Господь через пророка сповістив, що Його послання буде викладене “заповідь на заповідь, правило на правило” (Іс. 28: 10). Деякі отримані нами запитання свідчать про те, що важлива тема Виправдання ще не повністю і чітко засвоєна усіма. Хоча найголовніше в цьому питанні – берегти серце, проте, нам слід використовувати кожну частинку знання, наданого нам Господом, щоб ми могли тримати голову в порядку, щоб ми могли дивитися на речі з Божественного погляду.
Можна дотримуватися вузького або широкого погляду на виправдання, і обидва вони будуть вірні. Наприклад, ми говоримо, що “Авраам виправдався вірою”, і це дійсно так. Однак це має на увазі три різні кроки, два з яких були кроками Авраама, а один – Господа. І останній ще повністю не здійснений. Бог покликав Авраама залишити Харан і піти в землю Ханаан, обіцяючи, що тоді він укладе з ним Угоду. Авраам повірив, коли вирушив з Харана, і продовжував вірити після того, як прийшов у Ханаан. Свого часу Бог уклав Угоду, як обіцяв був, запевнивши його, що “благословляться... в нащадках його всі племена землі”. Укладення цієї Угоди мало на увазі спілкування між Богом і Авраамом на підставі його виправдання вірою. Але Авраам у той час був виправданий не до людської досконалості і вічного життя, а лише до спілкування. Йому потрібно було йти далі, щоб показати, що в нього сильна віра. Після багатьох років випробування віри народився Ісак. Таким чином Авраам отримав доказ прихильності Господа і того, що обітниця виконається. Але він і далі не був виправданий до життя і людської досконалості. Через багато років після народження Ісака Бог піддав віру Авраама остаточному випробуванню, сказавши: “Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі” (1 М. 22: 2).
Тільки після того, як Авраам показав абсолютну відданість свого серця, він міг бути визнаний Богом гідним “кращого воскресіння”, ніж решта людства – воскресіння до людської досконалості, – дійсного виправдання, дійсної правоти, тобто праведності. Навіть коли Авраам задовільно пройшов усі випробування, він все ще не міг бути дійсно виправданим, тобто стати дійсно досконалим, тому що його потрібно було викупити дорогоцінною кров’ю Христа. Як член сім’ї Адама, він перебував під смертним вироком, який потрібно було скасувати, перш ніж він міг бути дійсно виправданим до досконалості людського життя. Авраам виконав свою частину, яка отримала Божественне схвалення, але він повинен був чекати свого удосконалення, поки великий Посередник, Другий Адам, Голова і Тіло, не буде завершений і Нова Угода не буде запечатана з Авраамом і його природними нащадками, даючи їм земну реституцію і досконалість від їхнього Посередника (Євр. 11: 38-40).
Коли наш Господь Ісус під час Свого першого приходу помер, хтось міг би сказати: “Тепер Авраам і всі Стародавні Гідні виправдані”. Але це було б не зовсім вірно. Це було б правдою в такому ж значенні, як рятувальник хапає дитину, що майже потонула і є без свідомості. Хтось, побачивши це, міг би вигукнути: “Ура, дитину врятовано!” Однак насправді рятувальник мав би помістити дитину в човен і провести реанімацію, перш ніж дитина буде повністю врятована.
Навіть коли наш Господь Ісус “піднявся на висоту”, “щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас”, і представив відшкодування за наші гріхи, як це зробив образний священик, окропивши кров’ю Примирення віко Вблагання, навіть тоді Авраам та інші Стародавні Гідні не були спасенні – не були дійсно виправдані, не стали дійсно праведні, законно праведні. Чому? Тому що дорогоцінна кров не була тоді застосована за Авраама та інших Стародавніх Гідних, ані за світ у цілому. Апостол каже, що він “з’явився тепер перед Божим лицем за нас”. Ми не шукаємо помилки в тих, хто збирає все докупи і загалом каже: “Христос помер за весь світ”. Ми від щирого серця згодні з цим. Він дійсно помер за весь світ у тому сенсі, що “свого часу” в Бога весь світ буде повною мірою мати користь від заслуги Його жертовної смерті. Отже, повторимо: “Він ублагання [задоволення] за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”. Його смерть мала своєю кінцевою метою не тільки скасування гріхів Церкви, але й, у кінцевому підсумку, скасування гріхів усього світу. Та коли Він піднявся на висоту, Він застосував її “за нас”, а не за світ. Як уже було показано, він знову застосує Свою Кров за гріхи всього світу в кінці цього Євангельського віку – цього позаобразного Дня Примирення.
