“Звертайтесь до закону та до об’яву. А вони, – як не так говорять, як там сказано, то нема в них світла” (Ісаї 8: 20, Кул.).
Правильне розуміння цієї теми стало майже необхідністю для християнської стійкості. Протягом століть “ортодоксія” всіх відтінків навчала, що Бог, перш ніж створити людину, створив велику і страшну вогненну безодню, здатну вмістити всі мільярди представників людської сім’ї, яким Він мав намір дати існування; що цю безодню Він назвав “пеклом”, і що всі обіцянки і погрози Біблії призначалися для того, щоб утримати якомога більше осіб (“Малу Черідку”) від таких провин, які зробили б це жахливе місце їхньою постійною домівкою.
У міру зростання знань і зникнення забобонів, це жахливе уявлення про божественний устрій і характер втрачає свою силу, і думаючим людям не залишається нічого більше, як перестати вірити легенді, яка раніше відображалася на стінах церков з високим ступенем мистецтва і реалізму, і зразки якої все ще можна бачити в Європі. Деякі сьогодні стверджують, що це місце буквальне, але вогонь символічний і т. д. і т. п., у той час як інші відкидають вчення про “пекло” в кожному сенсі і кожній мірі. Радіючи тому, що забобони руйнуються, що починають переважати справжні уявлення про великого, мудрого, справедливого і люблячого Творця, ми з тривогою помічаємо, що всі, хто відмовляється від цього довго шанованого вчення, схиляються до сумнівів, скептицизму і невіри.
Чому так відбувається, коли розум лише звільняється від омани, – запитаєте ви? Тому що християн довго вчили, що підстава для цієї жахливої хули на характер і правління Бога глибоко закладена і міцно заснована в Божому Слові – Біблії, – і тому, якою мірою похитнути віру в “пекло”, такою ж мірою похитнеться їхня віра в Біблію як одкровення істинного Бога. Тому ті, хто полишив віру в “пекло” як якусь подобу нескінченних мук, часто є відвертими атеїстами і висміюють Боже Слово.
Ведені Господнім провидінням до усвідомлення того, що Біблія піддалася наклепу, як і її божественний Автор, і що вона, якщо її правильно розуміти, не вчить нічого подібного, нічого принизливого для Божого характеру або інтелігентного розуму, ми спробуємо викласти просте вчення Святого Письма з цього питання, щоб віра в Бога і Його Слово могла бути відновлена в серцях Його народу на кращій, розумній основі. І дійсно, ми вважаємо, що той, хто виявив, що його помилкова думка базувалася на людських помилках і кривотлумаченнях, навчиться в майбутньому менше довіряти своїм і чужим фантазіям і вірою міцніше засвоювати Боже Слово, здатне напоумити до спасіння.
Те, що прихильники вчення про вічні муки не вірять в нього або майже не вірять, випливає з факту, що воно не має ніякої влади над їхнім способом поведінки. Хоча всі конфесії християнства підтримують вчення про те, що вічні муки і нескінченний, безнадійний відчай будуть покаранням нечестивих, вони в більшості своїй абсолютно спокійно дозволяють нечестивим обирати свій шлях, у той час як вони самі дотримуються характеру їхнього шляху. Дзвін дзвонів і гул органів, артистичні хори, дорогі будівлі, оббиті оксамитом лави, поліровані ораторії, за якими все більше уникають згадки про цю хвилюючу тему, дають відпочинок і розваги модним громадам, які збираються в Господній день і відомі світові як церкви Христа і представники його вчень. Але вони, здається, мало піклуються про вічне благополуччя натовпів або навіть самих себе і своїх сімей, хоча цілком закономірно припустити, що при наявності таких жахливих перспектив вони будуть майже нестямно намагатися врятувати тих, що гинуть.
З цього можна зробити простий висновок, що вони не вірять у згадане вчення. Єдиний клас людей, які в якійсь мірі демонструють свою віру в нього своїми ділами, – це Армія Спасіння. Але її прихильники є предметом насмішок майже всіх інших християн, тому що вони в якійсь мірі послідовні у своїй вірі. Однак їхні своєрідні і часто абсурдні методи, які настільки разюче контрастують з методами Господа, про Якого написано: “Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу” (Іс. 42: 2), є дуже помірковані в порівнянні з тим, що можна було б очікувати, якби вони були повністю переконані в цьому вченні. Ми не можемо собі уявити, як щиро віруючі в це жахливе вчення день у день займаються звичайними справами життя або спокійно збираються, вишукано одягнені, щонеділі, щоб послухати з кафедри есе на обрану тему, перш рекламовану. Чи можуть вони так чинити, при цьому вірячи, що близькі їм смертні вмирають по сто чоловік на хвилину і входять “у ту самотню країну глибокого відчаю”, де “ніякий Бог не почує їх гірку молитву”?
Якби вони дійсно вірили в це, то навряд чи деякі святі могли б спокійно сидіти і думати про тих, хто кожну мить поспішає в цей жахливий стан, описаний доброю, благонаміреною, але введеною в велику оману людиною, Ісааком Уоттсом (чиє власне серце було незмірно гарячіше і більше, ніж те, яке він приписував великому Єгові), в гімні...
Люди часто бувають доведені до нестями горем, коли їхні друзі потрапляють в яку-небудь жахливу катастрофу, таку як пожежа або аварія, хоча знають, що скоро смерть принесе їм звільнення. Однак вони вдають, що вірять, ніби Бог менш люблячий, ніж вони самі, і що Він може байдуже, якщо не з радістю, дивитися на мільярди Своїх створінь, що терплять вічні муки, ще більш жахливі, які Він готує для них і від яких ніколи неможливо врятуватися. Мало того, вони очікують, що потраплять буквально на лоно Авраама і звідти будуть дивитися через прірву і бачити та чути агонію безлічі людей (декого з яких вони зараз люблять і оплакують); і вони уявляють собі, що настільки зміняться і будуть настільки відповідати своєму нинішньому уявленню про Бога, будуть настільки запеклими проти всякої жалості, настільки позбавленими любові і співчуття, що будуть в захопленні від такого Бога і такого плану.
Дивно, що розсудливі чоловіки й жінки, які люблять своїх ближніх, засновують лікарні, дитячі будинки, прихистки, а також товариства по запобіганню жорстокого поводження з тваринами, настільки неврівноважені розумово, що можуть вірити такому вченню і погоджуватися з ним, при цьому проявляючи байдужість до того, щоб упевнитися в його достовірності!
Ми можемо згадати тільки один виняток – тих, хто дотримується ультракальвіністського вчення і вірить, що Бог розпорядився так, що всі зусилля, які вони могли б докласти, не зможуть змінити результату навіть щодо однієї людини; і що всі молитви, які вони могли б принести, не змінять ні на йоту жахливого плану, який, як вони вірять, Бог намітив для Свого і їхнього вічного задоволення. Ці люди дійсно могли б сидіти спокійно, якби мова йшла про зусилля щодо їхніх ближніх, але навіщо співати дифірамби подібному задуму засудження своїх ближніх, яких Бог велів їм любити як самих себе?
Чому б не почати сумніватися у цій “науці демонів”, у цій хулі на великого Бога, придуманій у “темні віки”, коли підступне священство навчало, що правильно робити зло, щоб в результаті отримати добро?
[R2598] Доктрина вічних мук, безсумнівно, була введена папством, щоб спонукати поган приєднатися до нього і підтримати його систему. Вона процвітала в той самий час, коли “бої биків” і гладіаторські поєдинки були найпопулярнішими масовими розвагами; коли хрестові походи іменувалися “священними війнами”; коли чоловіків і жінок називали “єретиками” і часто вбивали за те, що вони думали або говорили врозріз з ученнями папства; коли сонце євангельської правди було тьмяним; коли Боже Слово опинилося в забутті і його забороняли читати кому-небудь, крім духовенства, чия любов до ближніх часто виявлялася в тортурах “єретиків”, щоб спонукати їх відмовитися і зректися своєї віри і своєї Біблії з метою спасти їх, якщо можливо, пояснювали вони, від більш жахливого майбутнього “єретиків” – вічних тортур. Вони не запозичили це вчення у поган, тому що ні в одного поганського народу у світі немає такого жорстокого, такого жахливого і несправедливого вчення. Переконайтесь у цьому і з гіркотою визнайте, що сутність варварства, злоби, ненависті і безбожництва – це не єдине, що було присвоєне тими, кого Бог надзвичайно обдарував світлом з усіх боків і кому довірив єдиний путівник – Своє Слово. О! Який сором і сум’яття вкриють обличчя багатьох, навіть добрих людей, які щиро вважали, що вони служать Богу, поширюючи це богохульне вчення, коли вони прокинуться у воскресінні, щоб дізнатися про любов і справедливість Бога, і коли дізнаються, що Біблія не вчить цієї “проклятої єресі” про вічні муки, яка принижує Бога, гасить любов, затьмарює правду, перешкоджає святим і озлоблює грішників (2 Петр. 2: 1).
