Заголовний текст: “Прощати гріхи на землі має владу Син Людський” (вірш 6).
Ісус покинув землю Гадаринську на прохання її мешканців, тому що вони боялися, що нові зцілення одержимих можуть погубити інші стада свиней, головного промислу тих місць. Він прибув на човні в Своє місто Капернаум, де відбулося більшість Його могутніх діл. Люди юрмилися навколо Нього, і незабаром Він уже був зайнятий проповіддю в переповненому будинку про любов і милість Бога, а також про обов’язок і відповідальність людини. Будинок був звичайним, одноповерховим, з великою плитою, яка становила покрівлю, і зовнішніми сходами, що вели на неї. За якийсь час одного паралізованого принесли на ношах його друзі, щоб Господь зцілив його. Вони не могли увійти всередину через натовп, який заповнював кімнату і простягався у двір. У своєму щирому пориві вони піднялися сходами, розібрали велику частину плити в центрі будинку і спустили чоловіка на ношах прямо перед Спасителем. Не було необхідності пояснювати або благати. Серце Великого Лікаря відгукнулося люблячим співчуттям. Він почув молитву віри і відразу ж відповів на неї, але не так, як можна було очікувати.
Щоб дати великий урок про зв’язок між гріхом і хворобою і показати Свою силу визволити від обох, Він сказав хворому: “Сміливіше, сину, відпускаються твої гріхи!” (Турк.). Можливо, паралізований і його друзі відчули розчарування. Як і багато хто в наш час, вони могли більше цінувати хліб, рибу і зцілення, які робив наш Господь, ніж Його працю Відкупителя, Носія гріха, Того, через Кого приходить прощення гріхів.
Але серед присутніх були деякі дуже релігійні люди, навчені в Законі, які розуміли, що порушення Божественного Закону не можна пробачити інакше, як тільки через задоволення вимог цього Закону. Коли вони у своєму серці почали нарікати, Ісус, знаючи це, сказав голосно: “Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи?”. Учитель хотів, щоб Його критики побачили, що навіть вони, не маючи влади, можуть сказати: “Прощаються тобі гріхи твої”, і ніхто не може знати що-небудь з цього приводу. Але вони не могли зцілити цього чоловіка і не сміли сказати йому: “Уставай та й ходи”. Ось так Він переконав їх, що річ, яку вони вважали більш важкою, насправді була більш легкою, і той, хто міг сказати останнє, безсумнівно, міг сказати і перше. Тоді, повернувшись до хворого, Ісус сказав: “Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім”, – що той і зробив.
У дуже схожому випадку Святе Письмо розповідає, як Господь сказав зціленому: “Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого”. У цих словах Господь вказав на зв’язок, який існує між гріхом і хворобою. Чим більше ми розглядаємо цю тему, тим більше переконуємося в цьому. Хвороба – це смерть, що діє в нас до самого кінця. До винесення смертного вироку не було хвороби. Після того, як Відкупитель протягом Тисячоліття усуне гріх, настане час, ми впевнені, коли “ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде”. Більше того, хіба всі ми не визнаємо, що вмирання, успадковане нами від батька Адама, прийшло до нас крізь століття у вигляді розумових, моральних і фізичних хвороб, порушень функцій? І хіба всі не визнають, що якою мірою потурати гріху добровільно, наслідком є не тільки моральне приниження, а й посилення хвороб, недуг – смерті, що діє в нас?
Юдеї перебували під Угодою Закону “РОБИ І ЖИВИ”, тому прощення їхніх гріхів означатиме відповідне звільнення від гріховних недуг під Новою Угодою в Тисячолітті (Єр. 31: 31). Коли прославлений Христос у кінці цього віку позаобразно покропить Віко Вблагання достоїнством Своєї другої жертви, це буде не за Церкву, як спочатку, а за світ, “за ввесь народ” (3 М. 16: 33). У випадку з Церквою цього Євангельського віку божественний задум інший. Отримане під Авраамовою Угодою прощення гріхів пов’язане з Обітом Посвячення пожертвувати земним життям і всіма його інтересами заради здобуття небесного життя і співспадкоємства з Відкупителем у Його Царстві. Тому прощення гріхів не означає для Церкви звільнення від фізичних недуг.
Незабаром після цього Матвій, який в іншому місці названий Левієм, був покликаний стати одним з дванадцяти апостолів. Він був митником, тобто збирачем податків для римської влади. До митників ставилися з презирством з двох причин:
(1) Вважалося дуже непристойним допомагати чужоземній владі збирати податки зі своїх друзів – одноплемінників.
(2) Багато хто з цих митників були шахраями і використовували своє становище, щоб збагатитися за рахунок хабарів, надмірних зборів і т. д. Можемо бути певні, що Матвій-Левій не належав до нечесних, інакше він ніколи не був би покликаний до того, щоб бути з Месією одним з Його апостолів і потенційних співспадкоємців з Ним у Його Царстві. Для такого становища необхідна найвища ступінь чесності. І як Ісус ніколи не покликав би нечесну людину, так і нечесна людина не прийняла б Його поклику, тому що нічого не можна було здобути – ні репутації, ні плати, ні обману. Схоже Закхей був чесним митником, який пропонував відшкодувати вчетверо кожному, кого він скривдив, підкреслюючи тим самим, що він не хотів бути нечесним.
Інші місця Святого Письма свідчать про те, що Матвій негайно приготував вечерю для своїх друзів і знайомих, щоб вони мали можливість краще познайомитися з Господом, Який теж був гостем. Але фарисеї, цинічні, критично налаштовані і готові шукати недоліки, запротестували, що якби Ісус був праведним, то не знайшовся б у такому товаристві. Однак Господь сказав їм, що не здорові, а хворі потребують лікаря, даючи цим зрозуміти, що саме тому Він спілкується з грішниками, щоб зробити їм добро. Він не опускався до гріха ні в якій формі, але прагнув підняти грішників. Потім Він процитував їм зі Своєї чудової пам’яті слова з пророка Осії: “Бо Я милості хочу, а не жертви” (Ос. 6: 6). Він сказав їм, що прийшов кликати не праведників, а грішників.
Відзначмо урок для себе і для всіх: “Немає праведного ані одного” (Рим. 3: 10). Усі грішні. Усі не досягли Божественного критерію досконалості. Тому той, хто стверджує, що він праведний, і на цій підставі відкидає Відкупителя, є лицеміром, що знаходиться в неправильному стані розуму і не готовий до жодного з благословень, які Бог зараз дарує.
Бог не кличе нікого до учнівства з Ісусом, крім тих, які визнають, що за своєю природою вони були дітьми гніву, і перші приймають прощення гріхів через дорогоцінну кров.