Зверніть увагу на те, як чітко Святе Письмо робить різницю між класом Церкви (“Малою Черідкою” священиків і “Великою Громадою” позаобразних левитів) і рештою людства. “Ви”, “ми” і “нас” – це терміни, які Писання застосовує до тих, хто “покликаний” у цьому Євангельському віці бути учасниками з Христом у високому, небесному покликанні – знайтися на духовному рівні, подібно ангелам. Вони “не від світу” і не називаються дітьми Христа, але “братами Його”, для яких він є Старшим Братом, – членами Христа, над якими Він є Головою, – класом Нареченої, для яких Він є Головою, Нареченим. Навпаки, Ізраїль і весь світ повинні отримати своє життя, а також реституційні права і досконалість від Христа, Посередника. Таким чином, наш Господь буде Отцем, Подавцем життя для світу. Він не є подавцем життя для Церкви, Його Нареченої, Його членів. Хоча ми були виправдані “через віру в кров Його” (Кул.), ми ніколи насправді не отримували від Нього земного життя і людської досконалості. Ми отримали лише приписання земних життєвих прав з метою дозволити нам принести себе в “жертву живу, святу, приємну Богові”, щоб стати членами Тіла Христа, Посередника, Священика, Царя слави. “Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа... відродив нас [дав нове зачаття]”. Наше духовне зачаття, аналогічно зачаттю нашого Господа Ісуса з того ж джерела і з тієї ж причини (завдяки нашому послуху для жертвопринесення), стало прийнятним завдяки заслузі нашого великого Відкупителя.
Про Авраама, Ісака та Якова написано, що вони будуть дітьми Христа; вони отримають земне життя і його повні реституційні привілеї безпосередньо від Відкупителя – “свого часу”. Світ ще не отримав життя в якому-небудь сенсі. Тому апостол каже: “Увесь світ лежить у владі Злого” (WTB). Ісус, призначений Посередник між Богом і світом людства, ще не приступив до своєї праці для них. Вони повинні чекати, поки Він не завершить попередню працю “для нас” – зібрання вибраної Малої Черідки зі світу як Його “членів”, “Його Тіла”, Його Церкви.
Коли настане час для нашого Господа застосувати Свою заслугу за світ людства в цілому – за всіх, хто не входить у дім віри, “нас”, – Авраам і всі Стародавні Гідні становитимуть первоплоди на земному рівні. Їхнє виправдання стане дійсним, життєвим, завдяки “кращому воскресінню”, ніж те, яким буде насолоджуватися решта людства. Схвалені Господом у минулому, вони отримають реституцію миттєво, тоді як світ буде підніматися до цього рівня дійсного виправдання, тобто людської досконалості, більш повільними процесами Тисячолітнього віку. Але Стародавні Гідні, як і решта людства, досягнувши людської досконалості (дійсного виправдання), будуть дітьми Месії. “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями” (Пс. 45: 17). Послухаймо апостола: “Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали [дійсне виправдання до життя]” (Євр. 11: 38-40).
Як у дійсному виправданні Авраама є три кроки – два з них його власні і один Господній, так і в нашому виправданні ми можемо бачити три кроки. Як Авраам почув Божий заклик залишити дім свого батька, так і дім віри в цьому Євангельському віці покликаний Богом залишити світ, навернутися, стати Його народом з такими переживаннями радості і печалі, які Він вважатиме найкращими для них. З того часу, як ми зробили перший крок (або навіть як діти тих, хто зробив крок послуху), ми були визнані виправданими вірою, як Авраам, коли він залишив Харан і увійшов у Ханаан. Але як він ще не був виправданий до життя, так і ми не були виправдані, поки не дійшли до пункту випробування і не довели свою вірність. Як віра Авраама була випробувана вимогою принести Ісака в жертву, так і наша віра і вірність були випробувані, коли ми почули звістку: “Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу”.
Наше виправдання вірою досі актуальне, але якщо після розумного періоду часу ми відмовляємося принести жертву, це показує, що наша віра була недостатньою, що наша вірність була недостатньою, що ми не змогли досягти славних речей, до яких були запрошені – що ми були недостойними. Апостол дає зрозуміти, що такі приймають Божу благодать надармо. Після закінчення розумного періоду часу їхнє виправдання до спілкування з Богом втрачається, а їхній мир і радість відповідно зменшуються. У них була можливість досягти великої милості, тобто високого поклику цього Євангельського віку, але вони не змогли скористатися нею. Їхні відносини з Богом після цього будуть такими ж, як і решти людства. Вони будуть залишені для того, щоб Відкупитель мав справу з ними під Новою Угодою, щоб Посередник благословив їх під владою Його Посередницького Царства.
