згідно з міркою цього світу не можуть зрозуміти план Бога.

– А як на рахунок простих, незнатних? Адже святі в будь-чому випадку мають бути шляхетними?

– Ні, Біблія каже, що “небагато-хто шляхетні”.
– Як це так?
– Деякі люди є бідні, неосвічені, однак можуть мати дуже шляхетний розум. Однак вони швидше схильні казати: – Я знаходжусь вище пересічних людей; я знаю себе. Такі особи з таким почуттям самозадоволення кажуть: – Я не збираюсь опускатись до рівня інших людей і не вважаю себе грішником, бо я не грішу; я один з найкращих у світі. Вони відчувають щось на зразок пихи – що не дивлячись на те, якими вбогими вони є, Бог обов’язково потребуватиме їх для Своїх цілей; що якщо вже комусь і належить бути спасенним, то вони вважають себе кращими і більш шляхетними від інших. Маючи такі думки, вони не здатні збагнути, що кожна людська істота потребує Спасителя. Ми не кажемо, що слід перебільшувати власні гріхи і казати: – Господи, я – найбільший з грішників, які жили коли-небудь. Святий Павло так казав, але він розповів чому. Він каже: – Бо я переслідував Церкву Христа. Та Бог був милосердний до нього і пробачив йому гріх, коли він навернувся і змінив свій шлях. В одному зі своїх послань, де він згадав, як деякі з поган були злочинцями, злодіями та скупими, він каже: – Такими були деякі з вас, але ви обмилися, освятилися.

Ось де суть! Це велика різниця. Після того, як ви обмилися, після того, як Бог прийняв вас і пробачив ваші гріхи, ви вже не є під вироком попереднього гріха. В вас можуть бути ті чи інші тілесні вади, ви змагаєтесь з ними і ви, можливо, ніколи не досягнете такого успіху як інші особи, більш шляхетного роду. Та Бог дивиться на серце, а не лише на зовнішність. Він знає до якої міри ви змагаєтесь з гріхом, стараючись скинути з себе старого чоловіка та його вчинки. Інші можуть про це не знати – інші можуть помилково судити вас, але Господь знає все. Ми можемо приступити до Нього, признаючись, що ми грішники, і віддатися Йому цілком, а тоді Він діятиме в нас. “Бо ми Його твориво”.

Та хтось скаже:

– А я думав, що це ми виконуємо працю в собі.

Звичайно, це потребує від вас багато праці: ви мусите співпрацювати; якщо ви не працюватимете, Бог також зупинить працю. Він виконує працю в вас і Він спонукує вас до доброї праці. Апостол каже: “Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”. Але як? Він дав вам надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці, щоб ними (цими обітницями, які діють в вас, надихають вас, збуджують вас і вказують вам шлях та майбутні наслідки) ви могли статися (поступово) учасниками божественної природи. Завершенням є божественна природа, і вона приходить до нас божественною силою – миттєвою переміною, в мить ока. Чи ви і я матимемо частку в цій славній переміні і станемось учасниками божественної природи залежить від запалу, з яким ми любимо праведність і ненавидимо беззаконня, а також прагнемо чинити Божу волю в собі і в стосунку до інших.

Які добрі вчинки ви можете робити? Один з таких добрих вчинків – бути послами Бога та Христа і звіщати умови та вимоги Його Царства тим, в кого є вуха слухати. А що робити для Церкви? Вам слід будувати один одного в найсвятішій вірі, бути співчутливими та помічними, не давати спотикання іншим, не заплутувати інших, але допомагати один одному.

Іншою мовою це сказано так: Наречена приготувалася. Ви маєте в цьому свою частку, і я, як член Класу Нареченої, також маю свою частку для виконання. Незалежно від того, якими немічними ми були з природи, праця перетворення просувається в таких серцях, і вони стають шляхетними характерами. Можливо вони ніколи не зможуть контролювати тіло і здаватимуться не більш шляхетними, ніж дехто в світі, але якщо ця шляхетність є в серці, тоді вона є власне тим, чого шукає Бог. Якщо Він бачить цю справжню шляхетність в вашому серці, цю відданість Йому, праведності, правді та братам, тоді ви маєте доказ, що ви є Його, і Його провидіння діятиме в вас для вашого добра.

