ПОДУМАЙТЕ ПРО ТОГО

“Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх” (Євреїв 12: 3).
Цілком природно, що людей втомлює якась річ, якщо вона не несе в собі нічого нового. Як не дивно, навіть слухання правди за якийсь час викликає втому. Те саме можна сказати про життя воїна. Легко вступити до війська, марширувати під барабанний дріб та звуки оркестру, радіючи від душевного піднесення, та коли настає сира, холодна пора, коли лід сковує окопи і не чути войовничих звуків, воїна долає втома, і військове життя вже не здається таким привабливим як на початку. Так і з нашою духовною боротьбою – добрим боєм віри. Часом все довкола здається радісним, християнські воїни крокують в ногу, і все додає заохочення та підбадьорення. Та буває так, що нависають хмари, стає сутінно, наганяє холоду, меншає запал і приходить знеохочення. Тому Господь, очевидно, і порадив нам “думати про Нього”, щоб ми набралися заохоти та бадьорості і йшли далі, надихаючи інших. Він знає, чого ми потребуємо.

ЩОБ ВИ НЕ ЗНЕМОГЛИСЬ І НЕ ВПАЛИ НА ДУШАХ СВОЇХ

Апостол Павло радить нам не забувати збиратися разом тим більше, як бачимо, що цей день наближається. Чому? Бо “цей день” матиме свої особливі випробування, свої труднощі, свої приваби в різних напрямках, і повість про Хрест здаватиметься старою порівняно з іншими новими речами, і нам, відповідно, треба буде підтримувати один одного. Існує небезпека стати літеплими духовно. Звідси загальна порада Господньому народу збиратися разом, щоб заохочувати себе взаємно. Коли ми намагаємось будити чисту думку інших, ми відновлюємо власний розум. Тому бачимо мудрість усіх Божих вказівок стосовно Правди.
Віримо, що в кожному зібранні є небезпека втомлюватися робити добро. Робити добро коштує щось і має на увазі жертвування. Якщо ви служите Господній справі, то якимось чином зрікаєтеся себе. Якщо у нас немає особливої любові до Господа та Правди, ми скажемо: “Це така втомлива праця, а в мене стільки проблем в інших справах і зі стількома людьми треба зустрітися”. Стільки речей приходить на вас і на всіх нас, що остаточно ми можемо сповільнити і послабити наші зусилля. Світ, плоть та противник тиснуть, щоб відвести нас не просто від нагороди, а від вузької стежки, яка веде до цієї нагороди. Вони послаблюють наш запал і позбавляють відваги; вони змушують нас слабнути духом і казати: “Я так змучився; я більше не можу!” Безсумнівно, нам усім траплялися такі випробування. Якщо ми слабнемо тілом, ми не можемо достатньо відпочити, але якщо ми слабнемо розумом, то відновитися стає ще важче.

ЩО МИ ПОВИННІ ДУМАТИ ПРО НЬОГО?

Отже, що робити, коли ми втомлюємося і слабнемо розумом? Апостол говорить: “Подумайте про Нього!” Про кого? Ми всі знаємо, що він має на увазі нашого Господа Ісуса, великого “ТОГО”. А що нам думати про Нього? Думати про Його народження? Що ж, це корисно, але не про це каже апостол. Думати про Його славу та честь? Не зовсім; швидше треба думати про те, скільки Він витерпів, не слабнучи і не втомлюючись і при цьому не відмовляючись від праці, за яку взявся. Він постановив виконати певну працю, і так само ми! У деяких відношеннях ми взялися за виконання тієї ж праці, яку виконував Ісус. Тому подумаймо про Нього, щоб не втомлюватися і не слабнути, коли йдемо слідом за Ним!
Звичайно, в цих словах є звернення не до світу, а до тих, які увійшли в Господню сім’ю і взяли свій хрест, щоб йти за Ним; до тих, які посвятилися для Нього, уклали угоду з Господом при жертві, кажучи, що вони все віддаватимуть в Його службі, щоби йти за Ним за будь-яку ціну. Власне їм сказано думати про Нього.
Але що саме їм думати про Нього? Думати про все те, що Він переніс (не ослабнувши) заради виконання волі Отця, про перекір, який перетерпів проти Себе від грішних. Це і є труднощі, з якими ми стикаємося в наших намаганнях чинити Отцівську волю. Коли би не було диявола і не було жодних грішників, ані жодних випробувань, йти по житті було би великим задоволенням. Але коли доводиться плисти вверх, долати течію, коли майже все відбувається навпаки, тоді нас чекає важке завдання. Погляньте на плавця! Йому треба змагатися з течією, щоб не бути підхопленим і знесеним униз. Мить послаблення, і потік тягне за собою. Щодо нас, то таким є природний нахил, і в світі, довкола нас, існують різні течії мислення та активності, які тягнуть у протилежному напрямку від того, що ми намагаємося робити.