Але ми повторюємо, що при світлі і моральному розвитку нашого часу розсудливі люди не вірять у це вчення. Однак, оскільки вони думають, що Біблія навчає його, то кожен крок, який вони роблять у розвитку інтелігентного мислення і братерської доброти, і який перешкоджає вірі у вічні муки, у більшості випадків є кроком убік від Божого Слова, яке помилково звинувачують у тому, що воно підтримує це вчення. Тому другий урожай злих плодів, який приносить насадження дияволом цієї омани, – це скептицизм. Так розумні, чесні мислячі люди віддаляються від Біблії до марних філософій і наук, помилково так названих, і до невіри. Також “мирські” люди не вірять у цю доктрину, і вона не є стримуючим фактором при скоєнні злочинів, адже засуджені злочинці і нижчі класи є найбільш стійкими її прихильниками.
Але, скаже хтось, хіба ця помилка не принесла трохи добра? Хіба не привели багатьох до церков проповіді цього вчення в минулому?
Жодна помилка, відповідаємо ми, ніколи не приносила справжнього блага, а тільки шкодила. Ті, кого помилка приводить до церкви і кого правда не може зрушити з місця, завдають шкоди церкві. Тисячі заляканих, але не навернених у серці, яких це вчення силою привело до папства і які збільшили його чисельність і багатство, розбавили те небагато, що залишалося від правди, і змішали його зі своїми нечестивими почуттями і помилками, так що “духовенство”, щоб впоратися зі зміненим станом речей, визнало за необхідне додати оману до омани і вдалося до методів, форм і ін., що не знаходяться в Писанні і є марними для істинно навернених, якими керує Правда. Ось звідки всі ці картини, образи, чотки, облачення, свічки, величні собори, вівтарі і т. д., щоб допомогти ненаверненим язичникам здобути вигляд благочестя, майже відповідний їхньому колишньому язичницькому поклонінню, але позбавлений усієї сили життєвого благочестя.
Язичники не отримали від цього користі, так як в очах Бога вони як і раніше були язичниками. Їх ввели в оману, змусивши наслідувати те, чого вони не розуміли і не робили від серця. Вони збільшили число “куколю” з метою заглушити “пшеницю”, але не отримали від цього ніякої користі для себе. Господь каже, хто посіяв насіння цього жахливого врожаю (Мт. 13: 39). Те ж саме є правдою про тих, хто сьогодні приймає ім’я “християнин”, хто насправді не навернений у своєму серці Правдою, а лише наляканий помилкою або спокушений обіцянками земних вигод соціального або ділового характеру. Такі нічого не привносять в істинну Церкву. Своїми ідеями і манерами вони стають каменем спотикання для істинно посвячених, а своєю нездатністю засвоїти Правду, справжню їжу святих, вони змушують навіть небагатьох справжніх пасторів обманювати справжніх “овець”, щоб задовольнити вимоги “козлів” на догоду їхнім ненаверненим смакам. Ні, ця помилка жодним чином не привела до добра, хіба що в тому сенсі, що Бог здатний змусити навіть гнів людини прославити Його. Так і це зло Він врешті-решт направить послужити Його цілям. Коли згодом усі люди (у Тисячолітті) прозріють від цього великого обману, за допомогою якого сатана засліпив світ до істинного характеру Бога, це, можливо, пробудить в них більш палку і сильну любов до Бога.
Отже, бачачи необґрунтованість людського погляду, давайте відкинемо людські думки і теорії і звернемося до Божого Слова, єдиного авторитету в цьому питанні, пам’ятаючи, що
“Бог – Сам Собі тлумач, і Він все роз’яснить”.
Перш за все, слід пам’ятати, що Писання Старого Завіту були написані єврейською мовою, а Нового Завіту – грецькою. Слово “пекло” (англ. hell) – це слово, яке перекладачі англійської Біблії іноді обирали для вираження сенсу єврейського слова “шеол” і грецьких слів “гадес”, “тартароо” і “геєнна”, часом перекладених як “гріб” і “яма”.
Слово “пекло” (“hell”) в староанглійській мові, яке папські богослови підхопили і надали йому нове і особливе значення на догоду своїм цілям, означало просто “приховувати”, “ховати”, “покривати”. Звідси “приховане, заховане або закрите місце”. У старій англійській літературі можна знайти згадку про “helling” (переховування) картоплі в погребі, про “helling” (покриття) будинку. Тому слово “пекло” правильно використовувалося як синонім слів “гріб” і “яма”, щоб перевести слова “шеол” і “гадес” як такі, що позначають таємний, прихований стан смерті. Однак той самий дух, який був готовий спотворити це слово, щоб залякати неосвічених людей, готовий і далі увічнювати цю помилку, мовби кажучи: “Давайте робити зло, щоб воно принесло добро”.
Якби перекладачі Revised Version Bible (Переглянутої Версії Біблії) повністю відокремилися від папської омани і були абсолютно чесні, вони б зробили більше (щоб допомогти англійському досліднику), ніж просто вжити єврейське слово “шеол” і грецьке слово “гадес”, як вони це зробили. Їм слід було б перекласти ці слова. Але вони, очевидно, боялися сказати правду і соромилися сказати брехню, тому залишили нам “шеол” і “гадес” без перекладу і дозволили зробити висновок, що ці слова означають те ж саме, що в перекрученому вигляді почало означати слово “пекло”. Їхні дії, хоча й захищають на час їх самих, ганьблять Бога і Біблію, яка, на думку простих людей, все ще вчить про “пекло” мук, виражене словами “шеол” і “гадес”. Однак будь-хто може побачити, що якщо було правильно перекласти слово “шеол” тридцять один раз як “гріб” і три рази як “яма”, то що заважало перекласти його так у всіх інших випадках?
Особливість, на яку слід звернути увагу при порівнянні цих випадків, як ми незабаром зробимо, полягає в тому, що в тих текстах, де ідея мук була б абсурдною, перекладачі версії King James Version (Біблії Короля Якова) використовували слова “гріб” або “яма”, у той час як у всіх інших випадках вони використовували слово “пекло” (преісподня, підземна пропасть в укр. перекладах – прим. ред.); і читач, довгий час навчений папської ідеї мук, читає слово “пекло” і думає, що воно означає місце мук, а не гріб, приховане, укрите місце або стан. Наприклад, порівняйте Йов. 14: 13 і Пс. 86: 13. У першому випадку читаємо: “О, якби Ти в шеолі мене заховав [гробі – KJV] і т. д.”, а в другому: “Ти вибавив душу мою з підземної пропасті [шеолу]” (Кул.). Єврейське слово в обох випадках одне і те ж, тому немає причини, чому б в обох випадках не використовувати одне і те ж слово “гріб”. Але як абсурдно було б Йову молити Бога заховати його в пеклі вічних мук! Англійський читач поставив би таке запитання, і таємне швидко стало б явним.
Якщо перекладачів часів Реформації можна в деякій мірі вибачити за їхню розумову упередженість у цьому питанні, оскільки вони щойно порвали зі старою папською системою, то наші сучасні перекладачі, особливо перекладачі Revised Version (Переглянутої Версії), яка вийшла недавно, не мають права розраховувати на таку поблажливість. Професори богослов’я і пастори громад вважають, що вони мають право слідувати лінії редакторів, не пояснюючи значення єврейського або грецького слова “шеол” або “гадес”, і своїм вживанням цих слів вони дають зрозуміти своїм довірливим стадам, що мається на увазі місце катувань, вогняне озеро. Приписуючи невігласам найкращі спонукання, тільки лукавство і боягузтво спонукають освічених людей, які знають правду в цьому питанні, віддавати перевагу продовженню навчанню омани в непрямій формі.
