[3HG443]
ПРОСТИМІ Й НЕПРОСТИМІ ГРІХИ

На попередніх сторінках ми коротко показали, яким є крайнє покарання за навмисний гріх. Покарання Адама, яке торкнулося всього людства, було саме такого роду; і тільки в результаті смерті Христа як нашого викупу від покарання за цей навмисний гріх можливе прощення цього гріха або наступних гріхів.

Простимі гріхи – це ті, які є наслідком слабкостей, спричинених гріхом Адама, що його Христос залагодив раз і назавжди. Вони не є навмисними, а вчиняються через незнання або слабкості плоті. Бог обіцяє прощати всі такі гріхи, якщо ми каємося в ім’я і через заслугу жертви Христа.

Непростимі гріхи, тобто гріхи, які не можуть бути прощені, – це гріхи, вчинені навмисно. І як покаранням за перший навмисний гріх була смерть, припинення існування, так смерть є покаранням за кожен навмисний гріх, вчинений проти повного знання і здатності вибирати й робити правильне. Це – Друга Смерть, на відміну від попереднього покарання, адамового, від якого викупна жертва Христа звільнить усе людство.

“Гріх на [Другу] смерть”, прощення якого, як стверджує апостол, марно просити (1 Ів. 5: 16), є не тільки свідомим гріхом, але й гріхом проти ясного знання, гріхом, для якого не можна знайти належного виправдання. Оскільки це гріх проти ясного знання, тобто просвітлення у святості, його ще називають “гріхом проти святого Духа” (Мт. 12: 31, 32), за який немає прощення.

Але є ще інші частково свідомі гріхи, які, відповідно, є частково непростимими. До таких гріхів причетні спокуси зсередини і ззовні (оскільки вони є прямим або непрямим наслідком гріхопадіння), і воля погоджується на них під тиском спокуси або через слабкість. Тільки Господь знає, як правильно оцінити нашу відповідальність і провину в таких випадках. Та для справжньої Божої дитини є тільки один правильний шлях – покаяння і прохання про милосердя в ім’я і через заслугу Христа, великої жертви за гріх. Господь пробачить того, хто кається, у тому сенсі, що поверне йому Свою прихильність, але той обов’язково буде “битий” (Лк. 12: 47, 48) за гріх – наскільки Бог вважатиме, що гріх був скоєний навмисно.

Нерідко совісна особа усвідомлює, що вона скоїла гріх, і що в ньому була певна навмисність [3HG444]. Вона справедливо відчуває себе засудженою, винною перед Богом, усвідомлюючи свою провину і, забуваючи про джерело для гріха й нечистоти, відкрите Богом для нашого слабкого, гріховного роду, впадає в стан смутку, вірячи, що вчинила гріх на смерть. Такі особи блукають понурою пустелею, поки не знайдуть джерело очищення.

Однак нехай вони пам’ятають, що саме їхній сум через гріх і бажання повернутися до божественної милості є доказом того, що вони не вчинили гріха на смерть, адже апостол каже, що ті, хто вчинив гріх такого роду, не можуть відновитися до покаяння (Євр. 6: 6). Отже, ті, хто кається, можуть завжди бути впевнені, що їхні гріхи були, принаймні частково, наслідком гріхопадіння, а отже, не були гріхами на смерть, але такими, що потребують прощення й покарання.

НЕМИНУЧА МАЙБУТНЯ ВІДПЛАТА

Хоча Писання вчить, що нинішній Євангельський вік є Судним днем Церкви, періодом випробувань, а Судний день світу, час випробувань, буде віком Тисячоліття, все ж таки виникає розумне запитання: в якій мірі ті, хто не належать до посвяченої Церкви, будуть нести відповідальність у Тисячолітньому віці за свої лиходійства жорстокості, нечесності та аморальності в нинішній час? І в якій мірі ті, хто належить до того ж класу, будуть винагороджені за свої нинішні зусилля жити моральним і доброчесним життям?

Це важливі питання, особливо для світу; і було б добре, якби люди могли усвідомити їхню важливість і отримати від цього користь. Вони важливі також для Церкви через наш інтерес до світу й наше бажання правильно розуміти й навчати про плани нашого Отця.

