ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО
МАТВІЯ 7: 1-12

Заголовний текст: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки”.

“Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Можливо, вченням, найближчим до цього Золотого Правила, була максима, яку приписують Конфуцію: “Не роби іншим того, чого не хотів би, щоб вони робили тобі”. Це останнє – велике вчення, але воно значно поступається першому, більш піднесеному. Християни не повинні бути налаштовані негативно, а лише позитивно. Вони не тільки повинні слідувати критеріям інших, але й самі повинні встановлювати критерії; вони повинні піднімати Господній критерій-прапор перед людьми. Послідовники Ісуса не повинні казати: “Ми будемо намагатися триматися в рамках людського закону”, але радше: “Ми будемо жити, наскільки це можливо, відповідно до Божественного Закону, адже людський закон представляє критерій більшості занепалих людей, а не Божественний критерій”.

Наш Спаситель говорить, що ми будемо випробувані щодо нашої любові до Бога і нашого ближнього. Бог забезпечив заслугою жертви Христа прощення наших минулих гріхів і тепер хоче, щоб ми, Його діти, засвоїли урок милосердя, доброти і прощення по відношенню до інших. Тому Він говорить, що наскільки ми виявляємо доброзичливість до інших, настільки ми повинні очікувати Його доброзичливості до наших слабкостей і недоліків. У цьому задіяний принцип справедливості. Той, хто проявляє доброту і прощення до інших, показує наявність любові в панівній, домінуючій мірі. А “любов – виконання Закону”. Отже, таких можна сприймати, немовби вони досконалі, тому що їхня поведінка по відношенню до інших свідчить, що їхнє серце є в належному стані, керується любов’ю, а недоліки, які ведуть до їхніх провин, є всього лиш слабкостями плоті, які можна пробачити, бо вони не є від серця.

З такого погляду, як християни повинні судити один одного щодо мотивів, намірів тощо? Зрозуміло, якомога більш поблажливо! Як вони повинні оцінювати старання один одного? Звичайно ж, якомога більш великодушно! Як вони повинні дивитися на недоліки брата? Хіба їхнє співчуття не посприяє тому, що його вади будуть здаватися меншими в їхній оцінці? І чи не будуть їхні власні недоліки більш помітні для них самих? Звичайно, такі особи будуть більше піклуватися про те, щоб прибрати колоду з власного ока, ніж про те, щоб допомогти братові звільнитися від скалки або меншої вади, що турбує його. Тому ми можемо припустити, що той, хто постійно шукає помилки в інших, хто бачить великі вади в інших і не бачить жодної в собі, сліпий до власних недоліків або ж лицемірить. Це слова Учителя.

Тим не менше, ми повинні робити різницю. Не всі є братами у Христі, зачатими святим Духом. З цієї решти деякі так чи інакше розумово обмежені. Тому, спілкуючись з різними класами людей (в. 6), ми повинні уникати представляти найбільш святі і дорогоцінні речі нашої релігії тим, хто не в змозі оцінити або зрозуміти їх. Вони, безсумнівно, [R4568] будуть обурюватися і заподіювати нам шкоду. Навпаки, ми повинні бути мудрі, як змії, у представленні Правди і безвинні, як голубки. Ми повинні сповіщати багатства Божої благодаті тим, хто має вуха, щоб чути.

Усі посвячені послідовники Ісуса повинні вільно приходити в Його Імені до Престолу благодаті і просити про те, чого вони потребують – про те, що обіцяно вірним у Божому Слові. Ми повинні шукати це, і ми знайдемо це. Стукаючи, ми отримаємо божественні благословення, які відкриються перед нами.

Подумайте, як цей принцип розповсюджений навіть серед занепалого людства. Якби у батька попросили рибу, чи дав би він замість неї змію? Якби попросили хліба, чи дав би він камінь? Звичайно ж, ні! А якщо так, то що ми скажемо про нашого Небесного Батька? Хіба він не буде ще більш готовий дати Своїм дітям, які просять Його? Він дійсно дав нам багато благословень без прохання, але деякі з найголовніших Своїх милостей Він утримує, поки ми не попросимо, тому що таким чином Він наблизить нас до Себе і краще підготує до благословень, які Він готовий дарувати.

В іншому місці Учитель говорить, що благо, яке Отцю особливо до вподоби дарувати, – це Його святий Дух. Це надзвичайно важлива річ, адже тільки коли ми його здобудемо, коли ми набудемо розум, вдачу Бога і нашого Господа Ісуса Христа, ми будемо придатні для місця в славному Тисячолітньому Царстві, в яке ми були запрошені. Його святий Дух проявляється в нас покорою, добротою, терпінням, довготерпінням, братньою добротою – любов’ю.

Заголовним текстом нашого дослідження є вірш 12: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки”. Усі вимоги Божого Закону коротко зібрані в цьому Золотому Правилі. Однак у християнина є додаткова вимога – Господня “Нова Заповідь”. Щоб досягти співспадкоємства з Відкупителем у Його Царстві, ми повинні “любити один одного”, як наш Відкупитель полюбив нас, – аж до самопожертви, до самої смерті. “І ми мусимо класти душі за братів” (1 Ів. 3: 16).

Ми справді будемо раді, якщо всі наші читачі вирішать дотримуватися Золотого Правила в усіх життєвих справах; але ми не можемо сподіватися, що вони так зроблять, тому що ми не можемо сподіватися, що всі вони повністю посвячені Богу. Ніщо, крім повної відданості Господу і настановам у Школі Христа, не дозволить чоловікові або жінці жити відповідно до цього Золотого Правила. Тільки завдяки допоміжній благодаті Великого Учителя ми можемо досягти цього правила, навіть у посвяченому серці. Тому ми закликаємо, щоб посвячені дотримувалися цього правила і “Нової Заповіді", і щоб інші вчинили посвячення.

R4567 (1910 р.)