“ПОЩЕННЯ ТА СВЯТКУВАННЯ” – ПРАВИЛЬНЕ ТА НЕПРАВИЛЬНЕ

"А як ви постите, то не будьте сумні" (Мт. 6:16)

Великий піст – сорокаденне пощення, якого дотримувались напередодні роковин Ісусової смерті, довгий час був утвердженим правилом для деяких християн. Хоча він не є Божественною постановою і може вважатися не більше ніж радою, цей звичай подобається багатьом. Як всяка добра річ, він є або хибно зрозумілий або ж багатьма перекручується, бо розум цих багатьох не є духовно налаштований. Багато вважає піст наказом, нехтування яким приведе до несхвалення з боку друзів, а обходження, навпаки, дасть ту чи іншу милість від Бога або полегшення від заслуженого покарання за власні гріхи. Дехто навіть сподівається, що піст остаточно означатиме, хоч невідомо яким чином, деяку вигоду.

Ми пропонуємо ілюстрацію такого недбалого посту, яке не подобається Богу і не має вартості перед іншими, тобто є лицемірним. Скажемо, когось, призвичаєного до обходження посту, навчено, що він повинен вживати під час посту лише одну чашку кави. Щоб випити ціле горня, йому доводиться йти на той чи інший компроміс з власним сумлінням, однак випивши горня кави, в якому є аж дві чашки, він вважає, що Господь не спостеріг його хитрості і нагородить за такий лицемірний піст.

Ніщо не знаходить більшого осуду в Господніх очах як лицемірство. Чесність є якістю, яку повинні мати всі, котрі прагнуть бути Богу до вподоби – незалежно від того, якими слабкими та упавшими вони є по спадковості. В Своєму проповідуванні Ісус засудив лицемірство понад будь-який інший гріх – можливо навіть понад всі інші гріхи разом узяті. Першим уроком християнина і кожної людини взагалі повинна бути чесність – не тільки в справі грошей, але й в усьому іншому, включаючи слова й думки.

Хоча Біблія ніде не вказує на конкретну пору посту, проте апостол радить постити. Святий Павло пише: "...в цьому себе виявляємо ...у постах", додаючи "часто в пості" (2 Кор. 6: 4, 5; 11: 27). Очевидно, піст випливає вже з самої природи самопожертвування – не в наказовому порядку, але як добровільне жертвування нашої душі для Бога з наміром ще більшої активності в Божій службі або ще більшого панування над нашим недосконалим смертним тілом в інтересах нашої нової духовної природи.

Властиві думки в пору посту
Справді, багато можна сказати на користь пощення під час час Великого посту. Воно є корисним передусім на ґрунті гігієни – особливо для всіх багатих та схильних до повноти, коли вони вирішують постити протягом весняної пори, або стримують себе, щоб не їсти так багато м'яса, солодощів, печива і т.п., як вони звикли їсти під час зимових холодів – їсти менше, ніж прагне того їхній апетит. Коли йти таким шляхом, то значно менше було б наривів, прищів, розладів печінки, запалень і звичайно витрат на лікування. Це практична сторона справи, яка, мабуть, бра­лася до уваги при початковому встановленні Великого посту.

Однак з Великого посту християнин може взяти для власної користі набагато глибше, духовне значення. Він може пригадувати досвід Спасителя протягом сорока днів перед Його розп'яттям. Він може пригадувати, що перед Своїм розп'яттям Ісус встановив Господню Вечерю і вказав властиву дату для її щорічного пригадування між Його послідовниками, як це було звичаєм в ранній Церкві. Він може зі співчуттям пригадувати випробування Відкупителя в цю пору року і пам'ятати, що всі послідовники Ісусової угоди погодилися брати участь в Його чаші терпіння, приниження, нерозуміння, перекручень, лихослів'я, образ та смерті. Він може пригадувати, що це була особлива пора Ісусових випробувань, тому від самого початку вона, мабуть, була порою особливих труднощів, випробувань, пересівання також між Його послідовниками.

Всі ці роздуми можуть найкращим чином спонукати справжній Господній народ триматися посту перед роковинами смерті їхнього Відкупителя. Отож, додержуючись такого посту та обмеження апетиту – з наміром бути якнайближче Бога, – вони напевно прагнутимуть мати з Ним цю частку до самого кінця, як про це пише Святе Письмо: "Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас".

Зразок посту
Ми не маємо жодних вказівок щодо виду або кількості їжі, яку належить споживати. Ми віримо, що деякі люди є настільки ослаблені фізично, що для них було б абсолютно шкідливо стримуватися від харчу, який їм потрібно засвоювати. Роблячи постанову дотримуватись посту, належить керуватися однаково серцем і розумом.

Пророк Даниїл дає нам доказ цього, коли розповідає, як протягом цілих трьох тижнів він не їв жодного хліба, який був йому до вподоби, шукаючи в молитві понад усе Господньої ради щодо клопітливих справ. На офіційному становищі його оточувало все найкраще, що можна було мати в царстві. Але він суворо обмежував себе навіть в тих речах, які його організм потребував для утримання розумових та фізичних сил. Він не їв нічого понад міру, що обтяжувало б його організм і чинило його млявим в думці та вчинку, прагнучи при цьому зробити його придатним для щоденних обов'язків і для тієї особливої молитви, в якій є прохання здобути мудрість. Ми всі можемо взяти для себе приклад з такої лекції Святого Письма.