Та не всі служителі знають про помилки перекладачів і не всі навмисно приховують і тримають у секреті ці помилки від людей. Багато хто дійсно не знає про них, просто приймаючи, без дослідження, теорії своїх професорів семінарій. Саме професори і вчені заслуговують найбільшого докору. Вони приховують правду про “пекло” з кількох причин. По-перше, серед них, очевидно, існує свого роду домовленість, правило, що якщо вони хочуть зберегти своє становище в “професії”, вони “не повинні розповідати казки поза школою”, тобто не повинні розголошувати професійні таємниці “простим людям”, “мирянам”. По-друге, усі вони бояться, що якщо стане відомо, що вони роками викладали небіблійне вчення, то це підірве повагу людей і пошану до “духовенства”, конфесій і богословських шкіл, позбавивши довіри [R2599] в їхню мудрість. О, як багато залежить від довіри і шанування людей, коли Боже Слово так широко ігнорують! По-третє, вони знають, що багатьох членів їхніх сект стримує не “любов Христова” (2 Кор. 5: 14), а страх перед пеклом, тому вони добре розуміють, що якщо зараз дозволити правді стати відомою, то незабаром імена і долари багатьох з їхньої пастви будуть втрачені, а це для тих “хто бажає хвалитися тілом” (Гал. 6: 12), виявиться великим лихом.
Але яким буде Божий суд, Чий характер і план зневажають богохульним вченням, яке допомагають підтримувати ці неперекладені слова? Чи похвалить Він цих невірних слуг? Чи виправдає їхні дії? Чи покличе Головний Пастир цих Своїх любих друзів і повідомить їх про Свої подальші плани (Ів. 15: 15), щоб вони спотворили також їх з метою зберегти свою власну гідність і повагу? Чи буде Він продовжувати посилати “нове і старе”, “своєчасну поживу” дому віри руками невірних слуг? Ні, такі не будуть продовжувати бути Його словесними знаряддями або пасти Його отару (Єз. 34: 9, 10). Він вибере, як і в першому приході, словесні знаряддя з мирян – “простого народу” – і дасть їм слова, яким ніхто з первосвящеників не зможе суперечити або протистояти (Лк. 21: 15). І, як було передбачено, “загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається” (Іс. 29: 9-19).
Слово “пекло” зустрічається в Старому Завіті тридцять один раз, і в кожному випадку це “шеол” єврейською мовою. Воно не означає озера вогню і сірки, і взагалі нічого схожого на це, навіть у найменшій мірі! Зовсім навпаки: замість місця палаючого вогню воно описано в контексті як стан “темряви” (Йов. 10: 21); замість місця, де чути крики і стогони, воно описується в контексті як місце “мовчання” (Пс. 115: 17); замість того, щоб представляти в будь-якому сенсі біль і страждання або каяття, контекст описує його як місце, як стан забуття (Пс. 88: 11, 12, Хом.). “Тому що в могилі [шеолі], куди ти підеш, немає ні роботи, ні роздумів, ні пізнання, ані мудрости” (Еккл. 9: 10, Гиж.).
Значення слова “шеол” – це “прихований стан”, якщо мова йде про стан людини в смерті, в якому і поза яким все приховано і явлено тільки очам віри. Тому дане слово, при правильній і строгій відповідності, часто використовувалося в значенні гробу – могили, прихованого місця, за яким лише ті, хто має просвічені очі розуміння, можуть бачити воскресіння, реституцію існування. Слід особливо зазначити, що те саме слово “шеол” перекладене тими ж перекладачами в нашому загальному англійському перекладі (Common Version) як “гріб” тридцять один раз і “яма” три рази – більше разів, ніж перекладено як “пекло”. І двічі, де воно перекладено як “пекло”, цей переклад здавався настільки безглуздим (згідно з прийнятим нині значенням англійського слова “hell”), що вчені вважали за необхідне пояснити на полях сучасної Біблії, що воно означає гріб (Іс. 14: 9 та Йон. 2: 2). В останньому випадку прихований стан, гріб, був черевом риби, в якому Йона був заживо похований і з якого він волав до Бога.
Наведений вище список включає в себе всі випадки використання англійського слова “пекло” і єврейського слова “шеол” в Старому Завіті. З цього розгляду всім читачам повинно бути очевидно, що Божі одкровення за чотири тисячі років не містять жодного натяку на “пекло”, як це слово розуміють зараз.
У Новому Завіті грецьке слово “гадес” в точності відповідає єврейському слову “шеол”. Доказом тому служать цитати апостолів зі Старого Завіту, в яких вони передають його як “гадес”. Наприклад, Дії 2: 27, “бо ти не залишиш душі моєї в пеклі [гадес]”, є цитатою з Пс. 16: 10, “Бо ти не залишиш душі моєї в шеолі” (Гиж.). Також у 1 Кор. 15: 54, 55, “Поглинута смерть перемогою. Смерть! Де твоє жало? Пекло [гадес]! де твоя перемога?” (Гиж.) – це посилання на Іс. 25: 8: “Поглинена буде смерть навіки” (Гиж.), і на Ос. 13: 14: “Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога?”.
“Коли ж почався день П’ятдесятниці... Петро... свій голос підніс та й промовив... Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам... що був виданий певною волею та передбаченням Божим [“що був виданий за наші гріхи”], ви руками беззаконників розп’яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла [так як Слово Єгови раніше проголосило Його воскресіння]. Бо каже про Нього Давид [уособлюючи Його, тобто кажучи від Його імені]: “Мав я [Христос] Господа [Єгову] завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії. Бо не позоставиш Ти в аду [гадес, могилі, стані смерті] моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління. Ти [Єгова] дороги життя об'явив мені [Христу]”. Тут наш Господь, уособлюваний пророком Давидом, висловлює свою віру в обітницю Єгови про воскресіння і в повне та славне здійснення плану Єгови через Нього, радіючи цій перспективі.
Потім Петро продовжує, кажучи: “Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня [тому це пророцтво не могло стосуватися його особисто, бо душа Давида була залишена в “пеклі”– гадес, могилі, стані смерті, і плоть його бачила тління]. А бувши ж пророком, та відаючи, що Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон, у передбаченні [пророчо] він говорив про Христове воскресіння [з “пекла” – гадес, могили, куди Він повинен був зійти за наші провини], що не буде зоставлений в аду [гадес – стані смерті], ані тіло Його не зазнає зотління”. Таким чином, Петро представляє сильний, логічний аргумент, заснований на словах пророка Давида, показуючи, по-перше, що Христос, даний Богом за наші провини, зійшов у “пекло”, гріб, стан смерті, знищення (Пс. 15: 10); і, по-друге, що, згідно з обітницею, Він був звільнений з пекла, гробу, смерті, знищення через воскресіння – підняття до життя, будучи створеним заново як та сама істота, але більш славна і піднесена, до “образу істоти Його [Отця]” (Євр . 1: 3). І тепер “той Ісус” (Дії 2: 36) у Своєму наступному об’явленні Церкві говорить:
Об. 1: 18: “І Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду [гадес, гробу]”.
Амінь! Амінь! – відповідають наші серця, тому що в Його воскресінні ми бачимо славний результат цілого плану Єгови, який повинен здійснитися через силу [R2601] Воскреслого, Який тепер тримає ключі могили і смерті і свого часу звільнить усіх в’язнів, які з цієї причини називаються “в’язнями надії” (Зах. 9: 12; Лк. 4: 18). Ніяка хитрість або підступність не зможуть ніякими засобами помилково витлумачити ці Писання цілком і перекрутити їх на підтримку жахливої і богохульної папської традиції про вічні муки. Якби таким було наше покарання, то Христос, щоб стати нашою замісною жертвою, повинен був би далі і навічно зазнавати такі муки, про що ніхто навіть не посміє говорити. Але нашим покаранням була смерть, і “Христос був умер ради наших гріхів”, а також “за гріхи всього світу” (1 Кор. 15: 3; 1 Ів. 2: 2).