Ми дізналися, що жертва Христа забезпечує всьому людству, яким би грішним воно не було, пробудження від смерті і привілей досягти досконалості, а також, якщо люди того бажатимуть, жити вічно. “Що настане воскресення праведних і неправедних” (Дії 24: 15). Метою їхнього повернення до життя буде надання їм сприятливої нагоди забезпечити собі вічне життя на умовах, які Бог вимагає від них, – бути слухняними Його праведній волі. У Святому Письмі ми не маємо жодних вказівок на те, що після пробудження моральний стан людей зміниться, але ми маємо багато доказів, як логічних, так і доказів об’явлення, що так само, як люди пішли в смерть слабкими й розбещеними, так само вони й вийдуть з неї. Оскільки “немає в шеолі... ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости” (Екл. 9: 10), то вони нічого не навчаться; оскільки вони були грішниками й недостойними життя та божественної милості, коли померли, то й вони далі будуть недостойними; оскільки вони не отримали ні повної нагороди, ні повного покарання за вчинки в цьому житті, то очевидно, що саме такий час пробудження, який Бог обіцяв під час Тисячоліття, є необхідний для нагородження, покарання й надання всьому людству можливості вічного життя, забезпеченого великою викупною жертвою Христа.

Хоча, строго кажучи, світ зараз не перебуває на випробуванні, тобто теперішній час не є для його повного й остаточного випробування, проте люди зараз не є (і ніколи не були) повністю позбавлені світла і здатності, за використання яких вони несуть відповідальність. У найтемніші дні історії світу і в найглибшій деградації жорстокого життя завжди існувала принаймні певна міра світла совісті, яке більш-менш прямо вказувало на праведність і чесноту. Про те, що вчинки в теперішньому житті мають велике значення для майбутнього, виразно навчав Павло, коли перед Феліксом говорив про справедливість і самовладання з огляду на майбутній суд, так що Фелікса страх обгорнув (Дії 24: 25).

СПРАВЕДЛИВИЙ СУДДЯ, БЕЗСТОРОННЄ ВИПРОБУВАННЯ

Різноманітні обставини та можливості людей у цьому та минулих століттях вказують на те, що справедливий суд визнає відмінності в ступені особистої відповідальності, і це також вимагатиме відмінностей у майбутньому ставленні Господа до них. Чітке підтвердження цього розумного висновку ми знаходимо у Святому Письмі. Суддя завжди ретельно стежив і досі стежить за діями і словами людей (Прип. 5: 21), хоча вони про це зовсім не знають; і Він заявляє, “що за кожне слово пусте [“зневажливе”, образливе або злісне], яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня” (Мт. 12: 36); і що навіть чашка холодної води, подана одному з Його малих, оскільки він є Христовим, ні в якому разі не втратить своєї нагороди (Мт. 10: 42). З контексту видно, що “зневажливі” слова, про які говорив Ісус, були словами навмисної і злісної протидії, сказаними проти явного світла (Мт. 12: 24, 31, 32). Він також підтвердив, що в день суду Тиру, Сидону й Содому буде легше, ніж Хоразину, Віфсаїді й Капернауму, які зловживали перевагами світла й нагод (Мт. 11: 20-24).

Зі самої природи речей ми бачимо, що покарання в тому віці будуть пропорційні минулим провинам. Кожен гріх, якому ми потураємо, і кожна зла схильність, яку ми плекаємо, озлоблюють серце й ускладнюють шлях повернення до чистоти та чесноти. Отже, гріхи, яким ми свідомо потураємо зараз, вимагатимуть покарання й дисципліни в майбутньому віці; і чим глибше душа занурена у свідомий гріх, тим суворішими будуть заходи, необхідні для її виправлення. Як мудрий батько карає неслухняну дитину, так Христос покарає нечестивих для їхнього ж блага.

Якби ті, хто називає себе християнами, були чесними перед собою і вірними Богу, вони б скоро зрозуміли, що “страх їхній до Мене [Бога] – заучена заповідь людська” (Іс. 29: 13). Якби всі вирішили визнати Бога правдивим, хоч би це довело, що кожна людина обманює (Рим. 3: 4), і показало, що всі людські віровчення є недосконалими й оманливими, то дуже скоро відбулося б руйнування цих віровчень. Тоді Біблію вивчали б і цінували б як ніколи раніше, а її свідчення про те, що карою за гріх є смерть (припинення існування), визнали б як таке, що свідчить про “справедливу винагороду”.

3HG443