Ісус не навчав Своїх учнів йти за звичаєм посту. Коли на це хтось звернув увагу кажучи: "...Учні Іванові часто постять" і фарисеї, а також інші, а "учні Ісусові не постять", то у відповідь Ісус промовив, що на це не є відповідна пора. Замість посту вони мали свято. З ними був Наречений. Вони не знали смутку, турбот. Всі їхні бажання були задоволені; вони пили з Джерела Божественної Правди та ласки; вони вільно споживали дивовижні слова життя, а тому не постили як інші.

Це, однак, не означає, що вони жили розкішно. Пам'ятаємо, як в двох випадках, після того, як Ісус нагодував натовп хлібом та рибою, дивовижно розмноженими, Він звелів Своїм учням зібрати позостале, і це було їхньою їжею протягом багатьох наступних днів. Це був буквальний піст, хоча й невидимий зовні. Ісус сказав, що прийдуть дні, коли з ними вже не буде Жениха, додавши: "...Прийдуть дні ...й постити будуть вони" (Мт. 9: 15). Їхні дні посту та молитви почалися відразу після розп'яття Господа і тривали весь цей час – чи то видимі зовні в вигляді посту перед Пасхою, чи знані тільки їхньому власному серцю. Всі послідовники Ісуса дотримувались посту, самовідречення, інакше вони напевно не чинили б духовного поступу.

Постійний піст християнина
Є помилкою вважати, що піст стосується тільки їжі; насправді він стосується всього. В своєму найширшому значенні він свідчить про самовідречення – про відмову від бажань тіла з одночасним намаганням зміцнити духовну природу. Апостол ясно показує це в своєму нагадуванні, щоб чоловіки та дружини від часу до часу жили окремо, щоб тим самим вони могли більш повно віддатися молитві та роздумам про духовні речі (1 Кор. 7: 5). Справжній християнин дійсно житиме щоденним життям самовідречення. Він пам'ятатиме слова апостола: "...бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити". Таке умертвляння тіла, така відмова від різних принадливих речей або тілесних нахилів в інтересах нової природи власне і є постом.

"Щоб ти посту свого не виявив людям"
Вказівка нашого Господа полягала в тому, що Його послідовники не повинні робити з посту удавану річ – не повинні вихвалятися своєю самопожертвою та самовідреченням. Ці речі мають бути тільки між ними та Богом. Замість того, щоб надавати своєму вигляду серйозності і показуватись на людях, вимагаючи співчуття, вони, навпаки, повинні подбати передусім про те, щоб ніхто цього не спостеріг зовні – повинні вмити своє лице, намастити голову і мати загальний вигляд бадьорості та щасливості. Справді, істинний християнин, котрий постить властивим чином і з властивими почуттями, не потребуватиме удавати щасливість, бо його часткою буде радість Господа і "мир Божий, що вищий від усякого розуму", котрий "пануватиме в його серці".

Отже, задум Святого Письма, мабуть, полягає в тому, що Господній народ поститиме, або, іншими словами, дотримуватиметься самообмежень в фізичних потребах, їжі і т.д., щоб одночасно святкувати в духовному оточенні і відпочинку. Весь зміст Святого Письма наводить на думку, що послідовники Христа духовно збагачуються, коли дозволяють розуму Духа, освяченому розуму, святому Духу Бога панувати в їхніх смертних тілах – обмежувати їхні природні нахили, смаки, вподобання, потяги, які, за словами Святого Письма, є більше або менше зіпсовані по спадковості – через наше відчуття відчуженості від Бога і через прокляття, яке ми успадкували з природи.

Святий Павло висловлює це ставлення словами: "Бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити те, що хотіли б" (Хом.). Отже, як говорить нам Біблія, християнин постійно веде боротьбу не тілесною зброєю, не зі своїми сусідами або рідними, але з собою, тобто його нова природа веде добру сутичку з старою природою. З цього конфлікту він має вийти переможцем; і його перемога не буде повною, доки він не стане дійсно мертвим за тілом, доки, як Нове Твориво, він не зазнає благословення воскресіння до досконалості духовної природи.

Святкування під час посту
На невідроджену особу це може справити помилкове враження, бо може здатися, що в випадку правильності такого представлення життя християнина має бути дуже нещасливим – має бути постійним воюванням з собою, постійною обачливістю, постійним самовідреченням і боротьбою проти природних нахилів гріха. Але таке припущення є дуже помилкове, бо насправді християнин сам володіє істинною таємницею щасливого життя. Навіть люди зі світу визнають факт, що во­ни потребують дотримуватися самообмеження, і хто сіє для тіла і живе згідно з прагненнями своєї упавшої природи, той напевно прямуватиме від поганого до ще гіршого і ганебним чином закінчить свою життєву кар'єру.