Об. 20: 13, 14: “І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад [гріб] дали мертвих, що в них, і суджено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад [гріб] були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть”. [Озеро огняне – символ остаточного і вічного знищення. І смерть, і пекло [гріб] йдуть у нього. Смерті більше не буде; “як ворог останній смерть знищиться” – 1 Кор. 15: 26; Об. 21: 4].
Розглянувши слово “шеол”, єдине слово в Старому Завіті, перекладене як “пекло”, і слово “гадес”, яке найбільш часто перекладається в Новому Завіті як “пекло”, ми тепер звернемо увагу на всі інші випадки вживання слова “пекло” в Писанні. У Новому Завіті два інших слова є перекладені як “пекло”, а саме “геєнна” і “тартароо”, які ми розглянемо в названому порядку.
Це слово зустрічається в наступних уривках – всього дванадцять разів: Мт. 5: 22, 29, 30; 10: 28; 18: 9; 23: 15, 33; Мр. 9: 43-47; Лк. 12: 5; Як. 3: 6. Це грецький спосіб написання єврейських слів, які перекладені як “Долина Гінном”. Ця долина знаходилася безпосередньо за містом Єрусалим і служила як клоака і місце спалювання сміття в цьому місті. Туди скидалися покидьки, сміття і т. д., і там постійно горіли багаття, щоб повністю спалити все, що туди потрапило, причому для підтримки горіння і щоб домогтися повного знищення додавалася сірка. Але жодну живу істоту ніколи не дозволялося кидати в Геєнну. Юдеї не мали права мучити жодну істоту.
Якщо врахувати, що в ізраїльському народі Бог давав нам предметні уроки, які ілюструють Його справи і плани, теперішні і майбутні, то слід очікувати, що Долина Гінном, Геєнна, також відіграє свою роль в ілюстрації майбутніх подій. Ми знаємо, що священство і храм Ізраїлю ілюстрували Царське Священство, християнську Церкву, якою вона буде, істинний храм Бога; і ми знаємо, що їхнє головне місто було образом Нового Єрусалима, місцезнаходження влади Царства і осередка повноважень – міста (уряду) Великого Царя, Еммануїла. Ми також пам’ятаємо, що уряд Христа представлено в книзі Об’явлення (Об. 21: 10-27) в образі міста – Нового Єрусалима. Там, після опису класу, допущеного до привілеїв і благословень цього Царства (почесного і славного), а також всіх, що мають право на дерево життя, ми знаходимо слова, що в нього не увійде ніщо нечисте і ніхто відданий гидоті і брехні, а лише ті, що будуть написані Агнцем як гідні життя. Це місто, яке таким чином представлятиме весь врятований світ у кінці Тисячоліття, було образно показане в земному місті, Єрусалимі, а ті, які оскверняють, мерзенні і т. д., тобто клас недостойних вічного життя, які не увійдуть у нього, були представлені покидьками і огидними, бездиханними трупами, які викидали за межі міста в Геєнну і повне знищення яких символізувало Другу Смерть. Відповідно, ми бачимо, як сказано, що ті, хто виявився негідним життя, будуть вкинуті в “озеро огняне” (Об. 20: 15). Вогонь тут, як і скрізь, використовується як символ знищення, а символ озера огняного узятий з тієї ж Геєнни, тобто Долини Гінном.
Хоча Геєнна приносила користь місту Єрусалиму як місце спалювання сміття, вона, як і саме місто, була образною та ілюструвала майбутні діяння Бога, коли Він відкине і віддасть на знищення всі нечисті елементи, тим самим не дозволяючи їм осквернити святе місто, Новий Єрусалим, після того як випробування Тисячолітнього віку суду повністю випробує їх і з безпомилковою точністю відокремить “овець” від “козлів”.
Отже, Геєнна була прообразом, ілюстрацією Другої Смерті – остаточного і повного знищення, від якого не може бути ніякого відновлення, адже після цього “вже за гріхи не знаходиться жертви”, “а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників” (Євр. 10: 26).
Давайте згадаємо, що Ізраїль, для використання його в якості образів майбутньої поведінки Бога з людським родом, образно сприймався так, немовби викуп був даний ще до того, як вони залишили Єгипет, хоча був заколений тільки образний Агнець. Коли був побудований Єрусалим і храм, що представляє справжній храм, Церкву, і справжнє Царство, яке буде встановлене Христом у Тисячолітті, цей народ зображував світ у Тисячолітньому віці. Його священики представляли прославлене Царське Священство, а Закон і його вимоги досконалого послуху представляли Закон і умови під Новою Угодою, введеною в дію з метою благословення всіх слухняних і засудження всіх, хто, отримавши найповнішу можливість, не підкориться всім серцем праведному правлінню і законам Великого Царя.
Розуміючи, що форма правління Ізраїлю, умови і т. п. зображували форму правління і умови в світі в прийдешньому віці, цілком доречно бачити в цій долині (безодні), Геєнні, образ Другої Смерті, повного знищення в прийдешньому віці всього, що не заслуговує на збереження. Тому цілком доречний символ “огняного озера, що сіркою горіло” (Об. 19: 20), взятий з цієї ж Геєнни, або Долини Гінном, де постійно горіла сірка. Вираз “що сіркою горіло” підсилює символ “вогню”, щоб виразити повну і безповоротну руйнівність Другої Смерті, адже сірка, яка горить, – найбільш смертоносна речовина з усіх відомих. Також цілком обґрунтовано припустити, що в Ізраїлі були суди і судді, що нагадували (образно символізували) суди майбутнього віку; що вироки (образних) судів (образного) народу згідно з (образними) законами, що призначали вкинення в (образну) безодню, за межами (образного) міста, будуть в значній мірі відповідати (дійсним) вирокам (дійсного) суду і суддів в майбутньому віці. Якщо пам’ятати про ці моменти, вони значно допоможуть нам зрозуміти слова нашого Господа про Геєнну, адже саме так називалася і згадувалася буквальна долина. Проте Його слова містять у собі уроки, що стосуються майбутнього віку і позаобразної Геєнни – Другої Смерті
“Ви чули, що було сказано древнім: «Не вбивай, а хто вб’є, той підлягає суду». А Я кажу вам: всякий, хто гнівається на брата свого без причини [в майбутньому – під уставами дійсного Царства], підлягає суду. А хто скаже на брата свого: «нікчемний», підлягає верховному суду; а хто скаже: «дурний», підлягає пекельному [Геєнни] вогню”.
Щоб зрозуміти ці посилання на Синедріон, суд і Геєнну, слід знати дещо про юдейські порядки. “Суд суддів” складався з семи осіб (або двадцяти трьох – число спірне), які мали право судити деякі види злочинів. Вища Рада, або Синедріон, складалася з сімдесяти однієї особи, які були відомі своєю вченістю та здібностями. Вона становила найвищий суд юдеїв, у віданні якого були найтяжчі злочини. Найсуворішим вироком була смерть, але деякі особливо небезпечні злочинці піддавалися приниженню і після смерті: їх відмовлялися ховати і кидали разом з трупами собак, міськими відходами і т. д. в Геєнну для спалення. Ціллю спалення в Геєнні було викликати до злочину і злочинця огиду в очах людей, даючи зрозуміти, що справа винуватця безнадійна. Слід пам’ятати, що Ізраїль сподівався на воскресіння з могили, тому ізраїльтяни особливо дбали про останки своїх померлих. Не усвідомлюючи повною мірою Божої сили, вони, очевидно, думали, що Бог потребує їхньої допомоги (2 М. 13: 19; Євр. 11: 22; Дії 7: 15, 16). Тому знищення тіла в Геєнні після смерті (образно) означало втрату надії на майбутнє життя через воскресіння. Для таких Геєнна представляла Другу Смерть у тій же образній формі, в якій вони як народ представляли (ілюстрували) майбутній порядок речей під Новою Угодою.