Чи ці обставини провидіння зроблять нас щасливими? Ні. Коли Господь діє в вас, це відбувається шляхом, схожим на працю гранувальника коштовних каменів. Гранувальник не бере будь-який камінець або уламок кварцу, щоб покласти його на шліфувальний круг. Таких каменів є доволі скрізь усюди. Лише знайшовши справжню коштовність, він кладе її на круг. Цей процес обробітку відбувається, бо Господь любить вас. Оскільки ви є Його коштовностями, Він має з вами справу. Всі труднощі та випробування, які Він вважає обов’язковими для вас, є для того, щоб зробити вас придатними та приготувати статися коштовними каменями, вставленими в коштовну діадему. Ви знаєте, що невставлений камінь не має особливого вигляду. Спочатку ми є лише необтесаним дорогоцінним камінням і потребуємо шліфування та обтісування. Потрібна майстерність великого Майстра, щоб належним чином надати нам форму і приготувати для відображення слави – так само, як оброблений камінь чудовим чином випромінює усю красу сонячного світла. Так само Бог обробляє та шліфує Свої коштовні камені, щоб вони показували Його чесноти. Проте недостатньо їх усіх лише правильно обтесати та відшліфувати. Він відкладає їх убік, аж буде готовий вставити їх в оправу. Цей час оправи є часом воскресіння. Вони мають бути оправлені золотом, а золото є символом божественної природи. Усі ці коштовні камені мають статися членами славної діадеми в руках нашого Бога. Чи варто це робити, як ви думаєте?  Чи буде Бог прославлений в цьому? Так, Він справді буде прославлений в Своїй Церкві. Отже, усі згадані труднощі достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, каже апостол. Тому сприймаймо вдячно, радо і охоче все, що Боже провидіння може привести на вас. Бог знає краще від мене, що мені потрібно, і Він обіцяв мені, що Його благодать буде достатньою для мене. Я не буду спокушуваний понад те, що зможу витримати, але з кожною спокусою Він дасть шлях для втечі, і я довіряю Йому за це і відпочиваю в радості, мирі та задоволенні, які б події земного характеру не трапились.

Ось послання, яке ми б хотіли залишити для вас сьогодні: ми знаходимось в Господніх руках, і Він творить цю славну Церкву як Царську Діадему в руках нашого Бога. Кому Він збирається її показувати? Він покаже її ангелам, і вона має бути одним з найбільших уроків, який ангели коли-небудь мали. Вони ніколи не знали про гріх в значенні відчути його на собі. Вони завжди були святими, щасливими, слухняними Богу. Відкуплення показує Його любов і готовність прийняти тих з людства, котрі слухняні Йому. Воно завжди буде лекцією для ангелів і вони казатимуть:

– Гляньте, як Бог це чинить! Ми засвоїли урок з того, як Бог поводився з класом Церкви.

Вони прославлятимуть Бога в той день, коли побачать, як Господнє благословення остаточно приведе Церкву до слави. Всі ангели Божі радітимуть, навіть хоча Церква має бути на вищому рівні від них – набагато вище ангелів і має бути спадкоємцями з Господом. Ангели радітимуть, бо вони є повністю в згоді з Богом, і будуть охочі співати хвалу, як про це сказано в Святому Письмі, – що перед Христом кожне коліно схилиться і Його визнає кожен язик. Коли Наречена буде прославлена з Нареченим, всі ангельські воїнства також схилять коліна, тому що Церква буде на найвищому рівні, об’єднана з Господом. Кожен з усіх ангельських воїнств, вірний Отцю і вірний Господу Ісусу Христу, буде також вірний класу, піднятому до становища Нареченої, Дружини Агнця, в тому славному Царстві.

Отож Господь збирається показати цю діадему світу. Як ви думаєте, чи світ знатиме, хто саме потрапив до вибраного класу? Так. Біблія виразно вказує на те, що Бог має намір ознайомити світ зі всіма, хто вчинив своє покликання та вибрання певним. Люди казатимуть:

– Я знав його, але він не був чимось особливим. Він жив в нашому місті; мені доводилось бачити його щодня; я й не думав, що він був такою визначною людиною і Бог вчинив його усім.

Тоді такій особі буде пояснено і вона скаже:

– Тепер я розумію. Я здогадувався, що цей чоловік був чимось особливим (чи жінка – як трапиться). Так, він, мабуть, був особливим.

Коли, сказано, вони мають це зрозуміти? Пам’ятаєте, як написано: “Про Сіон говоритимуть: Той і той народився був у ньому”. Сіон представляє Царство в славі, тобто Церква в прославленому стані буде Сіоном, і ми маємо народитися в Сіоні.

Хіба ж ми ще не народилися? Ми народилися по тілу, згодом ми були зачаті знову, але ми ще не народилися знову. Це друге народження, народження з Духа, є воскресінням. Ми маємо зачаття від Духа, та справа ще не є завершена: коли вона завершиться, ми народимося в Сіоні. Тоді скажуть, тобто буде зроблено запис, що той і той народився в Сіоні. Люди дивитимуться і казатимуть:

– Цікаво, чи я знаю когось з них?

Потім, переглядаючи список, вони знайдуть ваше ім’я, якщо ви є серед вірних, і скажуть:

– Дивись, я знаю цих людей; я знав, що вони порядні, але не розумів їх.

Тоді їм буде пояснено, що ці люди також були засліплені, як і решта світу, але їхні очі відчинено трохи більше і вони були вірні в тому, що Бог їм показав, вони отримали від цього благословення і, гляньте, що вони осягнули! В цьому є також благословення для вас, бо якщо Бог зробив таке для них, то охочий благословити також вас – не тим самим благословенням, – проте ви також матимете благословення, бо Бог має благословення для кожного, хто приходить до згоди з Ним. Цей самий ласкавий Отець, який нагородив їх і взяв на небесний рівень, має справу з вами через них і славне Царство Месії, і Він дасть вам благословення, яке обіцяв, а саме: Реституцію до людської досконалості.

Дяка Богу за такого доброго Бога і такий славний план!