Заголовний текст: “Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас” (вірш 1).
Мабуть, жоден інший гріх не був засуджений Великим Учителем так рішуче і ретельно, як гріх лицемірства. Його ницість очевидна навіть для тих, хто його практикує і усвідомлює. Воно є брехнею й обманом, повною протилежністю праведності і Правді. У які б форми, церемонії та одяг не виряджався лицемір, він не зможе обдурити Бога. Незабаром він обов’язково відкриє свою потворність своїм ближнім. Тому, якщо хтось нечесний, лицемірний, він не гідний Правди – він не є з тих, кого Господь зараз “притягує” і “кличе” до членства в Тілі Христа, обраній Церкві. Лицемірні особи, таким чином, не можуть бачити Правду, не можуть збагнути її. Вони живуть на рівні нечесності і в цьому сенсі слова вони неправедні, нечисті, не гідні Правди.
Це, однак, не означає, що всі лицеміри заслуговують на Другу Смерть – знищення. Це просто означає, що вони не гідні місця серед тих, хто зараз покликаний бути співспадкоємцями з Христом у Його Тисячолітньому Царстві. Слава Богу, що все, що дійшло до нас із Середньовіччя про вічні муки як Божественний присуд для всіх, хто не належатиме до Малої Черідки, було брехнею – богохульним спотворенням Бога Любові і Справедливості. Тисячолітнє Царство призначене для того, щоб мати справу саме з тими, хто лицемірить і всіляко деградує. Під його обмеженнями, виправленнями, нагородами і покараннями багато хто з них “справедливості вчитиметься” (Хом.), як запевняє нас Святе Письмо (Іс. 26: 9). Тільки остаточно невиправні будуть знищені Другою Смертю.
Сьогоднішнє дослідження ілюструє різні форми лицемірства та засуджує їх:
Справжня молитва повинна бути звернена до Господа і ніколи до публіки. Молитва наодинці особливо схвалюється нашим Господом. Сімейна молитва також відповідає Писанню. Молитва в Церкві є правильною, тому що вона, ймовірно, відбувається серед тих, хто становить сім’ю Господа, і вона не є публічною молитвою у властивому розумінні цього слова.
Молитви Божого народу повинні бути простими, щирими, сердечними. Вони не повинні бути довгими. Повторення не приносить користі. Небесний Отець знає краще, чого ми потребуємо. Він чекає, щоб бути милостивим – чекає, коли Його попросять про благословення. Так роблячи, Він виховує у Своєму народі правильний дух оцінки своїх потреб і пристрасного бажання тих благ, які Він готовий дати, щоб вони стали благословеннями в найвищому сенсі і ступені.
Те, що зазвичай називають “зразковою молитвою”, було дано лише як приклад. Ми повинні молитися на зразок цього, але не обов’язково такими словами. Порядок молитви чудовий. Як правильно вона починається зверненням, “Отче наш, що єси на небесах”, і вираженням бажання, щоб велике Боже Ім’я святилося, шанувалося, вшановувалося усіма, а значить, і тим, хто просить. Далі вона висловлює бажання, щоб Божественна воля виконалася на землі, як і на небі, і впевненість у тому, що це може статися тільки через встановлення Божого Царства – через Тисячолітнє царювання праведності Месії, яке буде примусово запроваджене для благословення і підняття людства і приведення всіх бажаючих від умов гріха і смерті до вічного життя.
Таким чином, головна річ – Божа слава і виконання Божественного Плану – повинна бути найбільш помітною в наших серцях, коли ми наближаємося до Престолу Благодаті. Далі ми можемо згадати про свої фізичні потреби і попросити про хліб життя. Ми не повинні вирішувати з приводу духовного або насущного харчу, а лише просити Подавця всіх благ у дусі підкорення Божественним постановам, якими б вони не були.
Ми не маємо мудрості, яка б дозволила нам уточнювати, конкретизувати наші бажання. Правильно налаштована духовна дитина радіє волі і Провидінню Отця у всьому.
Коли нам сказано молитися “і прости нам наші гріхи”, ми не повинні розуміти під цим первісний гріх. Ця велика провина, вчинена нашим батьком Адамом, у результаті якої він накликав на себе і все своє потомство вирок смерті, не може бути прощена на прохання. Для її скасування Бог уже влаштував смерть Христа, “праведного за неправедних”.
Але ми провиняємось через недосконалість і спокуси, всупереч нашим кращим намірам і бажанням. Ці гріхи вимагають визнання і прощення. Божественному милосердю до вподоби зняти провину за всі ненавмисні гріхи, вважаючи, що вони вкриті дорогоцінною кров’ю як частина первісного гріха. Господь чекає, щоб проявити милість, але, прагнучи нашого благословення і розвитку, вимагає, щоб ми були так само готові пробачати тим, з ким нам доводиться мати справу. “А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших” (Мт. 6: 15). Який стимул до співчуття, доброзичливості і прощення!