Наш Господь у вищенаведених словах вказав їм на те, що їхнє тлумачення Закону, хоча і вимогливе, значно поступалося істинному значенню цього Закону, як він буде витлумачений у дійсному Царстві і при дійсних суддях, яких вони тільки образно зображували. Він показав, що наказ їхнього Закону “не вбий” простягався набагато далі, ніж вони припускали: що злісний гнів і злопам’ятство “будуть” вважатися порушенням Божого Закону під Новою Угодою; що ті, хто не зуміє виправитися в сприятливих умовах нового віку настільки, щоб повністю дотримуватися Божого Закону, вважатимуться вартими Другої Смерті – того, що зображувала поблизька Геєнна. Однак сувора вимогливість цього Закону буде накладатися лише в тій мірі, в якій ігноруватимуть дисципліну, переваги і допомогу того віку, які дозволятимуть кожному дотримуватися його законів.
Та сама думка знаходить продовження в [R2602]
“Ви чули” і т. д., “А я кажу вам... краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене”.
Тут знову дія Божого Закону під Новою Угодою протиставляється його дії під Старою, юдейською Угодою, і порада уроку самоконтролю дана твердженням, що людям набагато корисніше відмовитися від задоволення порочних бажань (хоча вони дорогі їм, як праве око, і, очевидно, незамінимі, як права рука), ніж, задовольняючи їх, втратити в Другій Смерті майбутнє життя, забезпечене примиренням усім, хто повернеться до досконалості, святості і до Бога.
Ці висловлювання нашого Господа не тільки мали на меті показати нам досконалість (Рим. 7: 12) Божого закону і те, наскільки повно він буде сформульований і нав’язаний у Тисячолітті, але і послужили уроком для юдеїв, які до цього бачили в заповідях Мойсея лише безжальну зовнішню сторону Божого Закону. Оскільки у своєму занепалому стані вони вважали, що важко зберегти непорушеним навіть поверхневе значення Закону, то тепер вони повинні були побачити і неможливість дотримання навіть більш витонченого змісту Закону, виявленого Христом. Якби вони зрозуміли і прийняли Його вчення в повній мірі, вони б вигукнули: “На жаль! Якщо Бог судить нас таким чином, згідно з думками і намірами серця, то ми всі нечисті, всі невиправні і не можемо сподіватися ні на що, крім осуду в Геєнну (окрім повного знищення, як тварини)”. Вони повинні були б вигукнути: “Покажіть нам більше священство, ніж священство Аарона, покажіть Первосвященика і Учителя, здатного повністю оцінити Закон, повністю оцінити наш занепалий стан, успадковані слабкості і поспівчувати їм, нехай Він принесе за нас “кращі жертви” і застосує до нас необхідне більше прощення гріха, і нехай Він, як великий лікар, зцілить і відновить нас, щоб ми могли коритися досконалому Божому Закону від усього нашого серця”. Тоді б вони знайшли Христа.
Але вони не засвоїли цей урок, тому що вуха їхнього розуміння “тяжко чули”, і вони не знали, що Бог вже приготував того самого священика, жертву, учителя і лікаря, Якого вони потребували, Який свого часу викупив тих, що перебували під образним Законом, а також усіх, що не перебували під ним, і що незабаром, “у своєму часі”, Він почне Свою працю відновлення – повернення зору сліпим очам їхнього розуміння і слуху їхнім глухим вухам. Тоді “покривало здійметься” – покривало невігластва, пихи і людської мудрості, яке сатана зараз використовує, щоб засліпити світ до правдивого Божого Закону і правдивого плану спасіння в Христі.
Вчення нашого Господа не тільки показувало Закон Нової Угоди і давало урок юдею, але й було корисним для Євангельської Церкви. У тій мірі, в якій ми пізнаємо точність Божого Закону і те, чим є досконалість згідно з його вимогами, ми бачимо, що наш Відкупитель був досконалим, а ми, цілком нездатні запропонувати себе Богові як виконавці цього Закону, можемо знайти прийняття в Отця тільки завдяки заслузі нашого Відкупителя, тому що ніхто не може бути членом цього “Тіла”, вкритого одежею Його праведності, крім посвячених, які прагнуть робити тільки те, що приємне Богові і що включає в себе уникання гріха в міру можливостей. Їхнє прийняття Богом залежить не від їхньої досконалості, а від досконалості Христа, поки вони перебувають у Ньому. Проте вони отримують користь від ясного проникнення в досконалий Закон Бога, хоча і не покладаються на його досконале дотримання. Вони прагнуть виконувати Божу волю в міру своїх можливостей, і чим краще вони пізнають Його досконалий Закон, тим краще здатні керувати собою і підпорядковуватися йому. Таким чином, для нас слова Господа також містять у собі цінний урок.
Тут слід особливо відзначити, що Геєнна, про яку знали юдеї і про яку говорив наш Господь, не була озером вогню, яке буде горіти всю вічність і в яке кидатимуть усіх, хто “гнівається на брата” і говорить йому “нікчемний”. Ні, юдеї не почерпнули зі слів Господа жодного такого крайнього поняття. Теорія вічних мук була їм невідома. У їхній теології для неї не було місця, як буде показано надалі. Це досить сучасний винахід, що прийшов до нас, як ми вже показали, від папства – великого відступництва. Справа в тому, що Геєнна символізує Другу Смерть – повне, абсолютне і вічне знищення. Це ясно видно з того, що вона протиставляється життю як його протилежність. “Краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж... бути вкиненому в огонь вічний [Геєнну]”. Краще відмовити собі в гріховних задоволеннях, ніж втратити усе майбутнє життя і загинути в Другій Смерті.
“І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в Геєнні”. Дивіться також іншу згадку про ту саму розмову в Луки 12: 4, 5.
Тут наш Господь вказав Своїм послідовникам на велику підставу для мужності і хоробрості в найбільш важких обставинах. Вони повинні були очікувати переслідувань і всякого зла, фальшиво зведеного на них, заради Нього і заради “доброї новини”, служителями і вісниками якої Він зробив їх. Так, прийде час, коли кожен, хто вб’є їх, буде думати, що зробив послугу Богу. Розраду або нагороду за це вони повинні отримати не в теперішньому житті, а в майбутньому. Їх запевнено, і вони повірили, що Він прийшов дати Своє життя як викуп за багатьох, і що всі, хто в гробах, повинні, як наслідок, у свій час почути голос Визволителя і вийти чи то для нагороди (якщо їхнє випробування було пройдене в цьому житті успішно), чи для майбутнього випробування, суду, як це повинно бути у випадку переважної більшості тих, хто в цьому теперішньому житті не прийшов до потрібного знання і можливості, істотних для повного випробування.
У нинішніх умовах люди здатні вбити наше тіло, але ніщо з того, що вони можуть зробити, не вплине на нашу майбутню істоту (душу), яка, як обіцяв Бог, буде відроджена, відновлена Його силою в день воскресіння – у Тисячолітньому віці. Наші відроджені душі матимуть нові тіла (духовні або природні – “кожному зерняті тіло його [його вид]”), і ніхто не матиме права вбити їх. Тільки Бог має владу повністю знищити душу і тіло. Тому тільки Його слід боятися, а протистояння людей навіть до смерті не треба боятися, якщо таким чином ми отримаємо божественне схвалення. Отже, Господь каже: “Не бійтеся тих, хто може припинити нинішнє [вмираюче] життя в цих бідних, вмираючих тілах. Не сильно піклуйтеся про нього, про його їжу, одяг, задоволення, у порівнянні з тим майбутнім існуванням, або буттям, яке Бог передбачив для вас і яке, якщо його забезпечити, може стати вашим наділом назавжди. Не бійтеся ні погроз, ні поглядів, ні вчинків людей, чия влада не може поширюватися далі нинішнього існування. Вони можуть завдати шкоди і вбити це тіло, але не можуть зробити більшого. Радше поважайте і шануйте Бога, у Якого джерела вічного життя, – бійтеся Того, Хто здатний знищити в Геєнні, Другій Смерті, як нинішнє вмираюче існування, так і всі надії на майбутнє існування”.
Тут переконливо показано, що Геєнна як образ представляє Другу Смерть – повне знищення, яке має настати для всіх, хто, отримавши в повній мірі можливості майбутнього буття, тобто існування, через жертву нашого Господа, виявиться негідним Божого дару, відмовившись прийняти його через відмову коритися Його справедливим вимогам. Тут не сказано, що Бог збереже душу або тіло в Геєнні, але що в Геєнні Він може “знищити” і “знищить” те й інше. Таким чином, нас навчено, що кожен засуджений на Другу Смерть безнадійно і назавжди викреслений з буття.