ВІДДАНІСТЬ ТА СЛУХНЯНІСТЬ НАШОГО ГОСПОДА

Подумаймо про Його приклад, про Його слова, бо інакше ми можемо ослабнути. Є багато причин, чому так може статися. Одна з них у тому, що ми можемо вважати опозицію до себе надто великою. Ісус мав опозицію з боку всіх впливових людей в народі за Його днів. Його постійно кривотлумачили, аж врешті наклепники назвали Його богохульником – тим, хто говорить блюзнірства проти Бога, хто каже, що він подібний до Бога і навіть більший від Бога. Це було частиною звинувачень проти Нього. Обвинувачення не були правдивими, проте Він їх стерпів, хоча мав владу припинити. Якщо Він міг виганяти демонів і відкривати очі сліпим, то напевно міг щось зробити, щоб змінити речі, які стосувалися Його самого. Чому ж Він цього не зробив? Бо Він виконував волю Отця, а воля Отця була в тому, щоб свідчити про Правду і показати при цьому власну відданість.
Хіба не так є з нами? Але чому Отцю залежить на нашій відданості? Бо Він шукає певний клас з певною метою. У випадку Ісуса Він шукав того, Хто буде Головою Церкви. У нашому випадку Він шукає тих, які будуть членами Тіла. У Нього є великий план, який передбачає повалення гріха і благословення всіх поколінь землі, і Він зараз шукає клас, який є в згоді з усіма Його планами та задумами. Він шукає тих, які готові радше зазнати смерті, аніж порушити Його Слово або уникнути виконання Його волі.
Таким є наше славне становище, і ми думаємо про Того, Хто ніколи не зробив помилки у виконанні волі Отця. Однак Він страждав так, немовби зробив дуже багато серйозних помилок. Він страждав так, немовби був невірним, хоча насправді був завжди вірним. Юдеї заявили, що Він не має ніякого патріотизму, проте Він був відданий Своєму народу в кожному відношенні. Ісус сказав: “Мене безпідставно зненавиділи!”

ВИТОНЧЕНІ СПОКУСИ

Розсудіть це у своєму розумі. Подумайте про Нього. Такі страждання обов’язкові, адже Отець не вважатиме розсудливим підняти до такого високого становища того, хто не був цілковито відданим. Він навіть не міг дати Своєму Синові божественну природу без повноцінного випробування. Наш Господь, Нове Створіння, був випробуваний у всіх речах подібно до нас, окрім гріха. Він не був випробуваний як деградована людина, ані як батько; Він не був спокушений спиртним тощо. Спокуси, які приходять на Нове Створіння, відрізняються від тих, які приходять на грішника.
Ісус підлягав спокусі зазнати втоми і ослабнути у Своєму розумі. Це був один зі способів, яким сатана представив Йому особливі спокуси. Сатана сказав нашому Господу, що Він позбудеться труднощів, якщо співпрацюватиме з ним, і уникне всього, що обов’язково і неминуче прийде на Нього згідно зі шляхом, накресленим Єговою. Господь негайно дав відповідь: “Геть від Мене, сатано!” Іншою спокусою був натяк показати велику силу, яку Він здобув як духовно зачатий Син, щоб використати її для задоволення власних природних потреб або для публічного показу. Так само є з тими, які можуть прагнути робити щось для показності, а не покірним чином, як повинно бути. Ми можемо сподіватися мати такі ж спокуси, які мав наш Господь. Тому ми повинні пильнувати, щоб бути вірними Отцю.

ХРИСТОС ПОКЛИКАНИЙ ПОЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ, І ДО ЦЬОГО ПОКЛИКАНЕ “ТІЛО”

“Коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”. Причина, чому Отець так дбайливо вибирає клас Церкви, полягає в тому, що вона має царювати. Він не вибере ані лицемірів, ані невірних, ані недбалих, щоб вони були правителями і учителями людей в грядущому Царстві. Він не вибере тих, які ще не навчилися покори, бо як би Він міг їх використати для навчання покори інших. Бог прагне мати таку громаду священиків та суддів (щоб вони разом з Його Сином протягом тисячі років керували світом і благословили його), яка виявиться вірною за всіх обставин, якій Він може довіряти абсолютно, яка буде випробувана і знайдена вірною. Ось причина, чому Він перевіряє і випробовує в Євангельському віці кожного, кого хоче вжити в майбутній праці.
Отже, поклик Євангельського віку є до того, щоб жертвувати собою. Бог не приховує цього факту від нас. Він не кличе нас, щоб ми просто стояли і казали, що ми хочемо бути послідовниками Ісуса. Ні! Наш Господь каже: “Коли хоче хто йти вслід за Мною [бути Моїм учнем], хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”. Не обманюймо себе. Якщо ми попередньо себе обманювали, то це була наша помилка. Старий Завіт говорить: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною”. Отже, нічого прихованого. Хто хоче йти слідом за Ісусом, повинен показати свою вірність через готовність жертвувати. У минулому нас бентежили фальшиві учення, але сьогодні “ми бачимо Ісуса”, бачимо те, що Він зробив і як Він терпів, не втомлюючись і не відступаючи. Коли ми думаємо про Нього, це робить наш шлях виразним. Інколи ми кажемо, що ми не були достатньо уважними в тій чи іншій справі і наробили помилок. Часто ми знаходимо помилки в собі, показуючи тим, що ми частково заслуговуємо на наші терпіння. Але у випадку нашого Господа було по-іншому. Він приймав лихослів’я, перекручування і тому подібне, хоча в Ньому не було жодної вини. Він все зносив, але був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників”. Ми, хоча йдемо слідом за Ним, не зазнаємо стільки, скільки зазнав Учитель.

