Деякі роблять помилку, вважаючи, що Святе Письмо вчить, що коли Адам згрішив і Божий осуд перейшов на нього і весь його рід, Ісусу необхідно було стати “другим Адамом”, досконалою людиною, щоб Він, як Другий Адам, міг віддати Своє життя як викупну ціну за першого Адама, тим самим відкупляючи його і попутно всіх його нащадків.
На цій підставі, яка, як ми покажемо, абсолютно не відповідає Писанню, вони продовжують говорити, що “THE WATCH TOWER” і “DAWN STUDIES”, мабуть, помиляються, стверджуючи, що наш Господь застосував цінність Своєї жертви спочатку за Церкву, а потім застосує її за всіх людей. Вони аргументують, що застосування крові поєднання спочатку повинно було бути за Адама, а Церква і всі інші просто мають участь у відкупленні Адама.
Проблема їхньої позиції в тому, що її підстава цілком помилкова, а значить, все, що на ній побудовано, відповідно є помилковим і вводить в оману.
Адам дійсно був першою людиною, але наш Господь, як “людина Ісус Христос”, не був Другим Адамом і не виконував працю Другого Адама. Перший Адам був батьком, життєдавцем для свого роду. Єва була з ним, щоб приводити на світ потомство, але результатом став умираючий рід. План Бога пропонує, щоб Другий Адам у Своєму стосунку до Адама зайняв його місце батька, життєдавця для роду людських істот, які будуть володіти землею і насолоджуватися нею. Але наш Господь відповідає Адаму (як Другий Адам) не як Відкупитель, а як батько, як життєдавець для нашого роду.
У Святому Письмі наш Господь згадується як Другий Адам не тому, що Він вже дав життя Адамовому роду, а тому, що Він зробить це свого часу – так само, як Він був названий Спасителем, коли був немовлям, що пророчо провіщало Його майбутню працю.
Наш Господь буде Другим Адамом, другим батьком, життєдавцем для роду Адама в Тисячолітті. Він чекає, поки Церква, Його Наречена (як Друга Єва) буде з Ним у славі, честі і силі в Царстві. Перший Адам не мав дітей, поки перша Єва не була взята з його боку. Другий Адам не буде приводити на світ дітей, поки Церква, Друга Єва, не буде вдосконалена і представлена Йому як Його співспадкоємиця і помічниця в Царстві і його справі відновлення.
Зверніть увагу на слова нашого Господа з цього приводу. Апостоли запитали Його: “От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це?” (Мт. 19: 27, 28? WTB). “Ісус відповів: «Правду кажу вам, під час відтворення, коли Син людський сяде на свій славетний престол, ви, що пішли вслід за мною, також сядете на дванадцятьох престолах і будете судити дванадцять племен Ізраїлю»”. Хто може засумніватися з цих зрозумілих слів, що часи відтворення – це ті ж самі часи, які св. Петро називає “часами відновлення [реституції]”, часами, або роками Тисячоліття, часами “воскресіння суду” (Дії 3: 19-21; Ів. 5: 29).
Чому наш Відкупитель чекає, перш ніж почати відтворення роду Адама, перш ніж прийняти посаду батька дітей Адама – всього світу?
На це є кілька причин:
Ці слова апостола добре пояснюють суть справи: “Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь. Який земний [Адам], такі [будуть у воскресінні] й земні. Який небесний [Христос], такі [будуть у воскресінні] й небесні” – Нове Створіння. “І як носили ми [Церква] образ земного [Адама], так і образ небесного [Христа] будемо носити”. “Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий” (1 Кор. 15: 45-49).
Те, що наш Відкупитель не є нашим батьком, не дає нам духовного життя, очевидно як з логіки, так і з Писання. Наш Господь залишив свою долюдську духовну природу, її славу і все, коли став людиною. Він не передав цю духовну природу нам чи іншим, а просто був перенесений, перемінений у нижчу природу (людську), щоб скуштувати смерть. Свої права на земне життя, гарантовані послухом Божому Закону, Він віддав Отцю без приписання заслуги кому-небудь, аж доки не застосував її “за нас”.
Наш Господь застосував “за нас” Своє людське життя і реституційні права, давши нам ці права через віру, ніби в борг; Він дав їх нам тільки за умови, що ми не будемо утримувати ці земні права, а підемо за Його прикладом і пожертвуємо ними, щоб Бог, згідно з тією ж обітницею, міг вчинити з нами, як з Ним – нагородити жертву новою, духовною природою. Тільки жертвуючи, можна здобути вічне життя зараз. Як сказав Наш Господь: “Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже” – навіки (Лк. 9: 24).
Ми губимо своє життя заради Христа в тому сенсі, що жертвуємо нинішніми інтересами і самим життям, щоб мати змогу бути членами Христа (Пророка, Священика, Царя, Посередника світу) – Його членами, Його Нареченою і співспадкоємицею як Насіння Авраама, Другого Адама, через Якого світ незабаром отримає можливість відтворення на земному рівні,.
Таким чином, наш Господь як подавець реституційного життя світу завдяки Своїй власній заслугі, заслугі Своєї викупної жертви, стане “Отцем вічності”. Навіть про патріархів написано: “Замість батьків Твоїх [вони] будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями” (Іс. 9: 6; Пс. 45: 17).