[Оскільки ці два уривки відносяться до однієї і тієї ж теми, ми цитуємо з Марка, відзначаючи, що вірші 44 і 46, а також частина 45-го вірша відсутні в найдавніших грецьких рукописах, хоча вірш 48, який читається так само, є у всіх рукописах. Наводимо текст, який міститься в цих древніх і достовірних рукописах]. “І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до Геєнни, до огню невгасимого. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до Геєнни, до огню невгасимого. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до Геєнни огненної, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь”.
Прочитавши вищенаведене, всі повинні погодитися з пророком, що наш Господь відкривав Свої уста в образних і неясних висловлюваннях (Пс. 78: 2; Мт. 13: 35). Ніхто ні на хвилину не допускає думки, що наш Господь радив людям спотворювати свої тіла, відрубуючи кінцівки або виколюючи очі. Він також не хоче, щоб ми думали, ніби ураження і каліцтва нинішнього життя триватимуть за гробом, коли ми “увійдемо в життя”. Юдеї, до яких звертався Господь, не мали найменшого уявлення про місце вічних мук і знали, що слово Геєнна відноситься до долини за межами їхнього міста, яка не була ні місцем мук, ні місцем, куди кидали ту чи іншу живу істоту, а місцем повного знищення всього, що кидали в неї, вважаючи вираз Господа про кінцівки і очі образним. Вони знали, що Геєнна також використовувалася в тому ж образному значенні, символізуючи повне знищення.
[R2603] Господь мав на увазі наступне: майбутнє життя, яке Бог передбачив для викупленої людини, безцінне, і варто принести будь-яку жертву, щоб отримати це життя і насолоджуватися ним. Навіть якщо воно буде коштувати ока, руки або ноги, так що ви будете змушені вічно терпіти їх втрату, життя того варте за таку ціну. Це набагато краще, ніж уберегти свої члени і втратити все в Геєнні. Безсумнівно, слухачі взяли урок для всіх життєвих справ і зрозуміли, що Учитель мав на думці, що їм буде краще відмовитися від багатьох зручностей, задоволень і смаків, дорогих для них, як права рука, дорогоцінних, як око, і корисних, як нога, ніж на догоду задоволенню позбутися майбутнього життя і бути повністю знищеними в Геенні – Другій Смерті.
А як же бути з черв’яками, які не вмирають, і вогнем, який не гасне?
Ми відповідаємо: в буквальній Геєнні, яка є основою ілюстрації нашого Господа, тіла тварин і т. д. часто падали на уступи скель, а не у вогонь, що горів внизу. У такому вигляді в них розмножувалися черв’яки, які їх знищували так само цілковито і певно, як останки, що згорали. Ніхто не мав права чіпати вміст долини. Таким чином, черв’як і вогонь разом завершували справу знищення: вогонь не гас, і черв’яки не вмирали. Це не має на увазі ні безконечного вогню, ні вічних черв’яків. Думка в тому, що черв’яки не вмирали, залишаючи трупи, але продовжували і завершували працю знищення. Так і з вогнем: він не гас, а горів до тих пір, поки все не поглинув. Якби, для прикладу горів будинок, і вогонь не можна було б приборкати або загасити, то він горів би до того часу, поки будівля не була б знищена. Ми цілком могли б назвати такий вогонь “невгасимим”.
Наш Господь хотів вселити думку про повноту і остаточність Другої Смерті, яку символізувала Геєнна. Ті, хто піде на Другу Смерть, будуть повністю, цілковито і назавжди знищені: ні за кого ніколи знову не буде дано жодного викупу (Рим. 6: 9), бо нікого з гідних життя не буде кинуто в Другу Смерть, озеро вогняне, окрім тих, хто, прийшовши до пізнання Правди, полюбив неправду.
Друга Смерть наочно проілюстрована Геєнною не тільки в наведених випадках, але, очевидно, той самий Учитель використав той самий образ для представлення тієї самої речі в символах Об’явлення, хоча там вона називається не Геєнною, а “озером огняним”.
Та сама долина використана як основа для слів пророка Ісаї (Іс. 66: 24). Хоча він не дає їй назви, проте описує її, і всі повинні визнати, що він говорить не про мільйони живих у полум’ї і тортурах (як деякі з помилковими уявленнями могли б думати), а про трупи тих, що згрішили перед Господом і таким чином представлені як повністю знищені в Другій Смерті.
Два попередні вірші показують час, коли виповниться це пророцтво, яке знаходиться в досконалій гармонії з символами Об’явлення. Воно відноситься до нової епохи, Тисячоліття, стану речей під час “нових небес і нової землі”. Тоді всі праведники побачать справедливість і мудрість повного знищення невиправних, свідомих ворогів праведності, як написано: “І стануть вони за гидоту для кожного тіла”.
Клас, до якого тут є звернення, не був язичниками, які не знали Правди. Це не були найнижчі і найменш освічені з юдейського народу, але книжники і фарисеї, зовні найбільш релігійні, вожді і вчителі народу. Наш Господь сказав їм: “Як ви втечете від засуду до Геєнни?” Ці люди були лицемірними; вони не були вірними своїм переконанням. Їм було дано більш ніж достатнє свідчення про Правду, але вони відмовилися прийняти його, намагаючись протидіяти його впливу і позбавити народ бажання приймати його. Опираючись таким чином святому Духу світла і правди, вони робили жорстокими свої серця проти того самого чинника, який Бог призначив для їхнього благословення. Отже, вони нечестиво чинили опір Його благодаті, і такий шлях, якщо його триматися, остаточно закінчився б засудженням на Другу Смерть, Геєнну. Кожен крок у напрямку навмисної сліпоти і спротиву Правді робить повернення все більш важким, а грішника – все більш схожим на того, чий характер Бог ненавидить, і кого Друга Смерть збирається повністю знищити. Книжники і фарисеї швидко просувалися цим шляхом. Звідси застережливе запитання нашого Господа: “Як ви втечете?” і т. п. Сенс цього такий: “Хоча ви і хвалитеся своєю побожністю, ви, напевно, будете знищені в Геєнні, якщо не зміните своєї поведінки”.
“Язик у такому [важливому] положенні знаходиться між членами нашими, що опоганює все тіло і запалює коло життя, бо сам запалений від Геєнни” (Гиж.).
Тут переконливою, символічною мовою апостол вказує на великий і поганий вплив злого язика, (образно) запаленого від (образної) Геєнни. Коли говориться, що язик запалений від Геєнни, це означає, що він пущений в хід на зло через порочну вдачу, свавілля, егоїзм, ненависть, злобу, вдачу, яка, незважаючи на знання і можливості, якщо її не контролювати і не виправляти, буде визнана такою, що заслуговує знищення. Йдеться про клас, для якого призначена “Друга Смерть”, справжнє “озеро вогняне”, справжня Геєнна. Хтось у такому стані може розпалити своїм язиком великий вогонь, руйнівний неспокій, який, спалахнувши, буде творити зло, порушуючи весь існуючий хід подій. Кілька злісних слів нерідко пробуджують злі пристрасті того, хто говорить, після чого породжують ті ж пристрасті в інших, які потім спрямовуються на того, хто їх викликав. Перебування в такому злому стані врешті-решт псує всю людину і виносить їй вирок як абсолютно недостойній життя.
Грецьке слово “тартароо” зустрічається в Писанні тільки раз і перекладене як “пекло”. Воно знаходиться в 2 Петр. 2: 4, де сказано:
“Бо коли Бог не помилував ангелів, що згрішили, в кайданах темряви вкинув до пекла [тартароо], щоб зберегти на суд...” (Турк.).
Розглянувши всі інші слова, перекладені в Біблії як “пекло”, і всі тексти, в яких вони зустрічаються, ми завершуємо цей розгляд текстом, який є єдиним, в якому зустрічається слово “тартароо”. У наведеній цитаті всі слова, виділені курсивом, перекладені з одного грецького слова “тартароо”. Очевидно, перекладачі не уявляли собі, як перекласти це слово. Вони прийшли до висновку, що знають, де повинні знаходитися злі ангели, і тому зважилися помістити їх у “пекло”, хоча їм знадобилося кілька слів, щоб надати своїй ідеї вигляду, якого, як вони заздалегідь визначили, воно повинно набути.