Але деякі, які під час поклику цього Євангельського віку залишили світ, вступили у відносини з Богом через віру і були “виправдані вірою”, виявилися відважними до такої міри, що за прикладом Відкупителя повіддавали свої тіла на живу жертву. Вони [R4575] “за часу вподобання” були прийняті і отримали божественне свідчення свого зачаття святим Духом до членства в Новому Створінні як Божі сини на духовному рівні, як члени Тіла Месії, Церкви. Вони не отримали дійсного виправдання – не стали дійсно досконалими, але всі їхні права на людську досконалість закінчилися, коли Бог прийняв їхню жертву. Їхнє умовне виправдання стало живим у момент посвячення. Під цим ми маємо на увазі, що в цей момент Бог ставився до них так само, як ставився б, коли б вони, як Ісус, були дійсно “святі, незлобиві, невинні, відлучені від грішників”.
Давайте проілюструємо цю річ. Припустимо, що A__________ в якості винагороди передав Б__________ вексель з вимогою виписати в Нью-Йорку чек на $1000 у будь-який час до 1 січня 1910 року. Нехай цей вексель представляє виправдання вірою, яке ми отримуємо, увірувавши в Христа і залишивши світ і гріх. Чек у Нью-Йорку в ілюстрації представлятиме зачаття святим Духом до духовного синівства. Як чек може бути гарантований тільки передачею векселя, так і духовна природа стане нашою тільки через передачу всіх земних прав – наших власних і тих, які приписані нам Господом (не дані). Як вексель годиться для обміну на чек тільки в Нью-Йорку, так і наше виправдання годиться тільки для визначених цілей – для того, щоб ми могли “повіддавати наші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові”. Як вексель втратить свою вартість, якщо не буде використаний до 1 січня, так і наше виправдання вірою втратить свою вартість, якщо не буде використане вчасно. Оскільки вчасно пред’явлений вексель забезпечить його власнику чек у Нью-Йорку, то це означає, що в цю мить він перестав бути справою віри і став дійсністю. Чек у Нью-Йорку представляв би зачаття святим Духом. Далі, переведення чека “свого часу” в готівку в банку ілюструвало би вчинення нашого покликання і вибрання міцним шляхом вірності до самої смерті, коли грошова вартість чека повністю переходить у нашу власність.
Той, хто після отримання чека в Нью-Йорку втратив би його або знищив, не міг би повернутися в банк і зажадати оригінал векселя. Так і ті, хто отримав зачаття святим Духом, якщо вони неправильно використовують його або повністю втратять його в Другій Смерті, не зможуть пред’явити Господу жодних претензій на людську реституцію. Їхня повна частка в заслузі Христа вже була їм надана, і “Христос... більше не вмирає”.
Ми показали різні риси виправдання вірою і необхідність у повному випробуванні послуху (перш ніж виправдана особа може бути прийнятною для Бога) чи то для “кращого воскресіння” до людської досконалості Стародавніх Гідних, чи як підстава, як основа для прийняття Церкви до нової природи. Далі відзначимо, що якби наш Господь, піднявшись на висоту, з’явився перед лицем Бога за весь світ, а не тільки “за нас”, то весь світ був би приведений до відносин з Богом, як були і ми – відразу, а не в кінці тисячі років підняття. Та чи було б світу на користь таке скасування його минулих гріхів і таке представлення його Отцеві як недосконалих істот? Ми відповідаємо: ні. Користь від цього мали б не більше осіб, ніж мають зараз, тобто порівняно небагато.
Усі діти Адама – слабкі, недосконалі, і тільки ті з них, хто звернувся до Господа всім серцем, проявив віру і послух, можуть бути прийнятними для Нього – навіть через Христа. Відповідно, усі інші, мільярди, були б неприйнятними, і їхнє виправдання через заслугу Христа від первісних гріхів поставило б їх лише на нове випробування щодо вічного життя або вічної смерті. Вони були б засуджені як вороги Бога і праведності – не просто як вороги через злі вчинки плоті, які вони не могли контролювати, але вороги в серці, маючи “тілесні думки”, не підкорені Божій волі. Світ потребує чогось зовсім іншого, ніж те, що зараз даровано, по Божій благодаті, Церкві, дому віри. Блаженні наші очі, що бачать, і вуха, що чують, і серця, що бажають спілкування з Богом, інакше Він не прийняв би нас як живу жертву, не виправдав би через дорогоцінну кров і не освятив би через нашу Угоду смерті. Світ потребує того, що Бог приготував для нього:
(1) Сильного Царства, щоб розтрощити владу сатани і звільнити людство від його засліплюючого і поневолюючого впливу.
(2) Далі він потребує встановлення Царства праведності, яке б негайно давало нагороди і покарання.
(3) Він потребує також милосердного Первосвященика, Який буде не тільки співчутливий, але й матиме підтримку заслуги, застосованої в той час за світ, що дозволить передати людей під Його контроль, щоб підняти їх розумово, морально і фізично.
