[3HG440]
ДІМ БОЖИЙ І БРАМА НЕБЕСНА

“Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна; ... і зроблю я там жертівника Богові, що відповів мені в день мого утиску, і був зо мною в дорозі, якою ходив” (1 Мойсеєва 28: 17; 35: 1-3).

У наші дні звичним є називати такі будівлі, як та, в якій ми збираємося, церквами, але це суперечить біблійному вживанню цього слова і, на нашу думку, має свої недоліки. Слово “церква”, як воно вживається в Писанні, означає громаду Господнього народу і не має жодного відношення до місця, де вони збираються. Де б не зібралися з вірою двоє чи троє в ім’я свого Господа й Відкупителя, Він каже, що Він серед них; і апостол запевняє нас, що вони становитимуть [3HG441] Еклесію, Церкву, Господню Громаду. Таким чином, у цьому місті та в інших місцях є численні громади, еклесії Божого народу; проте в цілому існує лише одна Церква, або громада, в тому сенсі, що всі християни є братами, і в них є один Господь, Голова, Учитель – Христос.

Говорячи про цей будинок зібрання як про Намет у Брукліні (Brooklyn Tabernacle), ми маємо на увазі думку апостола, коли він дав зрозуміти, що Церква в славі становитиме Храм Живого Бога, тоді як Церква по цей бік завіси, яка все ще є у плоті, була образно представлена Наметом Ізраїлю в пустелі. Тож, дорогі друзі, давайте все більше й більше мати цю саму думку, тобто, що наш нинішній стан як Церкви Христа, з усіма його благословеннями й милостями, є лише тимчасовим, лише передвіщенням благословень, які ми сподіваємося розділити, коли зібрання “Вибраних” буде завершене, коли останній член “Вибраних”, Нареченої Христа, закінчить свої випробування й буде прийнятий і визнаний гідним розділити з Нареченим небесну славу, честь і безсмертя, а також славну працю Тисячоліття – піднесення світу людства.

За іншим образом кожен член Церкви Христа є живим каменем, взятим з каменярні людства за покликом Бога. Кожен посвячений отримує обтісування, обробку та полірування, необхідні для припасування та підготування до свого місця в славному Храмі за завісою. Як і храм Соломона, його образ, він буде зібраний вранці воскресіння впорядковано й тихо. “Не було чути... молотка”. Тоді, за завісою, буде поставлений Верхній Камінь, Ісус, і слава Господа наповнить Храм. Відтоді більше не буде стану Намету. Буде запроваджено Нову Епоху і засновано Царство дорогого Божого Сина, через яке всі племена землі будуть благословенні знанням про Господа. “Схилиться кожне коліно... і визнає Бога кожен язик”.

БЕТ-ЕЛ, ДІМ БОЖИЙ

Проте, слідуючи нашому тексту, ми нагадуємо вам, що ця будівля більш широко відома як Плімут-Бет-Ел (Plymouth-Bethel). Сорок років тому один щиросердий чоловік, Генрі Уорд Бічер, передав у користування цей будинок, давши йому назву Бет-Ел. Як ви всі знаєте, ця назва означає “Дім Бога”: “бет” в перекладі з івриту означає “дім”, а “Ел” – “Бог”. Давайте ніколи не втрачати з поля зору значення цієї назви, бо думка про неї приноситиме нам благословення щоразу, коли ми збиратимемося разом. Більше того, вона приноситиме благословення сотням тисяч людей, які щотижня читають проповіді з Плімут-Бет-Ел. Хоча лише небагато з них можуть збиратися з нами, щоб брати участь у поклонінні, багато хто з них пишуть, що вони є з нами серцем і спільнотою з Отцем і Сином через святий Дух, і що вони також сподіваються, що нинішнє тимчасове наметування Божої Церкви у плоті незабаром поступиться місцем стану Храму слави, честі та безсмертя.

Нагадаємо вам про походження слова “Бет-Ел”. Коли Яків, онук Авраама, втік з дому від гніву свого брата Ісава, йому довелося спати першу ніч своєї подорожі, поклавши під голову камінь. На світанку в нього був незвичайний сон, який він прийняв як видіння від Господа, що Господь і підтвердив. Йому снилася драбина, поставлена на землю, яка сягала до неба. Він бачив як святі ангели піднімались і спускались по драбині, а на іншому кінці був сам Господь, Який промовив до нього: “Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака... І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі. І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці... Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна” (1 М. 28: 13-17). Тоді він поставив камінь, який використав як подушку, як пам’ятний вівтар Господу, і вилив на нього оливкову олію, що символізувало його посвячення. Потім він пообіцяв Господу вірність. Очевидно, ця подія справила незабутнє враження на його розум і на весь народ Ізраїлю після нього.

