ЗБУДИСЬ, ДУШЕ, ПРОКИНСЬ, О СПЛЯЧИЙ!

"Прокинсь, о сплячий, і встань Із мертвих, а Христос освітить тебе” (Еф. 5: 14)(Хом).

Світ загально спить. В певному значенні слова він є мертвий. Як ми знаємо, вирок смерті перейшов на всіх людей внаслідок Адамового гріху (Рим. 5: 12). Відтоді весь людський рід йде до гробу; і навіть про тих, котрі ще мають певну міру життя, в Святому Писанні мовиться, як про "мертвих в своїх провинах та гріхах" (Еф. 2: 1). Але цей вирок смерті, який спочив на всьому людстві, Господь перетворив на вирок тривалого сну, після якого має прийти пробудження. В Своєму славетному плані Бог мав цей задум від самого початку – ще перед існуванням людства. В Божественному Плані наш Господь Ісус був Агнцем, забитим перед закладенням світу. Бог передбачив відкуплення та реституцію людства. Власне тому Біблія відноситься до смерті як до "сну".

Коли Бог промовляв до Мойсея біля палаючого куща, Він назвав Себе Богом Авраама, Ісаака та Якова, хоча ці мужі довгий час вже були мертвими. Наш Господь Ісус згадав ці слова, кажучи, що сам факт, що Бог промовляв про них, коли вони були мертвими, засвідчив, що має бути Воскресіння Мертвих (Луки 20: 37, 38: Вихід 3: 6). Він не казав мов би Авраам, Ісаак та Яків не є мертвими, знаходячись живими в якомусь іншому світі, але що це свідчить про те, що вони мали бути підняті з мертвих, "бо всі в Нього [Бога] живуть". Іншими словами, Божим наміром є, щоб всі жили (Івана 5: 28, 29), і Він може промовляти з точки погляду Свого вирішеного наперед задуму. В Старому і в Новому Заповітах про смерть мовиться як про сон – задля відкуплення та визволення від покарання Адамовою смертю, передбаченими через Христову жертовну смерть на хресті.

Знання Плану Віків, представленого в Святому Письмі, виявляє факт, що все людство буде пробуджене від стану Адамової смерті, щоб люди могли "прийти до пізнання правди", яка стане для всіх зрозумілою підчас Месіанського Царювання нашого Господа (1 Тим. 2: 3-6). В цьому, власне, полягатиме особисте просвічення, дане в той час всьому людству, а стосунок кожного до об'явленої усім Божої постанови вирішуватиме, чи така людина матиме вічне життя, чи знову буде кинута в обійми смерті. Така смерть буде Другою Смертю – вічним знищенням. В Біблії про Другу Смерть ніколи не говориться як про "сон". Цей вираз "сон" стосується тільки Адамової смерті.

Прокинься, о сплячий
Наш текст особливо стосується тих, котрі хоч існують, однак є мертвими в своїх переступах та гріхах, котрі є сонними до найвищих інтересів своєї душі, своєї істоти, котрі є під паралізуючим впливом ліку, призначеного великим противником (2 Кор. 4: 4). Від часу смерті нашого Господа, як великої жертви за гріх, заклик загально вийшов до всіх, котрі почули Послання Євангелії навернутися з гріху, повстати зі свого стану бездіяльності і жити згідно задуму, для якого їх створено. До тих, котрі звертають свій слух до цього послання, приходить особливий Поклик Євангельського віку.

Більшість людства, здається, мандрує через життя чимось на зразок лабіринту. Люди ще не збудилися, і виглядає, мов би вони дрімають. Як правило, люди не думають про більш важливі речі в житті, а лише про дріб'язки – що вони їстимуть, що питимуть, у що зодягнуться, де зможуть здобути приємність або розвагу, яким шляхом їм примножити свої гроші. Ці речі є справді дуже нікчемними порівняно з важливими питаннями: "Чому я живу? Яка мета мого створення? Яка моя відповідальність перед моїм Богом і моїми ближніми? Що для мене приготовано в майбутньому?" (Матв. 6: 31-33).

Досвід майже всіх, котрі прийшли до Господа, свідчить, що перше для них наступило пробудження душі. їхній прихід до Господа попереджало пробудження їхньої внутрішньої істоти – їхнього шляхетного "я", – їхнє невдоволення речами цього світу і прагнення чогось, що принесе відраду, заспокоїть голод І спрагу Бога. На тих, котрі тільки починають відчувати цей неспокій душі, слова нашого тексту повинні мати особливий вплив: "Прокинсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!". Передусім має прийти пробудження, усвідомлення наших потреб і голод Бога. Світло прийде тільки тоді, коли серце буде у властивому стані, щоб прийняти його.

Важлива криза в житті
Думка про потребу пробудження повинна викликати в нас симпатію до тих, котрі ще ніколи не чули голосу Господа. Вони потребують нашої симпатії. "Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують" – сказав наш Господь Своїм учням (Матв. 13: 16, 17). Це благословення є для Ісусових учнів сьогодні, і було для тих, до кого ці слова мовились безпосередньо. їхня душа пробудилася: вони бачили і чули речі досі незнані – речі незрівнянної вартості. Переважна більшість світу людства погрузла в гріху та деградації. Люди живуть тільки для речей, які залежні від часу та відчуттів. Здається, що в них є дуже мало корисного думання. Хоча вони вже чули про Бога небес, однак почуте справило на них зовсім мале враження.

