УЧИТЕЛЬ І УРОК
МАТВІЯ 5: 1-16

Заголовний текст: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (вірш 8).

“Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”, – казали прості люди, що слухали Його з радістю. І таким є свідчення смиренних розумом з тих пір. Не всі чули, не всі можуть чути, і лише, як сказано у Святому Письмі: “Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає”. Вуха віри – особлива милість від Бога для тих, у кого покірне, чесне серце, що бажає Правди і праведності. Таких стосуються слова Господа: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують ”. Маси людей не бачать, не чують, ані не розуміють Божої благодаті, бо, як пояснює св. Павло, сатана засліпив їх невіглаством, забобонами тощо (2 Кор. 4: 4).

Як ми повинні радіти, дізнавшись, що звістка, яка дійшла до нас – немовби Біблія вчить, що всі засліплені гріхом повинні вічно мучитися, – не відповідає дійсності, що таким не є вчення Біблії! Як ми повинні радіти запевненням Біблії, що після зібрання вибраної Церкви і встановлення Тисячолітнього Царства Христа, про яке ми молимося “нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, “розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”, і “пізнанням Господньої слави наповнена буде земля”, бо воно просвітить кожну людину. Як ми повинні радіти обітниці, що завдяки духовному Насінню Авраама (Христу і Церкві – Гал. 3: 29) і через нього “благословляться... всі племена землі” можливістю повернутися до згоди з Богом і вічного життя!

У нашому дослідженні ми бачимо Ісуса в оточенні учнів. Він навчає їх, щоб вони, у свою чергу, могли навчити нас і всіх, хто протягом цього Євангельського віку матиме вуха, щоб слухати. Уроки цієї Нагірної проповіді дивовижні своєю простотою і піднесеністю. Першим посланням нашого Господа було: “Покайтеся і приготуйтеся до Божого Царства”. Тим, хто прийняв це послання, Він дав додаткові благословенні уроки.

(1) Чисті духом, смиренні розумом, покірні, лагідні, охочі вчитися належатимуть до класу, прийнятного для Бога, як учасники з Месією в Його Царстві. Без такої покори вони не будуть готові вчитися в Нього, а не навчаючись, не матимуть відповідного характеру і не будуть готові стати свого часу учителями світу.

(2) Вони не повинні очікувати, що, ставши Його учнями, вони позбудуться випробувань, труднощів, смутку, сліз. Навпаки, вони повинні засвоїти, що такі обставини будуть спрямовані для їхнього блага, будуть служити перевіркою їхньої вірності і довіри; і ті, хто буде гідний місця в Царстві, можуть сподіватися, що їм доведеться перейти крізь смуток і плач. Вони повинні розуміти, що якщо вони мають здобути Царство через великі скорботи, то знайдуть у його славі і благословеннях утіху та радість, які з лишком відшкодують кожну сльозу і кожну печаль, перенесені ними як воїнами Хреста і послідовниками Агнця. [R4557]

(3) Щоб бути Його учнями і розділити з Ним Тисячолітнє Царство, вони повинні бути покірними, лагідними – не зухвалими, не хваткими, не жорстокими, не самолюбними, що прагнуть взяти найкраще від землі і від усякого, хто на ній. Радше вони повинні культивувати дух покори. Вони повинні навчитися не тільки не боротися і не сперечатися за найкращі земні речі, але повинні підкорятися несправедливості в інтересах майбутнього Царства і можливості бути його речниками й служити прикладом духа Великого Царя і всіх, хто стане спадкоємцями вічного життя. У даний час вони можуть втратити доми і землі, любов батьків, дітей і друзів через свою вірність словам і вченням Ісуса, але врешті-решт їх чекає велика нагорода. Вони разом зі своїм Господом успадкують землю. Усі земні привілеї, права і благословення, забезпечені нашим Господом через Його жертву, Він у кінці цього віку розділить зі Своєю Церквою; і вона разом з Ним, як царі і священики впродовж Тисячоліття, роздаватиме світу людства землю і її щедроти. Більше того, небесне Царство, яке вона отримає, буде повністю уповноважене принести всі благословення реституції, обіцяні устами всіх святих пророків, відновляючи людство до первісної досконалості (на додаток до знання) і роблячи всю землю знову Божим Раєм і всесвітнім Едемом (Дії 3: 19-21).

(4) Ісус хотів, щоб Його учні зрозуміли, що в даний [R4558] час праведність і Правда є рідкістю серед людей, що світ повний омани, гріха і неправедності. Його учні, завдяки обізнаності, будуть розрізняти добро і зло, праведність і гріх. І вони повинні настільки полюбити Правду, праведність, що будуть голодними і спраглими її. Таким буде дана духовна їжа. Правда буде роздаватися їм як “харч у пору”. Проте, оскільки їхнє безграничне прагнення до праведності обмежене в даний час недосконалістю плоті, вони не досягнуть повного задоволення, поки не зазнають “переміни” у воскресінні. “Коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне” (1 Кор. 13: 10). “Збудившись, насичусь Твоєю подобою” (Пс. 17: 15).

(5) Послідовники Ісуса, які братимуть участь з Ним у Його Царстві, потребуватимуть бути дуже милосердними. Як царям і священикам Тисячолітнього Царства, їм доведеться мати справу з бідним, стогнучим творінням, піднімаючи охочих і слухняних з їхнього гріховного і деградованого стану смерті до праведності, досконалості, вічного життя. Тільки милосердним серцем можна довірити таку працю (1 Кор. 6: 2). Тому всі послідовники Ісуса повинні засвоїти цей урок – бути милосердними.