ЗНАЧЕННЯ ВИДІННЯ

Наш Господь Ісус дав нам ключ до цього видіння, показавши, що Він сам є Драбиною спілкування між небом і землею, між Богом і людьми. Ангели, що сходили й піднімалися, представляють тісне спілкування між Богом і людством, яке буде встановлене в кінцевому підсумку. Інтереси людства будуть представлені перед Господом, і благословення Господа зійде на людство, і так остаточно виконається славна обітниця, скріплена клятвою Угода, яку Бог уклав з батьком Авраамом, кажучи: “І благословляться в потомстві твоєму всі народи землі” (Гиж.). Ця Драбина Спілкування вже встановлена, коли мова йде про певний клас людства. Але він є лише “маленькою черідкою”.

Це спілкування з Христом є цілковитим – спілкування Небесного Отця з тими, хто прийнятий як справжній Ізраїль, як духовний Ізраїль, зображений Яковом. Які благословення приходять до них, поки вони ще мандрують пустелею! Яке спілкування вони мають з Отцем через Сина! “Їхні ангели повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця”. Господні благословення приходять до них безпосередньо: щоранку нові, щовечора свіжі! “Усе допомагає на добре” їм як Новим Створінням у Христі, якими б не були їхні випробування і труднощі по плоті. Але, на жаль, зовсім мало з них мають очі віри, що розпізнають в Ісусі цей зв’язок з небом, який “задовольняє їхні прагнення, як ніщо інше”! Більшість християн знають про це дуже мало. Вони чули про Ісуса, про здійснене відкуплення і надане благословення, але, зайняті турботами цього життя і оманливістю багатства (яке вони шукають, хоча не знають чи знайдуть), вони обмежені. Їхні очі прикуті до землі. Вони не бачать цього видіння, і коли інші розповідають про нього, вони можуть лише слабо збагнути його і вважають здебільшого нездійсненним. Тут ми знову бачимо приклад з Писання: “Таємниця Господня – з тими, що бояться [шанують] Його, і заповіта Свого Він відкриває їм” (Пс. 25: 14, Гиж.).

Так поводився Яків. Він чув про велику угоду, укладену Богом з його дідом, тому дуже цінував її [3HG442] і розумів, що його брат Ісав цього не робив. Яків викупив її у свого брата за ціною, яку той сам визначив, а потім втік, але не тому, що Ісав цінував обітницю, а тому, що разом з нею відійшла частка старшого сина в земних благах, яких Ісав жадав і яких, як він побоювався, Яків міг би вимагати. Але Яків від них добровільно відмовився назавжди. Віддаючи перевагу речам, обіцяним Господом, над земними благами, він зображував, представляв Церкву, Христа, Ізраїль Божий.

ПУСТЕЛЯ В БОЖОМУ МИЛОСЕРДІ

Проте є ще ширший погляд на значення цієї образної драбини, яка, як Яків бачив, сягала від землі до неба. Ця драбина, хоча в першу чергу представляла Ісуса, також представляла Вибрану Церкву, яку Бог зараз вибирає з-поміж людства. Біблійні твердження про те, що посвячені віруючі є гілками Виноградини і членами Тіла Христа, не є беззмістовними твердженнями, бо Бог “Його дав найвище за все, за Голову Церкви, а вона Його Тіло”. У цьому ширшому сенсі, що Ісус був первинною Виноградиною і що протягом цього Євангельського віку гілки розширили цю Виноградину, Ісус є Драбиною, а Його посвячені святі цього віку є, так би мовити, щаблями цієї Драбини. Ця Драбина у цьому ширшому сенсі була в процесі розвитку протягом усього Євангельського віку і майже завершена.