Отож, ми знаходимо між невідродженими особами багато шляхетних людей, які хоч не є зачаті Святим Духом, проте виявляють сильний характер і велику поміркованість в життєвих справах. Вони практикують це самообмеження не ради Бога, а з власних інтересів, навчаючись з досвіду і через спостереження, що таке життя буде благословенням для них самих і для інших. Такі характери повинні бути і справді є шановані та їх високо цінять. Однак, народжені і виховані в несприятливих обставинах, вони навряд чи зуміють досягнути таких самих благородних критеріїв як ті, котрі мали кращі умови для народження та виховання.

Ті, котрі сталися християнами в справжньому значенні, мають усіляку перевагу над іншими. Вони чинять все як для Бога. Хоча вони також усвідомлюють користі, які приходять до них з природного боку через самообмеження, вони бачать і ще більше оцінюють майбутнє вічне життя і Божественну милість, яка веде до нього. Це Послання, потрапляючи до всіх, котрі мають вуха до слухання через Біблію, має силу і дає натхнення однаково слабким і сильним, пересічним з природи і більш благородним. Воно запевняє їх про Божественну милість та зацікавлення їхнім добробутом – що Божа любов подбала для Своєї справедливості про відшкодування на користь усіх, тобто, що заслуга Христа, приписана кожному відпо­відно до потреб, дає можливість відгукнутися на Євангельський поклик і піти далі та вище як Нове Твориво.

Ця радість, цей мир, ця щасливість, які приходять разом з усвідомленням, що нас прийнято в Божу сім'ю і ми є співспадкоємцями з Його Сином, нашим Господом Ісусом Христом, є такими великими, що з ними не може порівнятися ніщо інше. Не дивно, що Святий Павло пише про них, кажучи: "...Стародавнє минуло, ото сталось нове" (2 Кор. 5:17). Замість земних надій на земне багатство, ім'я та репутацію вони мають небесні надії на небесне багатство, славу та честь. Замість прагнення минущих привілеїв та людської пошани вони мають перед своїм розумом Божі обітниці – надзвичайно великі та цінні. Ці обітниці дають їм певність, що вірність в теперішніх досвідченнях та труднощах і виявлення своєї лояльності до Бога та принципів Його справедливості остаточно принесе їм через Христа честь, славу та безсмертя – участь з Ісусом в Його Тисячолітньому Царстві.

З такими надіями, такими перспективами і такими обітницями життя є варте того, щоб його прожити; всі ці речі справді є новими. Хто досягнув цього високого рівня, той разом з апостолом може вважати всі земні речі так чи інакше невартісними. Для них піст, самовідречення, стриманість, навіть злидні та переслідування, не є страшними. Вони радіють ними, маючи запевнення Біблії, що це є ознакою їхньої спорідненості з Богом, і що Він поводиться з ними, як з синами, виховуючи, прилаштовуючи, шліфуючи та випробовуючи їх, готуючи для отримання небесної слави.

Цей клас має захоплююче життя, незалежно від того, що може думати собі світ. Їм належить Божий мир, який перевищує всяке зрозуміння; вони мають Божественне запевнення, що оскільки вони ввійшли в Божу сім'ю через визначені Двері, через Ісуса Христа, то "все є їхнє" і Він "щедро дає усе на спожиток"; що "тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре". Вони усвідомлюють, що Бог, Який почав в них цю добру працю, є охочий і здібний завершити її до Дня Христа (Фил. 1: 6). Вони шукають, як їм вчинити певним своє покликання і вибрання. Їхнє оцінення зростаючого рівня знань є таким великим, що випробування та труднощі шляху – піст, самовідречення і протидія против­нику – є тільки легкими труднощами, не вартими того, щоб їх порівнювати з славою, яка має в них відкритись.

Навіть їхні молитви поступово міняються. Вони все менше намагаються просити про саму лише їжу, одяг та земні речі; навпаки, тепер вони приймають з вдячністю усе, що може прийти до них через Боже провидіння. Їхні молитви це переважно жертвування хвали, згадування про отримані Божі милості, виявлення довір'я до Бога і прохання про більшу міру святого Духа – незалежно від того, що б це означало на шляху більших випробувань, труднощів та переслідувань, бо вони прагнуть, щоб в них могла звершитись Божа воля.

На завершення ми радимо всім людям справжній піст, справжнє поневолення себе, справжній примус в стосунку до тілесної волі, як необхідну річ для розумо­вої, моральної та інтелектуальної рівноваги та розвитку. І особливо ми радимо стриманість, самовідречення і обмеження для тих, котрі посвятили своє життя для Бога, щоб йти слідами Ісуса. Але ми засуджуємо всяке лицемірство та удавання, пов'язане чи то з Великим постом, чи зі звичайним постом, чи з будь-якою іншою річчю, як огиду в Божих очах і дискредитацію шляхетних прагнень будь-якого чоловіка та жінки, і перш за все недоречність з боку тих, котрі намагаються йти за Божим Агнцем – за Спасителем.