Для тих, котрі таким чином жили багато років, приходить пора пробудження. Несподівано, через життєві досвідчення, вони є підняті зі своєї апатії до свідомості, що окрім того, що вони знали досі, існує щось, заради чого варто жити. Вони приходять до розуміння своєї гріховності, яка потребує Спасителя, своєї безпорадності і потреби помічника. Можливо вони мають правильну уяву – що вироком, який впав на людину, є смерть (Буття 3: 19). Але ще більш можливо, що їхні уявлення є хибними – що є вічні катування. Як би там не було, від миті свого пробудження вони опинились лицем до лиця з кризою в своєму житті. Як їм відгукнутися? Чи їм прийти до Бога і отримати благословення? Чи відвернутися від Нього та від голосу власного сумління і помандрувати в ще більшу темряву, більший гріх, щоб згодом мати набагато більші, ніж будь-коли досі, труднощі повернутись?

В випадку декого не було такого пробудження до усвідомлення гріха, бо від свого Дитинства вони були Господніми дітьми, призвичаєними до Біблії, до слухання молитв та співання пісень. Вони були християнами, однак їхня душа насправді ще не пробудилася. Вони спали, знаходилися в своєрідному стані лунатизму, ходячи скрізь з притупленим поглядом, маючи вигляд побожності –часто без найменшого її прояву.

Врешті, під Божим провидінням, вони несподівано зайшли у безвихідь. Вони отримали розумовий струс, який вивів їх з їхнього стану заціпеніння. Лицем до лиця вони зіткнулися з життєвою кризою. Вони побачили, в якому стані знаходяться. Вони почули Поклик до вищого, більш шляхетного життя. Ми добре пам'ятаємо, коли до нас прийшло це пробудження душі. Тоді нам було років п'ятнадцять.

Ради батькам та вчителям
Ця пора пробудження душі є важливим періодом в житті молодої людини. Приблизно в цьому часі наступають великі зміни в її організмі. Це пора глибоких роздумів, коли чинники, які формують духовний світ, мають найбільш благотворний вплив на розум юнака чи дівчини. Було б добре, щоб батьки, опікуни та вчителі завжди їм про це нагадували. Однак, ми не хочемо сказати, що не потрібно жодних особливих зусиль аби привести дитину до Господа ще до цього часу. Навпаки, від самого народження дитину треба привчати до виховання її та нагадування з боку Господа. Справді, виховання дитини повинно починатися навіть ще раніше: батьківський вплив на розум немовляти перед його народженням має величезне значення і відіграє вирішальну роль в формуванні характеру в наступних роках життя.

Говорячи про важливість цього періоду в житті – в межах п'ятнадцяти років, – на нашу думку розум дитини в цей час є достатньо розвинений, щоб почати проявляти, як ніколи досі, бажання пізнавати, питатися, бачити речі в новому світлі, дивитись за межі дріб'язкових речей теперішнього часу, втрачати інтерес до колишніх дитячих розваг. Батьки та вчителі повинні прикладати багато мудрості в своєму поводженні з дітьми в їхньому критичному віці. Вони не повинні ані докоряти, ані стримувати ці перші поривання розуму до вищих, набагато важливіших речей.

Мабуть досить знаменно, що в цьому віці діти так докладно розмірковують – можливо навіть докладніше, ніж будь-коли згодом. Однак, досвід підтверджує, що це саме так. Вже потім їхній розум буває зіпсований фальшивою аргументацією, а здоровий глузд потрапляє в таку плутанину, що губиться, не знаючи як і про що думати. Від старших себе вони вчаться обманювати і брати неслушні погляди на життя та на відповідальності з ним пов'язані. При цьому вони засвоюють помилкові вчення, яких часто годі позбутися.

Батьківська відповідальність дуже велика
Як не дивно признатися, але є батьки – а серед них деякі відверто вважаються християнами, – котрі кажуть: "Діти самі повинні дійти розуму." Наскільки вражає, що чиїсь батьки ще можуть так думати! Хто сіє дике зерно, той буде його пожинати. "Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!" (Гал. 6: 7). Неможливо уникнути цього невблаганного закону природи.

Від перших проблисків свідомого сприйняття дитину треба утримувати дуже близько Божественного зразка. Батьки повинні вміти пояснити дитині лагідними словами ці прикмети благородства та справедливості, які відкритий розум є настільки охочий прийняти – так само як губка всмоктує воду. Дитячий розум завжди готовий без залишку увібрати думки, щиро представлені йому батьками або кимось іншим, кому він довіряє. Але діти швидко втрачають довір'я до того, кого бачать брехливим, хто говорить їм неправду.