Їхній перший урок повинен стосуватися їхньої власної недосконалості і потреби в Божественному милосерді. Цей урок потрібно постійно прищеплювати, поки він не стане усталеним елементом характеру – повною любові добротою. Звідси твердження нашого Господа: “А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших”. Далі Він говорить нам молитися: “І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”. Посвячені віруючі, яким прощені всі їхні минулі гріхи, мимоволі провиняються щодня проти досконалого Божого Закону словом, думкою або вчинком, оскільки мають скарб нового розуму в недосконалій земній посудині. Ці провини слід щодня визнавати і просити про прощення через нашого великого Відкупителя-Заступника. Але щоб прищепити в нас як частину нашого характеру цей важливий елемент милосердя, Господь відмовляється прощати наші провини проти Свого Закону, поки ми не проявимо цей дух по відношенню до наших ближніх. “Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть”, що дозволить їм зробити своє покликання і вибрання міцним – зайняти місце і отримати частку зі своїм Відкупителем у Його Царстві.

(6) Ті, хто розділить Царство з Ісусом, будуть “перемінені” від людської природи до духовної у воскресінні і побачать Бога – побачать Того, Хто невидимий для людських очей (Ів. 1: 18). Тільки “чисті серцем” матимуть це благословення. Жодна людина не може зарадити тому, що вона “в беззаконні народжена, і в гріху зачала її мати її” (Пс. 51: 7). Але Бог милостиво влаштував так, що заслуга жертви Христа компенсує слабкості і недоліки послідовників Ісуса. Тому Господь не буде судити їх по плоті і її недоліках, а по чистоті серця, розуму, намірів, волі. Ніщо, крім чистоти волі, не може бути задовільним для Бога. Будь-яка згода на гріх, будь-яка симпатія до нього або навмисне підкорення йому вказувало б на нечистоту серця і, якщо від цього не відмовитися, воно призведе до Другої Смерті.

(7) Всі, хто будуть спадкоємцями з Ісусом у Його Тисячолітньому Царстві, будуть разом з Ним називатися “Божими синами”, “синами Всевишнього” під проводом Ісуса, їхнього Старшого Брата. Але тільки ті можуть носити цей титул, хто досягне такого стану розуму, при якому вони “миру шукають і женуться за ним”. Такі, в міру своїх можливостей, радітимуть, що вони – “миротворці”, не кривдники, не розпалювачі чвар, не беззаконники, як висловлюється апостол, а ті, хто “кориться вищій владі”, розуміючи, що Бог володіє всією владою, необхідною для підкорення всього світу, і якщо Він допускає несправедливість і зло, то лише на певний час і з певною метою. Ми покликані зараз не виправляти справи світу, а вчитися послуху і самопожертви і бути готовими до участі в пануванні праведності Царства у “своєму часі” в Бога.

(8) Ті, хто має наслідувати небесне Царство як співспадкоємці з Ісусом, повинні любити праведність і служити їй до такої міри, щоб сліпий і неправедний світ не розумів їх і переслідував за це. Переносячи такі гоніння вірно, спокійно, з радістю, вони свідчать Богу, що володіють характером, який є копією характеру Його Сина, нашого Господа.

(9) Св. Петро говорить нам, що коли хто страждає як лиходій за свої проступки, то він повинен соромитися, але якщо страждає як християнин за вірність Христу і Його вченням, то нехай прославляє Бога за це – нехай буде вдячним за таку можливість, тому що на таких спочиває дух честі і Дух Бога. Галілейський пророк підкреслював цю саму думку: так само, як багато хто лихословив Його, Царя, так багато хто буде лихословити всіх, хто прагнутиме йти Його слідами. Як вони дорікали Йому і безчестили Його, так будуть поводитися і з Його послідовниками. Як лихословили Його, так будуть лихословити Його послідовників. І все це Він хотів, щоб вони приймали як свідчення, як доказ їхньої вірності і Божого прийняття. Ці випробування будуть свідчити, що Бог вважає їх гідними формування і шліфування для Його служби, у той час, як інші, без таких переслідувань, мали б усі підстави сумніватися в тому, що вони готуються до Царства. Такі повинні радіти і веселитися. Вони повинні розуміти, що в Царстві будуть різні ступені почестей і гідності, і що чим більше вони страждають за праведність, тим вищою і більшою буде їхня нагорода.

(10) Христові послідовники мали бути “сіллю землі” – мали здійснювати серед людей вплив і дію запобіжного характеру, стримування, якщо не призупинення, деградуючих тенденцій до розкладання і смерті. Однак вони повинні пам’ятати, що сіль вартуватиме не більше, ніж пісок, якщо втратить свою солоність.

(11) Ісус був великим світлом, яке прийшло у світ, і Його послідовники також повинні були стати світилами, свічками. “Який Він, такі й ми на цім світі” – носії світла. Церква не від світу цього. Ісус сказав: “Ви не зо світу”. Однак Церква – Світло світові. Кожен окремий християнин повинен дозволити своєму світлу світити перед людьми, і Церква як цілість повинна бути подібна місту на пагорбі, яке неможливо приховати. Як світильник не принесе користі, якщо його накрити кошиком, бо його світло згасне, так і в випадку Церкви окремо і всіх разом. Якщо світло не буде світити, воно скоро згасне. Всі, хто знаходиться в домі віри і є з дому віри, повинні бути здатні бачити сяйво світла-Духа в кожному члені правдивої Церкви, “яка є Тілом Його”. Індивідуально і колективно Церква повинна дозволяти своєму світлу світити перед людьми, щоб багато хто міг бачити її добрі діла, її схожість характером з Господом, і міг прославляти Небесного Отця. Безсумнівно, це важливі уроки Великого Учителя.

R4557 (1910 р.)