(4) Щоб виконати Господню обітницю, дану природному Ізраїлю, всі ці благословення Нової Угоди повинні досягти світу через Ізраїль.
(5) Це Посередницьке Царство почнеться в кінці цього Євангельського віку, коли всі члени Тіла Христа будуть знайдені і прославлені. Тоді Нова Угода буде запроваджена з Ізраїлем через Стародавніх Гідних. Їхні гріхи будуть відшкодовані тією ж дорогоцінною кров’ю, яка зараз відшкодовує наші. В результаті, Стародавні Гідні вийдуть досконалими, і до них зберуться не тільки їхні ізраїльські одноплемінники, але й усі народи. “І це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні” (Рим. 11: 27; Єр. 31: 33). Содома і Самарія, і всі народи будуть віддані їм за дочок, але не на основі Старої Угоди Закону, а Нової Угоди Закону (Єз. 16: 60-63).
При новому устрої Нової Угоди і устрої Тисячолітнього Царства (під владою позаобразного Мойсея, Посередника Нової Угоди), Закон вийде від гори Сіон (Духовного Ізраїлю) і Слово Господнє з Єрусалима (природного Ізраїлю). Результатом будуть дивовижні благословення – розумовий, моральний і фізичний підйом, позбавлення від шкідників, усунення хвороб і т. ін. Буде покладено початок святій дорозі, і благословення Господа наповнять цілу землю. Багато народів усвідомлять це, візьмуть до уваги і запрагнуть розділити ці земні блага з Ізраїлем. Але Нова Угода буде укладена тільки з Ізраїлем. І єдиний спосіб, яким інші народи зможуть отримати частку в цих реституційних милостях – це стати ізраїльтянами, стати підлеглими законам, правилам і дисципліні Нової Угоди. Благословення реституції будуть настільки привабливими, що читаємо: “І підуть численні народи та й скажуть: Ходіть та зберімось на гору Господню... і доріг Своїх Він нас навчить [а також юдеїв], і ми підемо [як і вони] стежками Його” (Іс. 2: 3).
Таким чином, свята дорога буде відкрита через Ізраїль і Стародавніх Гідних, через Нову Угоду, укладену з ними. Ця свята дорога буде вести від недосконалості до досконалості, виправдання, реституції всього, втраченого в Адамі і відкупленого на Голгофі. Поступово, так само як голод змусив єгиптян іти до Йосипа по хліб життя, тисячолітні умови змусять усі народи йти до Ізраїлю, щоб здобути досконалість і вічне життя.
Виправдання Тисячолітнього віку буде не виправданням з віри, а дійсним виправданням, здобутим поступово в умовах Нової Угоди: “Виконуй і живи", а також в умовах милосердного забезпечення, влаштованого через Посередника цієї Нової Угоди. Під час Посередницького Царювання всі, хто відмовиться прийти до згоди з улаштуваннями Царства, не отримають, перш за все, особливих благословень, які в той час будуть дані охочим і слухняним; і вони, наполягаючи на своїй неправильній поведінці, остаточно будуть відтяті в Другій Смерті без надії на відновлення. Із завершенням Тисячоліття все людство досягне стану дійсного виправдання, досконалості через заслугу Христа, застосовану Ним як Посередником Нової Угоди через Ізраїль. І весь світ людства, вдосконалений у той час, буде ізраїльтянами, так само, як усі національності приїжджають до Сполучених Штатів і стають тут громадянами. Таким чином, усі народи протягом Тисячоліття поступово полинуть до Ізраїлю і підкоряться уставам Нової Угоди, стаючи ізраїльтянами на земному рівні.
Коли наш Господь у кінці Свого Посередницького Царства передасть контроль Богу, Отцю, Він передасть тільки ізраїльтян – насіння Авраама, як написано: “Отцем багатьох народів Я поставив тебе”; “І буде число Ізраїлевих синів [своїм многолюддям] як морський пісок” (Ос. 1: 10). Пізніше ця безліч нащадків Авраама, передана Отцеві досконалою і повністю здатною дотримуватися Божественного Закону (без будь-яких поблажок), буде випробувана шляхом звільнення сатани на короткий час. Противник вийде на ширину землі, щоб обманути всіх, а число всіх буде “як морський пісок”. Скільки з них виявляться невірними і потраплять у пастку, яку противнику буде дозволено розставити для них, не вказано, але Бог не прийме нікого повністю і остаточно у вічне життя без попереднього випробування їхньої вірності Йому і принципам Його праведності. Одним з таких випробувань, які Він дає Церкві в даний час (випробовуючи нас, однак, не по плоті, а по духу, за намірами серця), є наш послух Його Слову і Провидінню. Тільки покірні пройдуть перевірку. Усі горді, зарозумілі і самолюбні будуть відкинуті. “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6).