Вона представляє Христа, Посередника Нової Угоди між Богом і людством. Ми повинні побачити в Писанні, що ця широта Божого милосердя подібна до широти моря. Ми повинні усвідомити, що наш Господь Ісус, Який протягом цього віку виконав особливу працю для віруючих, протягом наступного віку виконає ширшу працю для світу людства разом зі Своєю Церквою. Усі Божі благословення, спочатку обіцяні Аврааму й підтверджені Ісаку та Якову клятвою, належали не тільки “нащадкам Авраама”, але й “всім племенам землі”, які будуть благословенні через насіння Авраама протягом Тисячоліття.

Ця драбина з видіння була насінням Авраама, а ангели, що переходили по ній, представляли божественне благословення, яке прийде до всіх поколінь землі через Тисячолітнє Царство. І тут ми знову бачимо, що Вибрана Церква, “Мала Черідка”, Царське Священство, сто сорок чотири тисячі, які мають ім’я свого Отця на чолах, є членами цього Насіння Авраама, членами Драбини, Христа. Згадайте слова апостола: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. Вони божественно покликані, обрані й підготовлені для участі у великій Божій праці благословення всіх поколінь землі. У цьому зв’язку давайте пам’ятати, що хоча Писання чітко розрізняє Церкву і світ, показуючи небесне покликання й нагороду для одного і земну нагороду й реституцію для іншого, воно найбільш рішуче стверджує, що праця відкуплення включає в себе і те, і інше. Цитуємо: “Він [Христос] ублагання [відшкодування] за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2).

ЗБУДУВАННЯ ВІВТАРЯ БЕТ-ЕЛ

Наш текст розповідає нам про той час, коли, через роки після свого видіння в Бет-Елі, Яків повернувся, розповідає про виконання його обітів. Він сказав, що якщо Бог благословить його, він буде Його вірним слугою, повернеться і збудує там вівтар. Господь справді благословив його, а потім, як сказано в нашому тексті, нагадав йому про його обіт, після чого Яків збудував вівтар.

Так само, дорогі друзі, той самий Господь щедро благословив нас, пробачивши наші гріхи завдяки заслузі жертви Христа. Він дав нам видіння благословень і милостей, які належать нам через Божого Агнця, бо ми є Його. Багато з нас дали обіт, посвятили себе Господу, просячи Його допомоги. Він надав нам цю допомогу, і тепер, з подальшим дозріванням християнського характеру, ми ще більше, ніж будь-коли раніше, цінуємо видіння, дане нам. Господь кличе нас від благодаті до благодаті, від знання до знання, від одного кроку послуху до іншого, від одного духовного досягнення й радості до іншого. І так, завдяки Його благодаті, ми знову усвідомлюємо себе в Бет-Елі, Божому домі, брамі до неба. Чи збудували ми тут свої вівтарі? Чи дотрималися ми своїх обітів Господу в повній мірі? Чи не можемо ми ще більше наблизитися до цієї небесної брами й отримати ще більше благословення? Ми віримо, дорогі друзі, що таким є наш привілей день у день і що це міститься в словах Господа: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”. Я вірю, що кожен з нас і всі ми разом зростаємо в благодаті, зростаємо в знанні й зростаємо в любові до Бога та до всіх інших, коли вони перебувають у гармонії з Ним, і навіть до наших ворогів.

ВІДКИНЬТЕ ІДОЛІВ

Давайте кожен застосуємо до себе слова Якова, сказані ним до родини: “Гляньте, чи не маєте ви ідолів, і викиньте їх. Якщо гроші є вашим ідолом; якщо вашим ідолом є пошана людей; якщо вашим ідолом є ваша родина; якщо вашими ідолами є ваші діти; якщо ви обожнюєте себе або якому б ідолу чи ідолам ви не поклонялися таємно, відкиньте їх і очистіться. Одягнувши чисті шати, наблизьтеся до Господа, до Божого Дому, до самої присутності Єгови. Робіть це не лише в даний час, але утверджуйтесь у відданості свого часу, талантів, впливу, грошей, самого себе і всього, що ви маєте, всього, чим ви є, Господній справі та служінню. Гляньте, чи не виллє Він на вас благословення, яке ви не зможете вмістити, яке з надлишком проллється на вас, вашу родину, друзів та інших у вигляді доброти, лагідності, покірності, терпеливості – плодів святого Духа”.