НАСЛІДОК НАШОЇ ВІРНОЇ ВИТРИВАЛОСТІ

Ми повинні думати також про наслідки. Хоча Отець дозволив Ісусові померти на хресті немов злочинцеві, Він не дозволив нашому Господу залишитись мертвим, а виконав обітницю підняти Його з мертвих. Ми також маємо обітницю: що як Отець підняв Ісуса з мертвих, так Він підніме і тих, які виявляться гідними через вірність до смерті. Піднявши Ісуса, Отець дав свідоцтво Своєї вірності. Ісус не мав прикладу для Себе; Він все мав робити вірою, бо не мав нікого перед Собою. З нами є по-іншому. Крім того, ми не маємо багато що втрачати, як мав наш Господь. Проте, якщо ми довіряємо Богу, то Він вірний, щоб вберегти нас і зробити так як обіцяв, щоб підняти нас разом з нашим Головою. Подумаймо, які великі речі Бог зробив для Свого Сина. Подумаймо також, що у випадку нашої вірності Він обіцяв нам частку в славі нашого Господа. Це настільки дивно, що важко собі уявити! Коли би Бог не пояснив нам, боїмось, що ми би цього не зрозуміли. Коли би Він сказав тільки раз, ми могли би сумніватися, та Він повторював це раз за разом багатьма способами, щоб усунути всі причини для сумніву, і ми повинні цьому вірити. Як це чудово!
Подумаймо про Нього! Подумаймо про те, як Бог високо підняв Його. Подумаймо, який великий привілей дано нам, щоб ходити Його слідами, особливо якщо наше життя недосконале, незадовільне навіть для нас самих, і це життя є усім, що ми маємо дати. Яка дивовижна річ, що Бог зарахує нашу маленьку жертву як частину того, що дав Ісус! Ми маємо стати спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом, маємо отримати “спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для нас, що ми бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу”. А тепер згадайте, що ми живемо в останньому часі – в самому кінці віку! Довкола нас починається нова епоха, і більшість людей настільки спантеличена, що не здогадується, які чудові речі творять сьогодення. “І цього не зрозуміють усі несправедливі, а розумні зрозуміють” (Дан. 12: 10). Справжній Господній народ є єдиним, хто має правильне розуміння цих речей.
Як уважно народ Бога повинен зважувати власні думки і вчинки! “А коли все оце [що є сьогодні] поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня... Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі” перед Його лицем. “Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного. Амінь” (2 Петр. 3: 13-18).

ЗАКЛЮЧНІ ПОРАДИ

Пам’ятаючи те, що чекає нас попереду (як учасників з Ісусом в Його славі, честі та безсмерті), ми повинні вести святе життя. Ми повинні жити майбутнім, а не минулим. Не думайте занадто багато про минуле. Не треба жити минулим, повертаючись до помилок та спотикань і до відчуття, що ми покинуті, а маймо віру, що коли “ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1 Ів. 1: 9). Ми повинні мати таке пошанування до цих милостей та благословень прощення, щоб показувати його в нашій поведінці.
Щораз більше звертаймо увагу на пораду нашого вірша і думаймо про Того, Кого Отець так високо підніс. Пам’ятаймо, що Він покликав нас тим самим високим, небесним покликом і обіцяв допомагати на всьому шляху. Якщо будемо про це пам’ятати, то вже не будемо втомлюватись та слабнути, а станемо сильними в Господі і в силі Його могутності, будемо йди вперед від благодаті до благодаті, від слави до слави, перемінимось відновою нашого розуму, щораз більше переконуючись у тому, що то є добра, прийнятна і досконала воля Бога. Тоді остаточно ми здобудемо всі славні речі, які Він зберіг для тих, які люблять Його більше від батьків, дітей або себе, або будь-якої іншої особи або речі.

3HG857