Слово “тартароо”, вжите Петром, дуже нагадує слово “тартарус”, яке в грецькій міфології використовувалося як назва темної безодні, темниці. Але “тартароо”, здається, більше стосується дії, ніж місця. Падіння ангелів, які згрішили, було від честі і гідності в безчестя і осуд, і думка, здається, така: “Бог не помилував ангелів, що згрішили, але понизив їх і помістив у кайдани темряви”.
Це, безумовно, узгоджується з фактами, відомими нам з інших місць Писання, тому що ці занепалі духи відвідували землю в дні нашого Господа і апостолів. Отже, вони не були вкинуті в якесь місце, але “вкинуті” в тому сенсі, що були позбавлені колишньої честі і свободи і скуті під темрявою, скуті мовби ланцюгом. Коли цим занепалим духам доводиться проявляти свої можливості на спіритичних сеансах через медіумів, видаючи себе за тих чи інших померлих людських істот, вони завжди повинні робити свою роботу в темряві, тому що темрява – ланцюг, яким вони скуті до великого Тисячолітнього дня суду. Чи означає це, що в найближчому майбутньому вони зможуть матеріалізуватися при денному світлі, ствердити важко. Якщо так, то це в значній мірі збільшить силу сатани засліплювати і обманювати на короткий час, поки Сонце Праведності не зійде повністю і сатана не буде повністю зв’язаний.
Отже, ми завершуємо наше дослідження використання в Біблії слова “пекло”. Слава Богу, що ми не знаходимо такого місця вічних мук, як помилково навчають віровчення, збірники гімнів і як навчають з багатьох кафедр. Однак ми знайшли “пекло”, “шеол”, “гадес”, куди був засуджений весь наш рід за гріх Адама і звідки всі були викуплені смертю нашого Господа; і це “пекло” – це могила, стан смерті. Ми також знаходимо інше “пекло” (Геєнну – Другу Смерть, повне знищення), представлене нашій увазі як остаточне покарання для всіх, хто, після відкуплення і приведення до повного знання Правди, а також повної здатності коритися їй, все ж обере смерть, вибравши шлях спротиву Богу і праведності. І наші серця кажуть: “Амінь! Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої” (Об. 15: 3, 4).
Велика трудність для багатьох при читанні цього місця Писання полягає в тому, що, навіть вважаючи його притчею, вони міркують про нього і роблять з нього висновки так, ніби це буквальна мова. Якщо сприймати це як буквальну мову, то виходить кілька нісенітниць. Наприклад: багатий потрапив у “пекло” за те, що насолоджувався багатьма земними благословеннями і не дав Лазарю нічого, крім крихт. Ні слова про його погані вчинки. Знову ж таки, Лазар був благословенний не тому, що був щирою Божою дитиною, повною віри і довіри, [R2604] і не тому, що був добрим, а лише тому, що був бідним і хворим. Якщо тлумачити це буквально, то єдиний логічний урок, який можна витягти з цього, полягає в тому, що якщо ми не будемо жебраками, вкритими струпами, ми ніколи не увійдемо в майбутнє блаженство; і, навпаки, якщо ми зараз носимо віссон і порфіру і маємо вдосталь їжі на кожен день, нас обов’язково очікують майбутні муки. Знову ж таки, бажане місце милості – “Авраамове лоно”, і якщо вся мова буквальна, то і лоно має бути буквальним, а воно, безсумнівно, не вмістить в себе мільйони хворих і бідних на землі.
Але навіщо розглядати нісенітниці? Як притчу, це легко витлумачити. Сказане у притчі ніколи не збігається з тим, що мається на увазі. Ми знаємо це з власних пояснень Господа до Його притч. Коли Він говорив про “пшеницю”, то мав на увазі “синів Царства”; коли Він говорив про “кукіль”, то мав на увазі “синів лукавого”; коли Він говорив про “женців”, то мав на увазі Своїх слуг і т. д. (Мт. 13). У різних притчах одні й ті ж класи були представлені різними символами. Так, “пшениця” з однієї притчі відповідає “вірним слугам” і “мудрим дівам” з інших. Отже, у цій притчі “багатий” представляє один клас, а “Лазар” – інший.
При спробі витлумачити таку притчу, як ця, пояснення якої Господь нам не дає, зрозуміло, доречна стриманість у вираженні нашої думки про неї. Тому ми пропонуємо наступне пояснення, не намагаючись нав’язати читачеві наші погляди, хіба що його власне освічене Правдою судження зможе оцінити його як відповідне Божому Слову і плану. У нашому розумінні Авраам представляв Бога, а “багатий” – юдейський народ. Під час проголошення цієї притчі і протягом довгого часу до цього юдеї “щоденно розкішно бенкетували”, будучи особливими одержувачами Божих милостей. Павло каже: “Отож, що має більшого юдей? Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі [Закон і Пророцтво]”. Обітниці Аврааму і Давиду, організація цього народу як образного Божого Царства наділили його царською гідністю, представленою “порфірою” багатого. Образні жертви Закону зробили його, в образному сенсі, святим (праведним) народом, що було представлено “віссоном” багатого, який символізував праведність (Об. 19: 8).
Лазар представляв знедолених, позбавлених божественної милості під Законом, які, будучи хворими гріхом, були голодні і спрагнені праведності. “Митники і грішники” Ізраїлю, які шукали кращого життя, а також спраглі Правди погани, які “Бога шукали”, складали клас Лазаря. Під час проголошення цієї притчі вони були повністю позбавлені тих особливих божественних благословень, якими користувався Ізраїль. Вони лежали біля воріт багатого. Їм не належали жодні багаті обітниці царської гідності; вони навіть не були образно очищені, але у своєму моральному нездужанні, забрудненні і гріху були схожі на “псів”. У ті часи псів вважали мерзенними істотами, і образно чистий юдей називав сторонніх “поганами” і “псами” і ніколи не їв з ними, не одружувався і не мав з ними ніяких справ (Ів. 4: 9).
Що стосується того, як вони їли “крихти” божественної милості, які падали зі столу щедрот Ізраїлю, то слова Господа, звернені до сирофінікіянки, дають нам ключ до розгадки. Він сказав цій поганській жінці: “Не годиться взяти хліб у дітей [ізраїльтян] і кинути щенятам [поганам]. Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів” (Мт. 15: 26, 27). Ісус зцілив її дочку, тим самим давши бажану крихту милості.
Але в історії Ізраїлю відбулася велика епохальна зміна, коли Ізраїль як народ відкинув і розіп’яв Божого Сина. Тоді їхня образна праведність припинилася – обітниця царської гідності перестала належати їм, і царство було відібране в них, щоб бути відданим народу, який приноситиме плоди його –Євангельській Церкві, “Своїй особливій власності – народу, ревному до добрих діл” (WTB) (Тит. 2: 14; 1 Петр. 2: 7, 9; Мт. 21: 43). Таким чином, “багатий” помер для всіх тих особливих переваг, і невдовзі він (юдейський народ) опинився у відкиненому становищі, у скорботах і стражданнях. У такому стані цей народ страждає відтоді і дотепер.
Лазар теж помер. Стан покірних поган і “вигнанців” Ізраїлю, які шукали Бога, зазнав великої зміни: ангели (посланці – апостоли та ін.) перенесли їх на лоно Авраама. Авраам представлений як батько вірних і приймає всіх дітей віри, які таким чином вважаються спадкоємцями всіх обітниць, даних Аврааму, тому що діти по плоті не є дітьми Бога, лише “діти обітниці признаються за насіння” (дітей Авраама), “яке є Христос”, і “коли ви Христові, то ви [віруючі] Авраамове насіння [діти] й за [Авраамовою] обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29).