Діти дуже швидко зауважують, коли батьки кажуть неправду або є несправедливими. Це нищить їхнє довір'я, і з часом вони також вчаться обманювати, чинити фальш та несправедливість. Сумно признатися, але є батьки, котрим здається розумним і правильним вчити своїх дітей бути хитруватими та "практичними", маючи на увазі використання когось і прибріхування. Ми переконані, що всі, хто приходить до справжнього знання Божественної Правди і проникається її духом, не матимуть таких думок. Пізнавши правильний шлях, вони прагнутимуть, щоб їхні діти і всі, на кого вони можуть вплинути, обрали такий самий погляд Божого Слова, як і вони.

Після пробудження не спіть
Ті, котрі зазнали пробудження душі, повинні бути дуже пильними, щоб не задрімати знову – не помандрувати на давні світські дороги. Коли хтось вранці пробудився своїми почуттями, для нього є можливим перекинутися на другий бік і заснути ще раз. Одначе, після повторного пробудження енергійність вже є млявою, і розум в тій чи іншій мірі є притуплений та заціпенілий. В часі першого пробудження – після відпочинкового сну – розум є свіжий, хоча все це може бути втрачене, якщо дозволити собі задрімати знову. Тому після другого пробудження людину протягом всього дня змагає в'ялість і апатія почуттів.

Так є з тими, котрі після свого пробудження до усвідомлення вищих і шляхетніших прагнень та задоволень засинають знову. Вони можуть бути пробуджені вдруге, однак коли так стається, сприйняття душі є, мабуть, менш гострими, а сумління – менш чутливим. Для цього ми повинні підбадьорувати тих, котрі пробудилися, підвестися відразу з мертвого світу і відокремитися від тих, котрі ще довкола сплять.

Коли хто пробудився і почав повставати з мертвого світу, тоді душа є в стані прийняти світло небес. "Христос освітить тебе!" "Світло сіється для справедливого, а для простосердих – розрада" (Пс. 97: 11). Хто піднімається з мертвого світу, той осягає цей стан розради. Мертві, натомість, перебувають в стані безсилля (1 Івана 5: 19). Підняття до певного тривалого становища представляє повну зміну почуттів.

Пробуджений повинен відразу намагатись пізнати, що Господь хоче від нього аби він чинив. Він повинен почати вивчення Божого Слова. В ньому він знаходить, що шлях – єдиний шлях – до Бога є в Христі; що стежка, яка веде до Бога, пролягає через Голгофський Хрест. Душа повинна покладатися на Ісуса через прийняття заслуги Його жертовної смерті і повне підкорення себе Богу через Ісуса Христа як великого Заступника. На того, хто вчинив такий крок, починає сходити світло згори. Душа перший раз зможе збагнути небесні речі. Його часткою стане світло, зростаюче світло, бо кожний крок слухняності приносить більше знання. "А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня" (Прип. 4: 18).

В минулому багато з нас робило велику помилку вважаючи, що ми стали християнами тоді, коли перший раз пробудилися, коли перший раз піднялися з мертвого світу, що є довкола нас. Однак, в той час ми тільки дивилися в бік справжнього християнства, тільки пробудилися до свідомості факту, що існує така річ як єдність з Богом і уникнення осуду, якому світ підлягає через гріх.

Цей осуд далі лежить на всіх, окрім тих, котрі перебувають в Христі. Апостол вірно зауважує: "Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом" (Рим 8: 1). Від тої самої хвилини, коли ми ввійшли в Христа, ми є пораховані членами Його тіла і втратили всякий осуд Адамової смерті. Його жертовна заслуга, приписана нам, покрила всі наші недосконалості, а також гріхи минулого. Вираз "повстання з мертвих" означає, що ми живемо воскреслим життям, що в нас започатковано нове життя в Христі (Рим.6:4). Це життя, якщо продовжуватиметься добрим чином, буде звершене тоді, коли ми отримаємо наші славні тіла в Першому Воскресінні.

На випробуванні життя або смерті
Відколи через віру в Ісуса, нашого Відкупителя, і через повне посвячення Богу ми позбулися осуду смерті, який прийшов на людство внаслідок непослуху Адама, ми є знову поставлені на випробування життя. Перше випробування життя було дане для Батька Адама, і коли він не встояв, на все його потомство прийшов осуд. Але ніхто не може бути випробовуваний вдруге на рахунок кримінального злочину, якщо перед тим його не виправдано від попереднього осуду. Отже, ніхто не може мати повторного випробування, доки він не вибереться з-під осуду, що прийшов через Адама.

Лише Церква Христа є сьогодні на випробуванні щодо вічного життя. Рахується, що всі з її числа перейшли від смерті до життя, але це спасіння є тільки через надію. Вони ще мають бути засвідчені тобто розвинені як Нові Створіння в Христі. Знаходячись сьогодні на випробуванні, вони ввійшли в Христову Школу, щоб бути вдосконаленими в характері і статися копією дорогого Божого Сина, Котрий є їхнім великим наставником. Вони повинні бути приготовані до їхньої майбутньої праці в Царстві, бо якщо будуть засвідчені вірними навіть до смерті, то стануть вчителями наступного Віку - повідомляючи, підносячи, заохочуючи і благословляючи весь світ людства, котрий помер в Адамі і котрий має бути пробуджений, щоб Господь міг мати з ним справу в наступаючій Епосі.