Слово “небо” означає “вище”. Отже, Бог і ангели є небесними істотами, і вибрана Церква також буде небесним класом, у деяких відношеннях “подібною до ангелів”. У інших відношеннях вона буде ще вищою за ангелів, буде “учасниками Божої природи” (2 Петр. 1: 4, Хом.), найвищої, тобто найбільш небесної з усіх. “Брама небесна”, таким чином, означає шлях до цієї божественної природи.

Якою дорогоцінною є ця думка для всіх, хто почув “небесне покликання” і прагне “чинити міцним своє покликання та вибрання”. Воістину, “до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, через Христа, живий шлях, Драбину. Не мріймо про інший шлях, аніж цей “єдиний шлях”. [3HG443] Але слово “небо” матиме інше значення для людства згодом, у Тисячолітті. Тоді воно буде означати “вищий” у сенсі святіший і благородніший, тому що Боже Слово говорить нам, що “реституція” до людської досконалості є благословенням, яке буде дане всьому роду Адама. Вся земля, а також весь людський рід (якщо він буде слухняний) буде піднятий з нинішнього низького стану гріха і смерті до вищого (небесного) стану досконалості (Дії 3: 19-21).

Це і є суть слова “воскресіння” – підняти знову до стану, з якого людство впало. Для багатьох це означатиме (1) пробудження з могили й (2) реституцію, тобто піднесення, до всього втраченого через гріх Адама, всього відкупленого жертвою Христа. Пропозиція “зміни” природи є особливою пропозицією цього віку й незабаром закінчиться. І як зараз Христос є драбиною, за допомогою якої “покликані”, “вибрані” можуть отримати найбільшу з усіх небесних милостей, так і незабаром Він і Його Небесне Царство стануть шляхом, що ним людство в цілому зможе піднятися на вищий рівень, з якого людина впала через непослух.

“І ТAM З НАМИ ГОВОРИТЬ”

Думка, зосереджена в назві Бет-Ел, здається, свідчить про факт, що Бог там промовляв до Якова. Спочатку Він промовляв до нього через видіння, а потім назвав Себе Богом Авраама, Ісака та Якова, Який виконає первинну Угоду благословення світу через Авраамове насіння. Читаємо: “І вознісся Бог з-понад нього в місці, де з ним говорив”. “І поставив Яків пам’ятника на тому місці, де Він говорив з ним, ...  І назвав Яків ім’я місцю, що там говорив із ним Бог: Бет-Ел”. Господь через пророка Осію (12: 4, 5) підкреслює цю саму думку: “У Бет-Елі знайшов Він його, і там з нами говорить”.

Якою доречною є назва Бет-Ел для місця зустрічі Божого народу, де Він розмовляє з нами, де ми отримуємо Його Слово попередження, докору, заохочення чи обітниці, де ми відповідаємо своїми обітами посвячення бути Його вірним народом, де ми отримуємо небесне видіння зацікавлення Всемогутнього Бога нами і нашими справами, а також видіння посланців і послань, які йдуть і приходять завдяки заслузі жертви нашого дорогого Відкупителя. Чи дивно, що “говорили між собою ті, що Господа бояться [шанують]”? (Мал. 3: 16). Чи дивно, як зазначає апостол, що ми не повинні “покидати наших спільних зібрань, ... в міру того, як бачимо наближення цього дня”? (Євр. 10: 25, WTB).

А коли ми не можемо всі зібратися особисто, то чи ж не є для нас потіхою об’єднатися в серці, знайти Бет-Ел нашого Бога і слухати Його Слово в будь-який час і в будь-якому місці? Яке благословення ми маємо в цьому відношенні в наш час друкарського верстата! Послання Господа з Плімут-Бетель поширюється по всіх куточках світу, і багато хто, не маючи можливості збиратися разом з іншими з дорогого Божого народу, таким чином отримує підбадьорення й потіху і є в змозі підняти погляд у видінні на славну Драбину Ісуса та Отця, почути послання та запевнення, усвідомити люблячу турботу про забезпечення всіх наших потреб й особливо духовних потреб як Нових Створінь у Христі!

І чи чуємо ми природним вухом, чи читаємо природним оком, пам’ятаймо, що тільки в міру того, як ми маємо добре та чесне серце, ми отримуємо належну користь – чи то від читання Писань, чи від слухання їх читання, чи від читання проповідей, чи від слухання їх. Щодо цього наш дорогий Відкупитель молився за нас: “Освяти Ти їх Правдою! Твоє Слово то Правда” (Ів. 17: 17).

3HG440