Так, кінець існуючого в той час стану речей був добре проілюстрований образно, смертю – розпадом юдейської державності і позбавленням прихильності, якою Ізраїль так довго насолоджувався. Вони були вигнані і відтоді не бачили прояву “милості” до себе, тоді як бідні погани, які раніше були “відлучені від громади [держави] ізраїльської, і чужі заповітам обітниці [досі даної тільки Ізраїлю], не мавши надії й без Бога на світі”, потім “стали близькі Христовою кров’ю” і примирилися з Богом (Еф. 2: 12, 13).
До символізму смерті і поховання, використаного для ілюстрації розпаду Ізраїлю і його поховання, тобто приховування серед інших народів, наш Господь додав ще один образ: “І в пеклі [гадес, гробі], терплячи муки, він звів очі свої, і побачив здалека Авраама і Лазаря на лоні його” (Дерк.) і т. д. Мертві не можуть підняти очі, вони не бачать ні зблизька, ні вдалині, не розмовляють, як ясно сказано: “Бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости”. Мертві описані як ті, що сходять у “місце мовчання” (Еккл. 9: 9; Пс. 113: 25). Але Господь хотів показати, що великі страждання, “муки” додатково прийдуть на юдеїв як народ після їхнього національного розпаду і поховання серед інших народів, мертвих у провинах і гріхах; що вони будуть марно благати про звільнення і розраду від знехтуваного раніше класу Лазаря.
Історія підтвердила це метафоричне пророцтво. Протягом вісімнадцяти сотень років юдеї не тільки мучилися душевними стражданнями з приводу свого відкинення від Божої милості, втрати храму та іншого необхідного для жертвоприношень начиння, а й піддавалися невпинним гонінням з боку всіх класів, включаючи тих, які іменували себе християнами. Саме від останніх юдеї очікували милості, як це виражено в притчі: “Пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить”. Але цьому перешкоджає величезна безодня, що лежить між ними. Проте Бог все ще визнає відносини, встановлені в Його Угоді з ними, і звертається до них як до синів Угоди (вірш 25). Ці “муки” були покараннями за порушення їхньої Угоди і мали бути такими ж безсумнівними, як і благословення, обіцяні за послух (див. 3 М. 26).
“Велика безодня” представляє велику різницю між євангельською Церквою і юдеями: перші насолоджуються вільною благодаттю, радістю, розрадою і миром як справжні Божі сини, а другі тримаються Закону, який засуджує і мучить. Забобони, гордість і помилки з боку юдеїв утворюють оплот цієї безодні, який заважає юдеям перейти в стан справжніх Божих синів, прийнявши Христа і Євангеліє Його благодаті. Оплотом цієї безодні, що перешкоджає справжнім Божим синам піти до юдеїв, що знаходяться в рабстві Закону, є їхнє знання, що ділами Закону ніхто не може виправдатися перед Богом, і що якщо хтось дотримується Закону (входить під нього, намагаючись шукати схвалення у Бога через слухняність Закону), то йому не буде ніякої користі від Христа (Гал. 5: 2-4). Отже, ми, що належимо до класу Лазаря, не повинні намагатися змішувати Закон і Євангеліє, знаючи, що їх не можна змішати, що ми не можемо зробити нічого для тих, хто все ще тримається Закону і відкидає жертву за гріхи, дану нашим Господом. Вони, не бачачи, що настала зміна епохи, переконують, що заперечення Закону (як сили для спасіння) означало б заперечення всієї минулої історії їхнього роду, заперечення всіх особливих Божих відносин з “батьками” (обітниць і відносин, які вони не змогли правильно зрозуміти і використовувати через гордість і егоїзм). Тому вони не можуть прийти на лоно Авраама, увійти в справжній спокій і мир – наділ всіх правдивих синів віри (Ів. 8: 39; Рим. 4: 16; Гал. 3: 29).
Правда, деякі юдеї, ймовірно, приходили до християнської віри протягом усього Євангельського віку, але їх було так мало, що їх можна було проігнорувати в притчі, яка показувала юдейський народ в цілому. Як спочатку багатий представляв ортодоксальних юдеїв, а не “вигнанців Ізраїлю”, так і до кінця притчі він продовжує представляти схожий клас і, отже, не представляє тих юдеїв, які відмовилися від Угоди Закону, прийнявши іншу Угоду, або тих, які стали невіруючими.
Благання “багатого” про те, щоб послати “Лазаря” до його п’яти братів, ми тлумачимо наступним чином:
Народ Юдеї під час виголошення Господом цієї притчі неодноразово згадувався як “Ізраїль”, “загублені вівці дому Ізраїлевого”, “міста Ізраїлеві” і т. п., тому що там були [R2605] представлені всі племена. Але насправді більшість народу складали два племена, Юди і Веніаміна, бо тільки деякі з десяти племен повернулися з Вавилону на основі загального дозволу Кіра. Якщо народ юдеїв (в основному два племена) був представлений в одному “багатому”, то було б узгодженістю чисел розуміти, що “п’ять братів” представляють десять племен, розпорошених скрізь. Прохання про них, безсумнівно, було згадане, щоб показати, що вся особлива прихильність Бога до всього Ізраїлю (десяти племен, а також двох племен, згаданих безпосередньо) припинилася. Нам здається очевидним, що мався на увазі тільки Ізраїль, адже жоден інший народ, крім Ізраїлю, не мав “Мойсея і пророків” в якості своїх наставників (вірш 29). Більшість з десяти племен настільки знехтувала Мойсеєм і пророками, що не повернулася в землю обітниці, вважаючи за краще жити серед ідолопоклонників. Тому марно було намагатися далі спілкуватися з ними, навіть через одного з мертвих – образно мертвого, але тепер образно воскреслого, клас Лазаря (Еф. 2: 5).
Хоча притча не згадує про подолання цієї “великої безодні”, інші частини Святого Письма вказують на те, що вона повинна була існувати тільки протягом Євангельського віку, і що в його кінці “багатий”, отримавши міру покарання за свої гріхи*, вийде зі своїх огняних скорбот по мосту Божих обітниць, ще невиконаних для цього народу.
Хоча протягом століть юдеї піддавалися жорстоким гонінням з боку поган, мусульман і тих, хто вважав себе християнами, зараз вони поступово здобувають політичну свободу і вплив. І хоча більша частина “горя Якова” вже поруч, вони як народ будуть займати чільне місце серед народів на початку Тисячоліття. “Покривало” (2 Кор. 3: 13-16) забобонів все ще існує, але воно буде поступово зникати в міру світання Тисячолітнього ранку; [R4553] і ми не повинні дивуватися, почувши про велике пробудження серед юдеїв і про те, що багато хто починає визнавати Христа. Так вони покинуть свій стан “гадес” (національної смерті) і мук і прийдуть першими з народів отримати благословення через правдиве насіння Авраама, яким є Христос, Голова і Тіло. Оплот їхніх расових упереджень і гордості в деяких місцях падає, і смиренні, вбогі духом вже починають дивитися на Того, Кого вони прокололи, і питати: Чи не Христос це? І коли вони дивляться, Господь виливає на них дух милості і благання (Зах. 12: 10). Тому “промовляйте до серця Єрусалиму і звіщайте йому, що звершився час боротьби його” (Іс. 40: 1, 2).
Словом, ця притча, схоже, вчить про те, про що Павло пояснював у Римлян 11: 19-32. Через невір’я природні гілки відламалися, а дикі гілки були прищеплені до Авраамового кореня-обітниці. Ця притча залишає юдеїв в їхньому горі і не згадує про їхнє остаточне відновлення в милості, мабуть, з тієї причини, що це не стосувалося даної теми. Але Павло запевняє нас, що коли увійде повнота з поган (повне число з-посеред поган, необхідне для укомплектування Нареченої Христа), “через ваше [Церкви] помилування і їх [природній Ізраїль] помилувано” (Кул.). Він запевняє нас, що такою є Угода Бога з тілесним Ізраїлем (який втратив вищі, духовні обітниці, але все ще володіє деякими земними обітницями), щоб він став провідним народом на землі і т. д. На доказ цього твердження він наводить цитату з пророків, кажучи: “Прийде з Сіону [прославленої Церкви] Спаситель, і відверне безбожність від Якова [тілесного насіння]”. “Вони за Євангелією [високим покликом] вороги [відкинуті] ради вас, а за вибором [Божі] улюблені ради отців”. “Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого!” (Рим. 11: 26-33).